про відмову в забезпеченні позову
29 січня 2026 року м. Київ справа № 320/4428/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., перевіривши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
Представник ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Заявою просить суд вжити заходів забезпечення позову, шляхом:
- заборони призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначає, що ОСОБА_1 30.08.2022 року рішенням військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що підтверджується довідкою ВЛК №216 від 30.08.2022 року. Зазначене рішення прийняте відповідно до Наказу Міністерства оборони України №402, статті 39-а, яка передбачає непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку осіб, хворих на гіпертонічну хворобу III стадії та інші тяжкі форми серцево-судинних захворювань. Позивач із 2014 року страждає на серцево-судинне захворювання, у листопаді 2014 року переніс оперативне втручання з приводу стенозу коронарної артерії, а у 2022 році був госпіталізований до Інституту серця, де йому встановлено діагноз гіпертонічна хвороба III стадії, що підтверджується випискою №175338 від 11.08.2022 року. Зазначає, що на теперішній час ОСОБА_1 перебуває на постійному лікуванні та має високий ризик повторного оперативного втручання. Незважаючи на наявність чинного та законного рішення ВЛК про виключення з військового обліку, ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправно вніс відомості про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Вважає, що такі дії суперечать вимогам законодавства та створюють реальну загрозу життю і здоров'ю позивача, оскільки його мобілізація може призвести до тяжких та незворотних наслідків, у тому числі смерті.
Дослідивши подану заяву та доводи, наведені в ній, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 151 КАС позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення позову є інструментом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову при існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року по справі №160/7350/19.
Отже, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен переконатися, що спірне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Таким чином, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Факт протиправного визнання ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача військово зобов'язаним, а також факт наявності порушення прав позивача, потребують доведення та встановлення судом, шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів під час розгляду справи.
Судження позивача мають суб'єктивний характер та обумовлені його процесуальним становищем зацікавленої сторони.
Матеріали поданої заяви не містять доказів отримання позивачем повістки про призов на військову службу під час мобілізації, а також доказів його відправлення до місць проходження військової служби. Таким чином, заявником не підтверджено наявність реальної та безпосередньої загрози призову чи мобілізації на момент звернення до суду.
Разом з тим, у заяві про забезпечення позову містяться медичні документи, на підставі яких 30 серпня 2022 року військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що підтверджується довідкою ВЛК №216 від 30.08.2022 року. Однак зазначена довідка ВЛК до матеріалів поданої заяви фактично не додана, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості попередньо оцінити одсновний довів, який покладено в основу обгрунтування заяви.
У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час прийняття даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.
Сама ж лише незгода заявника із діями суб'єкта владних повноважень та подальше можливе звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Доводи, які заявник наводить в обґрунтування висунутих вимог щодо вжиття ініційованих заходів забезпечення позову, базуються на припущеннях щодо ймовірності здійснення представниками відповідачем мобілізаційних заходів щодо нього.
Хоч, рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Також, суд зазначає, що усталена судова практика щодо вжиття заходів забезпечення позову базується на тому, що не є адекватним предмету позову захід забезпечення, який стосується необмеженого кола осіб, права та інтереси яких можуть бути порушені відповідним заходом забезпечення позову.
Аналіз доводів у заяві про забезпечення позову дає підстави вважати, що твердження заявника ґрунтуються виключно на не згоді з оскаржуваними діями центру комплектування та соціальної підтримки щодо прогнозованих небажаних для заявника наслідків у вигляді ймовірного призову на військову службу.
За наслідками аналізу поданої заяви про забезпечення позову на предмет ймовірності спричинення невідворотних наслідків та порушення прав та інтересів заявника суд дійшов висновку, що застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях щодо вчинення уповноваженими органами дій щодо можливого призову позивача на військову службу (мобілізацію), як і ґрунтуватись на незгоді заявника з відповідними діями.
Крім того суд підкреслює, що запропонований захід забезпечення позову фактично виходить за межі позовних вимог, які позивач має намір заявити - зобов'язати виключити "інформацію" з Єдиного державного реєстру призовників, військовобов'язаних та резервістів" щодо військового обліку ОСОБА_1 .
Натомість вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб, ініційований позивачем з визначених ним підстав без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок і ототожнюватиметься з фактичним вирішенням спору, що є неприпустимим.
Таким чином, дослідивши вказані обставини, суд встановив, що такі заходи забезпечення позову, про які просить заявник є неспівмірними. Окрім того, суд наголошує на тому, що порушене право заявника буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки заявником не доведено дійсну наявність обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС, для вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст. 150, 151, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
2 Копію ухвали суду надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Сас Є.В.