29 січня 2026 рокусправа № 380/9519/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого об'єднання "Союзенергомаш" до Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) за участю ОСОБА_1 - третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору про визнання протиправним та скасування рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Союзенергомаш" (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), за участю ОСОБА_1 - третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.04.2025 "про відмову в перетинанні державного кордону України" ОСОБА_1 .
Ухвалою від 26.05.2025 відкрите спрощене провадження у справі.
Оскільки оскаржуване позивачем рішення стосується фізичної особи - ОСОБА_1 , суд запропонував Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче Об'єднання "СОЮЗЕНЕРГОМАШ" надати згоду на заміну первинного позивача належним позивачем - ОСОБА_1 та запропонував ОСОБА_1 надати згоду на заміну його як належного позивача у адміністративній справі щодо оскарження рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 13.04.2025, як особи, якій належить право вимоги.
На виконання вимог ухвали суду позивач надіслав клопотання, у якому заперечив проти заміни його як позивача на фізичну особу ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 через представника надіслав суду позовну заяву до Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ), у якій просив:
визнати протиправним та скасувати Рішення Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_1 прикордонного загону від 13 квітня 2025 року «про відмову в перетинанні державного кордону України» ОСОБА_1 .
Ухвалою від 03.10.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Союзенергомаш" обґрунтовані тим, що 13.04.2025 ОСОБА_1 , що займає на ТОВ посаду інженера-технолога мав намір перетнути кордон України на міжнародному пункті контролю "Львів". Метою перетину кордону було службове відрядження на підприємства Abo Valve (Чеська Республіка) та Finow Rohrsysteme GmbH (Німеччина) з метою прийомки продукції та обладнання відповідно до укладених Позивачем контрактів.
Рішенням прийнятим уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону Любомиром БАБРОЦЯКОМ відмовлено представнику Позивача в перетинанні державного кордону України з причин: не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57.
Стверджує, що під час спроби перетину кордону представником Позивача було надано всі необхідні документи які підтверджують мету службового відрядження представника Позивача, крім того, представник Позивача є заброньованою особою, не знаходиться у розшуку та отримав усі необхідні документи для виїзду за кордон, які пред'явив Відповідачу під час перетинання державного кордону. Однак Відповідач безпідставно й необґрунтовано відмовив йому в перетинанні державного кордону України.
Позивач (ТОВ «НВО «СОЮЗЕНЕРГОМАШ») має статус критично важливого підприємства у сфері оборонно-промислового комплексу відповідно до наказу Мінстратегпрому № 633-КВ від 26.03.2025, відповідно, представник Позивача, як було зазначено вище, направлявся у відрядження на підприємства іноземних партнерів з метою прийомки продукції та обладнання на виконання Позивачем контрактів, що мають значення для обороноздатності держави. Тому заборона на виїзд представника Позивача призвела до зриву термінів постачання продукції контрагентам Позивача всередині держави, внаслідок чого Позивачу завдано значних збитків, розмір яких наразі визначається Позивачем, а обороноздатності держави завдано шкоди, що полягає в неотриманні/несвоєчасному отриманні державними замовниками продукції оборонного призначення внаслідок неправомірних дій посадових осіб Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_1 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ).
Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.
ОСОБА_1 обгрунтоував свої вимоги тим, що під час спроби перетину кордону він надав всі необхідні документи, які підтверджують мету службового відрядження, крім того, він - як працівник критично важливого підприємства у сфері оборонно-промислового комплексу відповідно до наказу Мінстратегпрому № 633-КВ від 26.03.2025, є заброньованою особою, не знаходився у розшуку та отримав усі необхідні документи для виїзду за кордон, які пред'явив Відповідачу під час перетинання державного кордону. Однак Відповідач безпідставно й необґрунтовано відмовив йому в перетинанні державного кордону України.
Просить суд задовольнити позов.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що 13.04.2025 року, представник Позивача - Кутафін Ігор Вікторович, що займає на підприємстві Позивача посаду інженера-технолога мав намір перетнути кордон України на міжнародному пункті контролю "Львів". Метою перетину кордону було службове відрядження на підприємства Abo Valve (Чеська Республіка) та Finow Rohrsysteme GmbH (Німеччина) з метою прийомки продукції та обладнання відповідно до укладених Позивачем контрактів. Рішенням прийнятим Уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону Любомиром БАБРОЦЯКОМ відмовлено ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України з причин: не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57.
Також віднесення (ТОВ «НВО «СОЮЗЕНЕРГОМАШ») (суб'єкт господарювання, у якому працює позивач) до критично важливого підприємства у сфері оборонно-промислового комплексу та бронювання у зв'язку із цим позивача в реєстрі Оберіг не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
Стверджує: «… наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України. Дана форма не містить такої вимоги служби, як конкретизацію підстав для посадових осіб прикордонної , передбачених ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України, а отже посадові особи прикордонної служби не зобов'язані у своєму рішенні зазначати такі підстави. Також прошу суд звернути увагу на те, що перелік підстав, передбачених ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України, не є вичерпним, а передбачене ч. 1 ст. 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану , у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил № 57. Відтак аргументи позивача щодо невідповідного змісту та форми оскаржуваного рішення встановленій чинним законодавством формі не відповідають дійсності, оскільки оскаржене рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України громадянину України від 13 квітня 2025 року, відповідає формі, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 №967 . При цьому, посадовою особою органу охорони державного кордону зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких у позивача відсутнє право виїзду за кордон. Окрім того, оскаржуване рішення від 13 квітня 2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457. Відповідно, враховуючи вищевикладене слід дійти висновку, що рішення, прийняте уповноваженою службовою особою органу охорони державного кордону від 13 квітня 2025 року є правомірним ….».
Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступні обставини.
13.04.2025 ОСОБА_1 , який обіймає в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого об'єднання "Союзенергомаш" посаду інженера-технолога мав намір перетнути кордон України на міжнародному пункті контролю "Львів". Метою перетину кордону було службове відрядження на підприємства Abo Valve (Чеська Республіка) та Finow Rohrsysteme GmbH (Німеччина) з метою прийомки продукції та обладнання відповідно до укладених Позивачем контрактів.
Рішенням прийнятим Уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону Любомиром БАБРОЦЯКОМ Кутафіну І.В. відмовлено в перетинанні державного кордону України з причин: не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57.
Не погодившись із цим рішенням ТОВ «НВО «СОЮЗЕНЕРГОМАШ» та ОСОБА_1 звернулись до суду.
Надаючи оцінку позиціям сторін у справі суд застосовує наступні правові норми.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом. При цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (надалі за текстом - Закон № 1710-VI).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до частини третьої, четвертої статті 6 Закону № 1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Частина перша статті 14 Закону № 1710-VI визначає, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710-VI).
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу (частина третя статті 14 Закону №1710-VI).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (надалі за текстом - Закон № 3857-XII).
Стаття 1 Закону № 3857-XII передбачає, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частина перша статті 6 Закону № 3857-XII визначає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, що є загальними та функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і триває на час розгляду справи.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Стаття 1 Закону № 389-VIII визначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 389-VIII).
Пунктом 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному КМУ особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Частина друга статті 3 Закону № 3857-XII визначає, що Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 (надалі за текстом - Правила).
Пункт 2 Правил передбачає, що перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, за одним з документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до пунктів 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 таких Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 і 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 згаданих Правил.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Як встановив суд, позивач мав документи на підтвердження мети поїздки:
Довідкою № 70 від 08.04.2025, виданою ТОВ «НВО «СОЮЗЕНЕРГОМАШ» підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно є посадовою особою Позивача. Крім того, вказаний факт підтверджується також Наказом про направлення працівника у відрядження № 124 від 11.04.2025, та посвідченням по відрядження.
Згідно з Запрошеннями на приймання продукції від Abo Valve (Чеська Республіка) та Finow Rohrsysteme GmbH (Німеччина), представник Позивача направлявся на вищевказані підприємства з метою прийомки продукції та обладнання відповідно до укладених Позивачем контрактів.
У ОСОБА_1 також наявна виписка із системи «Резерв +» від 13.04.2025, у якій зазначено, що ОСОБА_1 має відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період (бронювання) на строк до 26.03.2026.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють лише перевірку документів наданих для перетину державного кордону, а також мету поїздки відповідно до пункту 29 Правил № 57.
Щодо змісту оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.
Пункт 29 Правил № 57 містить норму, відповідно до якої у разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Як уже зазначав суд, ОСОБА_1 , виконуючи наказ директора ТОВ «НВО «СОЮЗЕНЕРГОМАШ» про направлення працівника у відрядження № 124 від 11.04.2025 мав намір перетнути кордон України на міжнародному пункті контролю "Львів".
Суд зауважує, що ні у спірному рішенні, ні у відзиві відповідач не навів переліку документів, які не були подані ОСОБА_1 , але є необхідними для перетину кордону у випадку направлення працівника у відрядження.
Суд акцентує увагу на тому, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
Відповідач не надав жодних доказів та не навів у документах по суті справи, які саме документи, які б посвідчували мету поїздки позивача, повинні були подані позивачем під час проходження прикордонного контролю.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто, наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії свідчить про його протиправність.
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені правові норми, суд приходить до висновку про скасування спірного рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що належним позивачем у цій справі є особа, щодо якої прийняте спірне рішення - ОСОБА_1 , суд задовольняє його позов та відмовляє у задоволенні позову неналежного позивача ТОВ «НВО «СОЮЗЕНЕРГОМАШ», оскільки останній не погодився на його заміну належним позивачем.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Союзенергомаш" до Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ).
Задовольнити позов ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_1 прикордонного загону від 13 квітня 2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМорська Галина Михайлівна