Справа № 320/48092/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
30 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18.09.2024 №916160149295 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 12.09.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 12.09.2024.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги наголошує, що судом першої інстанції не було враховано, що із заявою про призначення пенсії за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач звернувся вперше, оскільки до цього отримував пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення», тобто за іншим законом. Викладене, на переконання апелянта, з урахуванням численної практики Верховного Суду в аналогічних правовідносин, свідчить не про переведення з одного виду пенсії на інший в рамках одного закону, а призначення нової пенсії у 2024 році, що має своїм наслідком застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії.
Окремо апелянт звертає увагу на те, що на момент первинного призначення позивачу пенсії на пільгових умовах яке відбулось у 2008 році, Закон №1058-IV не містив норми статті 114 «Пенсія за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників», оскільки Закон № 1058-IV було доповнено даною нормою Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII (набрав чинності з 11.10.2017). Тому, позивачу було призначено пенсію саме відповідно до Закону України № 1788-ХІІ, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV вона звернулась вперше 12.09.2024.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що позивачу вже призначено пенсію за віком, а відтак повторне призначення такої пенсії чинним законодавством України не передбачено, що узгоджується з усталеною позицією Верховного Суду.
Відзиву на апеляційну скаргу від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не надійшло.
Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-VI "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі- Закон №1058) з 06.09.2008, призначену із заниженням пенсійного віку на умовах п. «д» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
12 вересня 2024 року гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , звернулася через вебпортал електронних послуг із заявою №478 про переведення на інший вид пенсії (на пенсію за віком на умовах статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки.
Звернення було опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961 спеціалістом м.Києва та головним спеціалістом з контролюючими функціями м.Києва.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18.09.2024 №916160149295 відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на інший вид пенсії із застосуванням показника середньої заробітної пати за 2021-20323 р.р.
Рішення вмотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 вже отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, підстави для переведення на пенсію за віком на умовах статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2021-2023 роки - відсутні.
Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, звернулася з цим позовом до суду.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та зазначив, що у спірному випадку відсутнє переведення з одного виду пенсії на інший, оскільки пенсія за віком вже призначена позивачеві, її не можливо призначити повторно, а відтак показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки не може бути застосований.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом «є» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право на пенсію за віком на пільгових умовах, зокрема, для робітниць текстильного виробництва, зайнятих на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту «б» частини першої цієї статті.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Отже, з 01.01.2004 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Частиною 2 указаної статті Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Отже, у випадку призначення пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Порядок переведення з одного виду пенсії на інший регламентовано статтею 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частиною третьою якої визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п'ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні з одного виду пенсії, призначеної саме за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої зазначеним нормативно-правовим актом.
Як свідчать матеріали справи, позивачу було призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зниженням пенсійного віку відповідно до п. «д» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Із змісту протоколу про призначення пенсії від 03.12.2008 вбачається, що позивачу призначено пенсію за віком з 06.09.2008.
При цьому посилання позивача про те, що пенсія йому призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» колегія суддів вважає помилковими, оскільки останні не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у ній доказами.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.10.2024 у справі № 300/5450/23, зазначила, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №336/7438/16-а, від 13.02.2019 у справі №334/917/17 та інших, у яких викладено правовий висновок про наявність в осіб, яким призначалась пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», права на призначення пенсії за віком на загальних підставах (після досягнення пенсійного віку) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують зверненню за призначенням пенсії, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.
У згаданій вище постанові судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від указаних вище позицій Верховного суду та сформувала такі:
1) статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови для призначення пенсії за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку;
2) пільгова пенсія за віком, призначена з урахуванням положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначається та виплачується в порядку та на умовах, що визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому особи, які отримують таку пенсію, не мають права на перехід на пенсію за віком на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після досягнення ними пенсійного віку.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач, як особа, якій вже було призначено пенсію за віком на пільгових умовах, визначених статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не має права на повторне призначення того самого виду пенсії за віком на загальних підставах (після досягнення пенсійного віку) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують зверненню за призначенням пенсії.
Посилання апелянта на ряд правових позицій Верховного Суду колегія суддів відхиляє, оскільки за висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати (у спірному випадку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач у цій справі не мав законних правомірних очікувань щодо повторного призначення пенсії за віком, оскільки такі очікування можуть ґрунтуватись лише на законі. Однак у цій справі очікування позивача ґрунтуються на неправильному тлумаченні правових норм, а відтак не можуть вважатися легітимними.
З приводу аргументів позивача про неможливість дискримінації пенсіонерів за віком, колегія суддів зауважує, що у спірному випадку позивач, маючи право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах (із зниженням пенсійного віку), ним скористався, йому була призначена така пенсія ще у вересня 2008 року. Відтак відсутні підстави стверджувати, що неможливість повторного призначення пенсії за віком у зв'язку з досягненням особою такого віку є дискримінацією.
З урахуванням наведеного та встановлених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача права на повторне призначення пенсії за віком, а також на її нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021 - 2023 роки, у зв'язку із чим висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог є правильним.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна