21 січня 2026 року м. Харків Справа № 922/1931/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.
за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,
за участю представників:
від позивача - Семиряжко В.С. - в порядку самопредставництва;
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", м. Харків (вх.№2460 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у справі №922/1931/25 (суддя Жельне С.Ч., постановлене в м. Харків, дата складення повного тексту - 30.10.2025)
за позовом: Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України, м.Київ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", м.Харків,
про стягнення 83311,20грн.,
та зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", м.Харків,
до відповідача: Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України, м.Київ,
про стягнення збитків 721203,28грн. та безпідставно отриманих коштів 59850,00грн.,-
03.06.2025 Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" про стягнення пені у розмірі 33037,20грн. та штрафу у розмірі 50274,00грн.
Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем строків поставки товару, які встановлені договором № 03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву від 15.01.2023, у зв'язку з чим останньому відповідно до пункту 8.3 договору нараховано до стягнення пеню у розмірі 33037,20грн. та штраф у розмірі 50274,00грн.
25.06.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" подано до господарського суду Харківської області зустрічний позов (вх.№14984), в якому останній просив суд стягнути з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на користь ТОВ "Імекс Макс" завдані матеріальні збитки у розмірі 721203,28грн., безпідставно отриманні грошові кошти у розмірі 59850,00грн. за договором гарантії та судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу у орієнтовному розмірі 100000,00грн.
Обґрунтовуючи підстави для звернення з відповідним позовом, посилався на те, що відповідач за зустрічним позовом (покупець) безпідставно відмовився прийняти першу партію товару з належним маркуванням (в кількості 30000 комплектів) за договором №03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву від 15.01.2023, що призвело до матеріальних збитків загальну суму 721203,28грн.
Крім того, оскільки позивачем за зустрічним позовом було сплачено АТ "АБ "Радабанк" в порядку регресу виплати АТ "АБ "Радабанк" на користь відповідача за зустрічним позовом гарантійного платіжу за генеральним договором про надання банківських гарантій №26524/15Г/0 від 30.12.2024 в розмірі 59850,00грн., враховуючи безпідставність нарахування відповідачем за зустрічним позовом пені та штрафу, перераховані кошти у розмірі 59850,00грн., на думку позивача за зустрічним позовом, мають бути стягнуті з відповідача, як безпідставно отриманні грошові кошти за договором гарантії.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у справі №922/1931/25 первісний позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" на користь Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України пеню у розмірі 33037,20грн.; штраф у розмірі 50274,00грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40грн.; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 11, 509, 510, 525-527, 530, 610, 612, 629, 695, 693, 712 Цивільного кодексу України, статей 174 Господарського кодексу України, а також умови укладеного між сторонами договору мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами у справі той факт, що перша партія товару в кількості 30000 комплектів була відправлена постачальником 04.03.2025, проте, 04.03.2025 товароодержувачем було складено акт огляду та повернення майна №13 засобу індивідуального обігріву, тип 1 в кількості 30000 комплектів, у зв'язку із невідповідністю умовам маркування Технічної специфікації Міністерства оборони України на предмети для речового забезпечення "Засіб індивідуального обігріву" ТС A01XJ.13995 - 441:2023 ТС A01XJ.13995 - 441:2023 (01) а саме: п.3.1.6 "вимоги до пакування та маркування" п.п. 3.1.6.2, а також має ознаки перемаркування нанесена наліпка поверх основного напису, який підписано представником постачальника без жодних заперечень та зауважень.
Крім того, 07.03.2025 покупцем (позивачем за первісним позовом) було направлено на адресу продавця лист - вимогу за №06.1/2445-25, в якій вимагав невідкладно усунути виявлені недоліки та поставити товар належної якості упродовж п'яти днів з моменту отримання цього листа, в порядку пункту 5.18 договору. Продавцем було здійснено заміну першої партії товару (30000 комплектів) та виконано поставку всього обсягу товару 10.04.2025, що підтверджується актом приймання -передавання товарів №167 від 10.04.2025.
Отже, вказаними діями відповідач за первісним позовом підтвердив фактичне існування дефектів в першій партії товару.
Суд також відхилив посилання відповідача за первісним позовом на протокол випробувань випробувальної лабораторії ТОВ "Академтест" №2025.00.03.03.12 від 03.03.2025, як на доказ відповідності маркування товару вимогам визначеним пунктом 3.1.6.1 ТС A01XJ.13995 - 441:2023 (01), оскільки в пункті 8 висновку вказаного протоколу зазначено що "Засіб індивідуального обігріву", не відповідає п. 3.1.6.2 TC A01XJ.13995-441:2023 (01) "Засіб індивідуального обігріву" в обсязі згідно до розділу 7 даного протоколу.
