вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" січня 2026 р. Справа№ 910/7736/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача: Ткаченко О.В.;
від відповідача: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА»
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2025
у справі № 910/7736/25 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРЕЙН»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА»
про стягнення 839 314, 95 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРЕЙН" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" про стягнення 839 314,95 грн, з яких: 316 773,54 грн основний борг, 187 328,84 грн пеня, 237 093,94 грн 35% річних та 98 118,63 грн інфляційні втрати.
В подальшому позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог у частині стягнення пені, інфляційних втрат та 35 % річних, згідно із якою він просив суд стягнути з відповідача 540 441, 32 грн, з яких: 195 814, 03 грн пеня, 24 6508, 66 грн 35 % річних, 98 118, 63 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 по справі №910/7736/25 закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" суми основного боргу в розмірі 316 773, 54 грн. В іншій частині позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРЕЙН" 117 488, 41 грн пені, 246 508, 66 грн 35% річних та 98 118, 63 грн інфляційних втрат.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 у справі № 910/7736/25 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за твердженням апелянта, доказів направлення оригіналів рахунків позивачем не надано, надсилання рахунків електронною поштою, а також факт вручення таких рахунків позивачем не доведено. Також, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також враховуючи що сума заборгованості з 6790018, 82 грн складає 316773, 54 грн та відповідач регулярно здійснював і продовжує здійснювати платежі на виконання умов договору, беручи до уваги що позивачем нараховано 237093,94 грн 35% річних (що становить 75% від суми боргу) та 187328, 84 грн пені (що становить 60% від суми боргу), апелянт вважає стягнення таких сум несправедливим і таким, що порушує баланс інтересів сторін. Крім цього, апелянт стверджує, що до позовних вимог про стягнення пені підлягає застосуванню позовна давність строком в один рік.
18.11.2025 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 у справі № 910/7736/25, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 у справі № 910/7736/25, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 у справі № 910/7736/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.12.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 розгляд справи відкладено до 14.01.2026.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що 30.04.2024 між позивачем (експедитор) та відповідачем (клієнт) укладено договір транспортного експедирування № К-147/УКТ (договір), відповідно до п. 1.1. якого, за цим договором експедитор зобов'язується за дорученням, за плату та за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторські послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажу (зернові, зернобобові, олійні культури та продукти їх переробки) залізничним транспортом у вагонах-зерновозах (надалі - послуги) по залізницях України, якщо інше не вказано у додаткових договорах та/чи заявах на організацію перевезення вантажу (надалі - заява) до цього договору, у власних орендованих вагонах або вагонах, які знаходяться під управлінням експедитора на інших законних підставах (надалі - вагони експедитора), а клієнт зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
Згідно з п. 1.2. договору, перевезення заявленої партії вантажу оформляється окремими заявами.
Клієнт надає експедитору заяву в двох примірниках, підписаних уповноваженим представником клієнта та скріплених відбитком його печатки, не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати початку надання послуг (пп. 1.2.1. п. 1.2. договору).
Підпунктом 2.2.4. пункту 2.2. договору визначено, що клієнт зобов'язаний здійснювати оплату рахунків експедитора в строки та в порядку передбаченому п. 3 цього договору.
Відповідно до п. 3.2. договору, оплата послуг за цим договором здійснюється клієнтом у вигляді передоплати згідно виставленого експедитором рахунку (не пізніше 1 банківського дня з моменту отримання клієнтом рахунку від експедитора) у розмірі 100 % попередньо розрахованої вартості послуг, яка погоджується сторонами в протоколах узгодження цін та включає в себе вартість винагороди експедитора, вартість залізничного тарифу, запірно-пломбувальні пристрої та інші можливі витрати, які повинні підтверджуватись відповідними документами у встановленому чинним законодавством України порядку тощо.
Згідно з п. 3.6. договору, факт надання послуг за цим договором підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг (надалі - акт). Акт експедитор направляє клієнту в двох примірниках підписаних зі своєї сторони, не пізніше двох робочих днів з моменту перевезення кожної партії вантажу.
Не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, здійснюється звірка виконаних сторонами обов'язків, після чого експедитор надає клієнту 2 примірники акта звірки взаєморозрахунків. Акт звірки взаєморозрахунків підписується сторонами відповідно до п. 3.6. договору цього договору. У відповідності до акту звірки здійснюються кінцеві взаєморозрахунки сторін.
Відповідно до п. 4.1. договору, сторони несуть відповідальність, у тому числі матеріальну за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України. У разі порушення зобов'язань за договором винна сторона повинна негайно усунути порушення і вжити усіх необхідних заходів для усунення наслідків.
