26 січня 2026 рокуСправа №160/18240/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 інформації про виключення його з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції закону України станом на 18.03.2024 р.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції закону України станом на 18.03.2024 р.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що 18.03.2024р. він був виключений із військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, проте відповідач, не зважаючи на подання відповідних документів, протиправно не вчиняє дії щодо внесення до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку. Відсутність таких даних порушує право позивача на точне та своєчасне ведення військового обліку, що необхідне для правильного визначення його правового статусу та виконання ним обов'язків відповідно до закону. Оскільки, позивач був виключений з військового обліку, як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до статті 37 Закону №2232-XII, то з цієї дати він є звільненим від виконання військового обов'язку, як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби. Факт виключення позивача з військового обліку свідчить про те, що позивач більше не є військовозобов'язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до частини 1 статті 39 Закону №2232-ХІІ та статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Набрання з 18.05.2024р. чинності змінами ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ, якими положення п.6 ч.6 ст.37 цього Закону виключено, не змінює вказаного факту, оскільки відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція Закону №2232-ХІІ, згідно з якою п.6 ч.6 ст.37 цього Закону був чинний. Оскільки позивач реалізував своє право на виключення з військового обліку на підставі ч.6 ст.37 Закону №2232-XII (до внесення змін, які набрали законної сили 18.05.2024), він не належить до призовників, військовозобов'язаних, резервістів, на яких розповсюджується військовий обов'язок. Крім того, статтею 37 Закону №2232-XII не передбачено обов'язку позивача стати на військовий облік у зв'язку внесенням змін до законодавства.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025р. вказану позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/18240/25 за цією позовною заявою, а також призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
02.12.2025 року до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 на позовну заяву, в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що Законом України від 11.04.2024р. №3633-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» були внесені зміни до Закону №2232-XII, зокрема, п.6 ч.6 ст.37 цього Закону було виключено. Водночас, відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону №2232-XII взяттю на військовий військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, підлягають громадяни України, зокрема, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань. Щодо посилання позивача на приписи ст.58 Конституції України, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, то зворотна дія в часі Закону не має дії саме у випадку відповідальності особи, однак спірні правовідносини стосуються виключно військового обов'язку громадян України, тож вказані доводи позивача є безпідставними. Військовозобов'язаний ОСОБА_1 був взятий на військовий облік військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно з п.17-1 Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024р. №932. Відповідно відсутні законодавчо встановлені підстави внести інформацію про виключення з військового обліку ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18.03.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 18.09.2024 року.
Разом з тим, відповідно до відомостей з мобільного застосунку «Резерв+» позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25.02.2025р. та 09.06.2025р. (повторно) представник позивача звернувся до відповідача з заявами, поданими на офіційну електронну пошту, із проханням внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як особи, що була засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, додавши до вказаної заяви копію тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 18.09.2024 року.
Однак, станом на час розгляду справи відповідачем не вчинено дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Незгода позивача з бездіяльністю відповідача щодо не вчинення вищевказаних дій зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою, другою статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні" введений воєнний стан. У подальшому воєнний стан було неодноразово продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з ч.1-2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно із частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з ч.7 ст.1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин 4, 5 статті 22 Закону №3543-XII громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього передбачені статтею 37 Закону №2232-XII.
Так, згідно з п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до внесення змін 18.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом приписів ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Згідно з абз.2 п.4 розділу Загальні питання Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
Отже, з 18.05.2024 редакція ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, проходити військову службу.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, дія нормативно-правового акту обмежена в часі: від набрання чинності та до моменту втрати юридичної сили.
За суб'єктним складом (коло осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта), нормативно-правові акти поділяються на: загальні (спрямовані на регулювання суспільних відносин за участю широкого загалу), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (встановлюють відступи від загальних чи спеціальних положень).
Зазвичай, дія нормативно-правового акта поширюється на кожного, хто перебуває в межах його територіальної юрисдикції та є учасником відносин, на які він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, також може визначатися за такими критеріями як гендерна приналежність, вік, фахова спрямованість (наприклад, військовослужбовець), стан здоров'я тощо.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Варто зазначити, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, було зменшено перелік підстав для виключення з військового обліку шляхом внесення змін у Закон №2232-XII та виключено, зокрема, п. 6 ч. 6 ст. 37 цього Закону.
Внаслідок згаданих змін розширилося коло осіб, на яких поширюється військовий обов'язок, включно з тими, хто раніше був засуджений до позбавлення волі за тяжкі злочини.
Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону №2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
Таким чином, позивач був виключений з військового обліку на підставі чинної на той час редакції статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Нова редакція цієї статті від 18.05.2024 встановила нові правовідносини у виді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024. Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такий облік. При цьому нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.
Як було встановлено судом, після внесення 18.05.2024 вищезазначених змін у Закон №2232-XII позивач був взятий на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_3 і після 18.05.2024 відповідач дій щодо зняття позивача з цього обліку не вчиняв.
У цій справі відсутні підстави для застосування зворотної дії закону, оскільки спірні правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після набрання чинності відповідними змінами до Закону № 2232-XII.
При цьому, що виключення з військового обліку засуджених за тяжкий злочин стосується лише військового обліку громадян та не є підставою звільнення останніх від призову та проходження військової служби, оскільки на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
За таких обставин, суд не погоджується з доводами позивача про протиправність бездіяльності відповідача щодо невнесення до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із тим, що позивач раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, в редакції закону України станом на 18.03.2024р., а відтак і підстави для зобов'язання відповідача вчинити такі дії відсутні.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Турова