ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про зупинення провадження у справі
29 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1675/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Аленін О.Ю.
секретар судового засідання Шаповал А.В.
представники сторін не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Акціонерного товариства «Херсонобленерго» та Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про зупинення провадження
в межах розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024, суддя суду першої інстанції Желєзна С.П., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 07.02.2024
по справі №916/1675/23
за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
до Акціонерного товариства «Херсонобленерго»
про стягнення 70 686 636,10 грн, -
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до господарського суду із позовною заявою до Акціонерного товариства «Херсонобленерго» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 70 686 636,10 грн, яка складається із суми основного боргу у розмірі 63 692 915,90 грн, 3% річних у розмірі 1 234 658,95 грн, збитків від інфляції у розмірі 5 759 061,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про надання послуг з диспетчерського управління №0526-03041 від 26.06.2019 в частині оплати вартості наданих протягом періоду з травня 2022 року до лютого 2023 року послуг.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 позов задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства «Херсонобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» заборгованість у розмірі 18 161 707,64 грн, збитки від інфляції у розмірі 787 312,48 грн, 3% річних у розмірі 170 389,29 грн, судовий збір у розмірі 254 090,08 грн; в іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи рішення щодо відмови у стягненні основної заборгованості за період з червня по листопад 2022 року, суд першої інстанції виходив з того, що після захоплення будівель АТ «Херсонобленерго» у червні 2022, що не було спростовано позивачем, у відповідача була відсутня фактична можливість отримувати будь-які послуги за договором з причин, які не залежали від поведінки відповідача. Крім того, суд першої інстанції вказав, що у зв'язку з деокупацією правобережної частини Херсонської області, відновлення роботи диспетчерського пункту АТ «Херсонобленерго» та звернення відповідача до позивача із листами з питань, пов'язаних з постачанням електричної енергії, наявні правові підстави стверджувати, що обставина надання позивачем відповідачу послуг за договором №0526-03041 від 26.06.2019 з грудня 2022 є більш вірогідною, ніж доводи відповідача про відсутність об'єктивної можливості отримання послуг за договором.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 по справі №916/1675/23. Позивач просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 по справі №916/1675/23 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Таким чином, предметом апеляційного перегляду є зокрема вимоги, щодо стягнення вартості наданих послуг з диспетчерського управління протягом періоду з червня 2022 року до листопада 2022 року.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 по справі №916/1675/23.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Херсонобленерго» надійшло клопотання про зупинення розгляду справи №916/1675/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду судового рішення у справі №908/1162/23.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 клопотання Акціонерного товариства «Херсонобленерго» про зупинення провадження у справі №916/1675/23 - задоволено; зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 по справі №916/1675/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду судового рішення у справі №908/1162/23; зобов'язано Акціонерне товариство «Херсонобленерго» повідомити Південно-західний апеляційний господарський суд про усунення обставин, які стали підставою для зупинення провадження у справі з долученням копій підтверджуючих документів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 по справі №916/1675/23; призначено справу №916/1675/23 до розгляду на 27.11.2025 о 12:30.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 повідомлено учасників справи про оголошену перерву у судовому засіданні по справі №916/1675/23 до 29.01.2026 о 14:00 год.
29.01.2026 у судове засідання представники учасників справи не з'явилися.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Херсонобленерго» та від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшли клопотання про зупинення розгляду справи №916/1675/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.
Дані клопотання обгрунтовано тим, що ухвалою КАС ВС від 05.11.2025 у справі № 280/5808/23 (№ в ЄДРСР 131595611) на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновків ОП КГС ВС та КГС ВС у справі №908/1162/23 щодо застосування обмежень на здійснення господарської діяльності, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», лише з огляду на загальновідомий факт окупації територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Розглянувши дані клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий (зазначений в законі), за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників господарських відносин, об'єкта і предмета правового регулювання, підстав позову, фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
За умовами пункту 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Згідно з частиною першою, пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
В силу частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985), при цьому очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики виступають причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини").
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень для забезпечення загального доступу 08.10.2025 та до завершення перегляду якої (справи №908/1162/23) зупинялися апеляційні провадження у цій справі (№916/4870/23), сформульовано такі висновки щодо застосування положень пункту 7 частини першої статті 11, пунктів 1, 3 частини першої статті 3 та статей 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в подібних правовідносинах, що виникли у зв'язку з переміщенням електроенергії лініями електропередач на тимчасово окуповані території після їх окупації Російською Федерацією:
1) з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 11, ані пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
2) однак відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», правовий статус тимчасово окупованої території Російською Федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася;
3) враховуючи викладене, об'єднана палата вважає, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
У зв'язку з наведеним об'єднана палата не відступила від викладеного в постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23 висновку про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Разом з тим, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05.11.2025 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №280/5808/23 для відступу від висновків щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», викладених у постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, від 23.10.2025 у справі №916/1650/23 та від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.
Верховний Суд в ухвалі від 05.11.2025 у справі №280/5808/23 підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивував, зокрема, таким:
- у постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, від 23.10.2025 у справі №916/1650/23 та від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 не враховано, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях;
- при цьому рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;
- загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень; ця обставина також не була врахована у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, в якій суд дійшов висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень.
Оскільки правовідносини у справі №916/1675/23 і у справі №280/5808/23 стосуються застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», колегія суддів вважає, що правовідносини в цих справах є подібними.
Оскільки відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, та з огляду на те, що правовідносини у цій справі №916/1675/23 та у справі №280/5808/23 є подібними, а також враховуючи те, що предметом позову у цій справі №916/1675/23 є стягнення заборгованості за послуги, які були надані позивачем у період з травня 2022 року по лютий 2023 року відповідачу, місцезнаходженням якого була територія, яка з 01.03.2022 по 11.11.2022 віднесена до тимчасово окупованих територій, та передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №280/5808/23 для відступу, зокрема, від висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, щодо поширення положень Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, що були тимчасово окуповані починаючи з 24.02.2022, та щодо яких відсутнє окреме рішення Кабінету Міністрів України, з метою дотримання єдності судової практики, колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження у справі №916/1675/23 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.
Аналогічні висновки щодо необхідності зупинення провадження до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 викладені в ухвалах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11.12.2025 по справі №908/157/24, від 15.12.2025 по справі №916/4397/23, від 19.12.025 по справі №916/5249/23.
Керуючись статтями 228, 229, 234, 235, 281 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Клопотання Акціонерного товариства «Херсонобленерго» та Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про зупинення провадження у справі №916/1675/23 - задовольнити.
Зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 по справі №916/1675/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Херсонобленерго» та Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» повідомити Південно-західний апеляційний господарський суд про усунення обставин, які стали підставою для зупинення провадження у справі з долученням копій підтверджуючих документів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 02.02.2026.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
О.Ю. Аленін