Справа № 420/38172/25
29 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 , рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 510322600004749 про відкликання посвідки на постійне проживання громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 , рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 5101130100019751 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до територіальних органів Державної міграційної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України про протиправність і скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до Державної міграційної служби України про видалення з бази даних Державної міграційної служби України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої 18.06.2022 року на ім'я громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , виданої 13.09.2010 року на ім'я громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 .
Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення про відкликання дозволу на імміграцію та рішення про відкликання посвідки на постійне проживання, винесені відповідачем без належної оцінки відомостей суб'єкта ініціювання відкликання дозволу, а саме подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року щодо протиправності поведінки громадянина Республіка Молдова ОСОБА_4 , чиї дії становлять загрозу національній безпеці України, а також прийняті без отримання додаткових відомостей та без проведення аналізу викладеної у поданні інформації. Відповідачем не враховано, що позивач до кримінальної відповідальності як не притягувався так і наразі не притягується, судимості в Україні та в Республіка Молдова не має. Крім того, позивач вказав, що спірні рішення прийняті відповідачем без запрошення його для надання відповідних пояснень, без урахування особи позивача, його довготривалого проживання в Україні, способу життя, наявності в нього стійких соціальних зв'язків, дітей, сім'ї, роботи, нерухомості тощо. При цьому, зазначено, що рішення про відкликання посвідки на постійне проживання та про примусове повернення до країни походження, є похідними від рішення про відкликання дозволу на імміграцію, оскільки приймались виключно на його підставі, та підлягають скасуванню внаслідок його протиправності.
Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 02.12.2025 року), наголошуючи, зокрема, що підставою для відкликання дозволу на імміграцію стало вмотивоване подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 № 5/2-1723, в якому міститься вимога про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу, як особі, чиї дії становлять загрозу національній безпеці України, адже як вбачається із подання, позивач підтримує контакти з прихильниками терористичної ідеології, володіє контактами в адміністративних та міграційних органах нашої держави, підшуковує громадян з метою оформлення фіктивних шлюбів, а також надає сприяння іноземцям у легалізації на території нашої держави, зокрема, прихильниками радикального ісламу. Також, у відзиві відповідач зазначив, що тривале проживання позивача в Україні та факт наявності в нього дітей, сім'ї, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні міркуваннями збереження її приватного життя, та до того ж у даному випадку публічний інтерес перевищує право позивача на повагу до приватного життя.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у справі № 420/38172/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 22.12.2025 року відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департамент захисту національної державності Служби безпеки України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Республіка Молдови, 07.09.2010 року отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, що є батьком громадянина України, а саме доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка набула громадянство України на підставі частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України» (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 22.04.2009 року другим Приморським відділом РАЦС Одеського міського управління юстиції, довідка № 316940 про реєстрацію громадянином України, видана 07.04.2010 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області).
13.09.2010 року ОСОБА_2 був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 .
18.06.2022 року позивач - ОСОБА_2 в порядку обміну документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 .
09.10.2025 року до Головного управління ДМС в Одеській області надійшло подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року № 5/2-1723 громадянину Республіки Молдова ОСОБА_7 у відповідності до вимог п. 2 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», в якому містилась вимога про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в ОСОБА_8 .
Подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року № 5/2-1723 мотивоване тим, що за наявними даними громадянин Республіки Молдова ОСОБА_9 / ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтримує контакти з прихильниками терористичної ідеології, володіє контактами в адміністративних та міграційних органах нашої держави, підшуковує громадян з метою оформлення фіктивних шлюбів, а також надає сприяння іноземцям у легалізації на території нашої держави, зокрема, прихильниками радикального ісламу, а отже Департамент захисту національної державності ініціює питання про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_7 як особі, чиї дії становлять загрозу національній безпеці України.
З урахуванням чого, Головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання ГУ ДМС в Одеській області був складений Висновок, затверджений 21.10.2025 року начальником ГУ ДМС в Одеській області, про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіка Молдови ОСОБА_3 , в якому, посилаючись на Положення Стратегії національної безпеки України, затвердженої рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 14.09.2020 року, положення Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», у тому числі, вказано, що інформація, викладена у Поданні Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року № 5/2-1723, є підставою для відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_7 у відповідності до вимог п. 2 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», тому вважає за доцільне відкликати рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_7 , а також відкликати видані на його підставі посвідки на постійне проживання.
У зв'язку з чим, Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) відкликано дозвіл на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 .
Також, Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 510322600004749 відкликано посвідку на постійне проживання громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 .
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 5101130100019751 вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни іноземця громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 та зобов'язано останнього покинути територію України у строк до 19.11.2025 року.
Вважаючи рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відкликання дозволу на імміграцію, відкликання посвідки на постійне проживання громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 , а також про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_11 є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон 3773-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно зі статтею 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Частиною 1 статті 4 Закону № 3773 встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
- посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні;
- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з частиною 1 ст. 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.
Статтею 12 Закону №2491-ІІІ передбачено, що дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо: 1) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 2) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 3) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 4) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 5) іммігрант звернувся із заявою про відкликання дозволу на імміграцію (крім осіб, яким відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства2 виїзд з України не дозволяється); 6) іммігрант набув громадянство України. На таких осіб не поширюються вимоги статті 13 цього Закону, крім вилучення посвідки на постійне проживання; 7) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України; 8) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 2 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його звільнено від повноважень опікуна чи піклувальника громадянина України у разі невиконання ним своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до закладу освіти, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту; 9) іммігранта затримано під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України чи порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї; 10) в інших випадках, передбачених законами України.
У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до пунктів 21-23 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.
Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію» або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України «Про імміграцію».
У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України «Про імміграцію», яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.
ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.
Таким чином, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.
Саме по собі подання ініціатора відкликання дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС.
Тому обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.
Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій).
Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).
Для цього законодавчо у пункті 23 Порядку №1983 передбачено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо відкликання дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Тобто, Порядок №1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення, який, при цьому, на думку суду, відповідачем не дотримано, позаяк оскаржуване Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 510322600004749 про відкликання дозволу на імміграцію, не містить жодних фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення, зокрема, позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Натомість, суд акцентує, що у розумінні положень пункту 23 Порядку №1983, у відповідача існує обов'язок всебічного вивчення подання щодо відкликання відповідного дозволу на імміграцію.
Водночас, судом не встановлено, та з оскаржуваного Рішення ГУ ДМС в Одеській області про відкликання дозволу на імміграцію у жодному разі не вбачається виконання відповідачем обов'язку щодо всебічного вивчення подання, котре містить інформацію щодо можливих дій позивача. Адже ГУ ДМС в Одеській області не запитувало будь - яку додаткову інформацію щодо підтвердження поведінки позивача, яка зазначена у поданні Департаменту захисту національної державності СБУ від 08.10.2025 року, та до того ж відсутній конкретизований та документально підтверджений аналіз інформації, за результатами якого власне прийнято відповідне рішення.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон. Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.
Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 480/296/19.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до кримінальної відповідальності не притягувався та наразі не притягується, в розшуку не перебував та не перебуває, судимості не має, що, у тому числі, вбачається з листів Офісу Генерального Прокурора від 07.11.2025 року № 25/3-1660вих25, Головного управління Національної поліції в Одеській області від 07.11.2025 року № 248131-2025 та Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-004965940 станом на 04.11.2025 року.
Судом також з'ясовано, що позивач - ОСОБА_5 не має судимості в Республіка Молдова, громадянином якої він є, про що свідчить Довідка Міністерства внутрішніх справ Республіка Молдова № CJAD-25-069833 від 31.10.2025 року.
Подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 № 5/2-1723, так і Рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 , не містять жодних фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Тобто на час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС України в Одеській області не мало належних, достатніх, юридично спроможних доказів на підтвердження наявності вини ОСОБА_11 у вчинені кримінальних правопорушень, зазначених у поданні Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України, та з оскаржуваного рішення не вбачається, які, зокрема, дії вчинено позивачем, що загрожують національній безпеці України.
Щодо доводів позивача про не запрошення його відповідачем для надання пояснень з приводу відкликання дозволу на імміграцію, то Верховним Судом у Постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 260/5694/22, наголошено на Порядок № 1983, яким передбачено своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.
Колегія суддів Верховного Суду у даній Постанові погодилася з тим, що вказана норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень.
Проте, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді відкликання дозволу на імміграцію.
До того ж, дослідження такої інформації буде свідчити, що, приймаючи відповідне Рішення, орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.
Отже, суд зазначає, що орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.
З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про відкликання дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у Постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 820/2262/17, особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.
Водночас, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, в порушення вищевказаних приписів, будь-яких доказів надіслання (вручення) ОСОБА_3 , запрошення про надання пояснень та відповідних документів, до суду не надано.
При цьому, посилання відповідача у відзиві на позов на те, що відповідно до приписів абзацу 1 пункту 23 Порядку № 1983, запрошення іммігранта є правом, а не обов'язком міграційного органу, яке реалізується в разі потреби, є безпідставними, адже не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання відкликання дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.
Аналогічний правовий висновок наведений у Постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 820/2262/17, від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а, від 02 грудня 2021 року у справі № 120/1859/19-а, від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20.
