Справа № 420/38401/25
29 січня 2026 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за результатом розгляду якого останній просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 15.09.2025 року без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 року;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне, додаткове, одноразові виплати, індексація) за період з 18.06.2025 року по 15.09.2025 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025р. на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум;
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 виплат при звільненні - компенсації за невикористані дні відпустки та одноразову грошову допомогу при звільненні, без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 року;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 2022 року по 2025 рік, компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що під час проходження служби у період з 18.06.2025 року по 15.09.2025 року, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися не у повному обсязі, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Позивач вимушений звертатися до суду із даним позовом.
03.12.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, згідно з яким, з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, попередня редакція п. 4 Постанови № 704 не відновлюється. У зв'язку з цим Відповідач правомірно нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення за період з 18.06.2025 року по 15.09.2025 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений законом.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить такі висновки.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 07.02.2025 року по 15.09.2025 року.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 264 (по стройовій частині) від 15.09.2025 року, ОСОБА_1 з 15.09.2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, 2023 рік, 2025 рік та додаткової відпустки учасника бойових дій за 2023-2025 роки.
Суд встановив, що у період з 18.06.2025 року по 15.09.2025 року ОСОБА_1 нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 року.
Згідно з ч. 2 ст. ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Зокрема, ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилом ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 року розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
30.08.2017 року з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Кабінету Міністрів України було прийнято постанову №704 (далі за текстом постанова №704).
Згідно з п.10 постанови №704, згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018.
Пунктом 4 постанови №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до п.10 Постанови Кабінету Міністрів України 704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018 постанова №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до п.10 Постанови № 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.
При цьому, п.4 постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 року Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Пункт 4 Постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.
З 29.01.2020 року була відновлені юридична дія п.4 Постанови Кабінету Міністрів України 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
Водночас, з 29.01.2020 року була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року.
Таким чином, 29.01.2020 року настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020 року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
На підставі частини 3 статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили закону.
В свою чергу, Закони України «Про Державний бюджет на 2021 рік», «Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування в 2021, 2022 та 2023 роках, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
Таким чином, до 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Таким чином, до 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, викладено абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, починаючи з 20.05.2023 року (дата набрання чинності п. 4 постанови № 704, з урахуванням змін внесених Постановою КМУ від 12 травня 2023 року № 481), розрахунковою величиною розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб є 1762 грн.
При цьому суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025 року згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
З урахуванням викладеного, суд робить висновок, що дії відповідача щодо неправильного обрахунку грошового забезпечення є протиправними у період з 18.06.2025 року по 15.09.2025 року.
Суд встановив, що позивачу при звільненні нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, 2023 рік, 2025 рік та додаткової відпустки учасника бойових дій за 2023-2025 роки.
Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Постановою №704.
Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно п.2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Відповідно до п.п. 3,5,6 розділу XXХI Порядку № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Тобто, компенсації за невикористані дні відпусток виплачуються військовослужбовцю, виходячи із розміру посадового окладу.
Таким чином, належать до задоволення вимоги позивача щодо перерахунку сум виплачених ОСОБА_1 грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 243, 245, 246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 15.09.2025 року без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне, додаткове, одноразові виплати, індексація) за період з 18.06.2025 року по 15.09.2025 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025р. на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 виплат при звільненні - компенсації за невикористані дні відпустки та одноразову грошову допомогу при звільненні, без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 2022 року по 2025 рік, компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ст.255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений та підписаний судом 29.01.2026 року.
Суддя Н.В. Бжассо