вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" січня 2026 р. Справа№ 910/6494/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Андрієнка В.В.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - Смогоринський О.В., Біла О.В.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі №910/6494/25 (суддя Капцова Т.П.) за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс", про зобов'язання вчинити дії та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", про витребування транспортного засобу та стягнення 752 761,88 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс", у якій просить суд зобов'язати відповідача виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 15.12.2021 шляхом продажу транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивачу за ціною 70 670,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання зобов'язання, визначеного форвардним контрактом на продаж майна від 15.12.2021, щодо продажу майна позивачу як правонаступнику покупця за цим договором.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" надійшов зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про витребування транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 та стягнення 752 761,88 грн, з яких 532 968,08 грн пені та 219 793,80 грн неустойки.
Вимоги зустрічного позову обґрунтовані неповерненням об'єкта лізингу після закінчення строку дії договору оперативного лізингу (оренди) № 211206/ОЛ-0320 від 06.12.2021, а заперечення проти первісного позову - припиненням зобов'язань за договором оперативного лізингу (оренди) № 211206/ОЛ-0320 від 06.12.2021 внаслідок його дострокового розірвання, у зв'язку з чим припинились зобов'язання сторін як за цим договором, так і за форвардним контрактом на продаж майна від 15.12.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі №910/6494/25 в первісному позові відмовлено повністю; провадження у справі №910/6494/25 в частині вимоги зустрічного позову про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн закрито; в іншій частині зустрічний позов задоволено частково; витребувано у Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул.Руставелі Шота, буд.9А, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" (вул.Стеценка, буд.6, м.Київ, 04136; ідентифікаційний код 35466779) транспортний засіб марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул.Руставелі Шота, буд.9А, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" (вул.Стеценка, буд.6, м.Київ, 04136; ідентифікаційний код 35466779) неустойку в розмірі 183 161 (сто вісімдесят три тисячі сто шістдесят одна) грн 52 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 581 (одинадцять тисяч п'ятсот вісімдесят одна) грн 15 коп.; в решті вимог зустрічного позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що Договір є достроково розірваним з 04.01.2023 у порядку підпункту 17.3.2 пункту 17.3 Договору, з чим власне погодився й лізингоодержувач (Держане підприємство "Рава-Руське лісове господарство"), повернувши лізингодавцю предмет лізингу за актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 та виконавши таким чином пункт 4.8 Договору, що, в свою чергу, в силу положень пункту 1.3 Контракту, автоматично призвело до припинення дії такого Контракту, тобто Контракт вважається розірваним з 04.01.2023, а продавець (Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс") звільняється від виконання своїх зобов'язань за Контрактом.
Отже, встановивши, що Контракт є розірваним з 04.01.2023, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" виконати умови цього Контракту шляхом продажу відповідного транспортного засобу.
Задоволення вимог зустрічного позову мотивовано судом спливом строку лізингу та його неповерненням позивачем відповідачу.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі №910/6494/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/6494/25 задоволено частково; стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул.Руставелі Шота, буд.9А, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" (вул.Стеценка, буд.6, м.Київ, 04136; ідентифікаційний код 35466779) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 693 (дев'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто три) грн 20 коп; в іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
Так, враховуючи, що в первісному позові було відмовлено повністю, провадження у справі щодо однієї з вимог зустрічного позову було закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову, а в іншій частині зустрічний позов було задоволено частково, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн було покладено судом на сторони у наступній пропорції: в розмірі 19 693,20 грн - на Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", в розмірі 5 306,80 грн - на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс",
Не погодившись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказані рішення суду.
Апелянт вказує про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про припинення договору лізингу та зазначає, що акт приймання - передачі предмету лізингу не є підставою для припинення прав і обов'язків сторін за вказаним договором.
Відповідно за висновком скаржника дія Контракту не припинена, а тому відповідач зобов'язаний виконати його умови в частині продажу предмету лізингу.
