Апеляційне провадження № 22-ц/824/2533/2026
Справа № 759/13501/24
Іменем України
28 січня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Касьяненком Дмитром Леонідовичем , на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Петренко Н.О. в м. Київ 03 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення пені та процентів річних,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У липні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь пеню у сумі 639 270,40 грн. та 3 % річних у сумі 57301,08 грн., всього 696 571,48 грн.
Позов мотивував тим, що між сторонами і третьою особою був укладений договір про сплату заборгованості за аліментами, посвідчений 25 квітня 2019 року приватним нотаріусом Киїського міського нотаріального округу Курасовою О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 357. Відповідно до п. 1 договору Батько (відповідач) бере на себе обов'язок в добровільному порядку сплатити заборгованість зі сплати аліментів на утримання Сина (позивача) в загальному розмірі 639 855,05 грн., що еквівалентно 25000 доларів США за курсом НБУ на день укладення договору, в такому порядку: 1.1. Суму у розмірі 149 457 грн., що еквівалентно 7500 доларів США, Батько сплатив Сину шляхом перерахування на його рахунок до підписання цього договору. 1.2. Суму заборгованості зі сплати аліментів в гривнях, еквівалентну 17500 доларів США, Батько сплачує Сину наступним чином: суму в гривнях, еквівалентну 7000 доларів США, сплачує до 31 жовтня 2019 року, суму в гривнях, еквівалентну 7000 доларів США, сплачує до 31 грудня 2019 року, суму в гривнях, еквівалентну 3500 доларів США, сплачує до 31 січня 2020 року.
Відповідачем добровільно було сплачено на користь позивача заборгованість зі сплати аліментів у такому розмірі та строки: 1) на виконання п. 1.1 договору 25 квітня 2019 року до підписання договору позивач сплатив 199 457 грн., що еквівалентно 7500 доларів США; 2) на виконання п. 1.2 договору позивач сплатив: 22 січня 2020 року - 101 900 грн., що еквівалентно 4200 доларів США; 30 січня 2020 року - 24 849,10 грн., що еквівалентно 1000 доларів США. Всього, на виконання п. 1.2 договору позивач сплатив 5200 доларів США, в той час, як повинен був сплатити до 31 січня 2020 року 17500 доларів США. Тобто, позивач у добровільному порядку не виконав свої основні зобов'язання за договором у загальній сумі 12300 доларів США.
Відповідно до п. 7 договору у разі невиконання Батьком своїх обов'язків за цим договором, належні з нього за цим договором платежі, визначені у п. 1.2 договору, можуть стягуватися на користь Сина на підставі виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку, сума заборгованості, що підлягає стягненню, визначається в гривнях за курсом НБУ на останній день відповідного періоду сплати.
Відповідно до п. 9 договору у разі невиконання, неналежного або несвоєчасного виконання Батьком умов цього договору за порушення строків оплати платежів, встановлених у п. 1.2 цього договору він зобов'язаний сплатити Сину неустойку (пеню) у розмірі 1 % від несплаченої суми в гривнях за кожен день прострочення від дня прострочення сплати до дня її повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 % заборгованості.
Згідно п. 10 договору, крім сплати пені, у разі прострочення платежів, визначених у п. 1.2 цього договору Батько зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми.
Вказував, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за п. 1.2 договору, відповідно до п. 7 договору позивач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису. Всього в рахунок виконання зобов'язань за п. 1.2 договору на підставі виконавчого напису відповідачем сплачено особисто та надійшло позивачу через виконавчу службу 374 029,01 грн., що еквівалентно 14022,48 доларів США. З урахуванням зазначених оплат відповідачем була повністю погашена сума основного боргу та частково неустойка/штрафні санкції у сумі, еквівалентній 822,48 доларів США, що становило 21919,83 грн.
Відповідач оскаржив виконавчий напис нотаріуса до суду, і постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, в зв'язку з чим виконавча служба винесла постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, на підставі виконавчого напису не були стягнуті у повному обсязі пеня в розмірі 639270,40 грн. та річні відсотки в розмірі 57301,08 грн. відповідно до умов договору.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пеню у сумі 639270,40 грн. та відсотки річні у сумі 57301,08 грн., всього в сумі 696571,48 грн., а також в дохід держави судовий збір в розмірі 6966 грн.
