22 січня 2026 року м. Ужгород№ 260/3231/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,
при секретарі судового засідання - Грига Н.В.,
за участі сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:
позивач - не з'явився,
представник відповідача 1 - Шестак Н.В.,
представник відповідача 2 - не з'явився,
представник третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 січня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено та підписано 30 січня 2026 року.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України (далі - третя особа), в якій просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
2) зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
3) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;
4) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2025 році - 3028,00 грн., з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів;
5) допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є суддею та отримує суддівську винагороду, розраховану, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2025 року в сумі 2102 грн. Позивач зазначає, що приписами статті 135 частини 3 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 3028 гривень. Разом з тим, у вищевказаній статті також запроваджено величину у розмірі 2102 гривні під назвою «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня». Позивач вказує, що положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» щодо запровадження величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди у 2025 році. На переконання позивача, дії відповідача є протиправними, що порушують її право як працюючого судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Від представника ТУ ДСА в Закарпатській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав. В обґрунтування правової позиції зазначає, що згідно статті 149 цього Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, (далі - Закон № 3460-IX) та до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX (далі - Закон № 4059-IX), встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.
Також, слід зазначити, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася ні в 2024 році, ні в 2025 році.
Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30.
Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, Позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII.
Разом з тим, зазначені Закони № 3460-IX та № 4059-IX в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.
Звертаємо увагу, що Верховний Суд раніше вже висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини та правовідносини які є подібними до цієї справи.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ) є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Згідно статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Відповідно до статі 116 Бюджетного Кодексу України здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетного Кодексу України чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року постановлено ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідачем 2 відзиву на позовну заяву до суду, у строк наданий судом в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі, не надано та не повідомлено суду поважні причини його ненадання.
Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа письмових пояснень у строк встановлений в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі щодо позову не подала та не повідомила суд про причини не подання.
20 серпня 2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відповідь на відзив в якому просить суд адміністративний позов задовольнити.
Також, 20 серпня 2025 року від позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів.
Судовий розгляд даної справи відкладався з існуванням на те об'єктивних підстав.
17 листопада 2025 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про витребування доказів.
22 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явилась, з прохальної частини позовної заяви просить суд розглядати справу без її участі.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву, просила суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог повністю.
Представник відповідача 2 та третьої особи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши подані учасниками справи докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 04 серпня 2003 року № 802/2003 позивача - ОСОБА_2 призначено на посаду судді Ужгородського міського суду Закарпатської області строком на п'ять років.
Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про зарахування у штат Ужгородського міського суду суддею ОСОБА_3 » від 01 вересня 2003 року № 45 позивача зараховано до штату Ужгородського міського суду з 01 вересня 2003 року.
Указом Президента України «Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих судів» від 23 березня 2004 року №358/2004 позивача переведено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду.
Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про переведення суддів Ужгородського міського та районного судів Закарпатської області до Ужгородського міськрайонного суду» від 29 березня 2004 року №1 позивача переведено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з посадовими окладами згідно штатного розпису, днем 27 березня 2004 року.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 18 лютого 2010 року №1910-VI позивача обрано на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області безстроково.
Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » від 15 березня 2010 року №18а позивача, яка знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, зараховано у штат Ужгородського міськрайонного суду, суддею безстроково.
Наказом в.о. начальника управління ТУ ДСА в Закарпатській області «Про доплату за вислугу років ОСОБА_3 » від 03 вересня 2003 року №94 встановлено з 01.09.2003 року надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас судді.
Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зміну прізвища» від 30.04.2008 року №45 відповідно до паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області 14.03.2008 р., суддю Ужгородського міськрайонного суду Писанець Констанцію Костянтинівну рахувати ОСОБА_1 .
Наказом начальника управління ТУ ДСА в Закарпатській області «Про доплату за вислугу років ОСОБА_1 » від 04 липня 2008 року №45 з 06.07.2008 року встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас судді.
Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про надання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1 » від 03 серпня 2009 року №176 надано оплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, з 3 серпня 2009 року по 2 квітня 2012 року включно.
Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про продовження відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1 » від 02 квітня 2012 року №65 продовжено відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 4-х років, з 03 квітня 2012 року по 02 квітня 2013 року включно.
Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про допущення до виконання обов'язків ОСОБА_1 » від 29 грудня 2012 року №138 ОСОБА_1 допущено до виконання обов'язків судді Ужгородського міськрайонного суду, днем 03 січня 2013 року.
Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 03 січня 2013 року №1 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу судді з 03.01.2013 року.
Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 08 липня 2013 року №65 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу судді з 06.07.2013 року.
Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » 05 липня 2018 року №211/02-06 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, стаж роботи на посаді судді якої станом на 05.07.2018 року становить 20 років 0 місяців 1 день.
Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 » від 26 листопада 2018 року №357/02-06 ОСОБА_1 зараховано до стажу роботи на посаді судді 3 (три) роки стажу роботи в галузі права, як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначалась законом та надавала право для призначення на посаду відповідної судді вперше. Встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, стаж роботи на посаді судді якої станом на 05.08.2018 року становить 20 років 1 місяць 1 день.
Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення доплати за науковий ступінь доктора філософії ОСОБА_1 » від 23 червня 2023 року ОСОБА_1 встановлено доплату за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15% посадового окладу з 23 червня 2023 року.
Наказом в.о. Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 05 липня 2023 року №21/02-06 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу, стаж роботи на посаді судді якої станом на 05.07.2023 року становить 25 років 0 місяців 1 день.
За період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року обчислення суддівської винагороди ОСОБА_1 та допомоги на оздоровлення було проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача 1 щодо неналежного проведеного розрахунку суддівської винагороди та протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо незабезпечення фінансування виплати належної суддівської винагороди, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною п'ятою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Закон № 966-XIVдає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIVвизначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд наголошує, що наведені приписи цих законів є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача у спірних правовідносинах ТУ ДСА України в Закарпатській області діяло на законних підставах.
Суд зазначає, що питання, щодо правомірності застосування для розрахунку посадового окладу судді прожиткового мінімуму, визначеного законами Про Державний бюджет України на відповідний рік, починаючи з 2021 року, такої величини як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», неодноразово був предметом розгляду Касаційним адміністративним судом України.
Отже, з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 зробила правовий висновок, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Разом з тим, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Судом встановлено, що суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Разом із тим, з урахуванням висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, суд зазначає, що відповідач здійснюючи позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» діяв правомірно.
Інші доводи та аргументи сторін не мають визначального значення для вирішення цього спору та не впливають на юридичну оцінку спірних правовідносин у цій справі.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що при вчиненні оспорюваних дій, відповідачем були дотримані усі критерії, передбачені частиною другою статті 2 КАС України, відтак суд не знаходить протиправності вказаних дій, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 205, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець