Справа № 400/646/25
29 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування пп. 6 п. 1 наказу від 01 січня 2025 року № 1-к і зобов'язання вчинити певні дії, -
До Миколаївського окружного адміністративного суду 23.01.2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Миколаївського окружного адміністративного суду, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пп. 6 п. 1 наказу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року № 1-к «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям Миколаївського окружного адміністративного суду на 2025 рік» в частині встановлення з 01.01.2025р. надбавки за вислугу років державному службовцю ОСОБА_1 , начальнику відділу забезпечення судового процесу та аналітично-статистичної роботи, в розмірі 30 відсотків виходячи із посадового окладу, враховуючи, що на 01 січня 2025 року має стаж роботи за вислугою років 20 років 04 місяці 02 дні;
- зобов'язати Миколаївський окружний адміністративний суд здійснити з 01.01.2025 перерахунок шляхом видання відповідного наказу та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 є державним службовцем, працює в Миколаївському окружному адміністративному суді з 13.11.2007р. До цього працювала в господарському суді Миколаївської області з 01.08.2004р. на різних посадах державної служби. Нині займає посаду начальника відділу забезпечення судового процесу та аналітично-статистичної роботи. Станом на 01.01.20205р. має стаж державної служби 20 років 04 місяця 02 дні, що підтверджується витягом із наказу № 1-к від 01.01.2025р.
У позові вказано, що Законом України «Про державну службу» (ст.ст. 50,52) встановлено, що однією із складових заробітної плати державного службовця є надбавка за вислугу років, що встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Тобто, як стверджує позивач, в її випадку це 50% з урахуванням стажу державної служби більше 20 років. Вказане підтверджується копією наказу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.08.2021р. № 105-к «Про встановлення надбавки за стаж державної служби ОСОБА_1 » у розмірі 50 %.
Позивач зазначає, що відповідно до наказу від 31.10.2023р. у Миколаївському окружному адміністративному суді проведено кваліфікацію посад. 01.01.2025р. набрав чинності ЗУ «Про Державний бюджет на 2025 рік», згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним ЗУ «Про державну службу» (абз. 2 пп. 2 п. 13 Прикінцевих положень ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік). На виконання абзацу другого підпункту 2 пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» наказом Миколаївського окружного адміністративного суду № 1-к від 01.01.2025 ОСОБА_2 (пп.1 п.1) встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.
Вказаний наказ позивач вважає протиправним.
Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 січня 2025 року адміністративну справу № 400/646/25 передав голові Миколаївського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо прийняття розпорядження.
29 січня 2025 року розпорядженням Голови Миколаївського окружного адміністративного суду адміністративну справу № 400/646/25 передано до П'ятого апеляційного адміністративного суду для визначення територіальної підсудності.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2025 року справу № 400/646/25 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського окружного адміністративного суду, про визнання протиправним та скасування пп.6 п.1 наказу від 01.01.2025 № 1- к в частині; зобов'язання вчинити певні дії, передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
17.02.2025 року за вх. № 5152/25 вказана адміністративна справа № 400/646/25 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд головуючому судді Вовченко О.А.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.
24.03.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому вказано, що відповідач позов не визнає, вважає його необґрунтованим.
Як зазначено відповідачем, у 2024-2025 роках в Україні діє одночасно два правових режими оплати праці державних службовців: 1) у разі проведення класифікації посад відповідно до постанови КМУ №1409 від 29.12.2023; 2) у разі не проведення класифікації посад. В першому режимі застосовуються посадові оклади передбачені постановою КМУ №1409 від 29.12.2023, а в другому режимі посадові оклади передбачені постановою КМУ №15 від 18.01.2017. Також, в першому режимі передбачено розмір надбавки за вислугу років в розмірі передбаченому п.13 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», а в другому режимі в розмірі передбаченому ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу». За умови класифікації посад та застосування посадового окладу передбаченого постановою КМУ №1409, неможливо застосовувати положення Закону України «Про державну службу», про що прямо зазначено у п.13 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік».
Відповідач вказує, що відповідно до першого режиму, посадовий оклад ОСОБА_1 складає 24693 гривень, а розмір надбавки за вислугу років 7407,9 гривень, а загальний розмір посадового окладу + надбавки дорівнює 32100,90 гривень. Натомість відповідно до другого режиму, посадовий оклад позивачки дорівнював би 16830 гривень, розмір надбавки за вислугу років 8415 гривень, а загальний розмір посадового окладу + надбавки дорівнював би 25245 гривень
Таким чином, як стверджує відповідач, внаслідок застосування до позивачки першого режиму оплати праці державного службовця, передбаченого п.13 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та посадового окладу передбаченого постановою КМУ №1409 від 29.12.2023, її заробітна плата лише в частині двох складових (посадовий оклад + надбавка за вислугу років) збільшилася на 6855,90 гривень. Тобто, загальний розмір заробітної плати позивачки за умови застосування режиму передбаченого Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік» в абсолютних показниках зріс, а не знизився.
Відповідач вважає безпідставними вимоги позивачки, оскільки вона вимагає застосовувати до її оплати праці складові частини передбачені для різних правових режимів, посадовий оклад для першого, а розмір надбавки для другого. В одному режимі менша база нарахування (посадовий оклад), але більший розмір додаткових нарахувань, в другому режимі більше база нарахування, але менший розмір додаткових нарахувань. На думку відповідача, неможливо проведення розрахунку заробітної плати позивачки з застосуванням числових операнд передбачених для різних правових режимів.
З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
27.03.2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позов, відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є державним службовцем, працює в Миколаївському окружному адміністративному суді з 13.11.2007р.
Відповідно до наказу №105-к від 04.08.2021 року позивачу була встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 50%.
Наказом в.о. керівника Миколаївського окружного адміністративного суду від 313.10.2023 року №15-о наказано провести класифікацію 36 посад державної служби Миколаївського окружного адміністративного суду.
Судом встановлено, що 01.01.2025 року в.о. керівника Миколаївського окружного адміністративного суду прийнято наказ №1-к, яким відповідно до пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у зв'язку з проведенням Миколаївським окружним класифікації посад, встановлено з 01 січня 2025 року надбавку за вислугу років державним службовцям Миколаївського окружного адміністративного суду: 6) ОСОБА_1 , начальнику відділу забезпечення судового процесу та аналітично-статистичної роботи Миколаївського окружного адміністративного суду, надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків виходячи із посадового окладу враховуючи, що на 01 січня 2025 року вона має стаж роботи за вислугою років 20 років 04 місяці 02 дні.
Вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню пп. 6 п. 1 наказу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року № 1-к «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям Миколаївського окружного адміністративного суду на 2025 рік» в частині встановлення з 01.01.2025р. надбавки за вислугу років державному службовцю ОСОБА_1 , начальнику відділу забезпечення судового процесу та аналітично-статистичної роботи, в розмірі 30 відсотків виходячи із посадового окладу, враховуючи, що на 01 січня 2025 року має стаж роботи за вислугою років 20 років 04 місяці 02 дні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Згідно з ст. ст. 46, 50 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Однак, Верховною Радою України 19 листопада 2024 року ухвалено Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік», згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу».
Згідно п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з:
1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України;
2) варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.
Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов'язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.
Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.
Водночас, відходження від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб'єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.
Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.
Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб'єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.
Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.
Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.
У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також бере до уваги, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Миколаївського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування пп. 6 п. 1 наказу від 01 січня 2025 року № 1-к і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пп. 6 п. 1 наказу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року № 1-к «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям Миколаївського окружного адміністративного суду на 2025 рік» в частині встановлення з 01.01.2025р. надбавки за вислугу років державному службовцю ОСОБА_1 , начальнику відділу забезпечення судового процесу та аналітично-статистичної роботи, в розмірі 30 відсотків виходячи із посадового окладу, враховуючи, що на 01 січня 2025 року має стаж роботи за вислугою років 20 років 04 місяці 02 дні.
Зобов'язати Миколаївський окружний адміністративний суд здійснити з 01.01.2025 перерахунок шляхом видання відповідного наказу та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Миколаївський окружний адміністративний суд (вул.Захисників Миколаєва, 41/10, м.Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 35356555).
Суддя O.A. Вовченко