Згідно з п. 4.8. договору, за прострочення в оплаті послуг, робіт, витрат експедитора понад строк, зазначений у цьому договорі або іншому погодженому сторонами документі, клієнт додатково сплачує штрафні санкції - пеню у розмірі 0,7% від несплаченої суми за кожен день прострочення. Штрафні санкції за невиконання грошових зобов'язань нараховуються протягом усього строку прострочення. Крім того, клієнт на вимогу експедитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 35 % річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами.
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток і діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання перейнятих на себе зобов'язань за даним договором (п. 6.1. договору).
На виконання умов договору за загальний період з травня 2024 року по травень 2025 року, позивач надав, а відповідач отримав послуги з перевезення вантажу залізничним транспортом на загальну суму 6790018,82 грн, що підтверджується актами прийому передачі виконаних робіт, рахунками-фактурами та протоколами узгодження цін, копії яких додані до матеріалів справи.
Акти приймання-передачі виконаних робіт підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень; рахунки-фактури направлені на електронну пошту відповідача, яка вказана в розділі 9 договору "Реквізити сторін", а саме: inter.logistic.ua@gmail.com, що підтверджується роздруківками з електронної скриньки позивача.
Відповідачем було здійснено оплату за отримані послуги з перевезення вантажу залізничним транспортом на загальну суму 6473245,28 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких містяться в матеріалах справи.
24.12.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою за вих. № 24/12-1 про сплату заборгованості в розмірі 1 201 943, 78 грн (сума заборгованості станом на 24.12.2024), що підтверджується описом вкладення в цінний лист, накладною АТ "Укрпошта" № 6508600047383 та фіскальним чеком від 24.12.2024.
10.01.2025 відповідач листом за вих. № ІЛУ2501-10 повідомив позивача що через складну ситуацію в Україні з митним оформленням вантажів клієнти не мають можливості вчасно розрахуватись з відповідачем за послуги, через що у останнього і виникла заборгованість перед позивачем. Крім того, в листі відповідач запропонував позивачу прийняти наступний графік платежів по заборгованості: до 20.01.2025 - 300 000, 00 грн; до 31.01.2025 - 200 000, 00 грн; до 15.02.2025 - решта суми заборгованості.
У подальшому 14.03.2025 та 17.03.2025 позивач звернувся до відповідача з повторною вимогою за вих. № 14/03-1 від 14.03.2025, в якій просив останнього до 31.03.2025 включно сплатити заборгованість в розмірі 620 681, 46 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача про направлення 14.03.2025 на електронну адресу відповідача (inter.logistic.ua@gmail.com), описом вкладення в цінний лист, накладною АТ "Укрпошта" № 6508600072043 та фіскальним чеком від 17.03.2025.
У відповідь на вказану вимогу відповідач листом за вих. № 26-03/25 від 26.03.2025 повідомив позивача, що підтверджує, що зобов'язується погасити заборгованість за надані послуги повністю до 20.04.2025 та зазначає, що частково відповідачем погашено суму боргу, що підтверджує намір останнього повністю закрити борг.
Позивач листом за вих. № 28/03-1 від 28.03.2025, у відповідь на лист відповідача за вих. № 26-03/25 від 26.03.2025, повідомив відповідача, що станом на 27.03.2025 сума боргу складає 476 193, 30 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача про направлення 28.03.2025 на електронну адресу відповідача (inter.logistic.ua@gmail.com), описом вкладення в цінний лист, накладною АТ "Укрпошта" № 6508600077355 та фіскальним чеком від 31.03.2025.
05.06.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою за вих. № 04/06-3 від 04.06.2025 погасити заборгованість в розмірі 476 193, 30 грн та сплатити штрафні санкції в розмірі 504 908, 50 грн не пізніше 12.06.2025, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача про направлення 05.06.2025 на електронну адресу відповідача (inter.logistic.ua@gmail.com), описом вкладення в цінний лист, накладною АТ "Укрпошта" № 6508600096155 та фіскальним чеком від 05.06.2025.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором транспортного експедирування № К-147/УКТ від 30.04.2024 щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 316 773, 54 грн основного боргу, 187 328, 84 грн пені, 237 093, 94 грн 35% річних та 98 118,63 грн інфляційних втрат.
Під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідачем було здійснено оплату за отримані послуги з перевезення вантажу залізничним транспортом в розмірі 316 773, 54 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, залученими до матеріалів справи. У зв'язку з чим місцевим господарським судом було закрито провадження в справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 316 773,54 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Проаналізувавши положення, укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що зазначений договір є договором транспортного експедирування, отже, до правовідносин щодо його виконання підлягають застосуванню норми Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Стаття 929 Цивільного кодексу України визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Стаття 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" містить визначення понять наступних термінів:
- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
- експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;
- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;
- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;
- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.
Експедитори за дорученням клієнтів:
- забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України;
- фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;
- здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;
- ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;
- організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;
- організовують експертизу вантажів;
- здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;
- надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;
- забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;
- здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності;
- забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;
- забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;
- здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;
- оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;
- надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;
- надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.
Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Як було вказано вище судом, акти приймання-передачі виконаних робіт підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Підпунктом 2.2.4. пункту 2.2. договору визначено, що клієнт зобов'язаний здійснювати оплату рахунків експедитора в строки та в порядку передбаченому п. 3 цього договору.
Відповідно до п. 3.2. договору, оплата послуг за цим договором здійснюється клієнтом у вигляді передоплати згідно виставленого експедитором рахунку (не пізніше 1 банківського дня з моменту отримання клієнтом рахунку від експедитора) у розмірі 100 % попередньо розрахованої вартості послуг, яка погоджується сторонами в протоколах узгодження цін та включає в себе вартість винагороди експедитора, вартість залізничного тарифу, запірно-пломбувальні пристрої та інші можливі витрати, які повинні підтверджуватись відповідними документами у встановленому чинним законодавством України порядку тощо.
Як встановлено судом вище, рахунки-фактури, які містяться в матеріалах справи направлені на електронну пошту відповідача, яка вказана в розділі 9 договору "Реквізити сторін", а саме: inter.logistic.ua@gmail.com, що підтверджується роздруківками з електронної скриньки позивача.
Таким чином, строк оплати отриманих послуг з перевезення вантажу залізничним транспортом в період з травня 2024 року по травень 2025 року є таким, що настав.
Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У свою чергу, відповідачем за загальний період з травня 2024 року по липень 2025 року, здійснено оплату за отримані послуги з перевезення вантажу залізничним транспортом на загальну суму 6 790 018,82 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, які містяться в матеріалах справи.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу транспортно-експедиторські послуги згідно умов договору, а відповідач оплатив надані послуги в повному обсязі, однак несвоєчасно, з порушенням умов договору.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором у частині своєчасної поставки товару позивачем заявлено до стягнення 195 814, 03 грн пені, 246 508, 66 грн 35% річних та 98 118,63 грн інфляційних втрат.
Щодо стягнення з відповідача 35% річних у розмірі 246 508, 66 грн за загальний період з 03.05.2024 по 22.07.2025 та інфляційних втрат у розмірі 98 118,63 грн нарахованих за загальний період з травня 2024 року по травень 2025 року, суд зазначає таке.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно з п. 4.8. договору, клієнт на вимогу експедитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 35 % річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами.
Таким чином, у п. 4.8. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 246 508, 66 грн 35 % річних за період 03.05.2024-22.07.2025, а також 98 118,63 грн інфляційних втрат за період з травня 2024 року по травень 2025 року.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 195 814, 03 грн пені за загальний період з 03.05.2024 по 22.07.2025 колегія суддів відзначає наступне.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин), у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).
За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Згідно з п. 4.8. договору, за прострочення в оплаті послуг, робіт, витрат експедитора понад строк, зазначений у цьому договорі або іншому погодженому сторонами документі, клієнт додатково сплачує штрафні санкції - пеню у розмірі 0,7% від несплаченої суми за кожен день прострочення. Штрафні санкції за невиконання грошових зобов'язань нараховуються протягом усього строку прострочення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за загальний період з 03.05.2024 по 22.07.2025 в розмірі 195 814, 03 грн.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 19 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин) передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і по теперішній час.
Суд відзначає, що позивач звернувся до суду з даним позовом 19.06.2025, що підтверджується вхідним штампом канцелярії суду, а з урахуванням того, що строк позовної давності, в зв'язку з введенням воєнного стану, був продовжений, позов про стягнення пені пред'явлений в межах спеціального строку позовної давності.
Згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У даному випадку суд враховує, що порушення виконання зобов'язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).
Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на ступінь виконання основного зобов'язання, яке виконано повністю, поведінку відповідача щодо виконання зобов'язання за договором, його майновий стан, суд, враховуючи принцип справедливості, балансу інтересів сторін, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про зменшення розміру пені на 40 % та стягнення з відповідача пені в розмірі 117488,41 грн.
При цьому колегія суддів відзначає необґрунтованість тверджень апелянта щодо безпідставності відмови місцевим господарським судом у задоволенні клопотання про зменшення 35% річних до суми 50 000, 00 грн.
Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні втрати є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Статтею 233 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин) встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин) передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин) та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.
При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 35% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи №902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, а разом 182024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Суд наголошує, що 3% річних є своєрідною мінімальною упущеною вигодою, яку б міг отримати кредитор за належного виконання зобов'язання боржником свого грошового зобов'язання (наприклад, розмістивши дані кошти в якості депозиту).
Положення статті 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 35% річних до суми 50 000, 00 грн з огляду на те, що відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру відсотків річних.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 у справі № 910/7736/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 у справі № 910/7736/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 у справі № 910/7736/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 30.01.2026
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов