Справа № 420/10312/25
29 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Херсонської обласної медико-соціальної комісії від 18.12.2024 року щодо невизнання його інвалідом;
зобов'язати Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», повторно розглянути його документи одо встановлення йому ІІ-ї групи інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно довідки МСЕК серії 12 ААГ від 8 листопада 2022 року, отримав другу групу інвалідності загального захворювання з ураженням опорно - рухового апарату, діагноз: первинний коксарстроз двосторонній, двобічний коксартроз IV ступеню праворуч, ІІІ ступеню ліворуч, больовий синдром праворуч, статико-динамічні порушення, строк дії до 8 листопада 2023 року.
Згідно довідки № 111 КНП «Високопільський» ЦПМСД» від 03.04.2024 року, лікарською кваліфікаційною комісією, за наслідками його обстеження було підтверджено раніше встановлений діагноз.
На підставі направлення на медико - соціальну експертну комісію від 09.12.2024 року він пройшов обстеження та згідно консультативного висновку спеціаліста від 10.12.2024 року у нього встановлено діагноз: двобічний деформуючий артроз обох кульшових суглобів: справа ІІІ ступеню, зліва ІІ ступеню, асептичний некроз голівки правої стегнової кістки. Комбінована контрактура правого кульшового суглоба. Больовий синдром. ПФС справа 1 ст., зліва 0-1 ст. Двобічний деформуючий артроз обох колінних суглобів 1-2 ст.. Направлений на ЛКК за місцем проживання для визначення ступеня втрати життєдіяльності, рекомендовано - ендопротезування.
В подальшому, 18.12.2024 року Херсонською обласною медико-соціальною експертною комісією йому, без жодного огляду обстеження лікарями не підтвердили інвалідність та видали довідку №10 про невизнання інвалідом, що стало наслідком подання ним скарги № 27/12-24 від 27.12.2024 року, про перегляд рішення про невизнання його інвалідом та прийняття рішення про встановлення групи інвалідності. Відповіді від МОЗ України на його скаргу від 27.12.2024 року № 27/12-24 надано не було.
Позивач також зазначає, що за період часу з 05.08.2022 року і по 01.04.2025 року багатьма лікарями ортопедами-травматологами лікарень та медичних закладів міста Чернівці та лікарями ортопедами-травматологами лікарень та медичних закладів міста Херсон було встановлено та підтверджено у нього таких діагнозів як: деформуючий остеоартроз, асептичний некроз голівки правої стегнової кістки, двобічний коксартроз кульшових суглобів, двобічний деформуючий остеартроз колінних суглобів, тобто встановлено факт наявності хвороби кульшових та колінних суглобів.
Отже, на переконання позивача, комісією Херсонської обласної медико-соціальної комісії було прийнято рішення про не визнання його інвалідом всупереч вимог постанови КМ України від 21.01.2015 року №10 «Про затвердження переліку анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду», без врахування наявного у нього стійкого та необоротного характеру захворювання кульшових та колінних суглобів, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності, консультаційних висновків спеціалістів, записах в медичній картці амбулаторного хворого, наявності рентгенологічних досліджень, індивідуальної програми реабілітації інваліда №16054 від 08.11.2022 року Чернівецького обласного МСЕК, рекомендацій різних лікарів щодо тотального ендопротезування правового кульшового суглобу, укорочення правої нижньої кінцівки на 1,5 сантиметри.
Ухвалою суду від 07.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
До суду від представника відповідача - Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, в задоволенні позову просить відмовити. Окрім того, представник відповідача просив поновити відповідачу строк для подачі до суду відзиву на позовну заяву, що пропущений з поважних причин.
Ухвалою суду від 29.01.2026 клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву задоволено. Прийнято та долучено до матеріалів справи відзив на адміністративний позов, поданий представником Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України».
Представник відповідача у відзиві вказує, що наказом МОЗ України від 03.12.2024 року №2022 права та обов'язки Центру оцінювання функціонального стану особи було покладено на Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України». Крім того, наказом МОЗ України від 03.12.2024 № 2022 «Про покладання прав та обов'язків Центру оцінювання функціонального стану особи» було також затверджено Положення про Центр оцінювання функціонально стану особи, яким визначені повноваження Центру оцінювання функціонального стану особи (скорочено ЦОФСО), зокрема, розгляд скарг на рішення експертних команд щодо результатів оцінювання та рішення медико-соціальних експертних комісій щодо результатів медико-соціальної експертизи.
Представник відповідача стверджує, що на даний час справа розглядається без належного відповідача за основною позовною вимогою про визнання протиправним та скасування рішення, до якого відповідач не мав і не має жодного відношення, а вимога про зобов'язання повторно розглянути документи позивача є похідною, а жодних скарг на оскаржуване рішення в порядку адміністративного оскарження відповідач не отримував. Також звертає увагу суду, що відповідно до висновків Верховного Суду питання встановлення або не встановлення особі інвалідності відноситься виключно до компетенції спеціалізованих установ в медичній сфері, які наділені відповідними повноваженнями, при цьому суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав другу групу інвалідності на строк до 8 листопада 2023 року, підстава: захворювання загальне з ураженням опорно - рухового апарату, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ № 069175 від 8 листопада 2022 року.
На момент отримання довідки МСЕК в нього був встановлений наступний діагноз: первинний коксарстроз двосторонній, двобічний коксартроз IV ступеню праворуч, ІІІ ступеню ліворуч, больовий синдром праворуч, статико-динамічні порушення, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП Чернівецької міської ради Центральна міська клінічна лікарня від 03.08.2022 року. У вищезазначеній виписці було зазначено про необхідність тотального ендопротезування правого кульшового суглобу
Позивач періодично лікувався багатьма лікарями ортопедами-травматологами лікарень та медичних закладів міста Чернівці та лікарями ортопедами-травматологами лікарень та медичних закладів міста Херсона.
Згідно довідки КНП «Високопільський ЦПМСД» № 111 від 03.04.2024 року, лікарською кваліфікаційною комісією, за наслідками обстеження позивача було підтверджено раніше встановлений діагноз: первинний коксарстроз двосторонній, двобічний коксартроз IV ступеню праворуч, ІІІ ступеню ліворуч, больовий синдром праворуч.
На підставі направлення КНП «Високопільський ЦПМСД» на медико - соціальну експертну комісію від 09.12.2024 року позивач пройшов обстеження та згідно консультативного висновку спеціаліста КНП «ХОКЛ» ХОР від 10.12.2024 року у нього встановлено діагноз: двобічний деформуючий артроз обох кульшових суглобів: справа ІІІ ступеню, зліва ІІ ступеню, асептичний некроз голівки правої стегнової кістки. Комбінована контрактура правого кульшового суглоба. Больовий синдром. ПФС справа 1 ст., зліва 0-1 ст. Двобічний деформуючий артроз обох колінних суглобів 1-2 ст. Позивач направлений на ЛКК за місцем проживання для визначення ступеня втрати життєдіяльності, рекомендовано - ендопротезування.
В подальшому, 18.12.2024 року Херсонською обласною медико соціальною експертною комісією позивачу не підтвердили інвалідність, у підтвердження чого надано довідку № 10 про невизнання інвалідом.
Не погодившись із рішенням комісії, позивач засобами поштового зв'язку направив скаргу за №27/12-24 від 27.12.2024 року, про перегляд рішення про невизнання його інвалідом та прийняття рішення про встановлення групи інвалідності, однак відповіді не отримав, що й стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ).
Частиною першою статті 2 Закону № 875-XII передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до статті 3 Закону № 875-XII, інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 875-XII, особа (її уповноважений представник) має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров'я, та/або в судовому порядку.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV).
Частиною першою статті 1 Закону № 2961-IV встановлено, що інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова № 1338) передбачено, що у закладах охорони здоров'я, в яких організовується проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, визначається та затверджується наказом керівника такого закладу охорони здоров'я перелік лікарів, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи у складі експертних команд, а також перелік адміністраторів для забезпечення роботи таких команд.
Пунктом 6 Постанови № 1338 встановлено, що керівники обласних державних (військових адміністрацій) повинні забезпечити затвердження переліку закладів охорони здоров'я, в яких організовується проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.
Пунктом 3 Постанови № 1338 установлено, що з моменту припинення повноважень, прав і обов'язків медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи, встановлення інвалідності повнолітнім особам, здійснення інших повноважень, прав і обов'язків, визначених Положенням про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, здійснюється експертними командами відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Розгляд направлень на медико-соціальні експертні комісії, що не завершений до моменту припинення повноважень, прав і обов'язків медико-соціальних експертних комісій, припиняється зазначеними комісіями, а розгляд зазначених направлень здійснюється експертними командами відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
У відповідності до п. 7 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою № 1338, проведення оцінювання організовується у закладі охорони здоров'я, в якому затверджено перелік лікарів, які мають право проводити оцінювання.
За змістом положень пп. 2 п. 21 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою № 1338, до електронного направлення додаються електронні копії оригіналів медичних документів, що стосуються захворювання чи стану здоров'я, відповідно до якого особу направлено на проведення оцінювання: документи або інформація, що підтверджують безперервну тимчасову непрацездатність протягом чотирьох місяців з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останні 12 місяців.
