8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" січня 2026 р. Справа № 922/4134/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фермерського господарства "Каракуця" (адреса: 64551, Харківська обл., Сахновщинський р.-н, с. Новодмитрівка, вул. 1 травня, буд. 11; код ЄДРПОУ: 43465241)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" (адреса: 62420, Харківська обл., Харківський р.-н, с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4; код ЄДРПОУ: 34630924)
про стягнення 466689,58 грн.
без виклику учасників справи
Фермерське господарство "Каракуця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" (далі - відповідач) 466689,58 грн, з яких:
274120,00 грн - заборгованості;
83357,97 грн - інфляції;
24218,60 грн - 3% річних;
84993,01 грн - пені.
Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати (в т.ч. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14500 гривень).
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом № 0210/23 від 02.10.2023 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за орендними платежами.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.11.2025 зазначену позовну заяву залишено без руху; надано заявнику строк для усунення допущених недоліків.
Позивач звернувся до суду з заявою про усунення недоліків (вх. № 27383 від 25.11.2025).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з вимогами п. п. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом доставлено до електронних кабінетів позивача та відповідача в підсистемі “Електронний суд» копію ухвали від 26.11.2025, про що свідчить залучена до матеріалів справи довідка від 02.12.2025.
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін про відкриття провадження у справі, а останні в розумінні вимог ст. 120, 232 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про розгляд справи.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 28425 від 05.12.2025) в якому просить суд:
- перейти до розгляду справи в порядку загального позовного провадження;
- відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 168 969,57 грн, з яких 44 000,00 грн основного боргу, 74 339,48 грн пені, 12 564,39 грн відсотків річних, 38 065,70 грн інфляційних втрат;
- застосувати наслідки спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за порушення виконання зобов'язання з оплати за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом № 0210/23 від 02 жовтня 2023 року за період до 21 листопада 2024 року;
- відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач зазначає, що зважаючи на невірне визначення позивачем як суми заборгованості, так і сум штрафних санкцій, виникає необхідність доведення вказаних обставин. З огляду на викладене, відповідач вважає за неможливе здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження і просить суд перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач вказує, що позивачем невірно зазначено суму заборгованості за договором, адже з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат ця заборгованість складає 230120,00 грн. Зважаючи ж на невірне визначення позивачем розміру заборгованості, останнім, на думку відповідача, було невірно розраховано розмір штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат.
Додатково відповідач вказує, що позивачем з невідомих причин нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, в той час, як пунктом 7.8 договору передбачено пеню в розмірі облікової ставки НБУ, а також частково пропущено строк позовної давності за вимогами про її стягнення.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що як вбачається з наданих позивачем документів, ним укладено договір про надання юридичних послуг з фізичною особою - підприємцем Гайворонським О.А., яким і надано послуги з написання позовної заяви. При цьому, договір про надання юридичних послуг 1/0107/25 від 01 липня 2025 року не містить жодної інформації, щодо пов'язаності наданих послуг з даною справою.
Розглянувши клопотання відповідача, заявлене у відзиві на позов, про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, справ незначної складності, а також інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення спору.
В даному випадку з огляду на положення ст. ст. 2, 12, 247, 250 ГПК України суд ухвалою від 26.11.2025 постановив дану справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
З урахуванням вимог частин 4-5 статті 247 ГПК України, суд може перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з урахуванням:
ціни позову;
значення справи для сторін;
обраного способу захисту;
категорії та складності справи;
обсягу та характеру доказів, у тому числі необхідності призначення експертизи, виклику свідків тощо;
кількості учасників справи;
наявності суспільного інтересу.
Згідно з ч. 1-4 ст. 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може:
1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або
2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:
1) залишення заяви відповідача без задоволення;
2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
В даному випадку, оцінюючи доводи відповідача, суд встановив, що наведені у відзиві обставини не свідчать про підвищену складність справи, не обґрунтовують необхідність дослідження значного обсягу доказів, призначення експертизи чи допиту свідків, а також не підтверджують наявності суспільного інтересу або істотного значення справи, яке б унеможливлювало її розгляд у спрощеному позовному провадженні.
Крім того, суд враховує принципи процесуальної економії та розумності строків розгляду справи, закріплені у статтях 2 та 7 ГПК України, відповідно до яких суд зобов'язаний забезпечити своєчасний, ефективний та справедливий розгляд спору.
За таких обставин суд дійшов висновку, що справа може бути повно та всебічно розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а тому підстави для переходу до загального позовного провадження відсутні.
Зазначене зумовлює відмову в задоволенні клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою від 26.11.2025 у даній справі
Розглянувши матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом № 0210/23 від 02.10.2023.
Відповідно до п. 1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим договором орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне володіння та користування сільськогосподарську техніку, визначену у цьому договорі, а також зобов'язується забезпечити своїми силами керування та технічну експлуатацію сільськогосподарської техніки (надалі - техніка), а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування сільськогосподарську техніку під керуванням екіпажу (тракториста, механізатора) орендодавця та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що в оренду надається наступна сільськогосподарська техніка (надалі також - техніка): комбайн зернозбиральний John Deere 9680 WTS, рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_1 , П.І.Б. екіпажу Гнатенко Андрiй Вiкторович, примітка зареєстрований в ГУ Держпродспоживслуби в Харківський області 2З.06.2017р. НОМЕР_2 .
Згідно з п. 2.1 договору, передача техніки в оренду здійснюється за актом приймання-передачі.
Термін оренди починається в день підписання сторонами акту приймання-передачі техніки. Останнім днем нарахування орендної плати є день повернення (передачі) техніки, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі. (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 2.3 договору, в акті приймання-передачі зазначаються основні відомості про техніку та екіпаж (тракториста, механізатора), а також технічний стан техніки на момент передачі в оренду.
Згідно з п. 3.1 договору, термін договору складає з 02.10.2023 року по 30.11.2023 року, але в будь-якому випадку до дати закінчення екіпажом обробітку всієї площі земельних ділянок.
Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що строк оренди техніки може бути подовженим або скороченим за письмовою згодою cтopiн та оформлюються письмово шляхом укладання додаткових угод до договору.
Згідно з п. 4.1 договору, розмір орендної плати згідно договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом складав 1200,00 грн з ПДВ 20% - 200 грн. за 1 гектар зібраної (обмолоченої) площі земельних ділянок екіпажом орендодавця.
Загальний розмір орендної плати, згідно даного договору, визначається сумарною площею земельних ділянок належним чином оброблених (обмолочених) силами екіпажу орендодавця на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних уповноваженими представниками сторін за формою, яка надається орендодавцем орендарю (пункт 4.2 договору).
Відповідно до п. 4.4 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківській рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачi наданих послуг за формою, яка надається орендодавцем орендарю за умови отримання Орендарем рахунку-фактури. Оплата може бути здійснена як у безготівковій формі так i в інший не заборонений законом спосіб.
Пунктом 4.4.1 договору сторони погодили, що акти приймання-передачі наданих послуг складаються та підписуються уповноваженими представниками сторін за наступні періоди:
- з 1 по 15 число поточного місяця, в якому техніка знаходилась у користування Орендаря:
- з 16 по 30/31 (по останнє) число поточного місяця, в якому техніка знаходилась у користування Орендаря.
Згідно з п. 5.1.1 договору орендодавець за цим договором зобов'язується надати в оренду техніку у технічно справному стані та забезпечити її доставку до орендаря та в зворотному напрямку за власний рахунок. Місце доставки техніки: с. Копанки, Красноградський район, Xapківська область.
Відповідно до п. 5.1.11 договору орендодавець за цим договором зобов'язується вчасно надавати орендарю акти приймання-передачi наданих послуг за формою орендодавця та рахунки-фактури.
Згідно п. 5.2.2 договору орендар за цим договором зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату.
Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним i набирає чинності з моменту його підписання сторонами i скрiплення їхніми печатками та дiє по З1 грудня 2023 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором
Відповідно до п. п. 7.1-7.2 договору у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Згідно з п. 7.8 договору у випадку несвоєчасної орендної плати орендар сплачує орендодавцю на вимогу останнього пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості несплаченої орендної плати за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання орендарем свого зобов'язання за договором.
Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, про що сторонами у справу були складені відповідні акти.
Зокрема, відповідно акту про надання послуг від 15.10.2023 позивачем було надано відповідачу послуги на суму 287 040,00 грн. (з урахуванням ПДВ).
Також відповідно до акту надання послуг від 31.10.2023 позивачем було надано відповідачу послуги на суму 324 120,00 грн. (з урахуванням ПДВ).
Таким чином, загальна вартість наданих послуг відповідно до актів складає 611160,00 грн.
Як зазначає позивач, відповідачем на його рахунок було сплачено орендну плату наступним чином: 16.02.2024 року - 100 000 грн.; 19.07.2024 року - 100,000 грн.; 31.07.2024 року - 87 040,00 грн.; 04.09.2024 року - 50 000,00 грн.
Позивач зазначає, що таким чином відповідач сплатив за надані послуги лише 337 040,00 грн., і його борг перед ним складає 274 120,00 грн.
Задля досудового врегулювання позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 10.05.2025 з вимогою погашення заборгованості. Проте відповідач не надав жодної відповіді на дане звернення.
Обставини щодо стягнення існуючої заборгованості в сумі 274 120,00 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Крім того в зв'язку з простроченням виконання зобов'язань за договором позивач додатково нарахував до стягнення з відповідача 83357,97 грн - інфляції за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.10.2025; 24218,60 грн - 3% річних за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.11.2025 та 84993,01 грн - пені за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 05.05.2024.
В свою чергу відповідач заперечує проти повного задоволення позову з наступних підстав.
Відповідач зазначає що на виконання умов договору ним сплачено 381040,00 грн. На підтвердження зазначеного відповідачем надано наступні платіжні інструкції:
- № 49281504 від 16 лютого 2024 року на суму 100 000,00 грн;
- № 49281946 від 19 липня 2024 року на суму 100 000,00 грн;
- № 49281963 від 31 липня 2024 року на суму 87 040,00 грн;
- № 49282029 від 04 вересня 2024 року на суму 50000,00 грн;
- № 49282726 від 04 червня 2025 року на суму 44000,00 грн;
Таким чином, за твердження відповідача його заборгованість перед позивачем за договором складає 230120,00 грн.
Крім того відповідач зазначає, що у зв'язку з невірним розрахунком заборгованості за договором позивач невірно розрахував суму санкцій.
Відповідач зазначає, що зважаючи на подання позову 21.11.2025, строк позовної давності сплив за вимогами про сплату пені за період до 21.11.2024. Відповідач заявляє про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за порушення виконання зобов'язання з оплати за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом № 0210/23 від 02 жовтня 2023 року за період до 21.11.2024. Отже, на думку відповідача, стягненню підлягає пеня за період з 22.11.2024 по 04.03.2025.
Зокрема, згідно з поданим відповідачем контр розрахунком, розмір санкцій становить: 45292,27 грн - інфляційних; 11654,21 грн - 3% річних; 10 653,53 грн - пені.
З огляду на викладене, відповідач заперечує проти позову в частині стягнення 168 969,57 грн, з яких: 44000,00 грн основного боргу; 74339,48 грн пені; 12564,39 грн 3% річних; 38065,70 грн інфляційних втрат.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого:
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом № 0210/23 від 02.10.2023, з якого виникли спірні відносини, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), регулювання відносин за яким здійснюється приписами чинного цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За змістом частин 1, 2 ст. 798 ЦК України, предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажом, який його обслуговує.
Відповідно до ч. 1 ст. 805 ЦК України, управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажом, провадяться його екіпажом. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
В даному випадку, матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем умов договору. Про зазначене свідчить, зокрема, складені та підписані між сторонами акт про надання послуг від 15.10.2023 на суму 287 040,00 грн. (з урахуванням ПДВ) та акт надання послуг від 31.10.2023 на суму 324 120,00 грн. (з урахуванням ПДВ). Загальна вартість наданих послуг відповідно до актів складає 611160,00 грн.
Вказане породжує у відповідача обов'язок оплатити надані позивачем орендні послуги в порядку, визначеному умовами укладеного між сторонами договору.
Відповідно до п. 4.4 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківській рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачi наданих послуг за формою, яка надається орендодавцем орендарю за умови отримання Орендарем рахунку-фактури. Оплата може бути здійснена як у безготівковій формі так i в інший не заборонений законом спосіб.
В даному випадку, позивач стверджує, що відповідач частково оплатив орендні послуги, а саме, в сумі 337 040,00 грн, внаслідок чого його борг перед ним складає 274 120,00 грн.
Однак, як свідчать надані відповідачем первинні документи, останнім сплачено на користь позивача за надані орендні послуги 381040,00 грн. На підтвердження зазначеного відповідачем надано наступні платіжні інструкції:
- № 49281504 від 16 лютого 2024 року на суму 100 000,00 грн;
- № 49281946 від 19 липня 2024 року на суму 100 000,00 грн;
- № 49281963 від 31 липня 2024 року на суму 87 040,00 грн;
- № 49282029 від 04 вересня 2024 року на суму 50000,00 грн;
- № 49282726 від 04 червня 2025 року на суму 44000,00 грн;
В позовній заяві позивачем фактично визнається сплата боргу за першими чотирма платіжними інструкціями, однак не враховано оплату боргу за останньою платіжною інструкції на суму 44000,00 грн.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати решти боргу за надані послуги, тоді як позивач не надав суду доказів того, що за платіжною інструкцією № 49282726 від 04 червня 2025 року на суму 44000,00 грн борг сплачувався за іншими правовідносинами, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення позову в частині вимог про стягнення 230120,00 грн. основного боргу за договором.
В решті позову про стягнення основного боргу за договором слід відмовити в зв'язку з безпідставністю його нарахування до стягнення.
Щодо вимог про стягнення інфляційних та 3% річних.
Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Відповідно до п.п. 7.1-7.2 договору у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
В даному випадку, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами укладеного між сторонами договору. Зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3% річних за допущені прострочення.
Як вже зазначалося, згідно з позовною заявою, в зв'язку з простроченням виконання зобов'язань за договором позивач нарахував до стягнення з відповідача 83357,97 грн - інфляції за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.10.2025; 24218,60 грн - 3% річних за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.11.2025.
Однак, розглянувши відповідний розрахунок, суд констатує, що при його здійсненні позивачем, зокрема, не було враховано факт оплати відповідачем боргу за платіжною інструкцією № 49282726 від 04 червня 2025 року на суму 44000,00 грн.
Також суд критично ставиться до посилань відповідача на невірність здійсненого розрахунку, зокрема з підстав неврахування дати передання рахунків на оплату що, на підставі п. 4.4. договору впливає на строки оплати наданих послуг.
З цього приводу суд зазначає, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів того, що ним було отримано рахунок на оплату наданих послуг за актом № 75 від 15 жовтня 2023 року на суму 287 040,00 грн 16 лютого 2024 року, за актом № 76 від 31 жовтня 2023 року на суму 324 120,00 грн - 04 вересня 2024 року, як про це зазначено у відзиві на позовну заяву.
До того ж, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд (Касаційний господарський суд), зокрема в постанові від 29.04.2020 р. у справі № 915/641/19.
І хоча в п. 4.4. договору й зазначено, що оплата здійснюється "за умови отримання Орендарем рахунку-фактури", однак за змістом статті 692 ЦКУ та вказаного договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується "з дня отримання товару", а не рахунку. Тому ненадання або несвоєчасне надання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦКУ та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦКУ, а значить не звільняє від обов'язку оплатити товар після підписання акту наданих послуг. До того ж, платіжні реквізити позивача зазначені в самому договорі, що в свою чергу свідчить про можливість відповідача здійснити оплату навіть не отримавши від позивача відповідного рахунку.
Перевіривши з урахуванням наведених вище обставин здійснений позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних суд констатує його часткову арифметичну невірність. Перевірка здійснювалася за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор» (https://calc.sitebuy.pro/).
За таких обставин, заявлений позов в даній частині вимог підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 70709,85 грн інфляційних витрат за прострочення оплати за кожним з актів про надання послуг (з урахуванням проведених часткових оплат) за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.10.2025; та 22161,70 грн - 3% річних за прострочення оплати за кожним з актів про надання послуг (з урахуванням проведених часткових оплат) за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 31.11.2025.
В решті позову про стягнення інфляційних та 3% річних слід відмовити в зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.
Щодо позову в частині стягнення пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України (діючого станом на період нарахування позивачем пені), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 7.8 договору у випадку несвоєчасної орендної плати орендар сплачує орендодавцю на вимогу останнього пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості несплаченої орендної плати за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання орендарем свого зобов'язання за договором.
В даному випадку, як вже зазначалося, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами укладеного між сторонами договору. Зазначене надає позивачу право на нарахування пені за допущені прострочення, однак з урахуванням обмежень щодо можливого строку нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України (діючого станом на час існування спірних правовідносин).
Згідно з позовною заявою, в зв'язку з простроченням виконання зобов'язань за договором позивач нарахував до стягнення з відповідача 84993,01 грн - пені за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 05.05.2024 (тобто з урахуванням обмежень щодо можливого строку нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України).
Однак, розглянувши відповідний розрахунок, суд констатує, що при його здійсненні позивачем, зокрема, безпідставно нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період, за який вона нараховувалась, тоді як п. 7.8 договору передбачено можливість нарахування пені в розмірі облікової ставки НБУ що діяла в період, за який вона нараховувалась.
Перевіривши за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор» (https://calc.sitebuy.pro/) складений позивачем розрахунок пені, суд констатує його часткову арифметичну невірність, в т.ч. з огляду на наведені вище підстави. Суд констатує, що розмір пені, яка підлягає нарахуванню та відповідно стягненню з урахуванням наведених умов договору та положень чинного законодавства становить 42726,03 грн пені.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявленого позову в цій частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 42726,03 грн пені за прострочення оплати за кожним з актів про надання послуг (з урахуванням проведених часткових оплат) за загальний період прострочення оплати з 06.11.2023 по 05.05.2024.
В решті позову про стягнення пені слід відмовити в зв'язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.
Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за період до 21 листопада 2024 року та необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків її спливу.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Згідно законодавства відрізняють загальний строк позовної давності, який становить 3 роки (ст. 257 ЦКУ) та спеціальні строки (ст. 258 ЦКУ), які можуть бути або скорочені, або більш тривалі, ніж загальний строк позовної давності.
Так, наприклад, скорочена позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема, до вимог (ч. 2 ст. 258 ЦКУ): про стягнення неустойки (штрафу, пені);
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 1 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
В Україні строки позовної давності були продовжені (зупинені):
- з 02.04.2020 по 30.06.2023 на підставі п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно з якою було передбачено, що Під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину;
- з 17.03.2022 по 29.01.2024 на підставі п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, в редакції, яка діяла до 29.01.2024, та якою було передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії. Цей розділ ЦК було доповнено п. 19 на підставі із Закону України від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»;
- з 30.01.2024 по 03.09.2025 на підставі п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції, що діяла з 30.01.2024 на підставі Закону від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», та яка передбачала що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений ЦКУ, зупиняється на строк дії такого стану.
Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон №4434), який передбачає виключення з ЦК України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.
Отже, поновлення строку позовної давності в Україні відбулося з 4 вересня 2025 року згідно із Законом № 4434-IX.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 21.11.2025.
З зазначеного вбачається, що позовна давність за вимогами про стягнення пені за порушення виконання зобов'язання з оплати за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом № 0210/23 від 02 жовтня 2023 року за період до 21 листопада 2024 року не може вважатися такою, що сплинула станом на дату звернення позивача до суду з позовом у даній справі. Тому застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо цих вимог, за поданою відповідачем заявою, є неможливим.
При прийнятті даного рішення суд також зазначає, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
У наведеній справі Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням з боку відповідача прав та інтересів позивача, та необхідністю їх судового захисту, позивач (далі - замовник) звернувся до ФОП Гайворонський Олександр Анатолійович (який одночасно має статус адвоката; Свідоцтво № 002702 від 16.04.2025, видане Радою адвокатів Харківської області) (далі - виконавець) та уклали договорі № 1/0107/25 від 01.07.2025, відповідно до якого замовник дає завдання, а виконавець зобов'язується відповідно до завдання замовника надавати йому за плату юридичні послуги (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору за надані виконавцем послуги замовник сплачує, у безготівковій формі протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту здачі-приймання наданих послуг.
Як свідчать матеріали справи, виконавець за завданням замовника надав відповідні послуги за договором, про що сторонами договору складено та підписано акт виконаних робіт №1 від 27.08.2025, за змістом якого сторони підтвердили здійснення виконавцем комплексу дій з представництва та захисту інтересів замовника, та виконання з цією метою, зокрема, наступних робіт:
- правовий аналіз договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом;
- аналіз судової практики та розробка стратегії вирішення питання стягнення заборгованості;
- претензійна робота;
- підготовка позовної заяви про розірвання договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом та стягнення заборгованості;
- участь у судовому розгляді справи.
У зазначеному акті сторонами узгоджено, що загальна вартість виконаних робіт складає 14500,00 грн.
Платіжною інструкцією № 281 від 13.11.2025 замовник сплатив на користь виконавця за надані послуги 14500 грн.
З посиланням на зазначені документи, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 14500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У свою чергу відповідач надав заперечення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у відзиві на позовну заяву (вх. № 28425 від 05.12.2025).
Зокрема відповідач зазначає, що позивачем укладено договір про надання юридичних послуг з фізичною особою - підприємцем Гайворонським О.А., яким і надано послуги з написання позовної заяви, тобто позивачем взагалі не укладено договір про надання правничої допомоги, більш того, договір укладений з ФОП не містить умови, щодо вартості послуг ФОП, акт виконаних робіт не містять жодного обґрунтування цифр вписаних в якості вартості послуг, часу, затраченого на їх надання, чи детального опису послуг.
Відповідач також вказує, що договір про надання юридичних послуг 1/0107/25 від 01 липня 2025 року не містить жодної інформації, щодо пов'язаності наданих послуг з даною справою; що акт виконаних робіт містить неправдиві відомості, оскільки станом на 27 серпня 2025 року представник позивача не приймав участь у судовому розгляді даної справи, претензія була направлена задовго до укладення договору з ФОП.
Крім того, відповідач наголошує, що справа яка розглядається є справою незначної складності, що встановлено судом при відкритті провадження у справі, заявлена до стягнення сума є нічим необґрунтованою.
Надаючи правову кваліфікацію поданій заяві суд зазначає наступне.
Щодо твердження відповідача, що позивачем взагалі не укладено договір про надання правничої допомоги, оскільки такий договір укладений не безпосередньо з адвокатом, а з ФОП.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону названого Закону, документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути, зокрема, договір про надання правової допомоги та довіреність.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).
Суд констатує, що договір № 1/0107/25 від 01.07.2025 дійсно містить відомості про те, що виконавець - Гайворонський Олександр Анатолійович при його укладанні діяв як ФОП.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, Гайворонський Олександр Анатолійович має статус адвоката (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 002702 від 16 квітня 2025 р. видане Радою адвокатів Харківської області на підставі рішення № 7 від 16 квітня 2025 р).
На підтвердження повноважень на представництво інтересів позивача в Господарському суду Харківської області адвокат Гайворонський Олександр Анатолійович надав ордер серії АХ № 1276369.
При цьому, укладення Гайворонським Олександром Анатолійовичем Договору № 1/0107/25 від 01.07.2025 як фізичною особою - підприємцем не позбавляє його статусу адвоката, а тому в розумінні наведених приписів процесуального закону і не впливає на правильність розподілу судових витрат у справі. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема у постанові від 01.02.2022 по справі № 910/10935/20.
Щодо вимог про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що при вирішенні даного питання судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 у справі № 922/1964/21 та об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.
Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, зокрема, у разі недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
У даному випадку, як зазначалось, позивач просить суд за наслідками розгляду справи стягнути з відповідача на свою користь 14500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд констатує, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19, від 03.02.2022 № 640/19536/18.
В даному випадку, в акті виконаних робіт № 1 від 31.08.2025 замовником та виконавцем вказано про виконання виконавцем в рамках договору низки робіт з вивчення документів, складання позовної заяви, та претензійної роботи.
Суд погоджується з твердженнями відповідача, що станом на дату надсилання позивачем на адресу відповідача претензії (13.05.2025, що підтверджується описом вкладення в цінний лист) договору на надання юридичних послуг № 1/0107/25 від 01.07.2025 ще взагалі не було укладено. Доказів виконання іншої претензійної роботи виконавцем за наведеним вище договором матеріали справи не містять. Зазначене свідчить про необґрунтованість включення до акту виконаних робіт № 1 від 31.08.2025 вартості послуг з претензійної роботи в сумі 1000 грн.
Крім того, до акту безпідставно включено витрати за участь в судовому розгляді справи в сумі 2000 грн. з розрахунку 1000 грн. за 1 год., оскільки в процесі розгляду даної справи взагалі не проводилося судових засідань.
Також в акті виконаних робіт № 1 від 37.08.2025 вказано про підготовку позовної заяви про розірвання договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом та стягнення заборгованості на суму 8000 грн., однак як вбачається з матеріалів справи позовну заяву подано з вимогою про стягнення заборгованості (в т.ч. інфляційних витрат, 3% річних та пені). Окрім того, на погляд суду, підготовка позовної заяви не вимагали від адвоката, як фахівця в галузі права, великого обсягу юридичної та технічної роботи, та відповідно не потребувала значної затрати часу. З огляду на викладене, при вирішенні питання про розподіл судових витрат вказана сума також підлягає зменшенню до 6000 грн. яку суд в контексті вищевикладеного вважає обґрунтованою.
З урахування вищевикладеного, розподілу підлягають понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9500 грн.
Крім того, позивачем за подання позову сплачено судовий збір в сумі 6686,92 грн. Однак, враховуючи суму позову, та з урахуванням вимог ст. 3, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання позову в межах даної справи підлягає сплаті судовий збір в сумі 5600,27 грн. (з урахуванням понижуючого коефіцієнту) Відповідно ця сума і підлягає розподілу за наслідками розгляду справи.
Враховуючи викладене, а також те, що позов в межах даної справи підлягає задоволенню частково, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 4466,52 грн. витрат по сплаті судового збору та 7575,88 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну загострену обстановку в місті Харків, введення в зв'язку з цим особливого режиму роботи суду, при прийнятті даного рішення був вимушений вийти за межі строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 130, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" (адреса: 62420, Харківська обл., Харківський р.-н, с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4; код ЄДРПОУ: 34630924) на користь Фермерського господарства "Каракуця" (адреса: 64551, Харківська обл., Сахновщинський р.-н, с. Новодмитрівка, вул. 1 травня, буд. 11; код ЄДРПОУ: 43465241):
230120,00 грн - заборгованості;
70709,85 грн - інфляції;
22161,70 грн - 3% річних;
42726,03 грн - пені;
7575,88 грн - витрат на професійну правничу допомогу;
4466,52 грн - витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням вимог п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
СуддяО.І. Байбак