29 січня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/6969/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Представник позивача звернулась до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії
ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , у вигляді внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг», до електронного кабінету “Резерв+» у вигляді порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , виключити відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг» та з електронного кабінету “Резерв+».
В обґрунтування вимог зазначено, що відповідачем внесено відомості про порушення правил військового обліку позивачем за відсутності факту притягнення до адміністративної відповідальності, тобто за відсутності винесення постанови про вчинення адміністративного правопорушення. Позивач свої персональні дані оновив вчасно, жодних протоколів, постанов щодо вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП не було складено, тому відсутні підстави визнати його як особу, що порушує правила військового обліку. Повістку про прибуття для уточнення даних на 06.03.2025 р. було відправлено відповідачем листом з №0610253529647. Відповідно до руху вищевказаного листа, згідно відомостей на офіційному сайті АТ «Укрпошта», поштове відправлення було здано на пошту 22.05.2025 р., що позбавляла в разі отримання повістки прибути до відповідача на зазначену дату. Також, при оновленні військово-облікових даних позивачем вказано адресу проживання: АДРЕСА_1 , однак повістку відправлено відповідачем на іншу адресу.
Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відзив на адміністративний позов, згідно якого позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити ( а.с.48-52). Зазначив, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач визначений з 16.03.2025 як порушник військового обліку у зв'язку з неявкою за повісткою №2585331. Відповідно до даної повістки позивач мав з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 06.03.2025 о 09.00 год. Повістка направлялась на адресу зареєстрованого місця проживання позивача. Конверт повернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Отже, позивач згідно чинного законодавства вважається таким, що належним чином оповіщений. Окрім того, твердження представника позивача про те, що повістка була направлена 22.05.2025 не відповідає дійсності, згідно відомостей з поштового відправлення повістка була направлена 22.02.2025. Оскільки, позивач не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 у зазначені дату та час у повістці, чим порушив вимоги законодавства, у його діях (бездіяльності) вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП. Також відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги представника заявника, які підлягають розподілу між сторонами.
Представником позивача подано відповідь на відзив ( а.с.60-64), в якому зазначено, що позивачем 10.07.2024 було вчасно оновлено військово-облікові дані та вказано актуальну адресу проживання за кордоном, про що свідчить автоматично сформований електронний ВОД, а тому надіслання повістки на адресу реєстрації позивача в Україні, є неналежним оповіщенням, оскільки позивач був позбавлений можливості отримати її та бути сповіщеним про виклик. Вказано, що у відповіді на адвокатський запит з вих.№2/1/1829 ІНФОРМАЦІЯ_2 чітко зазначено, що позивачу було направлено повістку №2585331 поштовим відправленням №0610253529647. Саме у зв'язку з наданою інформацією у відповіді на адвокатський запит і було зроблено висновок про те, що повістка про виклик на 06.03.2025 р. поштовим відправленням 0610253529647 була надіслана 22.05.2025 р., оскільки саме ці дані про рух листа відображені на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта». Наданий до суду відповідачем лист №0610232891850 про надіслання позивачу повістки №2585331 з викликом на 06.03.2025 р. не містить підпису співробітника пошти та відбиток штемпелю відділення пошти. Також просить стягнути з відповідача витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 7 000 грн.
Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано заперечення на відповідь на відзив ( а.с.79-81) зазначено, що у відповіді на адвокатський запит помилково було зазначено інший номер відправлення повістки №2585331. Копію конверту, яким направлялась повістка позивачу, з відміткою про причину повернення надано до суду. В довідці про причини повернення є відмітка «адресат відсутній за вказаною адресою» та відповідно підпис працівника АТ «Укрпошта» та відбиток печатки.
Ухвалою суду від 20 жовтня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі.
У період з 29.12.2025 по 02.01.2026 (включно) суддя Сагун А.В. тимчасово не здійснював правосуддя у зв'язку з перебуванням у відпустці, 03.01.2026 та 04.01.2026 - вихідні дні.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 18.11.2011 року.
Позивач проходив військово-лікарську комісію у 27.01.2011 році, згідно рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу визначено ступінь придатності до військової служби «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».
Адреса проживання: АДРЕСА_1 ( а.с.30).
Згідно пояснень представника відповідача, з метою уточнення даних щодо результатів медичного огляду позивачу 22.02.2025 листом №0610232891850 відправлялась повістка №2585331 з викликом на 06.03.2025 р. за адресою АДРЕСА_2 .
Повістку повернуто відправнику з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» ( а.с.44-46).
У відповідь на адвокатський запит від 16.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 22.09.2025 надано відповідь з вих№2/1/1829 ( а.с.12), у якій повідомлено про те, щовійськовозобов'язаному ОСОБА_1 була направлена засобами поштового зв'язку «Укрпошта» рекомендованим поштовим відправленням №0610253529647, сформована за допомогою Реєстру повістка №2585331 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 06.03.2025 р. о 09:00 год. для уточнення даних. ОСОБА_1 рекомендований лист не отримав та за викликом у визначені час та місце не прибув. Одночасно повідомлено, що ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не притягався.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 року №1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.
Як встановлено судом, та не заперечується відповідачем, позивач не притягнутий до адміністративної відповідальності.
Диспозиція статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку. Відповідно до ч.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів - призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із КУпАП.
З огляду на викладене, позивач не був притягнутий відповідачем до адміністративної відповідальності на підставі ч.3 ст.210 КУпАП за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Оскільки факту притягнення до відповідальності позивача не було, протокол по КУпАП відносно позивача не складався, суд зазначає, що відомості до Реєстру відносно нього внесені безпідставно.
Той факт, що відповідач посилається на те, що позивач не прибув до відповідача, чим порушив Закон України “Про військовий обов'язок та військову службу» не є відомостями, які вносяться до реєстру, оскільки, як зазначалось, це не є фактом притягнення до відповідальності.
Оскільки за приписами частини восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов'язання саме відповідача, як орган ведення Реєстру, вчинити певні дії.
Враховуючі, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є структурним підрозділом без статусу юридичної особи та у спірних правовідносинах є субєктом владних повноважень, розглядаючи справу в межах позовних вимог, суд доходить висновку про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивачем та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку.
Щодо посилання представника позивача про невчасне надсилання відповідачем повістки №2585331 та за неналежною адресою позивача, суд приймає пояснення представника відповідача, що у відповіді на адвокатський запит помилково було зазначено інший номер відправлення повістки №2585331. З наданих до суду представником відповідача доказів підтверджено відправка повістки №2585331 22.02.2025 та повернення повістки відправнику з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» ( а.с.44-46).
Однак, представником відповідача не надано обґрунтування та належних доказів підстав відправлення повістки позивачу не за адресою проживання позивача зазначеної в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Зазначені обставини перешкоджали позивачу вчасно отримати повістку про виклик та прибути до відповідача у визначений час.
Суд не приймає посилання представника позивача на тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 ( а.с.32), де зазначено, що позивача з 18.02.2021 прийнято на облік у ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки вказані данні не відповідають відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів ( а.с.30), а тому, відповідно до абзацу другого пункту 3 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559, вказаний документ вважається недійсним.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Представник позивача просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Представником відповідача подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги представника заявника, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії впинялись.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі ''Лавентс проти Латвії'' зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі №922/1964/21 викладено правовий висновок стосовно того, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У постанові від 03.10.2024 р. у справі №357/8695/23 Верховний Суд виснував, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність і розумність.
Представник позивача надав суду документи, на підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу адвоката, в сумі 7 000 грн. Так, надано копії: ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_1 та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( а.с.24); договору про надання правничої допомоги з Черкас Д.А. від 01.09.2025 (а.с.14-15); нотаріально посвідченого рішення про зміну назви та місцезнаходження адвокатського бюро ( а.с.17-18); наказу №7 про зміну прізвища керуючого адвокатського бюро з "Мала" на "Васильченко" через укладення шлюбу ( а.с.19); наказу №6 про виконання рішення засновника про зміну назви та місцезнаходження бюро та про продовження дії попередньо укладених договорів про надання правничої допомоги ( а.с.20); виписки з ЄДР АБ "Закон перемоги Васильченко ( а.с.21); додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги з ОСОБА_1 ( а.с.22); платіжної інструкції про перерахування на рахунок адвокатського бюро Черкасом Д.А. 5000,00 грн ( а.с.23); акту надання правничої допомоги на суму 5000,00 грн ( а.с.25); детального опису (розрахунку) витрат на правничу допомогу на суму 7000,00 грн ( а.с.71); акту надання правничої допомоги за написання відповіді на відзив ( а.с.65); платіжної інструкції про оплату позивачем написання відповіді на відзив на суму 2000,00 грн ( а.с.66).
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору, виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, з дотриманням принципів розумності, обґрунтованості, дійсності та співмірності, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), структурним підрозділом якого є Другий відділ.
Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг», до електронного кабінету “Резерв+» у вигляді порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг» та з електронного кабінету “Резерв+».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН