29 січня 2026 року м. Київ
Справа № 757/40704/25-ц
Провадження №22-ц/824/4029/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: заявник ОСОБА_1 ,
заінтересована особа: Акціонерне товариство Комерційний банк
«Приват Банк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Гайворонським Ігорем Валерійовичем, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року, постановлену складі судді Новака Р.В., -
В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив суд постановити ухвалу про розкриття акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДР 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інформацію, що становить банківську таємницю про особу-власника банківського рахунку, якому акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 шляхом надсилання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 письмової інформації про: повне прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, зареєстровану адресу місця проживання власника рахунку, номери засобів зв'язку.
Заяву обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в 16:59 при спробі оплати товарів та послуг ОСОБА_1 через мобільний додаток банківський застосунок «Приват24» здійснив помилковий переказ на суму 38 997,00 грн. на банківську карту № НОМЕР_2 , яку йому продиктували.
Банківська картка № НОМЕР_2 імітована АТ КБ «ПриватБанк».
Крім П.І.Б. отримувача Долинський Максим Ігорович, яке ідентифікувалось в платіжному додатку лише після відправки коштів ОСОБА_1 про належного отримувача нічого невідомо.
Будь-які цивільно-правові відносини з цією особою відсутні.
Грошові кошті зараховані на рахунок неналежного отримувача та ним не повернуті.
На скерований банку адвокатський запит від 07 серпня 2025 року про надання письмової інформації ідентифікаційні дані особи власника поточного рахунку, на чиє ім'я АТ КБ «Приват Банк» емітував платіжну картку № НОМЕР_3 , отримано відповідь про неможливість надання баком запитуваної інформації, оскільки вона складає банківську таємницю, яка розкривається на письмовий дозвіл її власника чи на підставі рішення суду.
Повна інформація про власника рахунку-держателя платіжної картки необхідна заявнику № НОМЕР_2 (місце проживання, РНОКПП та дані засобів зв'язку) необхідна заявнику для звернення до неналежного отримувача коштів із заявою про повернення безпідставно набутих/утримуваних коштів.
Отримати дану інформацію та захистити свої права заявник іншим чином не може, з огляду на її статус таємної інформації, спосіб розкриття якої встановлений чинним законодавством шляхом подання заяви відповідної заяви до суду саме в окремому провадженні.
Отримання запитаної інформації, заявник вважає можливим саме через процесуальний інститут розкриття банківської таємниці в порядку окремого провадження, а не через забезпечення доказів перед поданням позову.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: АТ КБ «Приват Банк» про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю.
Не погоджуючись з ухвалою суду представник ОСОБА_1 - адвокат Гайворонський І.В. подав апеляцій скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зазначає, що відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції посилався на наявність спору про право. Однак, майновий спір, який є умовою для залишення заяви без розгляду та подальшого розгляду позову, може виникнути лише у тому разі, якщо особа буде заперечувати проти розкриття банківської таємниці щодо неї, а потім в позасудовий спосіб не буде погоджуватися повернути кошти. До того часу, коли суд матиме належні та допустимі докази щодо цього, підстави для висновку про те, що у справі наявний спір, і вона має розглядатися в межах позовного провадження, відсутні. Вважає висновок Суду першої інстанції про наявність спору про право передчасним.
Сторони своїм процесуальним правом надання відзиву не скористалися.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Представник ОСОБА_1 адвокат Грайворонський І.В. подав до Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи без участі апелянта та його представника.
Заінтересована особа АТ «ПриватБанк» про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у поданій заяві заявник зазначає, що задля захисту своїх прав та інтересів щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів (за правовим механізмом визначеним ст.1212 ЦК України), заявнику необхідні вичерпні відомості про особу на розрахунковий рахунок якої вони були переведені. Тобто, заявник бажає використати відомості (ПІБ, дату народження, РНОКПП, місце реєстрації та засоби зв'язку особи на користь якої було переведено грошові кошти) з метою звернення до останньої у досудовому порядку шляхом надіслання відповідного листа, а якщо буде необхідність для звернення до суду.
З вказаних підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги заяви по суті являються заявою про витребування/забезпечення доказів з метою подальшого, як вказує заявник стягнення безпідставно набутих коштів, що як наслідок свідчить про спір про право.
Колегія суддів погоджується з таки висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Європейський суд із прав людини зазначає, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції може встановлювати правила судової процедури,зокрема процесуальні заборони й обмеження, мета яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» (DeGeouffre de la Pradelle v. France) від 16.12.1992).
За правилом частини другої, сьомої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Відповідно до ст. 348 ЦПК України у заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника заявника, коли заява подається представником; 3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; 4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; 5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
Згідно ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Відповідно до ст. 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.
Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, за рішенням суду.
Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.1 постанови від 30 вересня 2011 року № 10 «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб», Правовий режим банківської таємниці визначається, зокрема, статтями 1058, 1076 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК), статтями 60 - 62 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III (2121-14) "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III). Оскільки розкриття банківської таємниці може здійснюватись безпосередньо банками або на підставі рішення суду та виключно на підставах і у порядку, передбаченими законом, суд повинен розмежовувати ці підстави, кола суб'єктів, уповноважених на отримання відповідної інформації та її обсягу, у зв'язку із цим при розгляді справи слід ураховувати положення Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПКУ) та спеціальних законів, зокрема: від 20 травня 1999 року N 679-XIV (679-14) "Про Національний банк України", від 4 грудня 1990 року N 509-XII (509-12) "Про державну податкову службу в Україні", від 20 грудня 1990 року N 565-XII (565-12) "Про міліцію", від 5 листопада 1991 року N 1789-XII (1789-12) "Про прокуратуру", від 25 березня 1992 року N 2229-XII (2229-12) "Про Службу безпеки України", від 26 листопада 1993 року N 3659-XII (3659-12) "Про Антимонопольний комітет України", від 30 червня 1993 року N 3341-XII (3341-12) "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( 606-14 ) "Про виконавче провадження" та інших.
Встановивши, що метою отримання банківської інформації є захист прав та інтересів заявника щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів (за правовим механізмом визначеним ст.1212 ЦК України), заявнику необхідні вичерпні відомості про особу на розрахунковий рахунок якої вони були переведені. Тобто, заявник бажає використати відомості (ПІБ, дату народження, РНОКПП, місце реєстрації та засоби зв'язку особи на користь якої було переведено грошові кошти) з метою звернення до останньої у досудовому порядку шляхом надіслання відповідного листа, а якщо буде необхідність для звернення до суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги заяви по суті являються заявою про витребування/забезпечення доказів з метою подальшого, як вказує заявник стягнення безпідставно набутих коштів, що як наслідок свідчить про спір про право та відмовив у відкритті провадження по справі.
Доводи апеляційної скарги про відсутність спору на правильність висновків суду першої інстанції в наведеній частині не впливають, оскільки заява ОСОБА_1 про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, ґрунтується саме на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, що унеможливлює розгляд заяви в порядку окремого провадження.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в справі в зв'язку з обґрунтуванням заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, наявністю спору про право, є правильними і прийнятими з дотриманням норм процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою суду першої інстанції, не ґрунтуються на законі та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гайворонським Ігорем Валерійовичем - залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна