30 січня 2026 року м. Рівне№460/24299/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 10.07.2025 №056350012865 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком із зарахуванням до трудового стажу періодів роботи згідно трудової книжки від 01.03.1984 серії НОМЕР_1 : з 15.08.1984 по 01.09.2001, з 01.09.2001 по 31.05.2002, з 02.09.2002 по 31.05.2003.
Ухвалою суду від 02.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що досягнувши встановленого законом пенсійного віку 60 років звернулась за призначенням пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак отримала відмову. Наголошує, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу спірні періоди роботи, а тому вважає рішення від 10.07.2025 №056350012865 протиправним та просить позов задовольнити повністю.
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву вказує, що рішенням від 10.07.2025 №056350012865 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону №1058-IV. Звертає увагу суду, що до страхового стажу не враховано період роботи з 15.08.1984 по 01.09.2001 відповідно до трудової книжки від 01.03.1984 серії НОМЕР_2 , оскільки запис про звільнення засвідчений печаткою УРСР. Разом з тим, страховий стаж починаючи 01.01.1998 зараховано на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж становить 17 років 3 місяці 5 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. Жодних інших документів, передбачених Порядком №637 при зверненні за призначенням пенсії не надано. У задоволенні позову просить відмовити повністю.
Дослідженням письмових доказів, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою (фактичне місце проживання/перебування: м. Рівне), що підтверджується довідкою від 26.12.2025 №5612-5003925260.
02.07.2025 позивач звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з прийняттям рішення 10.07.2025 №056350012865 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного загального страхового стажу не менше 31 року. Зазначено, що вік заявниці 60 років, страховий стаж складає 17 років 3 місяці 5 днів.
«За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:
період роботи з 15.08.1984 по 01.09.2001, оскільки у трудовій книжці від 01.03.1984 серії НОМЕР_2 запис про звільнення засвідчено печаткою УРСР. Крім того, у довідці від 19.05.2025 №01-31/210 за період з 15.08.1984 по 31.08.1991 не зазначено підстави видачі довідки (відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи). Страховий стаж, починаючи з 01.01.1998 зараховано на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
період навчання з 01.09.1985 по 26.04.1991 згідно з дипломом від 27.04.1991 №748707, оскільки період навчання перевищує загальновстановлений термін навчання 5 років та перетинається з періодом роботи;
період догляду за дитиною 13.01.1988 р.н., до досягнення нею 3-річного віку, оскільки свідоцтво про народження дитини не містить відмітки про видачу паспорта, інформація про догляд за дитиною в заяві зазначена.
Для зарахування:
періоду роботи з 15.08.1984 по 31.12.1997 необхідно надати уточнюючу довідку про роботу видану на підставі первинних документів (зазначити накази про прийняття та звільнення з роботи);
періоду навчання з 01.09.1985 по 26.04.1991 необхідно надати уточнюючу довідку з навчального закладу про тривалість навчання за денною формою та наявність перерв;
періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 необхідно надати паспорт дитини або паспорт дитини або зазначити в заяві інформацію про догляд за дитиною до досягнення 3-річного віку».
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулась до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Судом встановлено, що позивач досягнула 60 річного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 , а факт досягнення встановленого віку для призначення пенсії за віком відповідачем не заперечується.
Відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Спірним у даній справі є виключно факт наявності у позивача мінімально необхідного загального страхового стажу для призначення пенсії по досягненню 60 річного віку - не менше 31 року.
За змістом позовних вимог позивач просить зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 15.08.1984 по 01.09.2001, з 01.09.2001 по 31.05.2002, з 02.09.2002 по 31.05.2003 (період навчання з 01.09.1985 по 26.04.1991 та період догляду за дитиною 13.01.1988 р.н. до досягнення 3-річного віку не є предметом спору).
Так, відповідач не зарахував до загального страхового стажу позивача період роботи з 15.08.1984 по 01.09.2001, оскільки у трудовій книжці від 01.03.1984 серії НОМЕР_2 запис про звільнення засвідчено печаткою УРСР. Крім того, у довідці від 19.05.2025 №01-31/210 за період з 15.08.1984 по 31.08.1991 не зазначено підстави видачі довідки (відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи). Страховий стаж, починаючи з 01.01.1998 зараховано на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Приписами пункту 18 Порядку №637 унормовано, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 в справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі №242/2536/16-а.
Відповідно до трудової книжки від 01.03.1984 серії НОМЕР_1 щодо спірного періоду роботи позивача містяться наступні записи:
запис №3 - 15.08.1984 прийнята викладачем у Артемівську дитячу музичну школу №1 (наказ №33 від 15.08.1984);
записи №№4-8 (31.08.1991, 01.04.1993, 04.11.1994, 01.05.1995, 23.05.1998) стосуються посади заступника директора по навчальній і виховній роботі, присвоєння кваліфікації;
запис №9 - 01.09.2001 звільнена за власним бажанням (наказ №128-ос від 30.08.2001; запис засвідчено підписом уповноваженої особи та печаткою Артемівської дитячої музичної школи №1 Управління культури Донецького облвиконкому УРСР).