Окрім наведеного, скаржником в апеляційній скарзі наводяться доводи про те, що первісний та зустрічний позови взаємно не пов'язані між собою, а тому у місцевого господарського суду були відсутні підстави для їх спільного розгляду.
Також, скаржник вказує про наявність підстав для зменшення присудженої судом до стягнення неустойки.
Крім цього, в частині оскарження додаткового рішення в апеляційній скарзі апелянт вказує, що в описі робіт неодноразово дублюється перелік наданих адвокатом послуг із подвоєнням обсягу витраченого адвокатом часу.
Представники відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач (апелянт) правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, та надіслав на адресу суду клопотання про відкладення слухання справи, яке мотивоване тим, що представник апелянта не може забезпечити участь у даному судовому засіданні з технічних причин.
Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки скаржником не конкретизовано, які саме технічні причини перешкодили представнику забезпечити явку у дане судове засідання. Доказів їх наявності також не надано.
При цьому, суд враховує, що позивачем не подавалися клопотання про розгляд даної справи в режимі відеоконференції, а тому посилання на технічні причини у вказаному контексті є необґрунтованими.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Позиція скаржника є викладеною письмово та зрозумілою. Явка представника позивача обов'язковою не визнавалася.
З урахуванням того, що неявка представника апелянта в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду не підлягають зміні або скасуванню з наступних підстав.
06.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" (лізингодавець) та Держаним підприємством "Рава-Руське лісове господарство" (лізингоодержувач) було укладено договір № 211206/ОЛ-0320 оперативного лізингу (оренди) (далі - Договір), предметом якого, відповідно до пункту 1.1, є надання лізингодавцем в тимчасове платне користування лізингоодержувачу майна (неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно законодавства України до основних фондів), набутого лізингодавцем у власність у продавця/виробника, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (замовлення та додаток № 1 до Договору) (далі за текстом - майно або предмет лізингу) для підприємницьких цілей на визначений Договором строк, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно з пунктом 1.5 Договору предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії цього Договору і після його закінчення підлягає поверненню лізингодавцю.
У специфікації № 1, що є додатком № 1 до Договору, визначено, що предметом лізингу є легковий автомобіль марки Renault Duster, номер кузова НОМЕР_2 , 2021 року випуску, вартістю 588 915,00 грн з ПДВ.
Строк лізингу становить 36 (тридцять шість) місяців з дня підписання акта приймання-передачі предмета лізингу (пункт 2.1 Договору).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що розмір місячних лізингових платежів та місячного нарахування лізингового платежу визначається в додатку № 2 до цього Договору.
У додатку № 2 до Договору визначено графік внесення щомісячних лізингових платежів - з 06.01.2022 по 06.12.2024, а також їх розмір, який сукупно складає 819 626,63 грн з ПДВ.
Згідно з пунктом 4.8 Договору у випадку дострокового припинення Договору лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу в стані, в якому він його одержав, з врахуванням нормального зносу, який визначається відповідно з нормами амортизації.
Відповідно до підпункту 11.1.1 пункту 11.1 Договору лізингодавець має право у межах строку дії цього Договору на дострокове повернення предмету лізингу у випадку несплати лізингоодержувачем лізингового платежу в повному обсязі протягом одного місяця з дня настання строку платежу, встановленого у графіку сплати та нарахування лізингових платежів (додаток № 2 до Договору).
За змістом пункту 11.2 Договору у випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених в підпунктах 11.1.1 - 11.1.5 цього Договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмову вимогу про дострокове повернення предмета лізингу у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у нотаріальній конторі із зазначенням строку його передачі. У випадку одержання такого повідомлення лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю. Всі витрати, пов'язані з доставкою предмета лізингу лізингодавцю, несе лізингоодержувач. Процедура дострокового повернення предмета лізингу здійснюється відповідно до чинного законодавства України і цього Договору.
У пункті 12.2 Договору визначено відповідальність лізингоодержувача за порушення взятих на себе за цим Договором зобов'язань, а саме, якщо лізингоодержувач не повернув предмет лізингу або повернув його невчасно, зокрема, під час дострокового повернення предмета лізингу у відповідності до умов розділу 11 цього Договору, то він сплачує лізингодавцеві пеню в розмірі 0,5% від вартості предмета лізингу за кожний день затримки повернення предмета лізингу, до остаточного повернення (підпункт 12.2.2).
У підпункті 17.3.2 пункту 17.3 Договору сторони погодили, що на вимогу лізингодавця цей Договір може бути достроково розірваний у випадках, коли лізингоодержувач не сплачує лізинговий платіж в повному обсязі протягом одного місяця з дня настання строку платежу, встановленого у графіку сплати та нарахування лізингових платежів (додаток № 2 до Договору).
Абзацом 2 пункту 17.3 Договору передбачено, що лізингодавець має право вимагати дострокового розірвання Договору тільки після направлення лізингоодержувачу попередження про порушення взятих на себе зобов'язань.
Договір набирає чинності (вважається укладеним) з дня набуття лізингодавцем права власності на предмет лізингу і стає обов'язковим для сторін. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань і припиняє свою дію у момент закінчення строку лізингу, встановленого пунктом 2.1 цього Договору (пункти 18.1, 18.2 Договору).
15.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" (продавець) та Держаним підприємством "Рава-Руське лісове господарство" (покупець) було укладено форвардний контракт на продаж майна (далі - Контракт), згідно з пунктом 1.1 якого після закінчення дії Договору, але не пізніше 20.12.2024, продавець зобов'язується продати майно, що було передано ним в користування (в оренду), відповідно до специфікації (додаток № 1 до Договору), яка є невід'ємною частиною договору оренди, та характеристики майна (додаток № 1 до Контракту), яка є невід'ємною частиною Контракту, а покупець має право його купити.
Пунктом 1.3 Контракту передбачено, що дія Контракту залежить від виконання в повному обсязі покупцем своїх зобов'язань за Договором. У разі дострокового припинення дії (розірвання) договору оренди у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) лізингоодержувачем своїх зобов'язань за ним, підтверджених відповідними документами, дія цього Контракту припиняється, він вважається розірваним, а продавець звільняється від виконання своїх зобов'язань за ним.
Відповідно до пункту 2.1 Контракту майно буде продано за ціною 70 670,00 грн.
Згідно з характеристикою майна, що є додатком № 1 до Контракту, продажу підлягає автомобіль марки Renault Duster, номер кузова НОМЕР_2 , 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
При виконанні сторонами своїх зобов'язань за Договором Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" зверталося до Держаного підприємства "Рава-Руське лісове господарство" з вимогою від 05.12.2022 № 2212/353/1 та повторною вимогою від 29.12.2022 № 2212/368, в якій просило лізингоодержувача сплатити виниклу заборгованість у розмірі 419 449,25 грн і достроково повернути предмет лізингу.
Зазначеними вимогами лізингодавець фактично попередив лізингоодержувача про порушення умов Договору, чим виконав вимоги абзацу 2 пункту 17.3 цього Договору.
Згідно з актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 Держане підприємство "Рава-Руське лісове господарство" повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" предмет лізингу за Договором.
Згодом Держане підприємство "Рава-Руське лісове господарство" було реорганізовано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", про що 12.07.2023 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
25.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" (лізингодавець) та Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (лізингоодержувач) було укладено додаткову угоду до Договору, пунктом 1 якої передбачено, що у зв'язку із припиненням діяльності Держаного підприємства "Рава-Руське лісове господарство", що було стороною зазначеного договору, та передачею його активів до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", сторони вирішили замінити сторону цього Договору, а саме лізингоодержувача з Держаного підприємства "Рава-Руське лісове господарство" на Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".
Пунктом 2 додаткової угоди від 25.04.2023 вирішено викласти пункт 2.1 Договору в наступній редакції, згідно з якою строк лізингу становить до 06.12.2024.
Також сторони домовилися викласти додатки № 1 та № 2 у новій редакції.
