(про закриття провадження у справі)
30 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/19638/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернова Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, у якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 доплати за понаднормовий стаж виходячи із заробітку - 12768,27 грн.;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати ОСОБА_1 доплату за понаднормовий стаж, виходячи із заробітку - 12768,27 грн та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 07.02.2025.
В обгрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024 адміністративний позов задоволено повністю: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 14 липня 2023 року.
На виконання рішення суду відповідач повідомив позивача, що розмір пенсії позивача з 01.01.2025 склав 8767,14 грн.; для обрахунку доплати за понаднормовий стаж взято заробіток за 244 місяці, а середньомісячний заробіток становить 1826,61 грн (445692,40грн/244). На виконання рішення суду збільшено пенсію на 1 % заробітку, та доплата на виконання рішення суду становить 767,18 грн (1826,61 грн * 42%).
Наголошує, що у рішенні суду було описано розрахунково, який має бути заробіток, проте відповідач з незрозумілих підстав взяв за обрахунок середньомісячний заробіток 1826,61 грн. Позивач звертався до відповідача із заявою щодо перегляду доплати виходячи із заробітку 12768,27 грн., проте листом від 10.07.2025 відповідач відмовив позивачу у перерахунку.
Ухвалою суду від 14.08.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 22.08.2025 позовну заяву повернуто позивачу у частині вимог з 14.07.2023 по 06.02.2024 (включно).
Ухвалою суду від 22.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі №240/27758/23 адміністративний позов задоволено повністю: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 14 липня 2023 року.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач вважає, що постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024 фактично не виконується відповідачем, а тому, вважаючи протиправним такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, звернувся до суду з даним позовом.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, суд прийшов до висновку, що спір у справі, що розглядається, є тотожним спору у справі №240/27758/23, оскільки він виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.
Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.
При цьому суд наголошує, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Суд наголошує, що процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтею 382 та статтею 383 КАС України.
Так, відповідно до статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Суд звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (статті 382, 383), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є фактичне спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення у справі №240/27758/23 порушувались його права, свободи чи інтереси, то він мав би звернутися до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Суд звертає увагу на те, що захист порушеного права особи на отримання безумовного виконання судового рішення, яке гарантується державою відповідно до статті 129-1 Конституції України, через звернення до суду у порядку судового контролю, порівняно з ініціюванням вирішення судом нового публічно-правового спору, має низку переваг для такої особи, зумовлених положеннями, зокрема, статей 383 та 249 КАС України, а саме, відсутність обов'язку сплачувати судовий збір, оперативність розгляду та ефективність виконання (за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє окрему ухвалу і направляє її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону).
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення у справі №240/27758/23, в окремому судовому провадженні не повинні розглядатися.
Таким чином, суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об'єкту порушеного права. При розгляді позовних вимог позивача стосовно фактичного невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі №295/13613/16-а, від 26 травня 2020 року у справах №522/5265/17, №522/1828/17.
Пунктом 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Як вбачається з матеріалів позову, на виконання судового рішення у справі №240/27758/23 відповідачем нараховано та виплачено позивачу доплату до пенсії за понаднормовий стаж, проте позивач не погоджується з таким обрахунком і, відповідно, сумою доплати.
Слід зазначити, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.
Для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були аргументовані ним інакше.
Разом з цим, суд вважає за доцільне зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 9901/433/18.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Сьомим апеляційним адміністративним судом під час розгляду справи №240/27758/23 уже були вирішені вимоги щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 14 липня 2023 року.
Недопустимість повторного звернення із вимогами, щодо яких є таке, що набрало законної сили судове рішення, обумовлено загальним принципом, визначеним у пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України як основної засади судочинства - обов'язковість судового рішення.
При цьому суд зазначає, що у разі незгоди позивача із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, він має встановлене законом право в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є таке, що набрало законної сили, рішення суду.
Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Закрити провадження в адміністративній справі № 240/19638/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Г.В. Чернова
30.01.26