Окрім того, відповідач, відкликаючи дозвіл на імміграцію позивача, на думку суду, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а отже був зобов'язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім'ю, інтереси для добробуту дітей позивача та міцність соціальних, культурних і родинних зв'язків у сім'ї позивача, з урахуванням принципу пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень. Адже безумовно спірне Рішення про відкликання дозволу на імміграцію, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача, яким відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію» ,є безальтернативний обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про відкликання дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про відкликання дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
Також, відповідачем не було враховано, що позивач з 2009 року разом із сім'єю постійно проживає на території України, в 2010 році йому було надано дозвіл на імміграцію, позивач неодноразово отримував посвідки на постійне проживання в України, з 2004 року перебуває у шлюбі з громадянкою республіка Молдова ОСОБА_12 . У 2004 році в позивача народився син ОСОБА_13 , громадянин Республіки Молдова, в 2009 році в позивача в Україні у місті Одесі народилась донька ОСОБА_6 , визнана громадянином України з 27.04.2009 року, постійно проживає в Україні, в 2023 році донька позивача отримала паспорт громадянина України № НОМЕР_4 .
Судом також встановлено, що в 2020 році сину позивача ОСОБА_14 видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_5 , останній постійно проживає на території України, за місцем реєстрації позивача, та наразі навчається в Одеському національному технологічному університеті.
Суд окрім іншого враховує, що позивач у 2018 році закінчив Одеську національну академію харчових технологій, починаючи з 2012 року є фізичною особою-підприємцем, є засновником (співзасновником) низки юридичних осіб, зареєстрованих на території України, які вчасно та у великому розмірі сплачують податки та збори. Позивачу також на праві власності належить нерухоме майно в Україні, позивач постійно проживає на території України, що вбачається з відомостей з Бази даних інформації щодо перетинання державного кордону України Головного центру обробки спеціальної інформації Адміністрації державної прикордонної служби України від 04.11.2025 року.
Отже, встановленими судом фактичними обставинами та дослідженими наявними у справі письмовими доказами, підтверджується довготривале проживання позивача та його сім'ї на території України, наявність в нього неповнолітньої дитини - громадянки України, стійких соціальних зв'язків, сім'ї, роботи, нерухомості.
Таким чином, враховуючи наведене, рішення відповідача про відкликання дозволу на імміграцію, у тому числі, не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї відкликання дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої є неповнолітня дитина - громадянка України.
Більше того, оскаржувані рішення прийняті відповідачем без урахування принципу пропорційності, який, при цьому, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких власне спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень.
Так, відкликання дозволу позивачеві на імміграцію в Україну становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У такому випадку при прийнятті такого рішення треба оцінювати також, чи є у вимірі фактичних обставин відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті, або навпаки, є невиправдано суворим.
Подібні підходи застосовано в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 820/2262/17, від 18.11.2019 у справі №820/5953/16, від 26.05.2020 у справі № 815/6555/16, від 09.07.2020 у справі № 823/407/18, від 17.04.2025 у справі № 420/17661/23.
Таким чином, враховуючи вище окреслене, суд доходить висновку, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 , є таким, що винесене без належної оцінки відомостей суб'єкта ініціювання відкликання дозволу, який би включав запитування додаткової інформації, без запрошення для пояснень іммігранта, без врахування особи іммігранта, його способу життя та поведінки, наявності в нього сім'ї, тощо, а отже є таким, що не відповідає критеріям ч.2 ст.2 КАС України, адже прийняте необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо, непропорційно, та, як наслідок, є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 510322600004749 про відкликання посвідки на постійне проживання та рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 5101130100019751 про примусове повернення до країни походження іноземця, також підлягають задоволенню, адже є похідними від основної позовної вимоги, позаяк відкликання посвідки на постійне проживання та прийняття рішення про примусове повернення до країни походження, відбулось виключно на підставі прийнятого Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 21.10.2025 року Рішення № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 .
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, колегія суддів вважає, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту порушеного права беззаперечно повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У Рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).
Суд зазначає, що оскільки неправомірне відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та відкликання посвідки на постійне місце проживання призводить до виникнення негативних наслідків для позивача у вигляді вилучення та знищення відповідної посвідки органами Державної прикордонної служби України, зобов'язання відповідача повідомити територіальні органи ДМС України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби України про протиправність і скасування рішення відповідача від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 , а також зобов'язання направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої 18.06.2022 року та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , виданої 13.09.2010 року, сприятиме повному та ефективному відновленню та захисту прав позивача.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_11 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії є правомірними, обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 262 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_11 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 .
3. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 510322600004749 про відкликання посвідки на постійне проживання громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 .
4. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 5101130100019751 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 .
5. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до територіальних органів Державної міграційної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 .
6. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до Державної міграційної служби України про видалення з бази даних Державної міграційної служби України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої 18.06.2022 року на ім'я громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 , а також посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , виданої 13.09.2010 року на ім'я громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 .
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м.Одеса, вул.Преображенська, буд.44, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривень, 80 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко
Адміністративний позов ОСОБА_11 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити
29.01.26