За наведених обставин, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зафіксована в акті огляду та повернення від 04.03.03.2025 №13 невідповідність маркування є належним доказом підтвердженням факту порушення ТОВ "Імекс Макс" вимог щодо маркування.
Господарський суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що акт огляду та повернення майна №13 засобу індивідуального обігріву, тип 1 в кількості 30000 комплектів, а також висновки викладені в протоколі випробувань випробувальної лабораторії ТОВ "Академтест" №2025.00.03.03.12 від 03.03.2025 підтверджують факт настання гарантійного випадку у розумінні пункту 7.3. договору.
Оскільки постачальник порушив умови укладеного між сторонами договору щодо якості товару, покупець правомірно звернувся до банка-гаранта з письмовою вимогою № МОБ.1/4896-25 від 27.05.2025 про сплату гарантійної суми, яку АТ "АБ "Радабанк" виконав в повному обсязі, перерахувавши покупцю 59850,00грн.
Таким чином, стягнення гарантійного платежу в розмірі 59850,00грн (банківська гарантія) зумовлене невиконанням ТОВ "Імекс Макс" своїх договірних зобов'язань відповідає умовам договору та є правомірним.
За наведених обставин, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні зустрічного позову ТОВ "Імекс Макс" про стягнення з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України завданих матеріальних збитків у розмірі 721203,28грн., а також безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 59850,00грн. сплачених за договором гарантії.
Враховуючи порушенням продавцем строків виконання основного зобов'язання - договору, а саме невиконання його умов у визначені строки, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову та стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 33037,20грн. та штрафу в сумі 50274,00грн. нарахованих на підставі пункту 8.3. договору №03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву від 15.01.2023.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати повністю рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у справі №922/1931/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені первісної позовної заяви Головного центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України до ТОВ "Імекс Макс" в повному обсязі; задовольнити зустрічну позовну заяву ТОВ "Імекс Макс" про стягнення з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на користь ТОВ "Імекс Макс" завданих матеріальних збитків у розмірі 721203,28грн.; безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 59850,00грн. за договором гарантії; скасувати протокольну ухвалу господарського суду Харківської області від 17.09.2025 у справі №922/1931/25 в частині відмови у прийнятті доданих до заяви (вх.№21460 від 17.09.2025) речових доказів.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем за первісним позовом доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову, та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Фактично доводи апеляційної скарги є тотожними доводам викладеним у відзиві на первісну позовну заяву та зустрічному позові.
Окрім викладеного, апелянт звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки протоколу випробувань випробувальної лабораторії ТОВ "Академтест" №2025.00.03.03.12 від 03.03.2025, яким було встановлено, що перша партія товару в повній мірі відповідала вимогам щодо маркування виробу визначених пунктом 3.1.6.1 Технічної специфікації Міністерства оборони України на предмети для речового забезпечення "Засіб індивідуального обігріву" ТС A01XJ.13995 - 441:2023 ТС A01XJ.13995 - 441:2023 (01).
Скаржник також просить суд звернути увагу на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, що на думку останнього полягає у безпідставному не прийнятті поданих речових доказів. Так, 17.09.2025 відповідачем за первісним позовом було подано до господарського суду Харківської області заяву про відкладення підготовчого засідання (вх.№21460), до якої було додано речові докази, а саме: контрольні зразки товару, що поставлявся першою партією та не був прийнятий покупцем: комплект засобу індивідуального обігріву, тип 1 -1 шт, засіб індивідуального обігріву для рук, тип 1 - 1 шт, засіб індивідуального обігріву для ніг, тип 1 - 1 шт, засіб індивідуального обігріву для тіла, тип 1- 1 шт.
Проте, протокольною ухвалою від 17.09.2025 господарським судом першої інстанції було відмовлено в клопотанні представника ТОВ "Імекс Макс" про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів з підстав того, що такий строк у відповідності до ч.3 ст.177 ГПК України вже був судом продовжений, а додані до заяви (вх.№21460 від 17.09.2025) речові докази на підставі ч.8 ст.80 ГПК України не приймаються судом до розгляду.
На думку апелянта, речові докази мають ключове значення для правильного встановлення фактичних обставин, а тому їх неприйняття позбавило відповідача за первісним позовом можливості реалізувати своє право на доказування, чим було порушено принцип змагальності та рівності сторін. Суд не навів жодного обґрунтованого мотиву, чому ці докази не можуть бути прийняті, а отже протокольна ухвала від 17.09.2025 є незаконною та підлягає скасуванню в частині відмови у прийнятті речових доказів до розгляду через надмірний формалізм.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" на рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у справі №922/1931/25; встановлено позивачу за первісним позовом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 21.01.2026 об 11:30год.
17.12.2025 позивачем за первісним позовом подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№14538), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у справі №922/1931/25 залишити без змін.
20.01.2026 апелянтом подано до апеляційного господарського суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату (вх.№782), з тих підстав, що 23.12.2025 на підприємстві змінився директор з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 та відповідно відбулась зміна представника. Вказані обставини призвели до великого навантаження на одну людину з ознайомленням всіх відкритих судових справ ТОВ "Імекс Макс" та перепідписанням договорів з адвокатом та пошуком нових адвокатів по іншим справам, що потребує значної кількості часу для нового директора підприємства.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 21.01.2026 головуючий оголосив, що 20.01.2026 апелянтом подано заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, та запитав ставлення представника позивача за первісним позовом щодо заявленого клопотання.
Представник позивача за первісним позовом заперечив проти задоволення вказаної заяви, з огляду на її необґрунтованість за безпідставність.
Частинами 11 та 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів враховує, що явка сторін не визнавалась обов'язковою. При цьому, апелянтом не зазначено про надання ним додаткової інформації по суті спору в наступному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія звертає увагу апелянта на те, що останній не був позбавлений можливості залучити іншого адвоката для представництва своїх інтересів в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до норм частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі.
Враховуючи положення статті 273 Господарського процесуального кодексу України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вищевказаного клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
За наведених обставин, колегія суддів вважає за доцільне відмовити в задоволенні заяви апелянта про відкладення розгляду справи.
Представник позивача за первісним позовом заперечив проти вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у справі №922/1931/25 залишити без змін.
Враховуючи, що представник позивача за первісним позовом з'явився в судове засідання та надав пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а відповідач за первісним позовом був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.01.2025 між Головним центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (надалі -покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (надалі -постачальник) було укладено договір про закупівлю засобів індивідуального обігріву №03-25 (надалі - договір т.1 а.с.11-15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2025 році поставити товароодержувачу засіб індивідуального обігріву, тип 1; код ДК 021:2015:35820000-8 "Допоміжне екіпірування", асортимент, кількість, ціна, інформація та технічна документація наведені в специфікації (додаток 1) на Технічному описі (додаток 2) до цього договору (надалі - товар), а покупець - прийняти та оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором. При цьому, товароодержувачем є уповноважена особа за місцем поставки товару згідно з специфікацією (додаток 1) (пункт 1.1. договору).
Загальна вартість по договору становить 5985000,00грн., в тому числі ПДВ 20% 997500,00грн. (пункт 3.1 договору).
Згідно положень пункту 5.1. договору, строк поставки визначається у Графіку постачання (додаток №4 до договору). Допускається дострокова поставка товару за погодженням сторонами.
Пунктом 5.2. договору визначено, що місце поставки товару визначено в додатку №1 до цього договору.
Згідно пункту 5.8 договору, уповноваженою особою (уповноваженими особами) постачальника складається акт приймання-передавання товару (додаток 3) до цього договору у трьох примірниках (перший - товароодержувач, другий - покупцю, третій постачальнику) та надається покупцю до моменту здійснення поставки товару. Покупець повертає постачальнику підписані акт приймання-передавання товару та акт приймання-передачі запасів, які постачальник надає в день поставки товароодержувачу разом з товаром та документами, визначеними п. 5.4. цього договору.
У разі надсилання документів поштою в загальному порядку, витрати, пов'язані з оформленням документів на перевезення та їх передачею покладаються на постачальника. Після підтвердження товароодержувачем отримання поставленого товару шляхом підписання трьох примірників акту приймання-передавання товару, акти залишаються у товароодержувача. При отриманні товару, товароодержувач має право підписати товаро-транспортну накладну (ТТН) та завірити її печаткою.
У відповідності до пункту 6.3.1. договору постачальник зобов'язаний постачати товароодержувачу товар в кількості, строк та на умовах даного договору.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України, як покупець зазначав, що відповідно до умов Графіку постачання (додаток 4 до договору т.1 а.с.17) постачальник був зобов'язаний здійснити поставку 30000 комплектів засобів індивідуального обігріву до 28.02.2025 та 20000 комплектів засобів індивідуального обігріву до 31.03.2025.
Проте, постачання 50000,00 тис. комплектів товару було здійснено з порушенням термінів, а саме:
- 30000 комплектів - поставлено 10.04.2025. Порушено строк постачання на 40 днів (що підтверджується доданим до позовної заяви актом приймання -передавання товарів №167 від 10.04.2025, та платіжними інструкціями №769 від 25.04.2025, №843 від 06.05.2025 т.1 а.с.18, 20-21);
-20000 комплектів - поставлено 10.04.2025. Порушено строк постачання на 9 днів (що підтверджується доданим до позовної заяви актом приймання -передавання товарів №167 від 10.04.2025, та платіжними інструкціями №769 від 25.04.2025, №843 від 06.05.2025 т.1 а.с.18, 20-21).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та договором (пункт 8.1. договору).
Відповідно до пункту 8.3. договору, за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких построчено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад тридцять днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено.
Оскільки поставка товару за Актом приймання-передавання товарів №167 відбулася 10.04.2025 з порушенням строків постачання, покупцем відповідності до пункту 8.3. договору було нараховано продавцю пеню в сумі 33037,20грн. та штраф в розмірі 50274,00 грн. за порушення строків поставки товару.
З метою досудового врегулювання спору, 24.04.2025 покупцем було направлено на адресу продавця претензію за вих.№06.1/3916-25-Вих (т.1 а.с.19), в якій вимагав сплатити суму нарахованих штрафних санкцій в строк до 25.05.2025.
Проте, продавцем відповіді на вказану претензію надано не було, як і не було в добровільному порядку сплачено суму нарахованих штрафних санкцій, що і стало підставою для звернення 03.06.2025 Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України до господарського суду Харківської області з відповідним позовом (т.1 а.с.1-24).
25.06.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" подано до господарського суду Харківської області зустрічний позов (вх.№14984), в якому останній просив суд стягнути з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України на користь ТОВ "Імекс Макс" завдані матеріальні збитки у розмірі 721203,28грн., безпідставно отриманні грошові кошти у розмірі 59850,00грн. за договором гарантії та судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 100000,00грн. (т.1 а.с.199-283).
Обґрунтовуючи підстави для звернення з відповідним позовом, посилався на те, що предметом укладеного між сторонами договору є поставка Товароодержувачу засобів індивідуального обігріву, тип 1; код ДК 021:2015:35820000-8 "Допоміжне екіпірування", асортимент, кількість, ціна, інформація та технічна документація наведені в специфікації (додаток 1) на технічному описі (додаток 2) до цього договору.
Відповідно до додатку №2 до договору (Технічний опис про закупівлю засобів індивідуального обігріву) засіб індивідуального обігріву - має відповідати вимогам з ТС А01XJ. 13995 - 441:2023 (01), тип предмета- тип 1. Маркування виробу повинно відповідати вимогам п. 3.1.6 ТС A01XJ.13995 - 441:2023 (01) та містити зображення емблеми Державної прикордонної служби України, надпис "ВЛАСНІСТЬ ДПСУ, НЕ ДЛЯ ПРОДАЖУ".
Згідно до підпунктом 5.13.4. п.5.13. договору, приймання товару товароодержувачем не здійснюється у разі, якщо порушено умови договору щодо якості товару, маркування (пакування) та/або асортименту та умов поставки товару.
Позивач за зустрічним позовом зазначав, що першу партію товару в кількості 30000 комплектів ним було поставлено покупцю 04.03.2025.
Проте, 04.03.2025 товароодержувачем було складено акт огляду та повернення майна №13 засобу індивідуального обігріву, тип 1 в кількості 30000 комплектів (т.1 а.с.221-222).
Відповідно до вищевказаного Акту огляду та повернення майна від 04.03.2025 №13 комісією призначеною наказом начальника Центральної бази зберігання та постачання Військової частини НОМЕР_1 (товароодержувачем) було прийнято рішення про повернення засобу індивідуального обігріву, тип 1 у кількості 30000 комплектів у зв'язку із невідповідністю умовам маркування Технічної специфікації Міністерства оборони України на предмети для речового забезпечення "Засіб індивідуального обігріву" ТС A01XJ.13995 - 441:2023 ТС A01XJ.13995 - 441:2023 (01) а саме: п.3.1.6 "вимоги до пакування та маркування" п.п. 3.1.6.2, а також має ознаки перемаркування нанесена наліпка поверх основного напису.
Однак, на думку відповідача, вказаний товар в повній мірі відповідав вимогам щодо маркування виробу визначених пунктом 3.1.6.1 Технічної специфікації Міністерства оборони України на предмети для речового забезпечення "Засіб індивідуального обігріву" ТС A01XJ.13995 - 441:2023 ТС A01XJ.13995 - 441:2023 (01), що підтверджується протоколом випробувань випробувальної лабораторії ТОВ "Академтест" №2025.00.03.03.12 від 03.03.2025 (т.1 а.с.223-236).
В подальшому, 07.03.2025 відповідачем за первісним позовом (покупцем) було направлено на адресу продавця лист - вимогу за №06.1/2445-25 (т.1 а.с.276), в якій вимагав невідкладно усунути виявлені недоліки та поставити товар належної якості упродовж п'яти днів з моменту отримання цього листа, в порядку пункту 5.18 договору.
Продавцем в рамках своїх повноважень та договору було вжито всіх можливих дій для вчасної поставки товару та 10.04.2025 доставлено його відповідачу за зустрічним позовом на адресу товароодержувача.
Проте, вищевказані обставини щодо неприйняття товару поставленого 04.03.2025 призвели до його вимушеної утилізації в кількості 30000 комплектів (перша партія), оскільки реалізувати іншим особам цю партію в іншій спосіб в упаковці спеціально виготовленої для відповідача за зустрічним позовом з відповідним спеціальним маркуванням, в тому числі "НЕ ДЛЯ ПРОДАЖУ" та "ВЛАСНІСТЬ ДПСУ", не передбачалось можливим, в тому числі шляхом перепакування оскільки товар є одноразовим та при відкритті споживчої упаковки, під дією повітря розпочинається активація товару, що має наслідком втрату його споживчих властивостей.
Вимушена утилізація засобів індивідуального обігріву, типу 1 в кількості 30000 комплектів призвела до матеріальних збитків згідно розрахунку збитків щодо утилізації товару від 24.06.2025, Акту щодо утилізації товарів №10/3/25-у1 від 10.03.2025 в розмірі - 700000,00грн. (т.1 а.с.216, 272), та витрат на паливо для доставлення товару від місцезнаходження позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом (за місцезнаходженням товароодержувача) та її повернення за місцезнаходженням позивача за зустрічним позовом згідно розрахунку збитків у розмірі - 21 203,28грн. (т.1 а.с.271), тобто на загальну суму - 721203,28грн.
Враховуючи вищевикладене, на думку позивача за зустрічним позовом, відповідач за зустрічним позовом безпідставно відмовився прийняти першу партію товару з належним маркуванням (в кількості 30000 комплектів) за договором №03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву від 15.01.2023, що призвело до матеріальних збитків загальну суму 721203,28грн.
Окрім викладеного, позивач за зустрічним позовом зазначав, що пунктом 7.1. договору сторони погодили, що постачальник для забезпечення виконання договору надає покупцю на дату укладення цього договору банківську гарантію у розмірі 1 (одного) відсотка від ціни цього договору, що складає 59850,00грн.
Відповідно до пункту 7.3. договору, у банківській гарантії, яка надається банком -гарантом, визначаються наступні умови, відповідно до яких покупцю надається право вимагати платіж (суму гарантії):
- за порушення постачальником строків виконання зобов'язання, передбаченого договором або чинним законодавством України;
- за порушення постачальником умов зобов'язання щодо якості (комплектності) робо (товарів або послуг), передбаченого договором або чинним законодавством України:
- за порушення постачальником своїх зобов'язань, передбачених договором;
-за порушення постачальником інших умов договору та чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 7.4. договору, у разі порушення постачальником зобов'язання, забезпеченого банківською гарантією. банк-гарант зобов'язаний сплатити покупцю грошову суму відповідно до умов банківської гарантії. Вимога покупця до банку-гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним банківської гарантії пред'являється у письмовій формі.
На виконання вимог пункту 7.1 договору, Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" було надано забезпечення виконання договору у формі банківської гарантії №26524/15Г-Т/0 (т.1 а.с.217), у розмірі 1%, що становить 59850,00грн. від ціни договору, наданої АТ "АБ "Радабанк" на підставі генерального договору про надання банківської гарантії №26524/15Г-Т/0 від 30.12.2024 (т.1 а.с.239-242).Строк дії вказаної гарантії становив до 03.04.2025 включно.
27.05.2025 на адресу ТОВ "Імекс Макс" від АТ "АБ "Радабанк" надійшла вимога за вих.№941/29 (т.1 а.с.218), в якій було повідомлено, що 27.05.2025 на адресу АТ "АБ "Радабанк" надійшла вимога № МОБ.1/4896-25 від Головного центру капітального будівництва, реєстрації та закупівель Державної прикордонної служби України про перерахування коштів в сумі 59850,00грн., які є забезпеченням гарантії виконання зобов'язань ТОВ "Імекс Макс" за договором від 15.01.2025 № 03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву (код ДК 021:2015 - 35820000-8 "Допоміжне експлуатаційне обладнання"), який укладено за результатами закупівлі UA-2024-12-23-016777-a.
Згідно з пунктами 3.4 та п. 4.2 генерального договору про надання банківських гарантій № 26524115110 від 30.12.2024, укладеного між ТОВ "Імекс Макс" (принципал) та АТ "АБ "Радабанк" (банк), принципал зобов'язаний у разі настання гарантійного випадку повністю компенсувати банку суму, яку було виплачено за гарантією (регрес).
28.05.2025 позивачем за первісним позовом - ТОВ "Імекс Макс" було сплачено в порядку регресу виплати АТ "АБ "Радабанк" на користь відповідача за зустрічним позовом гарантійного платежу в розмірі - 59850,00грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 28.05.2025 №2005 (т.1 а.с.270).
Оскільки позивачем за зустрічним позовом було сплачено АТ "АБ "Радабанк" в порядку регресу виплати АТ "АБ "Радабанк" на користь відповідача за зустрічним позовом гарантійного платіжу за генеральним договором про надання банківських гарантій №26524/15Г/0 від 30.12.2024 в розмірі 59850,00грн., враховуючи безпідставність нарахування відповідачем за зустрічним позовом пені та штрафу, перераховані кошти у розмірі 59850,00грн., на думку позивача за зустрічним позовом, мають бути стягнуті з відповідача, як безпідставно отриманні грошові кошти за договором гарантії.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у даній справі первісний позов задоволено повністю; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, з підстав викладених вище (т.2 а.с.185-189).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статями 525 - 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами статей 692, 693 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Як було зазначено вище, 15.01.2025 між Головним центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (надалі -покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (надалі -постачальник) було укладено договір про закупівлю засобів індивідуального обігріву №03-25 (надалі - договір т.1 а.с.11-15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2025 році поставити товароодержувачу засіб індивідуального обігріву, тип 1; код ДК 021:2015:35820000-8 "Допоміжне екіпірування", асортимент, кількість, ціна, інформація та технічна документація наведені в специфікації (додаток 1) на технічному описі (додаток 2) до цього договору (надалі - товар), а покупець - прийняти та оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором. При цьому, товароодержувачем є уповноважена особа за місцем поставки товару згідно зі специфікацією (додаток 1) (пункт 1.1. договору).
Згідно положень пункту 5.1. договору, строк поставки визначається у Графіку постачання (додаток №4 до договору т.1 а.с.17), відповідно до якого постачальник був зобов'язаний здійснити поставку 30000 комплектів засобів індивідуального обігріву до 28.02.2025 та 20000 комплектів засобів індивідуального обігріву до 31.03.2025.
Пунктом 5.16. договору сторони погодили, що у випадку, якщо в ході приймання товару буде виявлено товароодержувачем неякісний товар або його некомплектність, товароодержувач складає акт про виявлені недоліки (приховані недоліки) товару (який обов'язково містить інформацію про причини не прийняття товару) в трьох примірниках, два з яких товароодержувач направляє покупцю в день його затвердження, у тому числі один примірник покупець надає постачальнику.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами у справі той факт, що перша партія товару в кількості 30000 комплектів була відправлена постачальником 04.03.2025.
Проте, 04.03.2025 товароодержувачем було складено акт огляду та повернення майна №13 засобу індивідуального обігріву, тип 1 в кількості 30000 комплектів (т.1 а.с.221-222).
Відповідно до вищевказаного Акту огляду та повернення майна від 04.03.2025 №13 комісією призначеною наказом начальника Центральної бази зберігання та постачання Військової частини НОМЕР_1 (Товароодержувачем) було прийнято рішення про повернення засобу індивідуального обігріву, тип 1 у кількості 30000 комплектів у зв'язку із невідповідністю умовам маркування Технічної специфікації Міністерства оборони України на предмети для речового забезпечення "Засіб індивідуального обігріву" ТС A01XJ.13995 - 441:2023 ТС A01XJ.13995 - 441:2023 (01) а саме: п.3.1.6 "вимоги до пакування та маркування" п.п. 3.1.6.2, а також має ознаки перемаркування нанесена наліпка поверх основного напису.
Вказаний акт підписано представником постачальника без жодних заперечень та зауважень.
Відповідно до пункту 5.18. договору, постачальник зобов'язаний у термін не більше 5 (п'яти) днів від дати отримання претензії від покупця усунути виявлені недоліки.
07.03.2025 покупцем (позивачем за первісним позовом) було направлено на адресу продавця лист - вимогу за №06.1/2445-25 (т.1 а.с.276), в якій вимагав невідкладно усунути виявлені недоліки та поставити товар належної якості упродовж п'яти днів з моменту отримання цього листа, в порядку пункту 5.18 договору.
Продавцем було здійснено заміну першої партії товару (30000 комплектів) та виконано поставку всього обсягу товару 10.04.2025, що підтверджується актом приймання -передавання товарів №167 від 10.04.2025 (т.1 а.с.18).
Отже, як вірно зазначено місцевим господарським судом, вказаними діями відповідач за первісним позовом підтвердив фактичне існування дефектів в першій партії товару.
Колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що поведінка відповідача за первісним позовом є взаємовиключною, з огляду на те, що відповідач одночасно стверджує про те, що поставлений товар відповідав вимогам маркування, але після отримання вимоги про усунення виявлених недоліків здійснив його заміну.
Судова колегія також відхиляє посилання апелянта на протокол випробувань випробувальної лабораторії ТОВ "Академтест" №2025.00.03.03.12 від 03.03.2025 (т.1 а.с.223-236), як на доказ відповідності маркування товару вимогам визначеним пунктом 3.1.6.1 Технічної специфікації Міністерства оборони України на предмети для речового забезпечення "Засіб індивідуального обігріву" ТС A01XJ.13995 - 441:2023 (01), оскільки в пункті 8 висновку вказаного протоколу зазначено що "Засіб індивідуального обігріву", не відповідає п. 3.1.6.2 TC A01XJ.13995-441:2023 (01) "Засіб індивідуального обігріву" в обсязі згідно до розділу 7 даного протоколу.
Відповідно до частини 1 статті 674 Цивільного кодексу України, відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 1 статті 686 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві товар без тари та (або) упаковки чи в неналежних тарі та (або) упаковці, покупець має право вимагати від продавця передання товару у належних тарі та (або) упаковці або заміни неналежних тари та (або) упаковки. У даному випадку, маркування є невід'ємною частиною упаковки та її відповідності, і його неналежний стан (у тому числі перемаркування) прирівнюється до неналежної упаковки.
Таким чином, зафіксована в акті огляду та повернення від 04.03.03.2025 №13 невідповідність маркування є належним доказом підтвердженням факту порушення ТОВ "Імекс Макс" вимог щодо маркування.
Судова колегія також зазначає, що Цивільним законодавством України передбачено, що за порушення принципу належного виконання настає цивільно-правова відповідальність, встановлена договором або законом.
Міри цивільно-правової відповідальності - забезпечувальні зобов'язання, які стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання та забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов'язання боржником.
Забезпечувальне зобов'язання має акцесорний (додатковий) характер щодо основного (забезпеченого) зобов'язання. Акцесорність означає, що забезпечувальне зобов'язання не може існувати само по собі, без зв'язку з основним зобов'язанням. Воно виникає для забезпечення певного зобов'язання і поділяє долю останнього.
Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією.
Положеннями статті 560 Цивільного кодексу України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За змістом положень частини 1 статті 1, частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 14 Господарського кодексу України спеціальні норми Господарського кодексу, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу, які містять відповідне загальне регулювання.
Приписами статті 200 Господарського кодексу України встановлено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією закріплені у статті 563 Цивільного кодексу України, а саме: у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Як було зазначено вище, пунктом 7.1. договору сторони погодили, що постачальник для забезпечення виконання договору надає покупцю на дату укладення цього договору банківську гарантію у розмірі 1 (одного) відсотка від ціни цього договору, що складає 59850,00грн.
Відповідно до пункту 7.3. договору, у банківській гарантії, яка надається банком -гарантом, визначаються наступні умови, відповідно до яких покупцю надається право вимагати платіж (суму гарантії):
- за порушення постачальником строків виконання зобов'язання, передбаченого договором або чинним законодавством України;
- за порушення постачальником умов зобов'язання щодо якості (комплектності) робо (товарів або послуг), передбаченого Договором або чинним законодавством України:
- за порушення постачальником своїх зобов'язань, передбачених договором;
-за порушення постачальником інших умов договору та чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 7.4. договору, у разі порушення постачальником зобов'язання, забезпеченого банківською гарантією. банк-гарант зобов'язаний сплатити покупцю грошову суму відповідно до умов банківської гарантії. Вимога покупця до банку-гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним банківської гарантії пред'являється у письмовій формі.
На виконання вимог пункту 7.1 договору, Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" було надано забезпечення виконання договору у формі банківської гарантії №26524/15Г-Т/0 (т.1 а.с.217), у розмірі 1%, що становить 59850,00грн. від ціни договору, наданої АТ "АБ "Радабанк" на підставі генерального договору про надання банківської гарантії №26524/15Г-Т/0 від 30.12.2024 (т.1 а.с.239-242). Строк дії вказаної гарантії становив до 03.04.2025 включно.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо того, що акт огляду та повернення майна №13 засобу індивідуального обігріву, тип 1 в кількості 30000 комплектів (т.1 а.с.221-222), а також висновки викладені в протоколі випробувань випробувальної лабораторії ТОВ "Академтест" №2025.00.03.03.12 від 03.03.2025 (т.1 а.с.223-236) підтверджують факт настання гарантійного випадку у розумінні пункту 7.3. договору.
Оскільки постачальник порушив умови укладеного між сторонами договору щодо якості товару, покупець правомірно звернувся до банка-гаранта з письмовою вимогою № МОБ.1/4896-25 від 27.05.2025 про сплату гарантійної суми, яку АТ "АБ "Радабанк" виконав в повному обсязі, перерахувавши покупцю 59850,00грн.
Таким чином, стягнення гарантійного платежу в розмірі 59850,00грн (банківська гарантія) зумовлене невиконанням ТОВ "Імекс Макс" своїх договірних зобов'язань відповідає умовам договору та є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ТОВ "Імекс Макс" про стягнення з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України завданих матеріальних збитків у розмірі 721203,28грн., а також безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 59850,00грн. сплачених за договором гарантії.
