Справа № 420/5348/25
28 січня 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Токмілової Л.М. від 05.03.2025 року відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Токмілової Л.М. від 15.04.2025 року позовну заяву залишено без руху.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді Токмілової Л.М. з 20.05.2025 у довготривалій соціальній відпустці, згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 року, зазначена справа передана на розгляд судді Василяці Д.К.
Ухвалою суду від 02.06.2025 року прийнято до провадження справу ОСОБА_1 .
Від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 15.04.2025 року в якій зазначено, що наказ відповідача від 03.02.2024 року №75- ос не містить інформацію щодо спірної виплати, а лише встановлює факт виплати компенсації без зазначення її роміру, що і є предметом даного спору.
Від представника відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду а також вказує на зловживання процесуальними правами в розумінні пункту 2 частини 2 статті 45 КАС України.
В даному випадку, суд зазначає, що, аналізуючи обставини справи, що розглядається, враховуючи послідовність дій позивача щодо реалізації свого права у доступі до правосуддя і, насамперед, для забезпечення права на справедливий суд, що є елементом принципу верховенства права, суд, з урахуванням клопотання на виконання ухвали суду від 15.04.2025, дійшов до висновку, що вказана позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161, 171 КАС Українии.
Судом не встановлено факту створення позивачем перешкод у вирішенні завдань адміністративного судочинства.
Посилання відповідача на зловживання процесуальними правами є припущеннями та не підтверджуються належними й допустимими доказами. При цьому саме по собі повторне звернення до суду не є зловживанням, оскільки відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду.
Водночас суд звертає увагу, що у розумінні статті 45 КАС України зловживання процесуальними правами повинно бути очевидним та доведеним, а не встановлюватись шляхом припущень.
Суд також враховує, що під час застосування процесуальних норм необхідно забезпечити реальний доступ до правосуддя та уникати надмірного формалізму, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною, зокрема в постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, відповідно до якої при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також Верховний Суд вказав, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також суд зазначає, що визначення предмета позову та підстав позовних вимог належить до дискреції позивача, який при зверненні до суду формулює заявлені вимоги та обставини, якими їх обґрунтовує. При цьому під час вирішення питання про відкриття провадження суд перевіряє відповідність позовної заяви вимогам процесуального закону та наявність підстав для її повернення, залишення без руху або відмови у відкритті провадження. Водночас надання оцінки доводам сторін, а також встановлення та юридична оцінка фактичних обставин, покладених в основу предмета та підстав позову, здійснюються під час розгляду справи по суті з дослідженням доказів.
Відтак, суд не вбачає у діях позивача ознак зловживання процесуальними правами.
Також суд зазначає, що згідно з частиною першою ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною другою цієї статті встановлено, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у новій редакції, а саме: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Судом встановлено, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч.2 ст.233 КЗпП України, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що наказ відповідача від 03.02.2024 року №75- ос не містить інформацію щодо спірної виплати, а лише встановлює факт виплати компенсації без зазначення її розміру, також до матеріалів справи відповідачем не надано доказів на підтвердження одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нарахованої та виплаченої їй при звільненні грошової компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки обчисливши їх суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». 168.
Разом з тим, листом від 17.12.2024 відповідач повідомив позивача на запит від 24.11.2024 що виплату грошової компенсації за невикористані щорічні та додаткові дні відпустки проведено у відповідності до вимог керівних документів під час виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби.
Так, враховуючи надане відповідачем повідомлення - лист від 17.12.2024 про спірне грошове забезпечення позивача, позивач у межах строку, встановленого положеннями вищезазначеної норми права звернувся до суду з позовом, а саме 19.02.2025.
Згідно даних комп'ютерної програми ДСС позивач вже зверталась із тотожними позовними вимогами до суду 24.12.2024 та 07.01.2025. Так, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 (головуючий суддя - Караван Р.В. справа №420/39784/24) позовну заяву залишено без руху у зв'язку із пропуском строку звернення до суду та 30.12.2024 повернуто позивачу. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 (головуючий суддя - Потоцька Н.В. справа № 420/602/25) позовну заяву залишено без руху у зв'язку із пропуском строку звернення до суду та 14.02.2025 повернуто позивачу
Позивач скористався правом, передбаченим ч.8 ст.169 КАС України, повторно звернувся з позовом 19.02.2025 року.
Суд зазначає, що чинний КАС України не визначає строку, протягом якого особа може реалізувати право на повторне звернення до суду після залишення первинно поданого позову без розгляду. Разом з тим, частиною 44 КАС України закріплено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, з метою виконання процесуального обов'язку щодо дотримання строку на звернення до суду особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії у розумні строки, без невиправданих зволікань.
При цьому, суд зауважує, у постанові від 15 червня 2019 року у справі №804/1274/18 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Процесуальний строк звернення до суду передбачає забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку. Втім, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року (справа № 280/4682/19), від 18 червня 2020 року (справа № 400/524/19), від 17 червня 2020 року (справа № 280/4951/19), від 15 травня 2020 року (справа № 820/1212/17) тощо.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 640/10030/19, невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 серпня 2021 року у справі № 640/5229/19, від 27 травня 2021 року у справі № 540/493/19, від 10 червня 2021 року у справі № 320/2061/20.
Обставини справи свідчать про належне користування позивачем своїми процесуальними правами, адже після повернення попереднього адміністративного позову по справі № 420/602/25 позивач у найкоротший термін звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на пропуск строку, оскільки такі твердження суб'єкта владних повноважень не узгоджується з положеннями ст.233 КЗпП України, у зв'язку із тим, що про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи наведені обставини, положення вищезазначених норм права та правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 241, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду та продовжити розгляд справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.
Суддя Д.К.Василяка