16 січня 2026 року справа № 580/12056/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
29.10.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2025 №554384-2410-2313-UA71040150000026547, яким визначена позивачу сума податкового зобов'язання за 2024 рік за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 32796,95 грн.
Позов мотивовано тим, позивач є засновником фермерського господарства «Козацьке», з моменту створення якого до нього переходять права й обов'язки користування земельної ділянки, яка надана позивачу у постійне користування. В цьому випадку не відбувається відчуження прав на земельну ділянку, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов'язків користувача земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу норм Закону України “Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод. У зв'язку із цим, земельний податок має сплачуватись саме фермерським господарством, а не фізичною особою засновником.
Ухвалою суду від 17.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі. Вказує, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутня інформація щодо укладання між ФГ “Козацьке» та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 15,7 га, кадастровим номером 7121589000:04:001:0516.
Оскільки платниками земельного податку, згідно пп. 269.1.1.2 пп. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК України є землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, то нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику за місцем його реєстрації податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 ПК України.
Згідно листів Новодмитрівської сільської ради від 16.05.2025 № 373/02-04 (вх. ГУ ДПС 10885/5/53 від 21.05.2025) та від 13.06.2025 № 461/02-04 (вх. ГУ ДПС 12770/5/53 від 13.06.2025) земельну ділянку площею 15,7 га з кадастровим номером 7121589000:04:001:0516 було внесено у списки платників земельного податку та сформовано податкові повідомлення-рішення за 2023-2025 роки згідно НГО та ставок Новодмитрівської ТГ.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
Рішенням Золотоніської районної ради від 04.11.1997 №22/13-6 надано ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 15,7 га для створення та ведення селянського (фермерського) господарства в адмінмежах Скориківської сільської ради.
Розпорядженням Золотоніської районної ради від 13.02.1998 затверджено проект відведення позивачу земельної ділянки.
10.03.1998 позивачу видано акт серії ЧР 5-79 на право постійного користування земельною ділянкою, площею 15,7 га, для ведення фермерського господарства в адмінмежах Скориківської сільської ради.
13.08.2001 здійснена державна реєстрація юридичної особи - Фермерського господарства “Козацьке» (код ЄДРПОУ 22804911), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.
Засновником та головою Фермерського господарства “Козацьке» є ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі листів Новодмитрівської сільської ради від 16.05.2025 № 373/02-04 (вх. ГУ ДПС 10885/5/53 від 21.05.2025) та від 13.06.2025 № 461/02-04 (вх. ГУ ДПС 12770/5/53 від 13.06.2025) відповідач вніс земельну ділянку площею 15,7 га з кадастровим номером 7121589000:04:001:0516 у списки платників земельного податку.
У зв'язку із цим, відповідач сформував податкове повідомлення-рішення від 18.06.2025 № 554383-2410-2313-UA71040150000026547 про сплату позивачем земельного податку за 2024 рік на суму 32796,95 грн.
Не погоджуючись із цим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся в суд з позовом.
Надаючи оцінку спірним рішенням, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України тут і далі у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з підпунктами 14.1.73, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України:
землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди;
плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України).
Приписами підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України встановлено, що платниками плати за землю є платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Згідно з пунктом 285.1 статті 285 ПК України, базовим податковим (звітнім) періодом для плати за землю (земельного податку) є календарний рік.
Відповідно до положень статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.
З наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок, що на час надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства така земельна ділянка надавалась позивачу на праві постійного користування не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Вказане підтверджується також рішенням Золотоніської районної ради від 04.11.1997 №22/13-6, в якому вказано, що земельну ділянку, площею 15,7 га, надано ОСОБА_1 для створення та ведення селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України “Про фермерське господарство») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки.
Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства.
Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
Згідно із Законом України “Про фермерське господарство», прийнятим 19 червня 2003 року, Закон України “Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону України “Про фермерське господарство» унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України “Про фермерське господарство»).
Відповідно до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 ГК України.
У пунктах 6.22 та 6.23 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що нормами Закону України “Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.
В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов'язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України “Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.
Такі ж підходи щодо застосування норм матеріального права демонструє й Верховний Суд у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у своїх постановах від 13.09.2022 у справі №921/112/21 та від 5.09.2023 у справі №924/687/22, від 9.04.2024 у cправі №925/1331/22, а також у складі Колегії суддів Касаційного цивільного суду, зокрема, у постановах від 6.12.2023 у справі №685/487/22, від 13.09.2023 у справі № 388/1201/22.
Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов'язує момент набуття фермерським господарством прав та обов'язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Отже, в силу наведених підходів, у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб'єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов'язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов'язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.
Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 вересня 2024 року у справі № 320/6885/23, в якій скасовано рішення контролюючого органу про нарахування земельного податку фізичній особі засновнику фермерського господарства.
Як вказують наявні у справі докази й не заперечується відповідачем у справі, ОСОБА_1 є засновником та головою Фермерського господарства “Козацьке», яке у спірних правовідносинах є землекористувачем та має вносити до бюджету орендну плату за відповідну земельну ділянку.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 18.06.2025 №554383-2410-2313-UA71040150000026547.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