Постанова від 21.01.2026 по справі 922/2737/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Харків Справа № 922/2737/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Плахов О.В.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.

та представників учасників справи:

прокурор - Хряк О.О. (в залі суду);

позивач - Їжаківський А.О. (в режимі відеоконференції);

відповідач - не з'явився;

третя особа - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2871Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 (суддя І.В. Трофімов, повний текст рішення складено 13.11.2024) у справі №922/2737/24

за позовом Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4) в інтересах держави, в особі Міністерства енергетики України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 30)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (63524, Харківська обл., Чугуївський р-н., смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької Дивізії, 16),

про стягнення 24910095,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Харківська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія", в якій просить суд стягнути з відповідача 24'910'095,90 грн, з яких: 22'325'623,64 грн - основний розмір заборгованості зі сплати концесійних платежів за період з ІІ кварталу 2022 до ІV кварталу 2023 (включно); 22'325,62 грн - штрафні санкції; 1'774'972,85 грн - інфляційні втрати за період з 05.08.2022 до 01.07.2024; 787'173,81 грн - 3 % річних за період з 05.08.2022 до 25.07.2024.

Позов обґрунтований порушенням відповідачем умов Конценсійного Договору від 20.04.2012 в частині своєчасної сплати концесійних платежів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24 в позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що визначений прокурором позивач - Міністерство енергетики України не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд відкрити апеляційне провадження у справі №922/2737/24; рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, розрахунковий рахунок: UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800; призначення платежу: Повернення судового збору) за рахунок відповідачів.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на момент звернення прокурора з відповідним позовом саме Міненерго мало статус уповноваженого органу з управління майном та стороною у спірному договорі, враховуючи що на теперішній час заміна сторони - представника держави у відповідному концесійному договорі від 20.04.2012 не відбулась.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про концесії» (в редакції від 05.10.2011, чинній на момент укладення договору) істотними умовами концесійного договору є, зокрема сторони договору, що в свою чергу передбачає необхідність неухильного дотримання порядку заміни сторони у договорі.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України «Про концесії» (в редакції від 05.10.2011, чинній на момент укладення договору) умови концесійного договору є чинними на весь строк дії договору.

У п. 58 Концесійного договору від 20.04.2012 зазначено, що у разі виникнення обставин, які викликають необхідність зміни умов цього Договору, Сторона попереджає про це письмо іншу Сторону за 30 календарних днів. Про зміну умов цього Договору між Концесієдавцем та Концесіонером укладається Додаткова угода, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Прокурор зазначає, що єдиним способом заміни сторони у зобов'язанні згідно умов вказаного договору концесії є укладення додаткової угоди, яким повноваження концесієдавця мали бути передані Фонду державного майна України.

Прокурор зазначає, що Міненерго як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є належним позивачем у справі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2024 для розгляду справи №922/2737/24 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24. Встановлено строк позивачу та відповідачу для подання відзивів на апеляційну скаргу протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) з дня вручення вказаної ухвали, призначено справу до розгляду на "22" січня 2025 р. об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

11.12.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2737/24.

24.12.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" через підсистему Електронний суд надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№16386), в якому вказаний учасник справи зазначає, що Міністерство енергетики України не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах; встановлення судом обставини звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову. ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" просить суд залишити рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення; здійснити розподіл судових витрат у порядку ст. 129 ГПК України.

30.12.2024 від Міністерства енергетики України засобам поштового зв'язку надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№16588), в якому він просить задовольнити апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24 в повному обсязі.

Від Міністерства енергетики України надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представників Вольди Марини Андріївни, Іжаківського Андрія Олеговича, Слуценко Романа Петровича (вх.№833 від 17.01.2025), яке задоволено ухвалою суду від 20.12.2025.

20.01.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" через підсистему Електронний суд надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№910), в обґрунтування якого він зазначає, що у зв'язку зі службовим відрядженням, для представників ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" - Данилюка О,О. та Джим О.В, буде відсутня можливість прийняти участь у судовому засіданні.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 зупинено апеляційне провадження у справі №922/2737/24 до вирішення Верховним Судом справи №922/639/23.

24.06.2025 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему Електронний від Міністерства енергетики України надійшло клопотання про поновлення провадження у справі (вх.№7814). Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.05.2025 у справі № 922/639/23 касаційні скарги Харківської обласної прокуратури та Міністерства енергетики України задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №922/639/23 скасовано, а справу №922/639/23 передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

25.06.2025 від ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" надійшли заперечення на клопотання про поновлення провадження у справі (вх.№7845), в яких зазначає, що вказане клопотання є необґрунтованим та передчасним, оскільки остаточного рішення по суті у пов'язаній справі не ухвалено, а справу №922/639/23 передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Відповідач зазначає, що фактична правова ситуація, яка була підставою для зупинення провадження, не змінилася. Зазначає, що поновлення провадження у цій ситуації може призвести до ухвалення судового рішення по справі 922/2737/24, яке суперечитиме майбутньому рішенню у пов'язаній справі - що є неприпустимим з огляду на принцип правової визначеності та уникнення протиріч у судових рішеннях

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025, у зв'язку з виходом у відставку судді Терещенко О.І., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Плахов О.В, суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 поновлено апеляційне провадження у справі №922/2737/24. Розгляд справи призначено у приміщенні Східного апеляційного господарського суду на "16" липня 2025 р. о 14:15 год., за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Від керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" Данилюка Олександра Олександровича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів адвоката Джим Ольги Володимирівни (вх.№8125 від 01.07.2025), яке задоволено ухвалою суду від 02.07.2025.

14.07.2025 у зв'язку з відпусткою судді Шутенко І.А., було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В., суддя Гребенюк Н.В.

В судове засідання 16.07.2025 з'явився прокурор, представники позивача та відповідача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 залучено до участі у справі №922/2737/24 Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, зобов'язано прокурора направити на адресу Фонду державного майна України копію позовної заяви та доданих документів, копію апеляційної скарги та доданих до неї документів та надати суду відповідні докази направлення, встановлено третій особі, Фонду державного майна України, строк до 18.08.2025 для надання суду письмових пояснень щодо заявленого предмету спору та поданої апеляційної скарги (копії вказаних документів направити іншим учасникам справи). Розгляд справи відкладено на 27 серпня 2025 року о 13:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132 . Також ухвалено судове засідання у справі №922/2737/24 провести в режимі відеоконференції за участі представника Міністерства енергетики України Іжаківського Андрія Олеговича та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" Джим Ольги Володимирівни (згідно з клопотаннями зазначених учасників справи).

22.08.2025 на виконання ухвали суду від 16.07.2025 прокурор надав докази надсилання на адресу Фонду державного майна України копії позовної заяви та доданих до неї документів, копії апеляційної скарги та доданих до неї документів.

26.08.2025 до суду надійшло клопотання ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (вх.№10135) про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у пов'язаній справі №922/639/23. Заявник зазначає, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.05.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №922/639/23 скасовано, справу №922/639/23 передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. 06 серпня 2025р. Господарський суд Харківської області прийняв рішення по справі №922/639/23, яким відмовив в задоволенні позову Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України (вказане рішення ще не набрало законної сили); з огляду на те, що предметом розгляду справ №922/2737/24 та №922/639/23 є один і той самій Концесійний договір від 20.04.2012 та ті ж самі учасники справи, та те, що справа №922/639/23 вже два рази поверталася на новий розгляд Верховним Судом, заявник вважає, що остаточне рішення у справі №922/639/23 має суттєве значення для вирішення спору в справі №922/2737/24, для єдності судової практики у спірних правовідносинах, з огляду на принцип правової визначеності та уникнення протиріч у судових рішеннях.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до "10" вересня 2025 р. о 13:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132. Ухвалено провести судове засідання у справі №922/2737/24 в режимі відеоконференції за участі представника Міністерства енергетики України Іжаківського Андрія Олеговича та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" Джим Ольги Володимирівни.

27.08.2025 через підсистему Електронний суд від Фонду державного майна України надійшли пояснення у справі (вх.№10238), в яких просить суд Визнати поважними причини попуску строку на надання пояснень Фонду державного майна України та поновити його; апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; розгляд справи №922/2737/24 здійснювати без участі представника Фонду державного майна України.

ФДМУ зазначає, що на момент звернення прокурора з відповідним позовом саме Міненерго мало статус уповноваженого органу з управління майном та стороною у спірному договорі, враховуючи що на теперішній час заміна сторони - представника держави у відповідному концесійному договорі від 20.04.2012 не відбулась.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 клопотання ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (вх.№10135 від 26.08.2025) задоволено. Зупинено апеляційне провадження у справі №922/2737/24 до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №922/639/23. Ухвалено учасникам справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про наявність підстав для поновлення провадження у справі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.11.2025 касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України задоволено. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі №922/2737/24 скасовано. Справу №922/2737/24 направлено для продовження розгляду до Східного апеляційного господарського суду.

02.12.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2737/24.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24 відбудеться "24" грудня 2025 р. о 11:30 год.

24.12.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№14799) зазначає, що у зв'язку технічними проблемами буде відсутня можливість прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та скористатися своїми процесуальними правами.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2025 в задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" про відкладення розгляду справи відмовлено. Оголошено в судовому засіданні перерву до "21" січня 2026 р. о 15:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132. Судове засідання у справі №922/2737/24 ухвалено провести в режимі відеоконференції за участі представника Міністерства енергетики України Іжаківського Андрія Олеговича та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" Джим Ольги Володимирівни. Повідомлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 21.01.2026 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Присутній також в режимі відеоконференції представник позивача повністю підтримав позицію прокурора.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились.

Окремо колегія суддів зазначає, що представник відповідача О.В. Джим не вийшла на зв'язок під час з'єднання з нею через систему ВКЗ, що відображено у протоколі судового засідання.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 представника відповідача попереджено про те, що ризики технічної неможливості участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (у тому числі переривання зв'язку, відсутності технічного доступу тощо) несе учасник справи або його представник, який подав відповідну заяву, за винятком випадків, коли суд після призначення судового засідання чи під час його проведення втратив технічну можливість забезпечити відеоконференцію.

Колегія суддів звертає увагу, що саме відповідач та його представник не забезпечили свою участь у засіданні в передбачений спосіб, хоча суд створив усі умови для реалізації цього права, у тому числі через систему відеоконференцій. Відтак відсутність представника не може розцінюватися як порушення права на участь у судовому розгляді, оскільки вона є наслідком власної поведінки сторони, яка була належним чином повідомлена про дату та час засідання і не заявляла про перешкоди у реалізації цього права.

Апеляційний суд також вказує, що сторони не були позбавлені можливості взяти участь у судовому засіданні безпосередньо у приміщенні суду, однак представник відповідача особисто цією можливістю не скористався.

Зважаючи на те, що ухвалами Східного апеляційного господарського суду явку представників учасників справи обов'язковою не визнавалась, а всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відсутність представників відповідача та третьої особи у судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні прокурора та представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку задоволення апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01.04.2011 №39 "Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави" (у первісній його редакції) затверджено перелік державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля.

До вищевказаного переліку увійшло, зокрема, Державне підприємство "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

Наказом Міненерговугілля від 09.09.2011 №486 "Про затвердження нової редакції статуту Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" затверджено статут підприємства, за яким органом управління визначено саме Міненерговугілля.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 №2293 "Про затвердження Переліку об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію" визначено, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", яке провадить діяльність із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води, віднесено до майна, яке може бути надане в концесію, та визначено Міненерговугілля органом, уповноваженим на укладання концесійного договору.

Наказом Міненерговугілля від 12.01.2012 №10 "Про проведення концесійного конкурсу щодо цілісного комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" утворено відповідну конкурсну комісію, та затверджено положення про неї.

В подальшому, наказом Міненерговугілля від 09.02.2012 №81 оголошено конкурс щодо надання у концесію цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", затверджено інструкцію для претендентів щодо подання заявок для участі у конкурсі, текст інформаційного оголошення про його проведення, доручено конкурсній комісії забезпечити публікацію цього оголошення в газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" і розміщення інструкції на офіційному веб-сайті Міненерговугілля, а також проведення конкурсних процедур.

За результатами конкурсу, 20.04.2012 між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (далі - Концесієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувальна компанія" (далі - Відповідач, Концесіонер) було укладено концесійний договір (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1 Договору Концесієдавець надає на 49 років Концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об'єктом концесії згідно з пунктом 2 цього договору з метою задоволення громадських потреб у сфері виробництва електричної та теплової енергії за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов договору.

Пунктом 2 Договору визначено, що об'єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар", код ЄДРПОУ 30034023, місцезнаходження: 63524, Україна, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, що складається з державного майна, яким Державне підприємство "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" наділене на праві господарського відання, а також державного майна, яке придбано (набуте) Державним підприємством "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" при здійсненні господарської діяльності на базі майна, попередньо отриманого у господарське відання (необоротні активи, у тому числі основні засоби, нематеріальні активи, інше). Перелік, найменування, склад і вартість об'єкта концесії визначено в додатку №1 до цього договору, зі змінами внесеними додатковою угодою № 1 до цього договору, та в додатково у акті №1 приймання передачі, які являються невід'ємними частинами цього договору. Вартість об'єкта концесії визначена на підставі даних незалежної оцінки станом на 31.10.2011 та станом на 20.04.2012, що проводилась на виконання Наказів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.10.2011 №647 та від 20.04.2012 №252 відповідно (в редакції додаткової угоди №1 від 28.05.2012 до Договору).

Згідно з п. п. 11.1, 11.2 Договору Концесіонер зобов'язаний виконувати його умови, забезпечувати своєчасно та в повному обсязі сплату концесійного платежу.

Відповідно до п. 13.1 Договору концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об'єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення Договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639 (далі - Методика № 639), та становить 819'340,30 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, Концесіонер сплачує до 25.07.2012, за умови, якщо Концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього Договору.

Наступні концесійні платежі вносяться Концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з періодичністю: за наступні перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу). Ці суми сплачуються Концесіонером за умови, якщо ним не здійснено поліпшення об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього Договору (п. 13.2 Договору).

Отже, розмір концесійного платежу було визначено на підставі Методики №639, яка була чинна до 18.08.2020.

З 18.08.2020 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 №706, якою затверджено Методику розрахунку концесійних платежів (далі - Методика №706).

Відповідно до п. п. 2 п. 4 Методики № 706 концесійний платіж за результатами концесійного конкурсу або прямих переговорів розраховується як частка (у відсотках) вартості наданого об'єкта концесії, визначеної за результатами його ринкової оцінки. При цьому оціночний розмір концесійного платежу підлягає обов'язковій індексації на індекс споживчих цін.

Розмір концесійного платежу за кожний наступний період визначається шляхом коригування розміру концесійного платежу за попередній період на індекс споживчих цін за відповідний звітний період (абз. 12 п. п. 2 п. 4 Методики № 706).

За п. 13.3 Договору, сума концесійного платежу, що підлягає сплаті Концесіонером за відповідний період, зменшується на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих Концесієдавцем на наданий у концесію об'єкт концесії за відповідний період, за рахунок яких Концесіонером мають бути здійснені поліпшення об'єкта концесії. Сума концесійного платежу, яку має бути зменшено на суму нарахованих амортизаційних відрахувань, перелік поліпшень, які мають бути проведені Концесіонером на суму амортизаційних відрахувань, на яку має бути зменшено концесійний платіж за відповідний звітний квартал, та строки їх проведення погоджуються з Концесієдавцем відповідно до умов цього Договору, а саме: протягом 10 робочих днів, наступних за днем отримання від Концесіонера пропозиції щодо погодження таких поліпшень.

Суму концесійного платежу, яку має бути зменшено на суму нарахованих амортизаційних відрахувань, перелік поліпшень, які мають бути проведені Концесіонером на суму амортизаційних відрахувань, на яку зменшується концесійний платіж за відповідний звітний квартал, та строки їх проведення погоджуються Концесієдавцем протягом 10 робочих днів, наступних за днем отримання від Концесіонера пропозиції щодо погодження таких поліпшень (п. 28 Договору).

Пунктами 35, 36 Договору визначено, що на суму нарахованих амортизаційних відрахувань, що має бути спрямована на погоджені Концесієдавцем роботи щодо поліпшення об'єкта концесії, зменшується сума концесійного платежу, що підлягає сплаті Концесіонером за відповідний період. Амортизаційні відрахування, нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені на виконання умов цього Договору, залишаються у розпорядженні Концесіонера і використовуються виключно на відновлення та поліпшення основних фондів у складі об'єкта концесії, отриманих у концесію або створених у зв'язку з виконанням умов цього Договору.

Відповідно до п. п. 47, 48 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, визначених Договором, сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України. У разі порушення будь-яких умов, установлених Договором, винна сторона сплачує на користь та на вимогу іншої сторони і виключно за рішенням суду штраф у розмірі 0,1 % від несплаченої суми концесійного платежу за квартал.

При цьому сплата штрафу не звільняє сторони від виконання ними зобов'язань за цим Договором (п. 49 Договору).

За п. 55 Договору, його укладено на 49 років (з 20 квітня 2012 року по 19 квітня 2061 року включно), а згідно з п. 61 Договору він набуває чинності з дня його підписання сторонами.

Пунктом 65 Договору також визначено, що у разі внесення змін до чинного законодавства, яке регулює правовідносини концесії, та встановлення норм права, які погіршують становище сторін, до правовідносин між ними застосовується законодавство, чинне на день укладення цього Договору.

Додатками 1 та 2 до Договору сторонами відповідно погоджено перелік 1 майна ДП "ТЕЦ-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається в концесію, та перелік 2 майна ДП "ТЕЦ-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається на утримання під час концесії.

Також додатком 3 до Договору сторонами погоджено порядок фінансування та план поліпшень об'єкта концесії протягом 2012 - 2016 років, додатком 4 - обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду.

Додатком 5 до Договору визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об'єкта концесії.

20.04.2012 сторонами Договору підписано зведений акт приймання-передачі (додаток 6 до Договору), відповідно до якого Міненерговугілля передало, а Відповідач прийняв цілісний майновий комплекс ДП "ТЕЦ-2 "Есхар", дебіторську та кредиторську заборгованості вказаного державного підприємства.