Постановою №1338 затверджено окремий розділ «Критерії встановлення інвалідності», пунктом 5 якого передбачено, що ступінь обмеження життєдіяльності визначається як величина відхилення від нормальної функціональності особи, що впливає на її здатність здійснювати основні життєві активності. Таке визначення базується на об'єктивних критеріях, що включають функціональні, соціальні та психологічні аспекти.
Виділяються чотири основні ступені обмеження життєдіяльності:
легкий ступінь обмеження - особа має незначні труднощі у виконанні деяких повсякденних завдань, але здатна справлятися з основними функціями без сторонньої допомоги;
помірний ступінь обмеження (1 ступінь) - особа має помітні труднощі у виконанні повсякденних завдань, таких як навчання, робота, спілкування, орієнтація, контроль за поведінкою, пересування та самообслуговування;
виражений ступінь обмеження (2 ступінь) - особа стикається з істотними труднощами у виконанні більшості основних активностей, що може включати значні обмеження у навчанні, роботі, спілкуванні та самообслуговуванні, які вимагають регулярної допомоги або спеціальних заходів для покращення якості життя;
значний ступінь обмеження (3 ступінь) - особа має серйозні порушення функцій органів і систем, що призводять до неможливості або істотного зниження здатності виконувати основні життєві функції, що супроводжується потребою в сторонній допомозі для забезпечення базових потреб, таких як догляд, харчування та пересування.
Відповідно до п. 6 розділу «Критерії встановлення інвалідності» Постанови №1338 до критеріїв життєдіяльності людини належать: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.
Згідно з пунктом 8 розділу «Критерії встановлення інвалідності» Постанови №1338 підставою для визнання особи особою з інвалідністю є одночасна наявність таких обов'язкових умов:
стійкі порушення функцій організму - хвороба триває не менше 12 місяців, або очікується, що вона триватиме щонайменше 12 місяців або призведе до смерті особи, а також існують мінімальні шанси на значне покращення стану навіть за умов застосування найкращого доступного лікування;
обмеження життєдіяльності - особа має помірний (1 ступінь), виражений (2 ступінь) або значний (3 ступінь) ступінь обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності;
необхідність вжиття заходів соціального захисту - особа має потребу в підтримці в повсякденному житті, а саме: отриманні послуг з реабілітації, паліативної допомоги, забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації, забезпеченні лікарськими засобами для використання в амбулаторних умовах та/або медичними виробами для використання в амбулаторних та побутових умовах.
В контексті наведених вище критеріїв встановлення інвалідності, при вирішенні питання визнання особи особою з інвалідністю, експертна комісія повинна перевірити наявність або відсутність обов'язкових умов встановлення інвалідності, про що зазначити в своєму рішенні.
Досліджуючи зміст оскарженого рішення у формі довідки, суд зазначає, що воно не містить інформації про оцінку усіх перелічених вище критеріїв. Зокрема в ньому не вказано про наявність або відсутність у позивача стійких порушень функцій організму, зважаючи на довготривалий період наявності у позивача захворювання з серпня 2022 року. В рішенні не надано оцінку здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі №280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд встановив, що спірне рішення є необґрунтованим, оскільки відповідачем не визначено конкретних підстав прийнятого рішення у спірному рішенні не визначено, які саме фактичні підстави слугували його прийняттю з урахуванням розділу «Критерії встановлення інвалідності» Постанови №1338.
Суд зазначає, що для прийняття рішення про відмову у встановленні інвалідності недостатньо лише самого посилання на відсутність підстав для її встановлення, рішення повинно містити опис фактичних підстав на яких воно базується. Оскаржене рішення, не містить відомостей з викладом аналізу наявності або відсутності необхідних умов для встановлення інвалідності, з обов'язковим посиланням на докази, які підтверджують ті чи інші обставини.
Невмотивованість рішення суб'єкта владних повноважень є підставою для його скасування.
Водночас, вирішуючи даний спір по суті, суд зазначає, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та наявність підстав для визнання його особою з інвалідністю за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями МСЕК, які діяли на час звернення позивача, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Таким чином, надання оцінки діагнозу позивача виходить за межі судового розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18.
Щодо доводів представника відповідача про те, що справа розглядається без належного відповідача за основною позовною вимогою про визнання протиправним та скасування рішення, то такі є необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, на час звернення позивача із заявою діяла постанова КМУ від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи» (далі Постанова №1317), яка втратила чинність 01.01.2025 року.
Відповідно до п.3 Постанови №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі МСЕК), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (п.4 Постанови №1317).
Залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю (п.10 Постанови №1317).
МСЕК проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання, що підписуються головою МСЕК та її членами і засвідчуються печаткою (п.19 Постанови №1317).
Згідно з п.13 Постанови №1317 Центральна МСЕК, зокрема:
проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх;
повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, перевіряє якість розроблених ними індивідуальних програм реабілітації, здійснює контроль за повнотою і якістю виконання програми.
15.11.2024 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від №1338 (далі Постанова №1338), пунктом 3 якої затверджено, що повноваження, права і обов'язки МСЕК щодо проведення медико-соціальної експертизи, а також повноваження, права і обов'язки Центральної МСЕК МОЗ припиняються 31 грудня 2024 року.
Пунктом 5 Постанови №1338 визначено, що медико-експертні справи, скарги та документи, які пов'язані з виконанням повноважень Центральної МСЕК МОЗ, передаються підприємству, установі або організації, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я, на які покладені права і обов'язки Центру оцінювання функціонального стану особи відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та відповідного наказу Міністерства охорони здоров'я.
Передача медико-експертних справ, скарг та документів, визначених у цьому пункті, здійснюється у строки, за умови та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 4 цієї постанови. У процесі передачі медико-експертних справ та скарг відображається їх черговість для подальшого розгляду з урахуванням попередньої реєстрації.
03.12.2024 МОЗ України прийнято наказ №2022, яким покладено права та обов'язки Центру оцінювання функціонального стану особи на ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (відповідача по справі).
На вказані зміни у чинному законодавстві також послався позивач у заяві про виправлення недоліків позовної заяви, яку подав до суду 15.04.2025 через підсистему «Електронний суд», вказавши, що належним відповідачем у справі є Центр оцінювання функціонального стану особи ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 03191673).
Отже, з огляду на викладене, Центр оцінювання функціонального стану особи ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» є належним відповідачем у справі.
Окрім того, пунктом 2 вказаного наказу затверджено Положення про Центр оцінювання функціонального стану особи (далі Положення).
Згідно п.п.3 п.9 Положення до повноважень Центру оцінювання входить проведення перевірки обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, з підстав, визначених Постановою №1338.
Також пунктом 7 наказу МОЗ України від 03.12.2024 №2022 визначено Центру оцінювання функціонального стану особи забезпечити, зокрема, прийняття медико-експертних справ, скарг та документів, які пов'язані з виконанням повноважень Центральної МСЕК МОЗ відповідно до Постанови №1338.
Таким чином, після передачі до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» медико-експертної справи, скарги та документів позивача, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого наказом МОЗ України покладено функцію з розгляду медико-експертних скарг, зобов'язаний був належним чином розглянути заяву позивача.
Ухвалою від 07.05.2025 року, доставленою відповідачу до кабінету в підсистемі «Електронний суд» 08.05.2025, витребувано у відповідача по справі Центру оцінювання функціонального стану особи «Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» належним чином засвідчені копії акта огляду, протоколу та рішення Херсонської обласної медико-соціальної комісії від 18.12.2024 року щодо невизнання ОСОБА_1 інвалідом, а також інформацію та належним чином завірені копії документів на її підтвердження, яка була використана при прийнятті оскаржуваного рішення.
Проте станом на час розгляду справи відповідач не надав суду жодних відомостей та доказів, зазначивши у відзиві на позов, що в порядку адміністративного оскарження не отримував від позивача жодних скарг на оскаржуване рішення.
При цьому, відповідач не врахував, що відповідно до Постанови №1338 Центр оцінювання функціонального стану особи забезпечує, зокрема, прийняття медико-експертних справ, скарг та документів, які пов'язані з виконанням повноважень Центральної МСЕК МОЗ, та не перевірив факт передання Центру оцінювання функціонального стану особи справи та скарги ОСОБА_1 за № 27/12-24 від 27.12.2024 року, про перегляд рішення про невизнання його інвалідом та прийняття рішення про встановлення групи інвалідності, про що суд також не повідомив, відповідних доказів не подав.
Отже, суд вважає, що права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання Центра оцінювання функціонального стану особи повторно розглянути документи позивача щодо встановлення йому ІІ-ї групи інвалідності.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
За подання даного адміністративного позову позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1 211 грн 20 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, слід стягнути з Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Херсонської обласної медико-соціальної комісії від 18.12.2024 року у формі довідки щодо невизнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 інвалідом.
Зобов'язати Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» провести повторне оцінювання функціонального стану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою встановлення йому другої групи інвалідності.
Стягнути з Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (49005, м. Дніпро, провул. Феодосія Макаревського, 1-А код ЄДРПОУ 03191673).
Суддя П.П. Марин