Так, додатком № 2 до додаткової угоди від 25.04.2023 передбачено графік лізингових платежів та їх розмір - 588 915,00 грн з ПДВ, з яких 381 094,12 грн з ПДВ сплачує новий лізингоодержувач за період з 26.04.2023 по 06.12.2024.
Відповідно до акту приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 25.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" передало, а філія "Рава-Руське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" прийняло предмет лізингу за Договором.
Листом від 24.10.2024 № 461/21.23-2024 філія "Рава-Руське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" направила Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" для підписання додаткову угоду про зміну сторони Контракту.
У відповідь, листом № 0511/24-06 від 05.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" відмовилося підписати додаткову угоду, посилаючись на те, що Контракт було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" та Держаним підприємством "Рава-Руське лісове господарство", яке припинено 12.07.2023; дія Контракту залежить від виконання в повному обсязі покупцем своїх зобов'язань за Договором, водночас у зв'язку з невиконанням Держаним підприємством "Рава-Руське лісове господарство" умов Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" направляло вимоги про повернення предмета лізингу та 04.01.2023 сторони підписали відповідний акт про повернення предмета лізингу за Договором. Відтак, у зв'язку з невиконанням лізингоодержувачем зобов'язань за Договором та поверненням предмета лізингу, дія Контракту припинилась, тому до нього не можна укласти додаткову угоду.
У подальшому, з огляду на наказ Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 18.10.2024 № 18411841, за яким філія "Рава-Руське лісове господарство" ДП "Ліси України" припиняє діяльність шляхом закриття, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" направило Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" вимогу від 13.11.2024 № 1311/24-05 про повернення предмета лізингу за Договором.
Листом № 9142/2.2-2024 від 16.12.2024 Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", у відповідь на вимогу від 13.11.2024 № 1311/24-05, повідомило, що припинення філії "Рава-Руське лісове господарство" не впливає на права та зобов'язання сторін - ТОВ "Лізингфінанс" та ДП "Ліси України", що виникли за Договором, більше того 25.04.2023 було укладено додаткову угоду до Договору. У підсумку Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" просило надати рахунок на оплату з придбання майна за Контрактом на суму 70 670,00 грн.
Вимогою від 23.01.2025 № 2301/25-17 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" повторно вимагало від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" негайно забезпечити передачу предмета лізингу, а також сплатити 36 632,30 грн неустойки та 141 339,60 грн пені.
Вважаючи свої права порушеними внаслідок відмови Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" від виконання Контракту, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулося до суду з даним позовом, у якому просить зобов'язати відповідача виконати умови Контракту шляхом продажу транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , за ціною 70 670,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення вимог первісного позову та звертаючись до суду із зустрічним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" зазначає, що зобов'язання сторін за Контрактом припинилися внаслідок дострокового розірвання Договору та повернення предмета лізингу. Водночас, з огляду на закінчення встановленого у додатковій угоді від 25.04.2023 до Договору строку лізингу, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" зобов'язане повернути предмет лізингу, а також сплатити пеню на підставі підпункту 12.2.2 пункту 12.2 Договору в розмірі 532 968,08 грн та неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, сплата якої передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, у сумі 219 793,80 грн.
При цьому, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, а саме щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн.
Як вже було вказано, суд першої інстанції у задоволенні первісного позову відмовив, зустрічний позов - задовольнив частково.
Колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду, наведеними в оскаржуваному рішенні, враховуючи наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 01.07.2021 № 1605-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо усунення суперечностей та уточнення визначення лізингової, орендної операції") лізингові операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу, операцій із зворотного лізингу". Лізингові операції поділяються на:
а) оперативний лізинг (оренда) - операція юридичної чи фізичної особи (лізингодавця/орендодавця), за якою лізингодавець/орендодавець передає іншій особі (лізингоодержувачу/орендарю) основні засоби, придбані або виготовлені лізингодавцем/орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом;
б) фінансовий лізинг - господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов'язані з правом володіння та користування об'єктом фінансового лізингу. Лізинг вважається фінансовим за наявності хоча б однієї з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових платежів, зазначених у договорі лізингу на момент укладення такого договору, дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у лізинг, виготовлене за замовленням лізингоодержувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоодержувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик. Незалежно від того, регулюється господарська операція нормами цього підпункту чи ні, сторони договору мають право під час укладення договору (правочину) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору;
в) зворотний лізинг - операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає продаж основних засобів фінансовій установі (лізингодавцю) з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою (лізингоодержувачем) в оперативний лізинг (оренду) або фінансовий лізинг.