Надалі, 28.05.2012 між Міненерговугілля та Відповідачем укладено додаткову угоду №1 до Договору, якою, зокрема, п. 13.1 Договору викладено в такій редакції: "Концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об'єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення Договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 №639, та становить 828'250 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, Концесіонер сплачує до 25 липня 2012 року, за умови, якщо Концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього Договору."

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" реорганізовано Міненерговугілля шляхом приєднання до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, а також установлено, що воно є правонаступником майна, прав і обов'язків Міненерговугілля.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 №425 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" перейменовано Міністерство енергетики та захисту довкілля України на Міністерство енергетики України (далі - Міненерго, Позивач), утворено Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та установлено, що ці Міністерства є правонаступниками прав, обов'язків та майна Міністерства енергетики та захисту довкілля України у відповідних сферах.

При цьому Міненерго забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно- промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексах, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива (крім забезпечення енергоефективності будівель та інших споруд) та у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики і теплопостачання (пп. 1 п. 3 указаної постанови).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №50-р від 20.01.2021 "Деякі питання управління об'єктами державної власності", було визначено, що функції з управління єдиним майновими комплексом Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" здійснює Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 №675 було затверджено Статут Державного підприємства "Теплоелектроцентраль - 2 "Есхар".

Відповідно до п. 9. Статуту підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою здійснює Кабінет Міністрів України (далі - Суб'єкт управління).

Згідно з п. 50 Статуту суб'єкт управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до п.52. Статуту Рішення суб'єкта управління оформляються відповідним актом Кабінету Міністрів України, проект якого розробляється та подається в установленому порядку Мінекономіки, крім рішень з питань, зазначених у підпунктах 14 та 16 пункту 51 цього Статуту, які оформляються протокольним рішенням Кабінету Міністрів України. Повноваження з вирішення окремих питань, віднесених до повноважень суб'єкта управління, можуть передаватися Мінекономіки.

10.01.2023 Кабінет Міністрів України Розпорядженням №37-р "Деякі питання управління об'єктами державної власності" визначив Фонд державного майна уповноваженим органом управління, який виконує функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

Листом від 30.04.2024 № 26/1.2-19.4-10231 Міненерго повідомило ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" про наявність заборгованості за період II квартал 2022 року - IV квартал 2023 року у сумі 24'019'033,87 грн, з яких:

- 22'325'623,64 грн - основний розмір заборгованості зі сплати концесійних платежів;

- 22'325,62 грн - штрафні санкції (0,1%);

- 1'068'737,69 грн - інфляційні втрати;

- 602'346,92 грн - 3 % річних за період: з 05.08.2022 по 15.04.2024.

Прокурор вказує, що Відповідач не сплатив концесійні платежі за період з ІІ квартал 2022 року - IV квартал 2023 року включно, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої станом на час пред'явлення цього позову становить 24'910'095,90 гривні.

Листом від 15.06.2024 № 26/1.2-19.4-14310 Міненерго повторно звернулось до ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" щодо забезпечення сплати заборгованості за концесійним договором від 20.04.2012.

Проте Відповідач не виконав своїх зобов'язань зі сплати вказаних концесійних платежів.

Такі обставини, на думку Прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Наведені обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Міненерго про стягнення з відповідача концесійних платежів в сумі 24'910'095,90 грн. за період з ІІ квартал 2022 року - IV квартал 2023 року включно.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач вказував, що проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що станом на дату подання позову прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, не вірно визначив Міненерго, як орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Також відповідач зазначив, що з переходом на нову модель енергоринку, перед підприємствами енергетичного сектору залишилися мільярдні борги ДП "Енергоринок", в тому числі перед підприємством відповідача. Станом на 31.07.2024 заборгованість Держави в особі ДП "Енергоринок" перед ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" становить 36'939'017,39 грн. Окрім цього, відповідач вважає, що відповідно до Методики розрахунку концесійних платежів, від 12 серпня 2020 року № 706, та амортизації об'єкту концесії, розмір концесійного платежу за спірним договором за період з 2 кварталу 2022 року по 4 квартал 2023 року, має розраховуватися інакше. Відповідач також послався на форс-мажорні обставини та вказав, що пошкодження будівель та споруд ТЕЦ під час бойових дій в районі розташування підприємства відповідача призвело до пошкодження теплогенеруючого та загальностанційного устаткування, що унеможливлювало роботу підприємства до моменту відновлення робочого стану будівель та обладнання. Крім того, відповідач вказав на відсутність вини в його діях, що є підставою для відповідальності за порушення зобов'язань, і бажанням не припиняти дію Концесійного договору, а й надалі здійснювати господарську діяльність та виконувати його умови.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначений прокурором позивач - Міністерство енергетики України не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах.

Місцевий суд вказав, що на момент звернення до суду з цим позовом, Міністерство енергетики України вже не було уповноваженим органом управління, який виконує функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" оскільки 10.01.2023 Кабінет Міністрів України, своїм Розпорядженням № 37-р "Деякі питання управління об'єктами державної власності" визначив Фонд державного майна України уповноваженим органом управління, який виконує функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

Проте, колегія суддів вважає помилковим висновок першої інстанції щодо неналежності позивача, з огляду на таке.

Щодо належності позивача.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Деякі питання управління об'єктами державної власності" від 20.01.2021 №50-р, було визначено, що функції з управління єдиним майновими комплексом Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" здійснює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пункту 9 Статуту, підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою здійснює Кабінет Міністрів України (далі - Суб'єкт управління).

Згідно пункту 50 Статуту, суб'єкт управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до пункту 52 Статуту, рішення суб'єкта управління оформляються відповідним актом Кабінету Міністрів України, проект якого розробляється та подається в установленому порядку Мінекономіки, крім рішень з питань, зазначених у підпунктах 14 та 16 пункту 51 цього Статуту, які оформляються протокольним рішенням Кабінету Міністрів України. Повноваження з вирішення окремих питань, віднесених до повноважень суб'єкта управління, можуть передаватися Мінекономіки.

10.01.2023 Кабінет Міністрів України Розпорядженням №37-р "Деякі питання управління об'єктами державної власності" визначив Фонд державного майна України уповноваженим органом управління, який виконує функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".

Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про концесію" істотними умовами концесійного договору є його сторони, їх права та обов'язки, а також порядок зміни умов концесійного договору.

Пунктом 58 договору визначено, що у разі виникнення підстав для зміни умов договору, а саме щодо сторін, їх прав та обов'язків, сторона попереджає про це письмово іншу сторону за 30 календарних днів. Про зміну умов між сторонами укладається додаткова угода, яка є невід'ємною частиною договору.

Про зміну умов між сторонами укладається додаткова угода, яка є невід'ємною частиною договору.

З огляду на вищевикладене, за умов відсутності процесуального правонаступництва єдиним можливим способом введення Фонд державного майна України до договірних правовідносин та набуття прав та обов'язків концесієдавця можливо виключно шляхом укладення додаткової угоди у письмовій формі, як і основний договір, що кореспондується з приписами статті 27 Закону України "Про концесію" та пункту 58 договору.

Також, частиною 6 статті 27 Закону України "Про концесії" визначено, що зміни до концесійного договору та інформація про припинення концесійного договору публікуються в ЕТС протягом п'яти днів з дня внесення таких змін або припинення відповідного договору.

Згідно з пунктом 9 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності (надалі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі передачі об'єктів до сфери управління ФДМУ передача майна здійснюється протягом 7 робочих днів з дня прийняття рішення про передачу.

Передача оформляється актом приймання-передачі за встановленою формою та затверджується органом, який створив комісію. До акта приймання-передачі підприємства додається, зокрема документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно. Право на управління об'єктом передачі виникає з дати затвердження органом, який створив комісію, акта приймання-передачі, а орган, уповноважений управляти державним майном, що здійснював управління об'єктом втрачає таке право (пункт 10 Положення).

Також, відповідно до пункту 11 Положення органи, до сфери управління яких передано державне майно, з дня затвердження акта приймання-передачі зобов'язані, зокрема здійснити в установленому законодавством порядку оформлення та державну реєстрацію речових прав щодо об'єктів передачі, права на які підлягають такій реєстрації.

Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів передачі єдиного майнового комплексу ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар в управління Фонду за актом приймання-передачі.

Відсутність обставин передачі майна до ФДМУ підтверджується також наданими до матеріалів справи поясненнями Фонду від 27.08.2025, у яких зазначено, що сторону концесієдавця за договором концесії від 20.04.2012 не змінено.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені суб'єкти управління об'єктами державної власності відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів, приймають рішення щодо умов їх подальшого використання та забезпечують надання розпоряднику Реєстру відомостей про об'єкти державної власності. Підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб'єктів управління до Фонду інформації про об'єкти державної власності.

Таким чином, дії Фонду державного майна України щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб'єктів управління.

Як вбачається з інформації вказаної в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень власником спірного майна є Міністерство енергетики України, що додатково підтверджує відсутність заміни сторони у зобов'язанні, а саме в договорі концесії від 20.04.2012, та її незавершеність.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів звертає увагу, що станом на дату подання позову прокурором вірно визначено Міністерство енергетики України, як орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України , у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

За правилами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України , прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту; визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України ).

Положення частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та правова позиція Конституційного суду України, викладена в рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999, передбачає право прокурора самостійно формулювати сутність захищуваного заявленим позовом інтерес держави та характер його порушення (загрози порушення), який за змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України має кореспондуватись із здійснюваною функцією держави відповідним її органом, що визначається у якості позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що Конституційний Суд України зробив міркування щодо цього визначення у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який втратив чинність. Однак, висловлене розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону "Про прокуратуру". Тому "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20, від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18).

Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на потребі дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Прокурор звертається до суду з метою захисту інтересів держави, в основі яких завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій та програм.

Інтереси держави охоплюються здійсненням її функцій, діяльністю її органів, які законодавчо наділені певними повноваженнями.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону № 997 та абз. 1 ч. 5 ст. 34 Закону № 155 концесійні платежі зараховуються до Державного бюджету України.

За п. 52 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду Державного бюджету України належать, зокрема, концесійні платежі щодо об'єктів державної власності.

Крім того, Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено надходження доходів Державного бюджету України за кодом класифікації доходів бюджету 24160300 «Концесійні платежі щодо об'єктів державної власності».

Пред'явлення зазначеного позову обґрунтовується Прокурором, як наявність завдання шкоди інтересам держави в бюджетній сфері, яке полягає в порушенні Товариством майнових прав держави як власника об'єкта концесії на отримання належних їй платежів за передане Відповідачу право здійснювати управління (експлуатацію) цим об'єктом, а також у невиконанні дохідної частини Державного бюджету України та зменшенні передбачених законодавством надходжень до нього.

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).

Як вже зазначалось вище, що органом у вказаному випадку є Міненерго, оскільки воно, будучи правонаступником прав та обов'язків Міненерговугілля і Міністерства енергетики та захисту довкілля, є концесієдавцем за Договором, а отже Міненерго, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є належним Позивачем у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правовою позицією Верховного Суду у справі №927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту.

У п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Подібна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17 тощо.

Прокурор посилається на те, що у цьому випадку Міненерго, як орган уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює.

Міненерго звернулося до Офісу Генерального прокурора з листом від 23.05.2024 №26/1.2-17.2-12145 щодо вжиття заходів для захисту інтересів держави, у якому повідомило про факт несплати Відповідачем концесійних платежів упродовж попередніх періодів. При цьому, зважаючи на відсутність бюджетних призначень на сплату судового збору для самостійного звернення до суду за захистом інтересів держави, Міненерго просило Офіс Генерального прокурора вжити відповідних заходів для захисту інтересів держави.

З урахуванням вищевикладеного Міненерго просило прокуратуру вжити відповідних заходів на захист інтересів держави у судовому порядку. Водночас з указаного листа встановлено відсутність будь-яких вжитих чи запланованих Міненерго заходів щодо стягнення з Відповідача заборгованості за Договором у судовому порядку.

Таким чином, як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом у межах цієї справи.

Щодо суті позовних вимог прокурора.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (абзаци 1,2, 4 ч. 1 ст. 174 ГК України).

За абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Крім того, правовідносини щодо концесії регламентуються Законом України Про концесії від 16.07.1999 № 997-XIV (далі - Закон № 997), що був чинним на момент укладання Договору, та Законом України «Про концесію» від 03.10.2019 № 155-ІХ (далі - Закон № 155), який набрав чинності 20.10.2019.

Тому правовідносини, які виникли між сторонами, за своїм характером та змістом є господарським зобов'язанням і виникли з господарського договору - договору концесії.

Частинами 1, 2, 7 ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Змістом Договору передбачено, що Товариство зобов'язане своєчасно та в повному обсязі сплачувати концесійні платежі.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами Договору визначено, що концесійні платежі вносяться Відповідачем з періодичністю: за перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу).

Згідно з абз. 1 п. 5 Порядку подання фінансової звітності, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 № 419, проміжна фінансова звітність (І квартал, перше півріччя, дев'ять місяців) подається підприємствами не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 28 лютого наступного за звітним року.

Отже, установлено такі строки належного виконання Відповідачем своїх зобов'язань зі сплати концесійних платежів:- за перший - третій квартали відповідного року - відповідно до 25 квітня, 25 липня та 25 жовтня такого року;- за четвертий квартал відповідного року - до 28 лютого наступного за відповідним року.

Тому строки сплати Відповідачем концесійних платежів за Договором минули:

за II квартал 2022 року - 05.08.2022;

за III квартал 2022 року - 05.11.2022;

за IV квартал 2022 року - 11.03.2023;

за І квартал 2023 року - 06.05.2023;

за II квартал 2023 року - 05.08.2023;

за III квартал 2023 року - 05.11.2023;

за IV квартал 2023 року - 10.03.2024.

Натомість у зазначені строки Відповідач не виконав своїх зобов'язань зі сплати вказаних концесійних платежів.

Згідно за інформацією, наданою Державною казначейською службою України (лист від 20.06.2024 № 14-06-06/13600), до Державного бюджету України за період з II квартал 2022 року - ІV квартал 2023 (включно) надходження як сплата Товариством концесійних платежів не зараховувалися.

Аналогічні відомості щодо несплати Відповідачем концесійних платежів за II квартал 2022 року - ІV квартал 2023 року надано Концесієдавцем (лист Міненерго від 25.06.2024 № 26/1.2-19.4-15251).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач доказів фактичної сплати відповідачем концесійних платежів за період з II кварталу 2022 року - ІV квартал 2023 року (включно) не надав, беручи до уваги порушення відповідачем умов концесійного договору від 20.04.2012, що укладений між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, яке на даний час приєднано до Міністерства енергетики України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" (відповідач) в частині оплати концесійних платежів своєчасно та у повному обсязі, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання за вказаним договором щодо оплати концесійних платежів за вищевказаний період в сумі 22325623,64 грн, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного розміру заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, прокурор просить стягнути з відповідача неустойку у вигляді штрафу у розмірі 0,1 % у розмірі 22325,62 грн за період з II квартал 2022 року по ІV квартал 2023 року (включно); інфляційні втрати за період з 05.08.2022 до 01.07.2024 у сумі 1 774 972,85 та 3% річних у сумі 787 173,81 грн за користування вказаними концесійними платежами та їх несплату за період з 05.08.2022 до 25.07.2024.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Так, з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної сплати концесійних платежів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невиконання зобов'язання відповідачем по сплаті концесійних платежів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пп.пп. 47, 48 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, визначених Договором, сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України. У разі порушення будь-яких умов, установлених Договором, винна сторона сплачує на користь та на вимогу іншої сторони і виключно за рішенням суду штраф у розмірі 0,1 % від несплаченої суми концесійного платежу за квартал.

При цьому сплата штрафу не звільняє сторони від виконання ними зобов'язань за цим Договором (п. 49 Договору).

Тому розмір неустойки у вигляді штрафу за несплачену суму концесійних платежів за період з II квартал 2022 року по ІV квартал 2023 року (включно) нараховується позивачем наступним чином 22325623,04 грн (сума концесійних платежів за якими було прострочення - основний борг відповідача) х 0,1 %, що становить 22325,62 грн.

Тому розмір неустойки у вигляді штрафу за несплачену суму концесійних платежів за період з II квартал 2022 року по ІV квартал 2023 року (включно) становить 22325,62 грн (22325623,04 грн (основний розмір боргу) х 0,1 %).

Перевіривши правильність нарахування суми неустойки у розмірі 22325,62 грн, колегія суддів дійшла висновку, що вказане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та здійснено позивачем арифметично вірно, вказана санкція погоджена сторонами у договорі, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 22325,62 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши розрахунок позивача період нарахування останнім сум 3% річних, з урахуванням виникнення прострочення за концесійні платежі: II квартал 2022 року 05.08.2022 по 25.07.2024; IIІ квартал 2022 року з 05.11.2022 по 25.07.2024; IV квартал 2022 року з 11.03.2023 по 25.07.2024; I квартал 2023 року з 06.05.2023 по 31.12.2023; ІІ кварталу 2023 року з 05.08.2023 по 25.07.2024, ІІІ кварталу 2023 року 05.11.2023 по 25.07.2024, IV квартал 2023 року з 10.03.2024 по 25.07.2024 колегією суддів встановлено, що позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 787173,81 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 117 658,20 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Харківської обласної прокуратури обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що Методика розрахунку концесійних платежів, затверджена постановою КМУ від 12.04.2000 №639 втратила чинність. Наразі діє Методика розрахунку концесійних платежів, від 12 серпня 2020 р. №706. Тому, вважаємо, що відповідно до Методики розрахунку концесійних платежів, від 12 серпня 2020 р. №706, та амортизації об'єкту концесії, розмір концесійного платежу за спірним договором за період з 2 кварталу 2022р. по 4 квартал 2023р., повинна розраховуватися інакше.

З приводу цього, судова колегія зазначає про таке.

Відповідно до п. 13.1 Договору концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об'єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення Договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639 (далі Методика № 639), та становить 819 340,30 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, Концесіонер сплачує до 25.07.2012, за умови, якщо Концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього Договору.

Наступні концесійні платежі вносяться Концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з періодичністю: за наступні перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10 денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу). Ці суми сплачуються Концесіонером за умови, якщо ним не здійснено поліпшення об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього Договору (п. 13.2 Договору).

Отже, розмір концесійного платежу визначено на підставі Методики № 639, яка була чинна до 18.08.2020.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України «Про концесії» від 16.07.1999 № 997-XIV, що діяв до 20.10.2019, концесійні платежі встановлюються, зокрема, у відсотках від вартості наданого у концесію об'єкта за результатами його оцінки, проведеної в порядку, визначеному законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Методика розрахунку концесійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Формулу розрахунку розміру концесійного платежу, встановленого як частка (у відсотках) вартості наданого у концесію об'єкта за результатами його оцінки, визначено у п. п. 1 п. 1 Методики № 639. Ця формула передбачає коригування такого платежу на індекс інфляції з дати проведення оцінки (переоцінки) наданого у концесію об'єкта до моменту нарахування концесійного платежу за звітний період.

Частиною 4 ст. 34 Закону України «Про концесію» від 03.10.2019 № 155-ІХ, який був чинним на час виникнення спірної заборгованості, встановлено, що умови здійснення концесійних платежів концесіонером можуть визначатися як частка (у відсотках) вартості наданого об'єкта концесії, визначеної за результатами його ринкової оцінки. Методика розрахунку концесійних платежів затверджується Кабінетом Міністрів України. З 18.08.2020 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 706, якою затверджено Методику розрахунку концесійних платежів (далі - Методика № 706).

Надалі, 28.05.2012, між Міненерговугілля та Товариством укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою, зокрема, п. 13.1 Договору викладено в такій редакції: «Концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об'єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення Договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 №639, та становить 828 250 грн.

З метою роз'яснення питань застосування Методики розрахунки концесійних платежів у зв'язку із прийняттям 03.10.2019 Закону України «Про концесію» №155-ІХ (далі - Закон) та внесенням постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2016 №130 до Методики №639, Міністерство звернулося 13.02.2020 з листом №26/1.3-18.1.1 3753 до Мінекономрозвитку.

Водночас у листі від 28.02.2020 № 3931-04/13702-03 Мінекономіки зазначило, що згідно з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону договори концесії, укладені до набрання чинності цим Законом, є чинними до моменту закінчення строку їх дії.

Отже, розрахунок концесійних платежів здійснюється відповідно до умов концесійного договору.

Щодо доводів відповідача про суми амортизаційних відрахувань, на яку може бути зменшена сума концесійного платежу, колегія суддів зазначає по таке.

Крім того, п. п. 35, 36 Договору визначено, що на суму нарахованих амортизаційних відрахувань, що має бути спрямована на погоджені Концесієдавцем роботи щодо поліпшення об'єкта концесії, зменшується сума концесійного платежу, що підлягає сплаті Концесіонером за відповідний період. Амортизаційні відрахування, нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені на виконання умов цього Договору, залишаються у розпорядженні Концесіонера і використовуються виключно на відновлення та поліпшення основних фондів у складі об'єкта концесії, отриманих у концесію або створених у зв'язку з виконанням умов цього Договору.

Додатками 1 та 2 до Договору сторонами відповідно погоджено перелік 1 майна ДП «ТЕЦ-2 «Есхар» станом на 31.10.2011, що передається в концесію, та перелік 2 майна ДП «ТЕЦ-2 «Есхар» станом на 31.10.2011, що передається на утримання під час концесії.

Додатком 5 до Договору визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об'єкта концесії. Сторонами 20.04.2012 підписано зведений акт приймання-передачі (додаток 6 до Договору), відповідно до якого Міненерговугілля передало, а Відповідач прийняв цілісний майновий комплекс ДП «ТЕЦ-2 «Есхар», дебіторську та кредиторську заборгованості вказаного державного підприємства.

Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, Концесіонер сплачує до 25 липня 2012 року, за умови, якщо Концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього Договору». Указана додаткова угода набула чинності з моменту її підписання сторонами Договору.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами в справи підтверджується, що концесіонером починаючи з IV кварталу 2019 року зобов'язання щодо здійснення сплати визначених Міністерством в установленому порядку концесійних платежів останнім не виконуються. При цьому Концесіонер протягом вказаного періоду не звертався до Коцесієдавця щодо погодження переліку поліпшень об'єкта концесії, які мають бути здійснені останнім на суму амортизаційних відрахувань, на яку може бути зменшена сума концесійного платежу за відповідний період.

Щодо заперечень відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, а саме щодо належності підприємства відповідача до стратегічного енергетичного комплексу державного значення.

З відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що державне підприємство «Теплоелектроцентраль-2 «Есхар», яке є об'єктом концесії, здійснює, зокрема, виробництво електроенергії (основний вид економічної діяльності), її розподіл та продаж, а також постачання пари та гарячої води.

При цьому колегія суддів зазначає те, що державний інтерес вочевидь не може обмежуватися необхідністю забезпечення належних умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до установлених нормативів, норм і стандартів.

Державні інтереси відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (абз. 2 п. 3 описово-мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

У цьому конкретному випадку прокурором ініційовано пред'явлення позову, оскільки він спрямований на забезпечення прав держави як власника суб'єкта концесії на отримання належного їй доходу від управління цим об'єктом іншою особою - Відповідачем, що вже було встановлено під час перевірки обґрунтованості звернення прокурора до суду із даним позовом.

Відповідач також посилається на обставини погіршення майнового стану через енергетичну кризу та форс - мажорні обставини, пов'язані із введенням на території України воєнного стану, як на підставу для його звільнення від відповідальності, колегія суддів зазначає про їх необґрунтованість.

Щодо збиткового фінансового стану, який зумовлений введенням неробочої моделі електроенергії, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про концесії» 16.07.1999 № 997-XIV, який був чинним на час виникнення договірних правовідносин між сторонами, концесійний платіж вноситься концесіонером відповідно до умов концесійного договору.

За ч. 5 ст. 34 Закону України «Про концесію» від 03.10.2019 № 155-ІХ, що був чинним на час виникнення заборгованості, платежі концесіонера на користь концесієдавця вносяться у строки та порядку, встановлені концесійним договором.

Розділом 13 концесійного договору, сторони визначили умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів.

П.13.2. концесійного договору сторони погодили, що наступні після першого концесійні платежі вносяться концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з установленою періодичністю.

Отже, необґрунтованим є посилання відповідача на збитковість свого фінансового стану як на підставу невиконання ним зобов'язань зі сплати концесійних платежів.

Також преамбулою Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що він визначає правові, економічні та організаційні засади і функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

У свою чергу, державна політика в електроенергетиці спрямована на створення умов для ефективного функціонування ліквідного ринку електричної енергії та його розвитку (п. 2 ч. 1 ст. 5 указаного Закону).

Відповідачем у порушення ст. 74 ГПК України не надано доказів введення неробочої моделі ринку електроенергії, а також існування кризи на ньому. Фактично ці доводи відповідача (Концесіонера) ґрунтуються на припущеннях та його власному ставленні до запровадженого правового регулювання цієї сфери.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

28 лютого 2022 року ТПП повідомила, що на підставі ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР та інших документів вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні». Для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.

Пунктом 53 Договору сторони погодили, що сторони звільняють від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов'язань за договором, якщо таке виконання чи невиконання є наслідком обставин непереборної сили (форс - мажорних обставин), що виникли після укладання цього договору і які сторони не могли передбачити в момент його укладання. Форс - мажорними обставинами є події, які об'єктивно не залежать від волі та дій сторін і унеможливлюють для будь-якої із сторін виконання зобов'язань за договором, а саме включаючи, але не обмежуючись: вибухи, аварії, пожежі, які сталися не з вини концесіонера, а також землетруси, повені, зсуви, інші стихійні лиха, війна або військові дії, блокада, а також суспільні безлади, страйки, що не уможливлюють виконання обов'язків сторін (сторони) цього договору або тимчасово унеможливлюють та інші обставини, що виникли не з вини сторін та перешкоджають належному виконанню зобов'язань за цим договором.

Строк виконання сторонами зобов'язань за цим договором відкладається на час дії форс - мажорних обставин. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим відповідним уповноваженим органом. Сторони повідомляють одна одну про настання та закінчення дії форс - мажорних обставин протягом 2 календарних днів. Надання достатніх доказів (відповідних документів) здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту виникнення форс - мажорних обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання та /або закінчення дії форс - мажорних обставин позбавляє сторону, щодо якої такі обставини виникли, права посилатись на них як на підставу для звільнення від відповідальності за неналежне виконання або невиконання своїх зобов'язань за цим договором (пункт 54 договору).

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 01.06.21 у справі №910/9258/20, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 20.10.2021 у справі №911/3067/20, від 08.07.2021 у справі №910/8040/20, 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, сама по собі обставина непереборної сили (форс-мажору), навіть підтверджена сертифікатом ТПП, не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки за змістом наведених положень законодавства не має преюдиціального характеру (заздалегідь встановленого) та для її застосування в якості підстави для такого звільнення має бути наявним причинно-наслідковий зв'язок між відповідною непереборною обставиною (подією) і неможливістю виконання зобов'язання у спірних правовідносинах, тобто, що дана обставина безпосередньо вплинула на можливість своєчасного виконання певних зобов'язань.

При цьому колегія суддів наголошує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99), постанова Великої палати Верховного Суду від 10.11.22 № 990/115/22.

Зважаючи на це, колегія суддів зауважує, що вказана обставина введення воєнного стану сама по собі, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, оскільки не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, а необхідною умовою їх застосування є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили.

При цьому колегія суддів зауважує, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Відповідачем не надано до суду доказів щодо виконання умов договору в частині повідомлення позивача про настання форс - мажорних обставин, а також не доведено того, як пов'язані з введенням воєнного стану в Україні обставини безпосередньо вплинули на виконання ним зобов'язань за Договором у т.ч. сплаті концесійних платежів відповідно до погоджених у договорі умов, а самі лише посилання на наявність заборгованості та скрутне матеріальне становище, енергетичну кризу в країні не є належним підтвердженням форс - мажорних обставин, що завадили відповідачу з 2019 року належним чином виконувати умови Концесійного договору.

При цьому колегія суддів зауважує, що запереченння відповідача зводяться до істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні спірного Концесійного Договору у 2012 році, що відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України може бути підставою для розірвання або відповідної зміни Договору за згодою сторін, а в разі її недосягнення - за рішенням суду, а не підставою для односторонньої відмови від виконання зобов'язань та звільнення від відповідальності за таке невиконання.

На відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов'язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов'язання таким чином, що виконання зобов'язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов'язання.

Подібний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 та у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20.

На відміну від форс-мажору істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов'язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин) (Постанова від 31 серпня 2022 року Верховного Суду у справі № 910/15264/21 ).

Згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення визначені ст.277 ГПК України.

Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення по справі скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог прокурора.

Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Керуючись статтями 129, 269, п. 2 ч.1 ст.275, п.3, 4 ч.1 статті 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (63524, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, код за ЄДРПОУ 34181461) в Державний бюджет України 24 910 095,9 грн, з яких 22 325 623,64 грн - основного розміру заборгованості зі сплати концесійних платежів за період з ІІ кварталу 2022 до ІV кварталу 2023 (включно), 22 325,62 грн - штрафні санкції, 1 774 972,85 грн - інфляційних втрат за період з 05.08.2022 до 01.07.2024 та 787 173,81 грн - 3 % річних за період з 05.08.2022 до 25.07.2024.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (63524, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, код за ЄДРПОУ 34181461) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, розрахунковий рахунок: UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800; призначення платежу: Повернення судового збору) 298921,15 грн судового збору за подання позовної заяви та 448381,73 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.02.2026.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.В. Плахов

Попередній документ

133717171

Наступний документ

133717173

Інформація про рішення:

№ рішення:	133717172
№ справи:	922/2737/24
Дата рішення:	21.01.2026
Дата публікації:	03.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Східний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; доручення, комісії, управління майном

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (07.11.2024)
Дата надходження:	05.08.2024
Предмет позову:	стягнення коштів

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

29.08.2024 15:00	Господарський суд Харківської області
12.09.2024 15:00	Господарський суд Харківської області
07.11.2024 14:45	Господарський суд Харківської області
22.01.2025 11:30	Східний апеляційний господарський суд
16.07.2025 14:15	Східний апеляційний господарський суд
27.08.2025 13:00	Східний апеляційний господарський суд
10.09.2025 13:00	Східний апеляційний господарський суд
24.12.2025 11:30	Східний апеляційний господарський суд
21.01.2026 15:30	Східний апеляційний господарський суд