про залишення позовної заяви без руху
29 січня 2026 року м. Київ № 320/3629/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними нормативно-правового акту,
ОСОБА_1 засобами підсистеми «Електронний суд» звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та нечинним Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги, затверджений постановою КМУ від 02.04.2005 № 261 (в редакції від 01.07.2025), у частині:
визначення віку 65 років для осіб, які не мають права на пенсію (підпункт 1 пункту 5);
обов'язку подання декларації про доходи та майновий стан осіб (Додаток, затверджений постановою КМУ № 695 від 11.06.2025).
Визнати протиправною та нечинною Постанову КМУ від 2 квітня 2005 р. № 261 в редакції від 18.08.2017 р якою затверджений протиправний Порядок (далі дії).
Визнати форму Декларації у Додатку до Порядку доповнено згідно з Постановою КМУ № 695 від 11.06.2025 протиправною та нечинною (далі дії).
Стягнути з Державного бюджету України на мою користь суму відшкодування моральної шкоди нанесеною діями відповідача у розмірі 10 000 000 грн 00 коп.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Адміністративний позов не відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на таке.
За приписами частин першої, п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
В позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
З аналізу викладених норм слідує, що підставою для звернення до суду з позовом є порушення прав, свобод та інтересів позивача рішенням (нормативно-правовим актом). У свою чергу, законодавством визначено вичерпний перелік форм захисту прав позивачем.
У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що: «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У силу вимог частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Суд звертає увагу, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення нормативно-правовим актом прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що у зв'язку із досягненням ним 30.08.2025 віку 63 років мав право на отримання грошової соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю», проте після внесених оскаржуваною постановою КМУ змін, зокрема щодо пенсійного віку 65 років, втратив таке право на отримання вказаної допомоги.
Окрім цього, позивач вказує, що «в разі задоволення судом позовних вимог щодо протиправності та нечинності Порядку в частині визначення віку 65 років, то все одно моє право отримати соцдопомогу в 63 роки буде порушено вимогою надати персональну інформацію про третіх осіб, яку я не зможу без порушення Конституції та Закону "Про захист персональних данних" надати органу соцзахисту і на цій підставі мені буде відмовлено в наданні соцдопомоги».
Проте суд ще раз акцентує увагу, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення нормативно-правовим актом прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, тобто порушення має бути реальним, а не таке що можливо відбудеться в майбутньому.
Суд вважає, що обґрунтування позивача про наявність відповідного порушення нормативно-правовим актом прав, свобод або інтересів особи є абстрактним та не містить достатніх доводів щодо наявності реального порушення, а саме: чи звертався позивач після прийняття Постанови КМУ № 695 від 11.06.2025 до пенсійних органів щодо надання йому соціальної грошової допомоги, тобто чи перебуває позивач у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа (позивач) у правовідносини, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула.
З урахуванням наведеного, позивачу слід привести позовну заяву у відповідність з процесуальним законодавством та зазначити в чому полягає наявність відповідного порушення нормативно-правовим актом його прав, свобод або інтересів на момент звернення до суду, обґрунтувати, які саме індивідуально виражені права чи інтереси позивача, вказаний нормативно-правовий акт порушує та зазначити, яким чином відбувається вплив суспільних правовідносин, що є предметом регулювання даним нормативно-правовим актом на права свободи або інтереси позивача та його роль і місце у цих відносинах.
Частиною четвертою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Тому, на підтвердження обставин, позивачу необхідно надати докази, які підтверджують дійсність факту перебування у відносинах, які регулюються оскаржуваним нормативно-правовим актом, зокрема факту звернення позивачем до пенсійних органів для призначення йому соціальної допомоги.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Окрім цього, суд звертає увагу на таке.
Крім того, частиною другою статті 43 Кодексу передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
У порушення вказаних вимог, позивачем не надано доказів реєстрації його місця проживання, у тому числі й за адресою, вказаною у позові, а також реєстраційного номера облікової картки платника податків.
Згідно частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Вказані недоліки позивач може усунути у десятиденний строк з моменту отримання ухвали суду шляхом подання до суду:
- доказів, які підтверджують дійсність факту перебування позивача у відносинах, які регулюються оскаржуваним нормативно-правовим актом, з урахуванням викладених судом зауважень;
- доказів на підтвердження реєстрації в установленому законом порядку за адресою, вказаною у позові або за іншою адресою, а також реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача.
Керуючись статтями 44, 45, 160, 161, 169, 171, 243, 248, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Шевченко А.В.