Справа № 640/25086/21 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Григорук О.Б.
Іменем України
29 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.
Чаку Є.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства оборони України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , викладене у протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 109 від 16.08.2019;
- зобов'язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 вирішено позов задовольнити частково:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16.08.2019 № 109;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок поранення, отриманого 07.03.2017 під час виконання обов'язків військової служби, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні вимоги щодо визначення розміру спірної допомоги та ухвалити у цій частині нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у визначення розміру спірної допомоги.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для призначення та виплати позивачу спірної допомоги відсутні. Також відповідач вказує, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу, звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я, з 28.01.2019 виключений із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно посвідчення від 06.05.2016 серії НОМЕР_2 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК Серії 12 ААБ № 360192 позивачу встановлена ІІ група інвалідності. Причина інвалідності: "поранення одержане в результаті нещасного випадку, пов'язане з проходженням військової служби".
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2017 № 196 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) капітан ОСОБА_1 07.03.2017 одержав вогнепальне наскрізне поранення середньої третини правого стегна з повним розривом стегнової артерії та вени. Вогнепальний багатоуламковий перелом середньої третини правого стегна зі зміщенням уламків. Рвана рана 1 пальця правої кисті. Забій верхньої повіки, травматичний коньюктивіт лівого ока. За обставин - близько 23:55 капітан ОСОБА_1 перебував в спальному приміщені зведеного загону, де було темно відчув постріл і різку біль в правому стегні та правій кисті. Капітан ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння (1.63%).
Відповідно до матеріалів справи ряд пострілів у позивача здійснив рядовий ОСОБА_2 , внаслідок чого позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, що не заперечується учасниками справи.
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, відповідно до підпункту 4 пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та доданими до заяви документами.
За результатом розгляду заяви позивача, згідно п. 30 витягу протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16.08.2019 № 109 комісія відмовила ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової, з обґрунтувань, що капітан у відставці ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), звільнений 28.01.2019, який є особою з інвалідністю II групи внаслідок поранення, одержаного в результаті нещасного випадку, пов'язаного з проходженням військової служби, на підставі довідки МСЕК серія 12ААА № 845043 від 23.11.2018 (довідка МСЕК серія 12 ААА № 845043 від 23.11.2018), оскільки поранення пов'язане з вчиненням військовослужбовцем дій у стані алкогольного сп'яніння (1,63%), що підтверджено довідкою про обставини травми, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 30.03.2017 та актом службового розслідування цієї ж військової частини. Зазначено, що відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об'єктів або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням. Зазначено, що згідно зі статтею 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком вчинення адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що інвалідність позивача настала внаслідок протиправних дій рядового ОСОБА_2 , а не в результаті вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, що мали свої наслідком його поранення, а відтак відмова відповідача у призначені та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги є протиправною.
При цьому, суд вказав, що вимога щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги є передчасною позовною вимогою, оскільки не є порушеним правом позивача, так як зазначене питання не вирішувалося суб'єктом владних повноважень, а тому не підлягає задоволенню. Належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок поранення, отриманого 07.03.2017 під час виконання обов'язків військової служби, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Щодо строку звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
У справі, що розглядається позивач вказує, що 05.12.2018 Львівська медико-соціальна експертна комісія під час огляду встановила II групу інвалідності позивачу. У 2019 році позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_5 та соціального захисту про призначення одноразової грошової допомоги, який на виконання вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 надіслав документи на розгляд комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Відповідно до протоколу №109 від 16.08.2019 комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу.
Позивач наполягає на тому, що про існування вказаного рішення про відмову у призначенні спірної допомоги він дізнався лише у серпні 2021 року, коли отримав відповідь на запит щодо результатів розгляду своєї заяви. У зв'язку із цим, до суду звернувся 02.09.2021, тобто у межах шестимісячного строку.
Відповідач в апеляційній скарзі наполягає на тому, що ІНФОРМАЦІЯ_6 , на виконання вимог п. 13 та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 надіслав позивачеві лист з копією протоколу за вих. №9096 від 10.09.2019. Водночас, колегія суддів наголошує, доказів як направлення так і отримання позивачем вказаного листа матеріали справи не містять.
Також відповідач вказує на те, що із результатами розгляду документів позивач міг ознайомитись у мережі Інтернет. Проте, колегія суддів наголошує, що позивач не має обов'язку отримувати інформацію саме із цього джерела, яке, до того ж, у спірних правовідносинах не є допустимим доказом інформування особи про прийняте рішення.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Щодо права на отримання спірної допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Водночас основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно з частиною дев'ятою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної вище статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 № 975 затвердив Порядок, яким визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Як вже зазначалося, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Йому встановлена ІІ група інвалідності, яка настала внаслідок поранення одержаного в результаті нещасного випадку, пов'язаного з проходженням військової служби.
Разом з тим, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги, вказала, що поранення пов'язане з вчиненням військовослужбовцем дій у стані алкогольного сп'яніння (1,63%).
Відповідно до частини першої статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Відтак, виплата спірної допомоги не здійснюються, якщо інвалідність є наслідком вчинення військовослужбовцем злочину, адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або у разі навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2024 у справі № 120/13997/21-а наголосив, що відомості, які зазначені у зокрема, у постанові військово-лікарської комісії та довідці, що свідчить про причини та обставини поранення військовослужбовця, мають важливе значення і є вирішальними для органу, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, на якого покладено обов'язок перевірити, чи не настала інвалідність військовослужбовця за обставин, що виключають можливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону №2011-XII.
Сторонами не заперечено, та підтверджується відповідною довідкою про обставини покрашення (а.с. 42) що поранення позивача настало внаслідок пострілів, здійснених у нього іншою особою, у час, коли позивач перебував у темному спальному приміщенні. При цьому, дійсно, у під час отримання поранення позивач перебував у стані алкогольного сп'яніння (1,63%), що було підтверджено висновком лікаря-координатора групи підсилення Центральної районної лікарні м. Бахмут від 08.03.2017.
Верховний Суд у постанові від 09.09.2025 у справі № 240/5502/24 наголосив, що у розумінні статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо інвалідність військовослужбовця є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп'яніння. Сам факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп'яніння не є підставою для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги.
Таким чином, підставою для відмови у призначенні та виплаті спірної допомоги у розумінні статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» може бути лише причинно-наслідковий зв'язок між перебуванням у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння та отриманим пораненням (контузією, травмою або каліцтвом).
Водночас, не заперечуючи факту перебування позивача на час отримання поранення у стані алкогольного сп'яніння, колегія суддів наголошує на тому, що ні акт службового розслідування, ні довідка про причини та обставини поранення, ні постанова військово-лікарської комісії не містять відомостей про те, що причиною отриманого поранення є дії позивача або ж факт його перебування у стані алкогольного сп'яніння.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про те, що оскільки інвалідність позивача настала внаслідок дій іншої особи, а не в результаті вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення або його дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, що мали свої наслідком його поранення, то відмова відповідача у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги є протиправною.
Щодо способу захисту.
Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частиною першою статті 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) проголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відтак, обираючи спосіб захисту порушених прав, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому, для цілей застосування частини першої статті 2 КАС та статті 13 Конвенції дискреція адміністративного суду поширюється на вибір найбільш ефективного способу захисту порушених прав позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі № 826/4418/14 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, встановивши неправомірність відмови у призначенні спірної допомоги суд має прийняти рішення, яке поновить порушені права позивача та унеможливить подальші зловживання у реалізації таких прав й мінімізує можливість повторного звернення до суду за їх захистом.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи .
Відповідно до статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (пункт 6).
У ході розгляду цієї справи встановлено наявність у позивача права а отримання спірної допомоги. При цьому, єдина причина, яку відповідач вказав як підставу для відмови у призначенні позивачу цієї допомоги визнана судом необґрунтованою.
Тому, враховуючи особливості правового регулювання спірних правовідносин, належним способом захисту порушених прав позивача, як вірно вказав суд першої інстанції, є зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок поранення, отриманого 07.03.2017 під час виконання обов'язків військової служби, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Водночас, оскільки порушені права позивача підлягають поновленню у спосіб, який мінімізує необхідність повторного звернення до суду, то оскільки у спірних правовідносинах відповідач не вправі діяти на власний розсуд, обираючи розмір призначення та виплати відповідної допомоги, його слід зобов'язати призначити та виплатити спірну допомогу саме у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року як того вимагає пункт «б» частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що розмір допомоги визначається виходячи із прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому виникло право на її отримання (у даному випадку встановлення інвалідності), а не року її виплати. Наведене відповідає абзацу третьому підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975, згідно якого одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Колегія суддів наголошує, що закон не наділяє суд повноваженнями визначення на власний розсуд календарного року застосування прожиткового мінімуму для цілей визначення розміру спірної виплати.
Оскільки позивачу другу групу інвалідності встановлено у 2018 році, то він має право на отримання спірної допомоги саме у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення в частині відмови у визначенні розміру спірної допомоги.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає зміні.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025, доповнивши абзац третій резолютивної частини словами такого змісту: «у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року».
В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку