Справа № 726/4234/25
Провадження №2/726/105/26
Категорія 40
(заочне)
02.02.2026 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:
головуючого судді Асташева С. А.,
з участю секретаря судових засідань Сківернічук А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Чернівці, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ»), від імені та в інтересах якого діє представник Король В.А., звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за Кредитним договором № 710591349 в розмірі 11815,00 грн., з яких:
- 5 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту);
- 6 815,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
У позові зазначає, що 27 квітня 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 710591349, в електронній формі.
Також позивач зазначає, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до умови якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 710591349. В подальшому 03.01.2019 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 20190103 відповідно до якого позивач і набув право вимоги до відповідача на суму 11815,00 грн.
Звертає увагу суду і на те, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування штрафних санкцій, а також не отримано коштів у рахунок погашення існуючої заборгованості, а тому просить стягнути існуючу заборгованість за рішенням суду.
Також просить стягнути із відповідача понесені судові витрати у справі.
Від відповідача ОСОБА_1 відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 11.12.2025 надійшла на розгляд Садгірського районного суду м. Чернівці засобами поштового зв'язку та відповідно до даних протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2025 передана на розгляд головуючого судді Асташева С.А.
Ухвалою судді Садгірського районного суду м. Чернівці Асташева С.А. від 16.12.2025, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача у справі, прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України, з викликом сторін, судове засідання призначено на 05.01.2026, яке в подальшому відкладено на 02.02.2026.
Заходів спрямованих на забезпечення доказів не вживалось, як і заходів щодо забезпечення позову. Зупинення і поновлення провадження не здійснювалося.
В судове засідання представник позивача не з'явився, однак у позові просив розгляд справи провести за його відсутності, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, хоча повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи за адресою реєстрації та шляхом розміщення оголошення про виклик, про що свідчать матеріали справи. Жодних клопотань від нього не надходило, як і відзив на позов.
Статтею 280 ЦПК України передбачено, що у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, а також якщо відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.
Зупинення і поновлення провадження у справі не здійснювалося.
Заходів спрямованих на забезпечення доказів та позову не вживалося.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, оскільки у судове засідання учасники справи не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, надавши їм відповідну оцінку, суд доходить таких висновків.
Фактичні обставини встановлені судом.
Суд встановив, що 27 квітня 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 710591349 відповідно до п.1.1. якого Товариство зобов'язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 5 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.4 цього Договору.
Відповідно до п.1.2 Договору строк його дії визначено 30 днів.
Згідно з п.1.4 та п.1.5 цього Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 0,01 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку Кредиту. 3 врахуванням положень п.1.4 Договору Позичальник сплачує Товариству проценти за користування Кредитом за фактичний час користування Кредитом з розрахунку 3,65 відсотків річних.
Розрахунок сукупної вартості Кредиту та Термін платежу зазначені в Графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору та долучений до матеріалів справи (а.с.5-6).
Також суд встанови і те, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (а.с.7).
03.01.2019 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 20190103 відповідно до умов якого клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах, а фактор зобов'язується їх придбати за плату (а.с.8-9).
Відповідно до даних витягу із Реєстру прав вимоги № 7 від 26.12.2019 до Договору факторингу № 20190103 від 03.01.2019 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув право вимоги, яке перейшло від ТОВ «Таліон плюс», до ОСОБА_1 за кредитним договором № 710591349 на суму 11815,00 грн (а.с.10).
Позивач надає розрахунок заборгованості за договором, проведений ТОВ «ФК «ЄАПБ», який підтверджує що з моменту отримання право вимоги позивач не здійснював додаткових нарахувань та не отримував грошових коштів у рахунок погашення існуючої заборгованості. Станом на 31.10.2025 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 710591349 становить 11815,00 грн (а.с.11).
Суду надані копії документів на підтвердження повноважень позивача та його представника.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов'язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Суду надані два договори факторингу: Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» та Договір факторингу № 2019010303 від 03.01.2019 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію», визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Тобто, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Системний аналіз наведених положень цивільного законодавства дає підстави вважати, що при укладенні кредитного договору кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту й несе зобов'язання із своєчасного його повернення та сплати процентів.
Суд встановив, що 27 квітня 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 710591349 відповідно до п.1.1. якого Товариство зобов'язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 5 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.4 цього Договору.
Позивач посилається на факт укладення 27 квітня 2019 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем у справі ОСОБА_1 кредитного договору № 710591349 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (п.4.4 Договору), що не заборонено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а також досягнення згоди сторонами під час укладення кредитного договору основних умов кредитування.
Однак, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, та в подальшому порушив обов'язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконувала умови кредитного договору № 710591349 від 27.04.2019.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк (кредитодавця) покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а на позичальника покладений обов'язок довести своєчасне повернення ним грошових коштів відповідно до умов кредитного договору.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Суд враховує, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.
Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.
У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які підтверджують ініціювання переказу первісним кредитором кредитних коштів (кредиту) на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним та здійсненим.
Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.
Варто зауважити, що у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» були перераховані грошові кошти відповідачу ОСОБА_1 в розмірі 5 000,00 грн, а саме коли такі кошти були перераховані, яким чином, на який рахунок.
Суд не може встановити чи отримав відповідач кредитні кошти, коли саме він їх отримав, а тому неможливо говорити про його обов'язок із повернення таких коштів та сплати процентів за їх користування.
Оскільки законодавство чітко встановлює перелік документів, на підставі яких здійснюється переказ і видача коштів з рахунків, за відсутності таких доказів у позивача вищевикладене означає недоведеність позовних вимог, що унеможливлює і стягнення будь-яких коштів в порядку повернення кредиту, оскільки суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях.
Також суд звертає увагу і на те, що наданий позивачем розрахунок із зазначенням розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був сформований, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Крім того долучені розрахунки містять інформацію про заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 710591349 станом на момент переходу права вимоги, однак такий розрахунок заборгованості не містить відомостей щодо розрахунку заборгованості за період з часу укладення договору до моменту виникнення права вимоги у первісного кредитора, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, та правильність нарахування відсотків за користування кредитними коштами (розмір відсотків та період їх нарахування, суми внесені боржником в рахунок виконання кредитних зобов'язань).
За таких обставин позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання обов'язку щодо переказу кредитних коштів (кредиту) відповідачу за кредитним договором № 710591349 від 27.04.2019, а також розмір заборгованості за цим договором.
Висновки суду.
На основі всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором потрібно відмовити.
Розподіл судових витрат.
Позивачем сплачений судовий збір у розміні 3028,00 грн, що підтверджується долученою платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 149402 від 25.11.2025.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином на підставі ст.141 ЦПК України у зв'язку із відмовою позивачу в задоволенні його позовних вимог, сплачений ним судовий збір не відшкодовується.
На підставі Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.2, 15, 207, 526, 530, 536, 546, 549, 610- 612, 625, 633-634, 1050, 1054-1055 ЦК України, керуючись ст.ст.3, 4, 12, 13, 76-81, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 280-285, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочне рішення не проголошувалося в силу ч. 4 ст. 268 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте Садгірським районним судом м. Чернівці за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не будуть подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя С. А. Асташев