27 січня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/6202/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши у порядку письмового позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, вул. Ф.Ернста,3, м. Київ, 03048
про визнання протиправним та скасування наказу, -
Позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 21.03.2025 №500 о/с "По особовому складу", яким ст. лейтенанта поліції ОСОБА_1 , заступника командира роти №2 батальйону УПП в Кіровоградській області з 21.03.2025 звільнено зі служби в поліції, відповідно до п. 8 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію";
2) поновити ОСОБА_1 ст. лейтенанта поліції на посаді заступника командира роти №2 батальйону УПП в Кіровоградській області з 22.03.2025 року.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомленням сторін.
Представник відповідача у відзиві до позову просив відмовити позивачу в його задоволені, вказавши, що спірний наказ прийнято в межах повноважень (а.с.37-42).
Представником позивача до суду надано додаткові пояснення в справі (а.с.62-63).
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді заступника командира роти №2 батальйону УПП в Кіровоградській області.
Відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції №812 від 06.12.2021 до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби, яке реалізовано наказом ДПП №122 о/с від 11.01.2022 року.
Позивач, не погодившись з застосованим дисциплінарним стягненням, оскаржив його в судовому порядку.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.04.2022 (справа №340/1129/22), яке залишено без змін постановою ТААС від 02.10.2025, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано вказані вище накази та поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції з 12.01.2022 року.
Під час оскарження наказів від 06.12.2021 та від 11.01.2022 в судовому порядку, позивач був призваний на дійсну військову службу по мобілізації, відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022.
15.08.2025 року позивачу, після повернення його із полону та проходження реабілітації в медичній установі, вручено особисто наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №500о/с від 21.03.25 року про його звільнення із посади заступника командира роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції, у званні старшого лейтенанта поліції з виплатою грошової компенсації за 5 діб невикористаної щорічної основної та додаткової компенсації за 2022 р., установивши премію за 2025р. у розмірі %, відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 ЗУ "Про Національну поліцію".
Позивач, вважаючи протиправним наказ про звільнення з посади та служби в органах поліції, звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.11.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Питання звільнення зі служби в поліції регулюються статтею 77 Закону № 580-VIII.
Відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Позивача звільнено зі служби в поліції саме на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
Обґрунтовуючи законність звільнення позивача, відповідач зазначає про те, що позивач з 28.03.2022 фактично перейшов на службу до іншого міністерства - Міністерства оборони України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції, оскільки, згідно до статті 66 Закону № 580-VIII, поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.
Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, однією з яких відповідно до п.5 ч.1 вказаної статті є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Відповідно до ч.1 ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у Постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а, для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 К3пП України,
Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до п.5 ст.36 КЗпП у погоджений сторонами строк.
Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів. У разі відсутності зазначених умов переведення на інше підприємство відбутися в законний спосіб не може.
Оскільки позивач був саме призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, контракт про проходження військової служби із ним не укладався, що свідчить про відсутність підстав вважати, що він перейшов на роботу до іншого міністерства чи відомства.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визнає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону № 2322-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України "Про освіту", ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", ч.2 ст.46 Закону України "Про вищу освіту".
Слід зазначити, що нормами Закону №580-VIII не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації.
Разом із тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.10.2019 у справі № 825/598/17 та від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи і посада на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову. Виплата грошового забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Гарантії, встановлені ч.3 ст.119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
Таким чином, можна сформувати висновок, що «призов на військову службу під час мобілізації» та «перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)» не є тотожними поняттями.
Прийняття відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції було зумовлено призовом позивача на військову службу під час мобілізації відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2022 №28 (а.с.57-58).
Судом враховано, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.10.2025 року №286, старшого солдата ОСОБА_1 , колишнього старшого стрільця роти військової частини НОМЕР_1 , який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особливому складу) від 07 жовтня 2025 року №46-РС у запас за підпунктом «Л» і у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вважати, що справи та посади здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.65).
За встановлених судом фактичних обставин на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею119 КЗпП України, які відповідачем не були дотриманні при прийнятті спірного наказу.
Згідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
Враховуючи положення ч.1 ст.235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в ч.1 ст.235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
В постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/21065/18, від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 у справі № 840/3202/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 25.02.2021 у справі № 820/292/17.
Відтак, наказ ДПП НПУ від 21.03.2025 №500о/с не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України до такого роду рішень, тому його слід визнати протиправним і скасувати.
При цьому, відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного наказу.
З огляду на викладене, враховуючи положення ч.3 ст.119 КЗпП України, суд вважає, що відповідач не мав права звільняти позивача зі служби в поліції, в тому числі на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону № 580-VIII.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ДПП НПУ від 21.03.2025 року №500 о/с "По особовому складу", яким ст. лейтенанта поліції ОСОБА_1 , заступника командира роти №2 батальйону УПП в Кіровоградській області, з 21.03.2025 року звільнено зі служби за п.8 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) підлягають задоволенню.
Щодо поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235 та статті 240-1 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняній до займаної посаді.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника командира роти №2 батальйону УПП в Кіровоградській області з 22 березня 2025 року.
У відповідності з п.2 ч.1 ст.371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.
Відповідно до зазначеної норми Закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника командира роти №2 батальйону УПП в Кіровоградській області з 22 березня 2025.
Щодо стягнення середнього заробітку.
Виплата грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі-Постанова № 988).
Пунктом 2 Постанови № 988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі-Порядок № 260).
Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Пунктом 9 розділу І Порядку встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Зі змісту Порядку, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
У свою чергу, пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до судових рішень в справі №340/1129/22 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 408,42 грн. Спір в цій частині між сторонами відсутній.
Період вимушеного прогулу позивача з 14.10.2025 року (перший день після звільнення з військової служби ) по 27.01.2026 року (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді) складає 106 календарних днів.
Отже, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу позивача за період з 14.10.2025 по 27.01.206 складає 43 292,52 грн. (106 календарних дні х 408,42 грн).
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.03.2025 по 13.10.2025, суд зазначає, що, оскільки останній був мобілізованим та проходив військову службу у вказаний період за мобілізацією, то у вказаний період вимоги щодо стягнення середнього заробітку не підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що судом прийнято рішення про поновлення позивача на службі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Судові витрати в справі відсутні.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити..
Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 21.03.2025 року №500 о/с "По особовому складу", яким старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , заступника командира роти №2 батальйону УПП в Кіровоградській області, з 21.03.2025 року звільнено зі служби в поліції, відповідно до п. 8 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію".
Поновити на службі в поліції на посаді заступника командира роти №2 батальйону управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 22 березня 2025 року.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 43 292,52 грн.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника командира роти №2 батальйону управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО