02 лютого 2026 року м. Харків Справа № 913/567/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу позивача (вх.2369Л/3) на рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 (суддя Зюбанова Н.М., повний текст складено 20.10.2025) у справі №913/567/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м.Київ,
до відповідача Станично-Луганської селищної військової адміністрації Щастинського району Луганської області, смт.Станиця Луганська Луганської області,
про стягнення 32 780,05 грн.
Предметом розгляду Господарського суду Луганської області у справі №913/567/24 були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг») про стягнення зі Станично-Луганської селищної військової адміністрації Щастинського району Луганської області 20 643,01 грн. боргу, 1 578,20 грн. 3% річних, 6 198,36 грн. інфляційних та 4 360,48 грн. пені за договором постачання природного газу №11-1180/21-БО-Т від 19.11.2021.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/567/24, ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження, позов ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» до Станично-Луганської селищної військової адміністрації Щастинського району Луганської області про стягнення 32780,05 грн. задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 18971,05 грн. боргу, 1450,36 грн. 3% річних, 5696,32 грн. інфляційних, 4 007,30 грн. пені та 2226,20 грн. судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.
В основу рішення покладено наступні висновки суду. Укладений між сторонами договір постачання природного газу №11-1180/21-БО-Т від 19.11.2021 є належною підставою для виникнення прав і обов'язків у сторін. Обґрунтованими є вимоги щодо поставки газу на суму 24417,31 грн, а до стягнення на користь позивача підлягає 18971,05 грн (з урахуванням часткової оплати в сумі 5446,26 грн.). Вимоги щодо боргу в сумі 1671,95 грн., який складається із вартості газу, поставленого за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у кількості 0,10100 тис.куб.м, не підлягають задоволенню, оскільки, з урахуванням положень ст.ст.13, 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», та приймаючи до уваги, що Станично-Луганська селищна територіальна громада (територія місцезнаходження відповідача) визначена окупованою з 24.02.2022, позивач з 24.02.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу. Здійснений позивачем розрахунок 3% річних, інфляційних та пені місцевий господарський суд уточнив з урахуванням часткового задоволення вимог по стягненню основного боргу.
Не погодившись із означеним рішенням, ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» 07.11.2025 через підсистему «Електронний суд» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просить рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/567/24 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 671,96 грн. основного боргу, 353,18 грн. пені, 127,84 грн. 3% річних, 502,04 грн. інфляційних - скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю; здійснити новий розподіл судових витрат (судового збору) за розгляд справи в суді першої інстанції; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача по справі.
На переконання позивача, оскаржуване рішення у частині відмови в задоволенні позовних вимог ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема ст.ст.3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», та з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне:
- предметом розгляду у справі №913/567/24 є стягнення заборгованості за поставлений у лютому 2022 природний газ. Означений період не підпадає під дію Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». За статтями 13, 13-1 Закону №1207-VII заборона на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності прямо діє лише щодо територій, передбачених пунктами 1, 2 ч.1 ст.3. Для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (п.3 ч.1 ст.3), дія цієї заборони може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Станом на лютий 2024 такого рішення Кабінетом Міністрів України не приймалося;
- постанова Верховного Суду у справі №908/1162/23, на яку посилається суд першої інстанції, не є релевантною до поточної справи. У межах справи №908/1162/23 розглядалося питання правих відносин протягом листопада-грудня 2022. У редакції Закону, що діяла в лютому 2022, не існувало положення ч.1 ст.13-1 у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» від 15.03.2022 (діє з 20.03.2022) з наступними змінами, яке (положення) діяло протягом листопада-грудня 2022. Тобто, на час виникнення спірних правовідносин (лютий 2022) діяв Закон №1618-IX, згідно з яким заборона переміщення товарів, робіт і послуг поширювалася виключно на територію Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, тобто на території, зазначені у пунктах 1-3 ч.1 ст.3 Закону №1618-IX. Жодної згадки про інші тимчасово окуповані території, зокрема на території Луганської області, у цій редакції Закону не було. Також, положення ст.13-1 Закону стосуються заборони на «переміщення», а не на «продаж»;
- відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» датою окупації Станично-Луганської селищної територіальної громади визначено 24.02.2022. Втім, на момент дії спірних відносин, був відсутній законодавчо затверджений перелік окупованих територій, у зв'язку із чим позивач не мав можливості встановити, чи перебуває відповідач на окупованій території України в момент поставки природного газу;
- місцевий господарський суд не врахував обов'язків споживача, визначених Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу у разі неможливості його подальшого використання, а також технічну неможливість одномоментного припинення постачання газу постачальником.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2025 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 апеляційну скаргу позивача залишено без руху з метою усунення скаржником допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.
Після отримання через підсистему «Електронний суд» 24.11.2025 від ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» заяви про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.13604) та другого примірника заяви про усунення недоліків (вх.13613), ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/567/24; встановлено строк по 22.12.2025 (включно) для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв та/або клопотань, що пов'язані з розглядом апеляційної скарги; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Через підсистему «Електронний суд» 09.12.2025 від ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» надійшло клопотання (вх.14206), за змістом якого позивач просив зупинити провадження у справі №913/567/24 до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у справі №280/5808/23.
У зв'язку із відпусткою судді-члена колегії Істоміної О.А., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 15.12.2025, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» про зупинення провадження у справі №913/567/24 з викладених в ухвалі мотивів; постановлено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Станично-Луганська селищна військова адміністрація Щастинського району Луганської області правом, наданим ст.263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористалася, відзиву на апеляційну скаргу не надала. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України).
Про розгляд справи №913/567/24 судом апеляційної інстанції відповідач повідомлявся шляхом направлення ухвали від 01.12.2025 в електронному вигляді до електронного кабінету. Довідка про доставку електронного листа долучена до матеріалів справи. Відтак, відповідач належним чином повідомлений про розгляд цієї справи Східним апеляційним господарським судом.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
19.11.2021 між ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» (далі - постачальник, ЕІС-код 56X930000010610Х) та Станично-Луганською селищною військово-цивільною адміністрацією Щастинського району Луганської області (далі - споживач, ЕІС-код 56XS00017PILL00L) укладено договір №11-1180/21-БО-Т постачання природного газу (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (п.1.2 договору).
Згідно з п.1.4 договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та Оператором газорозподільної мережі (далі - оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.
За умовами п.1.5 договору, у разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: АТ «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз», з яким (якими) споживач уклав відповідний договір (договори).
Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природною газу у період з листопада 2021 по грудень 2022 року (включно), у кількості 14 тис.куб.метрів (п.2.1 договору).
Відповідно до п.2.3 договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (далі - реєстр або реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Порядок та умови передачі природного газу погоджені розділом 3 договору.
Так, за умовами п.3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС (п.3.2 договору).
Згідно з п.3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу .
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (п.3.5.1 договору).
Відповідно до п.3.5.2 договору на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника.
Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.3.5.3 договору).
Згідно з п.3.5.4 договору, у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору.
За умовами п.3.6 договору звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.
Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
ціна природного газу за 1 000 куб.м газу без ПДВ - 13 658,42 грн.,
крім того податок на додану вартість за ставкою 20%,
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м.
Усього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554,00 грн.
Відповідно до положень п.4.3 договору загальна вартість цього договору на дату укладання становить 193130,00 грн., крім того ПДВ - 38626,00 грн., разом з ПДВ - 231 756,00 грн.
Порядок та умови проведення розрахунків погоджені сторонами в розділі 5 договору.
Так, за умовами п.5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Відповідно до п.5.3 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору.
Відповідно до пп.4 п.6.2 договору споживач зобов'язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Згідно з пп.4 п.6.3 договору постачальник має право отримати оплату за переданий за цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором.
Відповідальність сторін погоджена розділом 7 договору.
Відповідно до п.7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п.7.2 договору).
Згідно з п.13.1 договору останній набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору. Цей договір може бути підписаний також електронними цифровими підписами (ЕЦП) уповноважених представників сторін з урахуванням вимог чинного законодавства.
За твердженнями позивача, на виконання умов договору №11-1180/21-БО-Т від 19.11.2021 у період з грудня 2021 по лютий 2022 ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 89 193,28 грн., який був оплачений лише частково (на суму 68550,27 грн.). У відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 20 643,01 грн. за газ, поставлений у лютому 2022.
Несплата означеної заборгованості стала підставою звернення ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» з позовом до суду.
Враховуючи порушення споживачем (відповідачем) строків оплати поставленого природного газу, позивачем окрім основного боргу нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 3% у сумі 1578,20 грн., інфляційні в сумі 6198,36 грн. та пеню в сумі 4360,48 грн.
Судова колегія враховує наступне.
Відповідно до приписів ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як зазначалося вище за текстом постанови, договір №11-1180/21-БО-Т від 19.11.2021 був укладений між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Станично-Луганською селищною військово-цивільною адміністрацією Щастинського району Луганської області (споживач).
Станом на дату звернення ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» з розглядуваним позовом до суду, Станично-Луганську селищну військово-цивільну адміністраціую Щастинського району Луганської області (код ЄДРПОУ 43918777) припинено на підставі ч.9 ст.4 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» у зв'язку з утворенням Станично-Луганської селищної військової адміністрації Щастинського району Луганської області (код ЄДРПОУ 43918777).
Проаналізувавши положення абз.1-3 ч.1 ст.3, абз.4 ч.11 ст.3 Закону України “Про військово-цивільні адміністрації», ч.9 ст.4 Закону України “Про правовий режим воєнного стану», а також Укази Президента України №62/2021 від 19.02.2021 “Про утворення та реорганізацію військово-цивільних адміністрацій у Луганській області» та №665/2022 від 23.09.2022 "Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Луганській області", Господарський суд Луганської області дійшов обгрунтованого висновку, що вказана вище зміна тимчасового державного органу на території дії воєнного стану не має наслідком припинення зобов'язань сторони за договором №11-1180/21-БО-Т постачання природного газу. Мова йде про певне переформовування існуючої структури військово-цивільної адміністрації у військову адміністрацію при збереженні реєстраційних відомостей, а тому позов у справі заявлений до належного відповідача.
Спір між сторонами виник через невиконання Станично-Луганською селищною військовою адміністрацію Щастинського району Луганської області грошових зобов'язань з оплати поставленого ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" природного газу в лютому 2022 року за договором постачання природного газу №11-1180/21-БО-Т від 19.11.2021 та застосування наслідків порушення відповідних грошових зобов'язань у вигляді стягнення нарахованих 3% річних, інфляційних та пені.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору №11-1180/21-БО-Т від 19.11.2021, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом за нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч.2 ст.712 якого передбачає можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж, враховуючи також особливості законодавства у сфері газопостачання.
Враховуючи встановлену ст.204 ЦК України презумпцію правомірності договору (яка не була спростована в межах цієї справи в порядку ст.215 ЦК України) судова колегія вважає, що він є належною підставою для виникнення та існування обумовлених цим договором взаємних прав і обов'язків сторін (у розумінні ст.ст.11, 509 ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При цьому приписи ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 2 ст.625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" перредбачено, що розмір пені, визначений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З матеріалів справи, а саме з листа ТОВ “Оператор ГТС України» №ТОВВИХ-24-17353 від 12.11.2024 щодо споживача з ЕІС-кодом 56XS00017PILL00L, убачається, що обсяг природного газу, використаний означеним споживачем у період з 02.12.2021 по 01.03.2022 та віднесений в алокацію постачальника ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» (ЕІС-код 56Х930000010610Х) та становить: з 02.12.2021 по 31.12.2021 - 1 571,00куб.м; з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 2 241,01куб.м; з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 1 576,01куб.м; 01.03.2022 - 0,00куб.м.
Разом із тим акт приймання-передачі природного газу за лютий 2022 року відповідачем не підписаний. Проте, з урахуванням умов п.п.3.5, 3.5.1, 3.5.2, 3.5.3, 3.5.4, 3.6 договору (зміст яких викладений вище за текстом постанови) та листа ТОВ “Оператор ГТС України», є доведеним факт поставки позивачем відповідачеві природного газу в лютому 2022 року на суму 26089,27 грн, що також було правильно встановлено Господарським судом Луганської області.
При цьому за висновками суду першої інстанції, обґрунтованими є вимоги щодо оплати поставленого в лютому 2022 року газу на суму 24 417,31 грн. (за період з 01.02.2022 по 23.02.2022), а до стягнення на користь позивача підлягає 18 971,05 грн. (з урахуванням часткової оплати в сумі 5 446,26 грн.).
Здійснений позивачем розрахунок 3% річних у сумі 1578,20 грн. (за період з 16.04.2022 по 01.11.2024) та інфляційних нарахувань у сумі 6198,36 грн. (за період з травня 2022 року по жовтень 2024 року) Господарський суд Луганської області уточнив з урахуванням часткового задоволення вимог за боргом та виснував, що до стягнення на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 1450,36 грн. та 5696,32 грн. інфляційних.
Застосована позивачем пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (передбачена п.7.2 договору) у загальній сумі 4360,48 грн. (за період з 16.04.2022 по 15.10.2022), за уточненим розрахунком суду першої інстанції з урахуванням часткового задоволення вимог по боргу складає 4007,30 грн.
У частині задоволених позовних вимог рішення Господарського суду Луганської області ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» не оскаржується та, відповідно, у силу приписів ч.1 ст.269 ГПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряється.
ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» не погоджується із рішенням суду першої інстанції у справі №913/567/24 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1671,96 грн основного боргу, нарахованого з 24.02.2022 по 28.02.2022. а також 353,18 грн пені, 127,84 грн 3% річних та 502,04 грн інфляційних.
Узагальнено доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- на момент виникнення спірних правовідносин (лютий 2022 року) редакція Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не передбачала поширення заборони на переміщення товарів (робіт, послуг) на територіюЛуганської області, а лише на територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Відповідне правове регулювання було змінено лише з 20.03.2022. Таким чином, висновки суду першої інстанції про застосування статей 13 та 13-1 означеного Закону до спірних правовідносин є передчасними та юридично необґрунтованими;
- постанова Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 не може бути застосована до розглядуваної справи, оскільки стосується правовідносин, що виникли після внесення змін до вказаного Закону, а також за наявності чинного Переліку окупованих територій, якого на час постачання природного газу у лютому 2022 року ще не існувало.
Надаючи оцінку означеним доводам скаржника, судова колегія зазначає наступне.
Місцезнаходженням відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та договору постачання природного газу було: вул.Центральна, буд.25, смт.Станиця Луганська, Щастинський район, Луганська область, 93600.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1364 від 06.12.2022 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» визначено, що Станично-Луганська селищна територіальна громада є окупованою з 24.02.2022.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Станично-Луганська селищна територіальна громада також визначена окупованою з 24.02.2022.
Отже, як правильно встановив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, спірний період утворення боргу у цій справі (лютий 2022 року) частково охоплює час, в який за даними вказаного вище Переліку територія місцезнаходження відповідача є окупованою, що має правові наслідки згідно з чинним законодавством.
Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України.
Означені положення відповідають ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у чинній редакції.
Частиною 1 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Означені положення відповідають ч.2 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у чинній редакції.
Відповідно до ч.1 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у чинній редакції) положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з ч.2 означеної статті на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті.
Контроль в'їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в'їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у м.Мелітополі (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23).
Об'єднана палата зазначила, що у справі №908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у ч.2 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто, правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Предметом розгляду об'єднаної палати було питання застосування ч.2 ст.13 та ч.2 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII у чинній редакції) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (п.1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п.3).
Верховний суд у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину 3 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 ч.1 ст.3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України (п.7.20 постанови).
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п.7.21 постанови).
Об'єднана палата зазначила, що з 07.05.2022 ані пункт 7 ч.1 ст.1-1, ані пункт 1 ч.3 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (п.7.22 постанови).
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій (п.7.23 постанови).
Однак, у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася (п.7.25 постанови).
З огляду на викладене, у постанові у справі №908/1162/23 об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України (п.7.26 постанови).
Означеним спростовуються доводи апелянта про те, що для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (п.3 ч.1 ст.3 Закону), дія заборони на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, відповідно до положень ч.4 ст.236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах (усупереч доводам апелянта) є подібними за змістовим критерієм.
Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача з 24.02.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст.13-1 Закону №1207-VII, позивач у період з 24.02.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, у тому числі природного газу відповідачу.
Судова колегія також вважає за необхідне звернути увагу, що оскільки відповідач є бюджетною установою, то здійснення платежів без реєстрації бюджетних зобов'язань, за відсутності підтверджуючих документів, є порушенням бюджетного законодавства в силу п.23 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України.
Крім того, судова колегія враховує, що у зв'язку з перебуванням певних територій у тимчасовій окупації, оператор газорозподільних систем не контролює їх на час окупації та не має можливості відстежувати обсяги надходження газу до мереж відповідача, оскільки неможливо визначити від чиїх мереж здійснюється розподіл газу та куди він надходить під час окупації території; покази по об'єктах, розташованих на окупованих територіях, неможливо визначити об'єктивно.
З огляду на викладене у сукупності, висновок Господарського суду Луганської області про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений природний газ за період 24.02.2022 - 28.02.2022 у розмірі 1 671,95 грн. основного боргу є законним та обґрунтованим.
Враховуючи відсутність підстав до стягнення означеної суми основного боргу, судом першої інстанції правомірно відмовлено у стягненні нарахованих 353,18 грн. пені, 127,84 грн. 3% річних та 502,04 грн. інфляційних.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У цій справі апелянтові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків Господарського суду Луганської області.
Відтак, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які (доводи і вимоги апеляційної скарги) у даному випадку не підтверджують ухвалення оскаржуваного рішення із порушеннями, визначеними ст.277 ГПК України в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог у порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/567/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 02.02.2026
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя Д.О. Попков
Суддя О.В. Стойка