За змістом відсилочних норм частин 2, 3 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Оскільки як на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом лише щодо фінансового лізингу, а саме Законом України "Про фінансовий лізинг" (чинний з 13.06.2021), то колегія суддів вважає, що правовідносини у цій справі виникли за договором оперативного лізингу, до яких згідно з частинами 2, 3 статті 806 ЦК України застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 910/16910/20).
Адже судом першої інстанції достовірно встановлено та скаржником не заперечується той факт, що укладенню між ТОВ "Лізингфінанс" і ДП "Рава-Руське лісове господарство" форвардного контракту від 15.12.2021 передувало укладення між ними 06.12.2021 договору № 211206/ОЛ-0320, який за своєю правовою природою є договором оперативного лізингу (оренди).
Частинами 1, 2 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 ЦК України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17, від 13.12.2023 у справі №922/193/23, від 04.03.2025 у справі №922/1290/24).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 465/5980/17).
За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у виді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлено законом або безпосередньо в договорі.
Зазначений усталений висновок щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18 та в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/11397/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 №756/420/17, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24.
Разом з тим колегія суддів зауважує, що відповідно імперативних положень частини 1 статті 291 ГК України, який був чинним станом на час припинення договору оперативного лізингу (оренди) від 15.06.2021 у січні 2023 року, одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Отже, враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, односторонню відмову від договору та його одностороннє розірвання слід розмежовувати як причину та наслідок.
У зв'язку з цим колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про залишення поза увагою суду першої інстанції того факту, що умовами договору оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021 не передбачено повноваження ТОВ "Лізингфінанс" відмовитися в односторонньому порядку від цього договору, а закон такі повноваження лізингодавцю також не надає, оскільки таке твердження ґрунтується на помилковому ототожненні односторонньої відмови від договору оперативного лізингу та його одностороннього розірвання, тоді як у підпункті 17.3.2 пункту 17.3 цього договору йдеться про право Товариства (лізингодавця) на одностороннє дострокове розірвання договору у разі порушення лізингоодержувачем зобов'язання зі внесення лізингових платежів, а саме в разі несплати лізингового платежу в повному обсязі протягом одного місяця з дня настання строку платежу.
Зважаючи на те, що в силу вимог частини 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, а відповідним параграфом або законом не передбачено особливостей регулювання відносин за договором лізингу транспортного засобу, колегія суддів звертає увагу на положення статті 795 цього Кодексу, згідно з якою передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц виснувала про те, що законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендодавця до орендаря, так і від орендаря до орендодавця. При цьому сторони можуть установити інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти в договорі оренди.
За таких обставин, відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір оперативного лізингу від 06.12.2021 є достроково розірваним із 04.01.2023 у порядку підпункту 17.3.2 пункту 17.3 цього договору, з чим власне погодився й сам лізингоодержувач (ДП "Рава-Руське лісове господарство"), повернувши лізингодавцю предмет лізингу за актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 та виконавши таким чином пункт 4.8 договору № 211206/ОЛ-0320, що, в свою чергу, в силу положень пункту 1.3 форвардного контракту автоматично призвело до припинення дії такого контракту, тобто Контракт вважається розірваним із 04.01.2023, а продавець (відповідач) звільняється від виконання своїх зобов'язань за Контрактом.
Адже, виходячи зі змісту положень частини 2 статті 795, частини 2 статті 806 ЦК України, наслідком повернення предмету лізингу за вказаним актом є припинення зобов'язань сторін за договором оперативного лізингу від 06.12.2021.
Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2025 у справі №910/8400/24 за участі тих самих сторін та з аналогічними правовідносинами.
При цьому оскільки Договір є розірваним з 04.01.2023, тобто до держаної реєстрації припинення Державного підприємства "Рава-Руське лісове господарство" та передання майна, прав та обов'язків за передавальним актом до правонаступника, яким є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", тому останній не міг набути жодного матеріального правовідношення за зобов'язаннями, що станом на момент переходу прав та обов'язків вже були припинені.
Відповідно до частин 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Відтак, встановивши, що Контракт є розірваним з 04.01.2023, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" виконати умови цього Контракту шляхом продажу відповідного транспортного засобу.
Між тим, 25.04.2023 сторони уклали додаткову угоду до Договору, якою замінили сторону лізингоодержувача з Держаного підприємства "Рава-Руське лісове господарство" на Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" та продовжили строк лізингу до 06.12.2024, а також підписали акт приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 25.04.2023, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" передало, а філія "Рава-Руське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" прийняла предмет лізингу, визначений у Договорі.
У справі № 910/8400/24 суди першої та апеляційної інстанції виснували, що оскільки на момент укладення додаткової угоди зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" та Держаного підприємства "Рава-Руське лісове господарство" за договором оперативного лізингу та форвардним контрактом вже були припинені, то така додаткова угода за своєю правовою природою по суті є новим договором лізингу.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
Враховуючи те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 910/8400/24 залишені без змін та набрали законної сили, а також беручи до уваги подібність правовідносин у справі № 910/8400/24 та справі № 910/6494/25, суд вважає викладений вище висновок про те, що додаткова угода за своєю правовою природою по суті є новим договором лізингу преюдиційним для справи, що розглядається.
При цьому, колегія суддів визнає необґрунтованими доводи скаржника про те, що у справі № 910/8400/24 судом було надано виключно правову оцінку обставинам укладення додаткової угоди, оскільки такі висновки апелянта ґрунтуються на невірному тлумаченні наведеного поняття.
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У додатковій угоді від 25.04.2023 до Договору визначено строк лізингу до 06.12.2024.
Відтак, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" мало повернути предмет лізингу не пізніше 06.12.2024.
Разом з тим, докази повернення предмета лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" у матеріалах справи відсутні.
За приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки матеріали справи не містять доказів повернення предмета лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс", позовна вимога зустрічного позову про витребування транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , правомірно задоволена судом першої інстанції.
Посилання скаржника на положення статті 387 ЦК України (яка визначає право власника витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним), а також доводи про наявність правової підстави для набуття позивачем спірного транспортного засобу є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
Так, зустрічні позовні вимоги заявлені ТОВ "Лізингфінанс" на підставі статті 785 Цивільного кодексу України, а не статті 387 ЦК України, на яку посилається скаржник.
Місцевий господарський суд, задовольняючи зустрічні позовні вимоги, також послався на положення наведеної статті 785 Цивільного кодексу України.
Отже, вказана апелянтом стаття 387 ЦК України не підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Стосовно задоволеної судом першої інстанції вимоги про стягнення неустойки у розмірі 183 161,52 грн та доводів скаржника про необхідність її зменшення, слід зазначити наступне.
Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Невиконання наймачем передбаченого частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
Окрім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
Водночас зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
У відзиві на зустрічну позовну заяву зазначено про надмірно великий розмір нарахованих пені та неустойки, який не відповідає загальним засадам цивільного судочинства, у зв'язку з чим відповідач за зустрічним позовом доводить наявність підстав для зменшення їх суми до 70 670,00 грн, що становить викупну вартість спірного транспортного засобу за умовами Контракту.
В контексті обставин справи відповідач мав усвідомлювати протиправність неповернення ним транспортного засобу після закінчення строку лізингу та виникнення у силу положень закону обов'язку сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення. У такому разі сподівання на виконання Контракту та викуп транспортного засобу не можуть скасовувати обов'язок повернути предмет лізингу зі спливом установленого строку.
