Справа № 420/41621/25
29 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Національної поліції України, яка полягає у невиконанні вимог ст.14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.2 розділу ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України - непризначенні та непроведенні службового розслідування щодо поліцейського Національної поліції капітана поліції ОСОБА_2 на підставі скарги ОСОБА_1 від 28.10.2025 р., зареєстрованої під вхідним № Ч-29441/ез від 29.10.2025 р.;
- зобов'язати Національну поліцію України виконати вимоги ст.14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.2 розділу ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України - призначити проведення службового розслідування щодо капітана поліції ОСОБА_2 на підставі скарги ОСОБА_1 від 28.10.2025 р., зареєстрованої під вхідним № Ч-29441/ез від 29.10.2025 р., організувати проведення службового розслідування дисциплінарною комісією.
27.01.2026 року до суду від представника Національної поліції України надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
В обґрунтування поданої заяви представник відповідача зазначив, що у цій справі скарга ОСОБА_1 від 28.10.2025 стосувалася неналежного проведення слідчим Головного слідчого управління НПУ з порушенням норм КПК України досудового розслідування у кримінальному провадженні у якому позивач є потерпілим, вчинення слідчим на думку позивача грубих порушень норм КПК України, умисного затягування досудового розслідування, у зв'язку з чим просив НПУ провести службове розслідування за такими фактами та притягнути слідчого до дисциплінарної відповідальності. Тобто, оскільки вимога провести службове розслідування фактично стосуються бездіяльності відповідача в межах досудового розслідування, тому цей спір не є публічно-правовим, а отже він має вирішуватися судами за правилами КПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, суд прийшов до висновку, що провадження у справі слід закрити з наступних підстав.
Згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав у сфері публічно-правових відносин. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити чи є відповідне право або інтерес порушеним, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 09.09.2010 року № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.
Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з цим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно з п.2 ч.2 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом обґрунтовує свої вимоги тим, що його скарга від 28.10.2025 р. голові Національної поліції України про недотримання норм кримінального процесуального законодавства капітаном поліції ОСОБА_2 повинна бути підставою для призначення та проведення службового розслідування щодо зазначеного поліцейського, яке має бути призначене за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування дисциплінарного стягнення до зазначеного поліцейського.
Відповідно до п.2 розділу ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року № 893, службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про недотримання норм кримінального процесуального законодавства України під час проведення досудового розслідування.
Суть скарги ОСОБА_1 від 28.10.2025 поданої ним до Національної поліції України зводиться до того, що на його думку протягом більше 4,5 років досудового розслідування слідчими ГСУ НП України не вживаються достатні заходи, спрямовані на повне та всебічне встановлення обставин кримінальних правопорушень та осіб, які їх вчинили; працівниками ГСУ НП України вчиняються дії, направлені на приховування злочинів, створення штучних перешкод для їх розслідування, забезпечення уникнення відповідальності викрадачами майна та безперешкодного отримання ними мільйонних прибутків від безкарного користування викраденим майном потерпілих. Заявник вважає, що очільник слідчої групи ОСОБА_2 , як і його попередники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , роками у відкриту демонстрували і демонструють своє небажання виконувати свої прямі посадові та процесуальні обов'язки і усіма можливими способами штучно затягують час, а керівництво ГСУ НП України ігнорує десятки звернень потерпілих з приводу описаних обставин (їхній «розгляд» цинічно зводиться до надання формальних беззмістовних відписок), себто - не припиняє, а навпаки - фактично очолює кампанію проти законних прав та інтересів потерпілих.
З приводу суті подібних правовідносин висловив позицію Конституційний Суд України у Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001, де зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Аналогічний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Приписами ч.1-3 ст.38 КПК передбачено, що органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання, зокрема і слідчі підрозділи органів Національної поліції.
Відповідно до ч.1 ст.303 КПК України визначено виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні.
Разом з тим, ч.2 цієї ж статті обумовлено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Завданням кримінального провадження відповідно до ч.1 ст.2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 КПК України).
Згідно з п.5 ч.1 ст.3 КПК України досудове розслідування визначено як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За правилами ст.218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21.11.2018 у справі № 826/2004/18, від 10.04.2019 у справі № 808/390/18 та від 28.08.2019 у справі № 1540/5031/18 у подібних правовідносинах дійшла висновку, що орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури під час вчинення діянь, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а отже оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.
Ці висновки Великої Палати щодо застосування положень пункту 2 частини другої статті 19 КАС України, статті 303 КПК України були застосовані Верховним Судом у постанові від 28.09.2022 у справі № 380/19049/21 за подібних правовідносин.
Питання підсудності цієї категорії спорів було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.03.2020 у справі № 757/6214/19-а за позовом фізичної особи до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві Національної поліції України, Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії та провести службове розслідування щодо службових осіб поліції, де зазначено, що оскільки позовні вимоги в частині зобов'язання провести службове розслідування фактично стосуються бездіяльності відповідачів в межах досудового розслідування, цей спір не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися судами за правилами КПК України.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд за схожих правовідносин у постановах від 28.10.2020 у справі № 520/4328/20, від 21.04.2021 у справі № 640/13968/20 та від 20.03.2023 у справі № 380/19076/21.
Тобто, у межах визначеного кримінальним процесуальним законом процесуального контролю слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про необхідність прийняття відповідного процесуального рішення в межах досудового розслідування кримінального провадження, і вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для скасування відповідного рішення.
Так, у випадку невиконання слідчим процесуальних обов'язків у КПК України встановлено порядок оскарження такої бездіяльності до слідчого судді (пункт 17 частини першої статті 7, статті 24, 303-307).
Відповідно до п.5 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Статтею 36 КПК України врегульовано повноваження прокурора в межах здійснення нагляду за дотриманням кримінального процесуального законодавства під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, зокрема й скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих. А відповідно до ст.39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим.
Отже, законодавством визначено механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового розслідування при здійсненні кримінального провадження.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту, як-от оскарження дій відповідача щодо непризначення та непроведення службового розслідування відносно керівника слідчої групи, який, на думку позивача, порушив вимоги КПК України, жодним чином позитивно не вплине на хід досудового розслідування і не відновить/не захистить його права як заявника/потерпілого у кримінального провадження.
Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у близьких за змістом правовідносинах у постановах від 26.06.2019 у справі № 460/312/19, від 19.09.2019 у справі № 9901/414/19.
Таким чином, суддя вважає, що даний спір належить до розгляду місцевим загальним судом в порядку кримінального судочинства.
Згідно з ч.1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 150 рішення Європейського суду з прав людини від 21.06.2011 року у справі Фруні проти Словаччини, яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року (Заява № 21722/11), Суд зазначив, що згідно з практикою Суду, метою терміну «встановлений законом» у статті 6 Конвенції є гарантування того, що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
За таких обставин, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі № 420/41621/25 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України у зв'язку з не належністю розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись ст.238, 239, 243, 248 КАС України, суд, -
Задовольнити заяву представника Національної поліції України про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Закрити провадження у справі № 420/41621/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108578) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.293, 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.
Суддя Н.А. Кузьменко