Щодо вимог позивача за первісним позовом - Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" про стягнення пені в розмірі 33037,20грн. та штрафу в сумі 50274,00грн. нарахованих в порядку пункту 8.3. договору внаслідок простроченням відповідачем строків поставки товару, судова колегія зазначає наступне.
У відповідності до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За змістом частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 8.3. договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких построчено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено.
Як було зазначено вище, пунктом 5.1. договору визначено, що строк поставки визначається у Графіку постачання (Додаток №4 до Договору т.1 а.с.17), відповідно до якого Постачальник був зобов'язаний здійснити поставку 30000 комплектів засобів індивідуального обігріву до 28.02.2025 та 20000 комплектів засобів індивідуального обігріву до 31.03.2025.
Проте, постачання 50000,00 тис. комплектів товару було здійснено з порушенням термінів, а саме:
- 30000 комплектів - поставлено 10.04.2025. Порушено строк постачання на 40 днів (що підтверджується доданим до позовної заяви актом приймання -передавання товарів №167 від 10.04.2025, та платіжними інструкціями №769 від 25.04.2025, №843 від 06.05.2025 т.1 а.с.18, 20-21);
-20000 комплектів - поставлено 10.04.2025. Порушено строк постачання на 9 днів (що підтверджується доданим до позовної заяви актом приймання -передавання товарів №167 від 10.04.2025, та платіжними інструкціями №769 від 25.04.2025, №843 від 06.05.2025 т.1 а.с.18, 20-21).
Враховуючи порушенням продавцем строків виконання основного зобов'язання - договору, а саме невиконання його умов у визначені строки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення первісного позову та стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 33037,20грн. та штрафу в сумі 50274,00грн. нарахованих на підставі пункту 8.3. договору №03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву від 15.01.2023.
Щодо вимог апеляційної скарги - ТОВ "Імекс Макс" про скасування протокольної ухвали господарського суду Харківської області від 17.09.2025 у справі №922/1931/25 в частині відмови у прийнятті доданих до заяви речових доказів (вх.№21460 від 17.09.2025), колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського Харківської області від 09.06.2025 прийнято позовну заяву Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1931/25 (т.1 а.с.26-28).
Пунктом 3 резолютивної частини вказаної ухвали встановлено відповідачу строк в п'ятнадцять календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.
Крім того, попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 ГПК України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об'єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. ч. 3, 4 ст. 80 ГПК України) (пункт 6 резолютивної частини ухвали).
25.06.2025 відповідачем - ТОВ "Імекс Макс", в строк встановлений судом, було подано до господарського суду Харківської області відзив на позовну заяву (вх.№14969 т.1 а.с.32-111), з відповідними доказами, якими відповідач обґрунтовував відсутність підстав для задоволення первісного позову.
Разом з тим, 17.09.2025 (тобто, через три місяці після подання відзиву на позов) відповідачем було подано до господарського суду Харківської області заяву про відкладення підготовчого засідання (вх.№21460), до якої було додано речові докази, а саме: контрольні зразки товару, що поставлявся першою партією та не був прийнятий покупцем: комплект засобу індивідуального обігріву, тип 1 -1 шт, засіб індивідуального обігріву для рук, тип 1 - 1 шт, засіб індивідуального обігріву для ніг, тип 1 - 1 шт, засіб індивідуального обігріву для тіла, тип 1- 1 шт.
Протокольною ухвалою від 17.09.2025 господарським судом першої інстанції було відмовлено в клопотанні представника ТОВ "Імекс Макс" про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів з підстав того, що такий строк у відповідності до ч.3 ст.177 ГПК України вже був судом продовжений, а додані до заяви (вх.№21460 від 17.09.2025) речові докази на підставі ч.8 ст.80 ГПК України не приймаються судом до розгляду (т.2 а.с.112-114).
Судова колегія зазначає, що відповідно до частин 1-4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Тобто, за змістом вищенаведених норм господарського процесуального законодавства, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Проте, зі змісту поданої відповідачем за первісним позовом заяви до якої було долучено відповідні докази вбачається, що вона не містить жодного обґрунтування щодо причин, з яких відповідні докази не було подано в строк встановлений судом в ухвалі від 09.06.2025, наявності підстав для долучення вказаних документів, а також обставин, на підтвердження або спростування яких вони були надані до суду, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.
Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За умовами частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної протокольної ухвали господарського суду Харківської області від 17.09.2025 у справі №922/1931/25 в частині відмови у прийнятті доданих до заяви речових доказів (вх.№21460 від 17.09.2025).
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з їх юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у справі №922/1931/25 без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суду,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2025 у справі №922/1931/25 залишити без змін.
Повна постанова складена 02.02.2026.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя М.М. Слободін
Суддя П.В. Тихий