Крім того, з урахуванням відмови Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" від вимоги про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн, а також здійсненого судом перерахунку неустойки, її розмір не є надмірним.
Окрім наведеного, скаржником в апеляційній скарзі наводяться доводи про те, що первісний та зустрічний позови взаємно не пов'язані між собою, а тому у місцевого господарського суду були відсутні підстави для їх спільного розгляду.
Щодо вказаних доводів, Суд вказує таке.
Відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (частини 1, 2 ст.180 ГПК).
Верховний Суд у постанові від 28.09.2021 у справі №910/6070/21 зазначив, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за наявністю одночасно двох умов: обидва позови взаємопов'язані; спільний їх розгляд є доцільним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №916/3245/17 вказала, що ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема, коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об'єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.
У постанові від 20.03.2019 у справі №910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що взаємопов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
У постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №908/1688/20 вказано, що зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятися у такому: а) обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
Верховний Суд у постанові від 28.09.2021 у справі №910/6070/21 вказав, що взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів та доцільність їх спільного розгляду може виявлятися у такому:
- повністю чи частково співпадають підстави обох позовів (фактичні обставини); при цьому правові підстави цих позовів можуть бути різними;
- для підтвердження підстав позову сторонами (позивачем за первісним позовом і відповідачем за зустрічним) надані переважно або частково одні й ті ж самі докази;
- вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися (при цьому предмети та підстави таких позовів можуть бути не пов'язаними, доцільність розгляду в одному провадженні спрямована на процесуальну економію, уникнення процедури примусового виконання одночасно двох судових рішень);
- задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову;
- спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору / спорів між сторонами.
Предметом первісного позову є вимоги про зобов'язання відповідача виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 15.12.2021 шляхом продажу транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивачу за ціною 70 670,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання зобов'язання, визначеного форвардним контрактом на продаж майна від 15.12.2021, щодо продажу майна позивачу як правонаступнику покупця за цим договором.
В свою чергу, предметом зустрічного позову є вимоги про витребування транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 та стягнення 752 761,88 грн, з яких 532 968,08 грн пені та 219 793,80 грн неустойки.
Вимоги зустрічного позовну обґрунтовані неповерненням об'єкта лізингу після закінчення строку дії договору оперативного лізингу (оренди) № 211206/ОЛ-0320 від 06.12.2021.
Так, зустрічний позов є взаємопов'язаним з первісним позовом, оскільки позови виникли з одних правовідносин - внаслідок укладення і виконання договору оперативного лізингу (оренди) № 211206/ОЛ-0320 від 06.12.2021.
До того ж, фактичні обставини обох позовів співпадають, а дослідженню судом підлягають одні й ті ж самі докази.
Крім цього, що існує доцільність розгляду таких позовів в одному провадженні, що сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору між сторонами.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що у місцевого господарського суду були відсутні підстави для їх спільного розгляду є необґрунтованими.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2025 у справі №910/6494/25 прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги в частині його оскарження відсутні.
Стосовно вимог апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, слід зазначити наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" надано належним чином засвідчену копію договору № 030625 про надання професійної правничої допомоги від 03.06.2025 (далі - Договір), укладеного між Білою Оленою Володимирівною (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" (замовник).
Пунктом 1.1 Договору визначено, що відповідно до умов цього Договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу та консультаційно-юридичні послуги, пов'язані із застосуванням норм матеріального та процесуального законодавства України.
Згідно з пунктом 1.2 Договору послуги у сфері права включатимуть:
- правовий аналіз умов договору № 211206/ОЛ-0320 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021;
- правовий аналіз первинних документів, якими оформлені господарські відносини за договором № 211206/ОЛ-0320 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021;
- правовий аналіз умов додаткової угоди від 25.04.2023 до договору №211206/ОЛ-0320 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021;
- правовий аналіз умов форвардного контракту на продаж транспортного засобу від 15.12.2021;
- правовий аналіз позовних вимог ДСГП "Ліси України" про зобов'язання виконати умови форвардного контракту на продаж майна;
- правовий аналіз обґрунтованості позовних вимог в межах відповідної судової справи, складання та подання відзиву та інших процесуальних документів;
- розробка та складання зустрічної позовної заяви в межах відповідної судової справи;
- забезпечення, за окремим дорученням замовника, правового супроводу інтересів замовника в господарському суді та участь в судових засіданнях по розгляду справи.
За умовами пунктів 3.1 - 3.3 Договору вартість послуг за цим Договором визначається за погодженням сторін та становить 25 000,00 грн. Оплата проводиться на підставі даного договору. Сторони погодили, що розрахунки за даним Договором проводяться у безготівковій формі в межах 10-ти днів з дати ухвалення відповідного судового рішення судом першої інстанції.
Згідно детального опису робіт адвокатом надано професійну правничу допомогу, а саме:
- правовий аналіз умов договору № 211206/ОЛ-0320 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021 - 3 години;
- правовий аналіз первинних документів, якими оформлені господарські відносини за договором № 211206/ОЛ-0320 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021 - 2 години;
- правовий аналіз умов додаткової угоди від 25.04.2023 та первинних документів до неї - 4 години;
- правовий аналіз позовних вимог ДСГП "Ліси України" - 4 години;
- правовий аналіз умов форвардного контракту на продаж транспортного засобу від 15.12.2021 - 2 години;
- правовий аналіз обґрунтованості позовних вимог в межах відповідної судової справи, вивчення та аналіз судової практики - 3 години;
- складання проекту відзиву на позов - 5 годин;
- підготовка та складання додатків до відзиву на позов - 2 години;
- підготовка та складання зустрічної позовної заяви - 6 годин;
- підготовка та складання додатків до зустрічної позовної заяви - 1 година;
- формування правової позиції та узгодження її з замовником - 4 години;
- підготовка та участь у судових засіданнях - 6 годин.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що в описі робіт неодноразово дублюється перелік наданих адвокатом послуг із подвоєнням обсягу витраченого адвокатом часу.
Стосовно вказаного Суд зазначає таке.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У даному випадку у пункті 1.2 Договору сторони домовилися про надання комплексу послуг, зміст яких дає можливість ототожнити їх із справою №910/6494/25, за надання яких пунктом 3.1 передбачено сплату фіксованого гонорару в розмірі 25 000,00 грн.
З огляду на те, що вартість правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" була визначена у фіксованому розмірі, суд відхиляє заперечення Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" щодо дублювання деяких послуг відповідно до детального опису робіт, оскільки за умови погодження сторонами фіксованого гонорару кількість послуг не впливає на вартість правової допомоги на відміну від погодинної оплати роботи адвоката.
У цьому контексті варто зауважити, що хоча у детальному описі робіт зазначено про те, що вартість години роботи складає 600,00 грн, у Договорі сторони не домовлялись про погодинну оплату роботи, тому у суду відсутні підстави для визначення розміру правничої допомоги виходячи з кількості затраченого часу та вказаної ставки.
Суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати відповідача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність відповідачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України).
Так, адвокатом фактично надані відповідачу послуги по підготовці відзиву на позов, зустрічного позову та участі у 3 судових засіданнях.
На переконання колегії суддів, визначений відповідачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги не є завищеним.
Також не впливає на порядок розподілу судових витрат у справі, та обставина, що Договір було укладено Білою О.В. як фізичною особою - підприємцем, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.02.2022 у справі № 910/10935/20, укладання договору адвокатом як фізичною особою - підприємцем не позбавляє його статусу адвоката.
Отже, оскаржуване додаткове рішення підлягає залишенню без змін.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі №910/6494/25 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова (враховуючи участь судді Барсук М.А. 22.01.2026 у вебінарі у НШСУ та перебування 23.01.2026 судді Барсук М.А. у відпустці) складена: 27.01.2026 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
В.В. Андрієнко