28 січня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10142/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Сафронової С.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в адміністративній справі №280/10142/24 (головуючий суддя першої інстанції Сацький Р.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (третя особа - Державна судова адміністрація України) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 31.10.2024 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (третя особа - Державна судова адміністрація України), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо неповного нарахування і виплати йому винагороди судді за липень, серпень, вересень, жовтень 2024 року та зобов'язати здійснити нарахування і виплату належної винагороди судді за липень, червень, вересень, жовтень 2024 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року - 3028 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків і зборів;
- витребувати у відповідача копії бухгалтерських та інших фінансових документів, в яких відображена інформація про вид та розмір прожиткового мінімуму, який застосовувався під час нарахування та виплати моєї винагороди судді за липень, серпень, вересень, жовтень 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №321/2016 від 01.08.2016 року позивача призначено на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області строком на п'ять років. Наказом голови Чернігівського районного суду Запорізької області від 11.08.2016 №2-ос позивача зараховано на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області з 12.08.2016 року. Наказом голови Ленінського районного суду м.Запоріжжя №7-о від 08.08.2022 позивача зараховано до штату Ленінського районного суду міста Запоріжжя у зв'язку з тимчасовим переведенням шляхом відрядження з Чернігівського районного суду Запорізької області. Зазначає, що за липень-жовтень 2024 року отримував суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму, який використовувався відповідачем для обчислення базового розміру посадового окладу - 2102 грн., який є нижчим прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що повинен був застосовуватися для обчислення та виплати позивачу винагороди судді. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня складає 3028 грн., позивач вважає, що посадовий оклад судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися будь-яким іншим законом чи нормативно-правовим актом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо неповного нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди судді за період липень, серпень, вересень, жовтень 2024 року та зобов'язано здійснити перерахунок належної ОСОБА_1 винагороди судді липень, серпень, вересень, жовтень 2024 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року - 3028 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків і зборів.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ТУ ДСА України в Запорізькій області подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, що судом неповно з'ясовано та не надано оцінку всім фактичним обставинам справи та доводам відповідача, а також порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Законом України «Про прожитковий мінімум» визначений суб'єкт, до повноважень якого належить затвердження розміру прожиткового мінімуму - Верховна Рада України, та визначено нормативний документ, у якому затверджується прожитковий мінімум - закон про Державний бюджет України на відповідний рік. Щодо застосування територіальним управлінням частин 1-3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» під час визначення розміру посадового окладу позивача у 2024 року, апелянт зазначив, що відповідно до частин 2-3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таким чином, нарахування та виплата суддям суддівської винагороди у 2024 році була неможливою без застосування положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким визначається розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та без застосування яких неможливо обрахувати посадовий оклад судді та розмір доплат до нього. Оскільки Законом про державний бюджет встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., а не 3028 грн., під час визначення базового посадового окладу судді застосуванню підлягає лише зазначений вище законом для зазначеної мети розмір прожиткового мінімуму. Наголошує, що дії територіального управління, як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня щодо нарахування та виплати суддівської винагороди позивача, виходячи з посадового окладу, розрахованого на підставі прожиткового мінімумуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 грн.), відповідають чинному законодавству та є правомірними.
Позивач та третя особа відзиви на апеляційну скаргу не подали, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У період з 25.07.2025 року по 29.07.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 01.09.2025 року по 15.09.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 24.09.2025 року по 11.11.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 13.11.2025 року по 09.12.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 29.12.2025 року по 11.01.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , Указом Президента України «Про призначення суддів» №321/2016 від 01.08.2016 року призначений на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області строком на п'ять років. Наказом голови Чернігівського районного суду Запорізької області від 11.08.2016 року №2-ос позивача зараховано на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області з 12.08.2016.
Наказом голови Ленінського районного суду м. Запоріжжя №7-о від 08.08.2022 року позивача зараховано до штату Ленінського районного суду міста Запоріжжя у зв'язку з тимчасовим переведенням шляхом відрядження з Чернігівського районного суду Запорізької області.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Позивач, вважаючи, що у період з липня по жовтень 2024 року йому не у повному обсязі виплачувалась суддівська винагорода, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним захистом порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо неналежного виконання обов'язку з нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу за період липень, серпень, вересень, жовтень 2024 року та зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату позивачу належної суддівської винагороди за період липень, червень, вересень, жовтень 2024 року, виходячи з встановленого законом базового розміру посадового окладу судді, що становить 30 (тридцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого зафіксовано на 01 січня 2024 року та становить 3028 гривень, з урахуванням передбачених чинним законодавством податків і зборів.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
24 квітня 2025 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №240/9028/24, в якій предметом спору були правовідносини, подібні до тих, що розглядаються в межах даної справи.
У постанові від 24.04.2025 року по справі №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх висновків Верховного Суду та зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 24.04.2025 року по справі №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частин першої - третьої статті 17 Закону №1402-VIII судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд.
Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Закон №966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону №966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 2684 гривні.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, було встановлено у розмірі 2102 гривні.
Аналогічно абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2023 року та з 1 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, відповідач-2 діяв на законних підставах.
У постанові від 24.04.2025 року зазначено, що викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23 та ін.. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Велика Палата Верховного Суду не погодилася з наведеними висновками з огляду на таке.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець, починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону №1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Велика Палата Верховного Суду прийняла рішення відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів, починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, та зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Таким чином, враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що у відповідності до вимог статті 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в адміністративній справі №280/10142/24 задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в адміністративній справі №280/10142/24 скасувати та прийняти нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (третя особа - Державна судова адміністрація України) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Сафронова
суддя Т.І. Ясенова