Справа 11-кп/824/2704/2026 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_1
21 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
особи, стосовно якої
вирішується питання
про застосування
примусових заходів
медичних характеру ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Бориспільської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №12016110110000086 від 17.02.2016 року, за ознаками суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України,
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2025 рокукримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні кримінального правоопрушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України,закрито.
Судом встановлено, що старший слідчий ВП в аеропорту «Бориспіль» Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_10 звернувся з вказаним клопотанням та посилався на те, що 17 лютого 2016 року приблизно о 12 годині 20 хвилин ОСОБА_7 неодноразово телефонував диспетчеру спецлінії «101» 24 Державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України в Київській області та анонімно повідомляв про мінування міжнародного аеропорту «Бориспіль». У зв'язку з тим, що підозрюваний страждає на шизофренію, під час вчинення злочину він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому старший слідчий ВП в аеропорту «Бориспіль» Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_10 просив застосувати до ОСОБА_7 примусовий захід медичного характеру у вигляді примусового лікування у психіатричному закладі із звичайним наглядом.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта №443 (а.с.197-201 т.2) вбачається, що за своїм психічним станом ОСОБА_7 може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У зв'язку з цим він не потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2025 року скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, захисника і особи, відносно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги та обговоривши їх доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 404 КПК України ухвала суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Згідно з приписами п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи у суді першої інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 статті 412 КПК України визначено, що істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, що встановлено ч. 1 ст. 11 КК України.
Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК України).
У відповідності до вимог статті 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
До особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, перебуваючи в стані неосудності, за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч.2 ст.19 КК України).
Відповідно до ст. 92 КК України, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Метою застосування примусових заходів медичного характеру є обов'язкове лікування та запобігання вчиненню особою суспільно небезпечних діянь.
Відповідно до ст. 513 КПК України, під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5)чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які. Визнавши доведеним, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.
Згідно ч. 4 ст. 513 КПК України, якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
Відповідно до частини 2 статті 19 КК України, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Положеннями статті 93 КК України визначено, що примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; у мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права.
Ухвалення судового рішення, яке не відповідає умовам вмотивованості (обґрунтованості), тягне за собою ряд негативних наслідків, як для учасників справи, так і для суду, який прийняв таке рішення. Зокрема, для учасників справи постановлення немотивованого (не достатньо мотивованого) рішення означає, що доводи та аргументи, а також надані для доведення певних обставин справи докази, не були почуті та належним чином оцінені судом, що у свою чергу, може призвести до прийняття неправосудного рішення.
У даному випадку, оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить відомостей щодо встановлених судом обставин з посиланням на докази, а також мотивів, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, яким він керувався
Так, зі змісту ухвали убачається, що суд першої інстанції послався лише на висновок судово-психіатричного експерта №443 (а.с.197-201 т.2), згідно якого ОСОБА_7 за своїм психічним станом ОСОБА_7 може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому не потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру та закрив кримінальне провадження.
На переконання колегії суддів, оскаржувана ухвала за своїм змістом не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства, зокрема судом першої інстанції всупереч вимогам ч. 1 ст. 513 КПК України не з'ясовано відомості, які мали значення для встановлення об'єктивних даних, не надано оцінки доказам, наданим стороною обвинувачення.
Судом першої інстанції не з'ясовано необхідні дані для вирішення питання про закриття кримінального провадження, зокрема чи мало місце суспільно-небезпечне діяння, про яке вказує сторона обвинувачення, чи вчинено це суспільно-небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, саме ОСОБА_7 та чи вчинив ОСОБА_7 дане суспільно-небезпечне діяння у стані неосудності.
Також в резолютивній частині ухвали зазначено, що «… ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України…», однак в даному випадку таке формулювання є неможливим, позаяк вирішується питання щодо перебування особи у стані неосудності, що виключає можливість підозрювати таку особу у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення.
Таким чином, з огляду на допущені істотні порушення вимог КПК України, оскаржуваний ухвалу суду першої інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому вона підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 415 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала Київського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді: ______________ ___________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4