На момент заведення та частково заповнення в спірний період трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Підпунктами 1.1, 2.2 Інструкції №162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робітників і службовців. Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно з пунктом 2.5 Інструкції №162 у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.
За правилами пункту 18 Інструкції №162 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За правилами пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
За змістом постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не несе відповідальності за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для тверджень про відсутність страхового стажу у позивача.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 в справі №654/890/17.
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 15.08.1984 по 01.09.2001, відповідач у спірному рішенні покликається на те, що запис про звільнення завірено печаткою колишнього «УРСР».
Суд зауважує, що такі мотиви не є достатніми для незарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, оскільки постанова Верховної Ради України від 11.05.1992 №2318-ХІІ «Про заходи забезпечення виконання вимог дозвільної системи» та Інструкція про порядок видачі дозволів та виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 №643, не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та обов'язок їх заміни.
Та обставина, що підприємство не змінило свою печатку новою, не робить неправдивими документи, які нею засвідчені.
Така позиція кореспондується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №275/615/17.
Отже, отримання чи неотримання підприємством печатки нового зразку не повинно впливати на права особи, в трудовій книжці якої записи про періоди роботи завірені печаткою старого зразка. Наявність печатки УРСР жодним чином не спростовує факту наявності страхового стажу та не зумовлює недійсності відповідного запису.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Виявлені співвідповідачем недоліки в заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
При вирішенні спору суд враховує, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених у ній записах.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що в силу Постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Такий висновок релевантний правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17.
Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 сформував позицію, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Позивач у позовній заяві вказує, що у трудової книжці від 01.03.1984 серії НОМЕР_1 є ще 2 записи про періоди роботи у державному закладі Артемівській дитячій музичній школі №1 за трудовим Договором по сумісництву, які підлягають зарахуванню до страхового стажу, а саме: з 01.09.2001 по 31.05.2002 та з 02.09.2002 по 31.05.2003.
Згідно з розрахунком стажу ОСОБА_1 за формою РС-право, за зверненням від 02.07.2025, судом встановлено, що страховий стаж розраховано як 17 років 3 місяці 5 днів, зокрема з урахуванням таких періодів:
з 01.09.1980 по 27.06.1984 (навчання 3 роки 9 місяців 27 днів);
з 28.06.1984 по 25.07.1984 (28 днів);
з 01.01.1998 по 30.06.1998 (6 місяців);
з 01.08.1998 по 30.06.1999 (11 місяців);
з 01.08.1999 по 30.06.2000 (11 місяців);
з 01.08.2000 по 30.06.2001 (11 місяців);
з 01.08.2001 по 01.09.2001 (1 місяць 1 день);
з 02.09.2001 по 02.01.2002 (4 місяці 1 день);
з 03.01.2002 по 31.05.2002 (4 місяці 29 днів);
з 01.06.2002 по 23.10.2002 (4 місяці 23 дні);
з 24.10.2002 по 30.06.2003 (8 місяців 7 днів).
Таким чином, судом встановлено, що період роботи з 01.09.2001 по 31.05.2002, з 02.09.2002 по 31.05.2003 позивачу до страхового стажу зараховано, а спірним рішенням відповідач не відмовляв у зарахуванні таких періодів до страхового стажу.
Відтак, у цій частині позовні вимоги необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.
В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що період роботи з 15.08.1984 по 01.09.2001 до страхового стажу зараховано частково, а саме починаючи з 01.01.1998 (за виключенням липня 1998 року, липня 1999 року, липня 2000 року, липня 2001 року).
У постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі №340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв'язку з невиконанням підприємством обов'язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов'язків.
Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі ті, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та утримало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.
У сукупності встановлених обставин, суд вважає, що відповідач відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 15.08.1984 по 01.09.2001 в цілях вирішення питання призначення пенсії по віку, діяв не обґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а також не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, період роботи з 15.08.1984 по 01.09.2001 підлягає зарахуванню до страхового стажу повністю (з урахуванням зарахованих періодів).
За наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 10.07.2025 №056350012865 є протиправним та підлягає скасуванню.
В межах розгляду даної справи суд зазначає, що саме пенсійний орган наділений повноваженнями самостійно здійснити вірний розрахунок страхового стажу позивача, зарахувавши періоди її роботи, які протиправно не зараховано.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У сукупності вищенаведеного, викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 10.07.2025 №056350012865 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 15.08.1984 по 01.09.2001, з урахуванням зарахованих періодів.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 30 січня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29005, ЄДРПОУ/РНОКПП 21318350)
Суддя Н.В. Друзенко