Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 січня 2026 року Справа№200/10081/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Аляб'єва І.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправними дії та стягнення недоотриманої частини грошового забезпечення,
22.12.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якій позивач просить
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших додаткових виплат за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману частину грошового забезпечення та інших додаткових виплат в розмірі 328 667,74 грн за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області подати звіт про виконання судового рішення.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу.
Представником відповідача надано до суду клопотання про повернення позовної заяву. В обгрунтування заяви зазначено, що у доданих до позову матеріалах відсутній ордер на надання правничої (правової) допомоги та свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю. Щодо посилання Біленко Є.Л. у позовній заяві на те, що повноваження представника позивача підтверджується довіреністю, створеною в системі «Електронного суду» відповідно до ч.7 статті 59 КАС України. У позовній заяві представника позивача посилається на те, що за попереднім приблизним розрахунком розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу складає 32000,00 гривень. Поряд з цим, відповідно до частини 2 статті 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 2 статті 57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Долучений до позовної заяви документ із назвою “Довіреність» не є належним доказом підтвердження повноважень Біленко Євгена Леонідовича, оскільки такий не є нотаріально посвідченим документом та не містить необхідних реквізитів. Таким чином, докази права підпису Біленко Є.Л. позовної заяви від імені позивача у доданих до позовної заяви матеріалах відсутні.
Ухвалою суду від 29.12.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження. Відмовлено представнику Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області в задоволенні заяви про повернення позову.
Позов обґрунтовував тим, що протягом спірного періоду проходження служби, відповідач невірно обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання (застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року - 1762 грн., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим), що призвело до виплати йому грошового забезпечення, а також виплат, які обчислюються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням (а саме щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) в меншому розмірі, та, відповідно, до порушення його права на належне грошове забезпечення.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що протягом спірного періоду розрахунок складових грошового забезпечення позивача (по 19.05.2023 року включно) проводився із застосуванням п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103), а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатками до цієї постанови Кабінету Міністрів України.
Вважав, що діяв правомірно. Просив в задоволенні позову відмовити.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області. (підтверджується, зокрема: витягами з наказів ГУ ДСНС у Донецькій області від 10.02.2020 №32о/с, від 10.03.2020 №61о/с, від 10.04.2020 №85о/с, від 08.05.2020 №101о/с, від 09.06.2020 №127о/с, від 09.07.2020 №161о/с, від 14.08.2020 №192о/с, від 10.09.2020 №222о/с, від 09.10.2020 №250о/с, від 10.11.2020 №275о/с, від 09.12.2020 №295о/с, від 19.01.2021 №16о/с, від 09.02.2021 №31о/с, від 09.03.2021 №57о/с, від 09.04.2021 №85о/с, від 07.05.2021 №114о/с, від 09.06.2021 №143о/с, від 09.07.2021 №176о/с, від 09.08.2021 №211о/с, від 09.09.2021 №235 о/с, від 08.10.2021 №285о/с, від 09.11.2021 №283о/с, від 09.12.2021 №320о/с, від 17.01.2022 №15о/с, від 15.02.2022 №48о/с, від 09.03.2022 №63 о/с, 08.04.2022 №103о/с, від 10.05.2022 №173о/с, від 10.06.2022 №274о/с, від 11.07.2022 №310о/с, від 11.08.2022 №413о/с, від 09.09.2022 №470о/с, від 11.10.2022 №534о/с, від 10.11.2022 №600о/с, від 09.12.2022 №652о/с, від 23.01.2023 №25, від 17.02.2023 №64, від 13.03.2023 №114, від 18.04.2023 №176, від 13.05.2023 №217, від 15.06.2023 №273, витягами з наказів ГУ ДСНС у Волинській області від 16.05.2024 №128 (про переведення), від 24.04.2025 №114 (про звільнення).
На адресу відповідача було направлено адвокатський запит №АЗ/10/2025-23 від 21.10.2025 з вимогою повідомити чи проводився у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розрахунок та виплата грошового позивача із використанням для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року, оскільки з 29.01.2020 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 від 29.01.2020 було фактично відновлено юридичну дію п.4 Постанови КМУ 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та така норма мала діяти до вступу в законну силу Постанови КМУ 481 від 12.05.2023.
Відповідач листом №50 01-9627/50 03 від 22.10.2025 вказав, що не проводив нарахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням для розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а також надав довідку про грошове забезпечення позивача.
Вказані обставини підтверджуються, зокрема, архівними відомостями щодо позивача за 2020- 2023 роки та визнаються відповідачем.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Детально це питання врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197).
Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018 року, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
24.02.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» визнано протиправним та скасовано.
Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесені зміни до п. 4постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, з 20.05.2023 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями вже не були прив'язані до розміру прожиткового мінімуму, а були визначені у певній величині.
Вказані зміни були чинними в тому числі станом на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини.
Отже, згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Такі розміри (на виконання вказаного Закону) встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», абзац 1 пункту 4 якої (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481) до закінчення спірного періоду визначав розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями у певній величині (тобто без прив'язки до прожиткового мінімуму як раніше). Він неправомірним не визнавався, скасований не був, був чинним, а тому підлягав застосуванню на всій території України.
Разом з цим, з 29.01.2020 року (щодо періоду з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно) знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 року в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Оскільки положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.
Отже, з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно (тобто до 20.05.2023 року дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481) протягом спірного періоду суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року 2481 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року 2684 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду по 19.05.2023 року включно прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем служби - з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно грошове забезпечення позивача мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року до 20.05.2023 року (тобто по 19.05.2023 року включно), а саме: щодо періоду з 29.01.2020 року по кінець 2020 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, щодо 2021 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, щодо 2022 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, а щодо періоду з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року включно - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.
Застосування відповідачем протягом зазначеного періоду прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року (як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані), який є нижчим від вказаних прожиткових мінімумів, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.
Неправильне застосування відповідачем наведених положень законодавства вплинуло і на розміри грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань - в сторону їх заниження та виплати в меншому розмірі, що також порушило права позивача.
З огляду на наведене порушені права позивача в цій частині щодо періоду з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно підлягають захисту шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 168.5 цієї ж статті суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Також пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір, його розмір та порядок сплати.
Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи суми, які є об'єктом оподаткування, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податки і збори з суми такого доходу.
Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі по тексту - Порядок № 44) визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до п.2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п.3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Разом з тим, перерахунок грошового забезпечення позивача у спосіб, визначений судом у цьому рішенні віднесено до дискреційних повноважень відповідачів.
Станом на дату прийняття рішення у справі відповідачами не проведено розрахунок грошового забезпечення позивача, та, відповідно не здійснено відповідні податкові відрахування та компенсації.
Таким чином, в цій частині позовній вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
Щодо порушення строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Про порушені права позивач дізнався у жовтні 2025 року, про що свідчать надані позивачем листи відповідачів та ГУ ДСНС в Донецькій області.
Із позовною заявою до суду позивач звернувся до суду 22.12.2025, тобто, в межах встановленого строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, позов цій частині підлягає задоволенню частково.
Щодо встановлення контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до частин першої вказаної статті суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку із чим питання розподілу судових витрат судом не вирішується.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) витрати сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, вищезазначеними нормами КАС України передбачено, зокрема, що компенсації підлягають витрати на правничу допомогу лише адвоката.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 дійшла висновку, що "поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 906/906/21.
Позовну заяву від імені позивача подано Біленком Євгеном Леонідовичем, який діє на підставі довіреності від 17.05.2025.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Біленко Є. Л. є адвокатом. Таких доказів і не здобуто судом, оскільки в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутня інформація, що Біленко Є.Л. є адвокатом.
Доказів понесення витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять.
Таким чином суд відмовляє у стягненні витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправними дії та стягнення недоотриманої частини грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не застосування в період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), в тому числі нарахованих та виплачених у цей період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (Україна, 84313, Донецька обл., Краматорський р-н, місто Краматорськ, вул. Тихого Олекси, будинок 10-і; адреса для листування: вул. Миколи Руденка, б. 53, м. Дніпро, Дніпропетровської області, 49101 ЄДРПОУ 38652962) провести щодо періоду з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), в тому числі нарахованих та виплачених у цей період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, - шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року, та виплатити йому його недоотриману частину.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2026 року.
Суддя І.Г. Аляб'єв