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника Касьяненка Д.Л. , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено всі обставини справи, не було належним чином проведено перевірку розрахунку заборгованості, безпідставно відмовлено у витребуванні документів, а саме банківських виписок з АТ «Кредобанк» та АТ «Райффайзен Банк», які могли б бути долучені до матеріалів справи і на підставі яких апелянт міг би надати свої розрахунки заборгованості. Також судом не було враховано той факт, що апелянт є пенсіонером і відповідно сума боргу, яку нарахував позивач, є непідйомною та кабальною, оскільки відповідач вже 11 років є пенсіонером і відповідно дана обставина порушує принцип справедливості та пропорційності.
Посилався на судову практику ЄСПЛ, правові висновки Верховного Суду щодо права особи на справедливий і публічний розгляд його справи, можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанції, забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у справі, використання судом при розгляді справи виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством, здійснення правосуддя без формального підходу до кожної конкретної справи.
Щодо правильності нарахування штрафних санкцій, зазначив, що представник позивача помилково об'єднала заборгованість за періодами однією сумою, щодо якої розраховувала період прострочки та розрахувала розмір пені від об'єднаної суми заборгованості, а не по кожному періоду окремо, що підтверджується рядками 2, 3, 4, 5, 6 розрахунку пені, згідно якого суми заборгованості об'єднуються в одну, від яких вираховується спільна для загальної суми заборгованості пеня. Крім того, п. 9 договору передбачено, що пеня стягується у розмірі 1 % за кожний день від несплаченої суми, але не більше 100 % від простроченої суми. Позивач не обмежувала розмір заборгованості щодо сплати пені 100 %, як це передбачено п. 9 договору, що підтверджується колонками «кількість днів у періоді» розділу ІІ та ІІІ розрахунку. Зокрема, позивач нарахувала на загальну заборгованість у сумі 12300 доларів США заборгованість у пені у сумі 142 %, що договором не передбачено. Крім того, вказаний розрахунок не містить повної та вичерпної інформації про всі платежі щодо погашення заборгованості за аліментами, які здійснювались відповідачем, докази здійснення таких платежів буде подано негайно після їх отримання. Разом із тим, суд першої інстанції не врахував зазначені обставини та належним чином не було здійснено перевірку цих нарахувань.
Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2022 року в справі № 381/1553/19-ц про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, і на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, перелік яких не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц, згідно яких «пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %».
Щодо можливої прострочки платежів, яка була здійснена не з вини відповідача, пояснював, що він є пенсіонером вже 11 років. У період з 2019 по 2020 роки він здавав в оренду належну йому квартиру за адресою АДРЕСА_1 , і з орендної плати оплачував заборгованість за аліментами. Станом на сьогоднішню дату ОСОБА_1 не має інших доходів, а пенсія, яку він отримує, не дає можливості погасити заборгованість за договором про оплату аліментів, з огляду на що прострочка в оплаті орендної плати не могла мати наслідком прострочку платежів за договором.
Посилався на ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України щодо обов'язку батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, ч. 3 ст. 181 СК України щодо способу стягнення аліментів, вказував, що в будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу чи в твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.
Наводив зміст ч. 1, 2 ст. 196 СК України щодо стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, вказував, що аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відповідач зобов'язаний оплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України, і обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Наводив зміст ст. 7, 8 СК України, ст. 9 ЦК України щодо регулювання сімейних відносин, вказував, що аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що положення ЦК України субсидіарно застосовується для регулювання сімейних відносин, і стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні.
Щодо порушення принципу справедливості та пропорційності, зазначив, що аліменти мають соціальний характер, і стягнення додаткових санкцій у великому розмірі порушує баланс інтересів. Враховуючи, що сума стягнення становить 696 571,48 грн., що є непідйомною сумою для відповідача, оскільки він є пенсіонером і жодної господарської діяльності не веде, то відповідна обставина порушує принцип пропорційності та справедливості.
Наводив зміст ст. 541 ЦК України щодо суті неустойки, ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо можливості зменшення розміру неустойки за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року в справі № 464/377/24 щодо принципу пропорційності і справедливої рівноваги, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18 про те, що з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора; в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року в справі № 920/1176/21 про те, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарські суди повинні оцінювати, чи є кожен конкретний випадок винятковим, з урахуванням інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача тощо.
Вказував, що враховуючи той факт, що зі сторони позивача не у повній мірі було надано інформацію щодо сплати аліментів відповідачем, враховуючи той факт, що апелянт за період 2019 - 2020 року не мав інших доходів, крім як надання в оренду власного нерухомого майна, то відповідно дана сума штрафних санкцій, що визначена у рішенні суду першої інстанції, підлягає зменшенню або скасуванню.
Від позивача ОСОБА_3 у особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Зауважував, що в тексті апеляційної скарги відповідачем неправильно визначено зміст позовних вимог.
Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги, вказував, що суд першої інстанції перевірив розрахунок, наданий позивачем, та обґрунтував свій висновок про правильність такого розрахунку. Апелянт не зазначає, в чому саме полягає неналежність розрахунку і яким саме способом, на його думку, суд мав перевірити розрахунок позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги про відмову суду витребувати банківські виписки, посилався на положення ст. 83, 84 ЦПК України, вказував, що відповідач не подав разом із відзивом на позовну заяву клопотання про витребування доказів, а подане у подальшому клопотання не містило обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк з причин, які не залежали від відповідача.
Щодо суми боргу, яка нібито є кабальною та непідйомною для відповідача, вказував, що такі доводи спростовуються постановою про закінчення виконавчого провадження від 04 вересня 2025 року на примусове виконання виконавчого листа № 759/13501/24, виданого Святошинським районним судом м. Києва, за змістом якого стягнення за виконавчим документом здійснено у повному обсязі. Також у відзиві на позовну заяву сам апелянт зазначав, що здійснює господарську діяльність як фізична особа-підприємець, і на даний час відомості з ЄДРПОУ як фізичної особи-підприємця щодо нього не виключені.
Факт того, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність та має значні доходи, незалежно від їх декларування та сплати податків, підтверджується наявністю коштів, належних до стягнення у сумі 696571,48 грн., а також винагороди виконавцю. Крім того, 21 грудня 2020 року та 17 серпня 2023 року відповідачем придбавалось нерухоме майно, а з інтернет сайту нерухомості вбачається, що належну йому квартиру по АДРЕСА_2 апелянт здає за 3500 доларів США. Також ці обставини спростовуються заявою відповідача у відзиві на позовну заяву, згідно якої він очікує понести судові витрати у сумі 3000 доларів США.
Щодо правильності нарахування штрафних санкцій, зазначав, що твердження апелянта про ненадання позивачем в повному обсязі всієї інформації щодо сплати аліментів є безпідставним і таким, що спростовується матеріалами справи. До позову додано банківські виписки з рахунку позивача, в яких зазначені всі надходження від відповідача та державного виконавця за договором. Зазначаючи про неправильність розрахунку пені, апелянт не надав альтернативного розрахунку.
Посилався на нерелевантність наведених відповідачем правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц стосовно нарахування пені за заборгованість зі сплати аліментів та порядку її обчислення, оскільки такі висновки стосуються інших обставин.
Щодо відсутності вини відповідача у простроченні грошового зобов'язання, вказував, що апелянтом не наведено жодного доказу вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань за договором. Прострочення виникло у 2019 - 2020 роках, а вже в грудні 2020 року апелянт купує за договором купівлі-продажу нерухоме майно, що свідчить про наявність у нього коштів та умисне ухилення від виконання зобов'язань за договором.
Звертав увагу, що сума стягнення не є непропорційною та надмірною, оскільки була стягнута з відповідача протягом кількох днів з дня відкриття виконавчого провадження. Сума стягнення обмежується і стягується в розмірі не більше 100 % розміру заборгованості, тобто є пропорційною.
Щодо клопотання про витребування доказів, вказував, що у клопотанні апелянт не зазначає, чому він у разі неможливості самостійно надати докази не подав клопотання про їх витребування до суду першої інстанції у строк, зазначений в ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України. Апелянт не подав клопотання про витребування доказів разом із відзивом на позовну заяву і в подальшому не обґрунтував неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього. В зв'язку із вищевикладеним просив відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів.
Від третьої особи ОСОБА_4 також надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому третя особа просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, наводила власні аргументи проти доводів апеляційної скарги, подібні до аргументів ОСОБА_3 у його відзиві.
В судове засідання ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи представник відповідача ОСОБА_6 належним чином повідомлений під розписку (а. с. 48). ОСОБА_1 повідомлявся шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштову адресу, зазначену в апеляційній скарзі, однак направлене судом поштове відправлення повернуто до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою, відтак відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_1 вважається таким, що отримав судову повістку-повідомлення.
Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Касьяненка Д.Л. надійшла заява про відкладення розгляду справи в зв'язку із зайнятістю в іншій справі, на підтвердження чого ним надано скріншот з веб-сторінки з інформацією про призначення справи № 296/9495/25 до розгляду на 28 січня 2026 року о 11:00.
Апеляційний суд враховує, що представником відповідача надано перевагу розгляду іншої справи, незважаючи на те, що час і місце розгляду справи № 759/13501/24, яка переглядається, були заздалегідь узгоджені з іншим представником відповідача при оголошенні перерви в минулому судовому засіданні 17 грудня 2025 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі вже викладені всі доводи відповідача щодо підстав скасування рішення, відтак відсутність відповідача під час розгляду апеляційної скарги жодним чином не порушує його процесуальні права.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача та його представника.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення пені та процентів, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, що стало підставою для нарахування пені та процентів річних згідно з умовами договору та чинним законодавством.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 (Батько), ОСОБА_4 (Мати) та ОСОБА_3 (Син) уклали договір про сплату заборгованості, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 357 (а. с. 11 - 13), за умовами якого за цим договором Батько бере на себе обов'язок в добровільному порядку сплатити заборгованість зі сплати аліментів на утримання Сина в загальному розмірі 639 855,05 грн., що еквівалентно 25000 доларів США за курсом НБУ на дату укладення цього договору, в такому порядку:
1.1. Суму у розмірі 149 457 грн., що еквівалентно 7500 доларів США, Батько сплатив Сину шляхом перерахування на його рахунок до підписання цього договору.
1.2. Суму заборгованості зі сплати аліментів в гривнях, еквівалентну 17500 доларів США, Батько сплачує Сину наступним чином: суму в гривнях, еквівалентну 7000 доларів США, сплачує до 31 жовтня 2019 року, суму в гривнях, еквівалентну 7000 доларів США, сплачує до 31 грудня 2019 року, суму в гривнях, еквівалентну 3500 доларів США, сплачує до 31 січня 2020 року.
Згідно п. 4, 6 договору, обов'язок зі сплати Батьком аліментів на утримання Сина виник на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 травня 2003 року в справі № 3-1217/03, яким стягнуто з Батька на користь Матері ОСОБА_7 аліменти на утримання Сина ОСОБА_1 у розмірі частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 13 травня 2003 року і до повноліття дитини; рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року у справі № 759/17148/14-ц, яким стягнуто з Батька на користь Матері на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 на час навчання аліменти в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 09 жовтня 2014 року впродовж всього терміну навчання, а саме до 30 червня 2018 року. Сторони погоджуються, що на момент укладення цього договору, заборгованість Батька зі сплати аліментів за рішеннями становить 639 855,05 грн., що еквівалентно 25000 доларів США на день укладення цього договору.
Відповідно до п. 7 договору у разі невиконання Батьком своїх обов'язків за цим договором, належні з нього за цим договором платежі, визначені у п. 1.2 договору, можуть стягуватися на користь Сина на підставі виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку, сума заборгованості, що підлягає стягненню, визначається в гривнях за курсом НБУ на останній день відповідного періоду сплати.
Відповідно до п. 9 договору у разі невиконання, неналежного або несвоєчасного виконання Батьком умов цього договору за порушення строків оплати платежів, встановлених у п. 1.2 цього договору він зобов'язаний сплатити Сину неустойку (пеню) у розмірі 1 % від несплаченої суми в гривнях за кожен день прострочення від дня прострочення сплати до дня її повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 % заборгованості.
Згідно п. 10 договору, крім сплати пені, у разі прострочення платежів, визначених у п. 1.2 цього договору Батько зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми.
Згідно п. 19 договору, сторони підтверджують, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам, і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови.
01 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 254, яким запропоновано стягнути з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_3 заборгованість за договором про сплату заборгованості за аліментами, строк виконання зобов'язань за яким настав 31 січня 2020 року, а саме 847 581,25 грн., з яких 330 482,55 грн. сума заборгованості за аліментами за період з 01 листопада 2019 року по 31 січня 2020 року, 470 198,75 грн. сума неустойки (пені) за всіма заборгованостями за період з 01 листопада 2019 року по 01 червня 2020 року, 4386,10 грн. індекс інфляції за весь час прострочення за період з 01 листопада 2019 року по 01 травня 2019 року, 33260,59 грн. сума відсотків за всіма заборгованостями за період з 01 листопада 2019 року по 01 червня 2020 року, 8392 грн. витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса (а. с. 14).
01 вересня 2020 року постановою старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження ВП № 62916930 на примусове виконання виконавчого напису № 254, виданого 01 червня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Курасовою О.В. (а. с. 15 - 16).
На а. с. 17 - 18 знаходиться копія виписки АТ КБ «ПриватБанк» з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року, згідно якої 22 червня 2020 року в межах примусового виконання на рахунок ОСОБА_1 було зараховано кошти, перераховані Шевченківським ДВС, в розмірі 253 759,60 грн. та 76 722,95 грн., а також надійшли кошти від ОСОБА_1 в розмірі 45 426 грн.
На а. с. 19 - 23 знаходиться копія виписки АТ КБ «ПриватБанк» з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2019 року по 01 червня 2020 року, згідно якої 30 січня 2020 року ОСОБА_1 здійснено оплату за договором про сплату заборгованості від 25 квітня 2019 року в розмірі 24 973,97 грн., 22 січня 2020 року - в розмірі 102 412,06 грн., 25 квітня 2019 року - в розмірі 199 457 грн.
Постановою головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 26 травня 2023 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 254 від 01 червня 2020 року відповідно до постанови № 759/15858/20 від 27 січня 2022 року Київського апеляційного суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (а. с. 24 - 25).
Згідно відомостей з ЄДРПОУ, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 18 березня 2011 року за основним видом діяльності 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а. с. 31).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником 28/100 частин квартири по АДРЕСА_1 (а. с. 69).
Відповідачем надано довідку ГУ ПФ України в м. Києві від 01 жовтня 2024 року про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, згідно якої ОСОБА_1 знаходиться на обліку в ГУ ПФ України в м. Києві та отримує пенсію, розмірі якої станом на вересень 2024 року становить 4420,55 грн., за період з квітня 2019 року по вересень 2024 року нараховано пенсію в розмірі 210 358,55 грн. (а. с. 101).
Також відповідачем надано довідку ПФУ форми ОК-5 Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу, станом на 25 листопада 2024 року, згідно якої ОСОБА_1 нараховувались доходи страхувальниками до жовтня 2011 року включно (а. с. 117).
Листом ДПС України від 23 січня 2025 року повідомлено про перетин ОСОБА_1 державного кордону України за період з 08 листопада 2017 року по 23 січня 2025 року, згідно якого 26 вересня 2023 року ОСОБА_1 виїхав за межі України (а. с. 152).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги долучено клопотання про витребування доказів, у якому ОСОБА_1 посилався на те, що події, які стали підставою для подання позову, відбувалися протягом 2019 - 2020 років, тобто близько 4 років тому, відповідачем здійснювались грошові перекази з належного йому карткового рахунку на рахунок позивача. В зв'язку з тим, що апелянт наразі знаходиться за кордоном, він не має змоги отримати доступ до деталізованої інформації по власному рахунку, що пов'язане з тим, що для входу в онлайн кабінет банків необхідно пройти верифікацію за номером телефону, а тому, оскільки відповідач знаходиться поза межами України, він не має змоги отримати код доступу смс повідомленням. Представником відповідача було подано адвокатський запит до АТ «Кредобанк» з проханням надати виписку з карткового рахунку, який належить ОСОБА_1 , однак відповідь на даний запит на момент подання даного клопотання отримано не було. Відповідні банківські виписки по рахунку можуть підтвердити факти сплати на користь позивача суми аліментів. Аналогічне клопотання було подано до суду першої інстанції, проте суд відмовив у його задоволенні.
На підставі вищевикладеного просив витребувати у АТ «Кредобанк» виписку з карткового рахунку, який належить ОСОБА_1 , у період з 25 квітня 2019 року по 30 червня 2020 року.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 вересня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника Касьяненка Д.Л. було подано відзив на позовну заяву (а. с. 51), у якому представником відповідача зазначалось про подання адвокатських запитів до АТ «Кредобанк» та АТ «Райффайзен Банк» з проханням надати виписку з карткового рахунку, який належить ОСОБА_1 , у період з 25 квітня 2019 року по 30 червня 2020 року, однак станом на дату подання відзиву на позовну заяву відповіді на адвокатські запити отримано не було, і зазначено, що такі відповіді буде подано до суду після їх отримання.
В подальшому представником відповідача було долучено до матеріалів справи відповідь АТ «Кредобанк» від 04 жовтня 2024 року на адвокатський запит від 20 вересня 2024 року, яким повідомлено, що отримати запитувану інформацію можливо за умови, якщо банком буде верифіковано та ідентифіковано заявника у встановленому законодавством порядку на підставі оригіналів паспорта, ідентифікаційного коду платника податків та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також у разі надання дозволу клієнта, у якому будуть передбачені повноваження на отримання даної інформації та оформленого відповідно до вимог п. 2 глави 3 Правил. Повідомлено, що запитувану інформацію заявник може замовити та отримати, звернувшись до відділення, у якому обслуговується клієнт, з документами, підтверджуючими його повноваження на отримання такої інформації та документами, підтверджуючими особу заявника. Також замовити дані документи/отримати дану інформацію (виписку, довідку клієнт може самостійно, звернувшись до чату або за дзвінком у Інформаційний центр банку за номерами, що зазначені у листі, та отримати після сплати комісії згідно з чинними тарифами банку, на зареєстровану електронну адресу або у відділенні банку (а. с. 92).
Крім того, представником відповідача було долучено до матеріалів справи відповідь АТ «Кредобанк» від 06 грудня 2024 року на адвокатський запит від 28 листопада 2024 року № 2275-А3/24, якою відмовлено у наданні запитуваної інформації (а. с. 133 - 134), разом із тим, сам адвокатський запит від 28 листопада 2024 року № 2275-А3/24 в матеріалах справи відсутній, що унеможливлює з'ясування його змісту, зокрема щодо інформації, яку просив надати адвокат.
13 лютого 2025 року представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів, в якому повідомляв про те, що в порядку усної консультації представнику було роз'яснено, що рішення про надання інформації приймається головним офісом у тридцятиденний строк, а 25 листопада 2024 року представнику відповідач зателефонував представник банку та повідомив, що на звернення щодо отримання виписки з банківського рахунку йому відмовлено, письмову відповідь буде направлено засобами поштового зв'язку, і станом на дату подання клопотання відповідь отримана не була. Оскільки відповідач та представник здійснили всі можливі самостійні дії для отримання зазначеної інформації, відповідач просив витребувати у АТ «Кредобанк» виписку з карткового рахунку, який належить ОСОБА_1 , у період з 25 квітня 2019 року по 30 червня 2020 року (а. с. 145 - 146).
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Як вбачається з протоколу підготовчого засідання за 19 лютого 2025 року, судом першої інстанції було розглянуто по суті зазначене клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та відмовлено у його задоволенні.
Апеляційний суд звертає увагу, що у відповіді АТ «Кредобанк» від 04 жовтня 2024 року на адвокатський запит від 20 вересня 2024 року було роз'яснено можливість замовити дані документи/отримати дану інформацію (виписку, довідку) клієнтом самостійно, звернувшись до чату у Інформаційний центр банку за номерами, що зазначені у листі, та отримати виписку з рахунку після сплати комісії згідно з чинними тарифами банку, на зареєстровану електронну адресу. Разом із тим, зазначеним порядком сторона позивача на свій розсуд не скористалася і не повідомила про неможливість використання такого порядку отримання доказів.
Враховуючи наведене, апеляційним судом відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, долучених до апеляційної скарги, в зв'язку з його необґрунтованістю.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 СК України).
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно ч. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що обов'язок зі сплати відповідачем ОСОБА_1 аліментів на утримання позивача ОСОБА_3 виник на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 травня 2003 року в справі № 3-1217/03, яким стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 13 травня 2003 року і до повноліття дитини; рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року у справі № 759/17148/14-ц, яким стягнуто з ОСОБА_1 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 на час навчання аліменти в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 09 жовтня 2014 року впродовж всього терміну навчання, а саме до 30 червня 2018 року.
Станом на час пред'явлення позову обов'язок ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 припинений в зв'язку з досягненням останнім повноліття та закінченням ним навчання.
За змістом договору про сплату заборгованості за аліментами, укладеним сторонами в цій справі 25 квітня 2019 року, батько ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 погодилися, що на момент укладення цього договору заборгованість батька зі сплати аліментів за вказаними судовими рішеннями становить 639 855,05 грн., що еквівалентно 25000 грн., а також дійшли згоди щодо порядку і строків погашення цієї заборгованості та відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання батька згідно цього договору.
Суд встановив, що в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання, визначеного договором від 25 квітня 2019 року, на суму заборгованості було нараховано неустойку (пеню) у розмірі 1 % від несплаченої суми в гривнях за кожен день прострочення, але не більше 100 % заборгованості, інфляційні втрати за весь час прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми.
Судом встановлено, що 01 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 254, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 847 581,25 грн., включаючи суму основного боргу, пеню, індекс інфляції та відсотки, однак, у зв'язку з визнанням виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в порядку примусового виконання з відповідача було стягнуто лише суму основного боргу та частково неустойка/штрафні санкції у сумі, еквівалентній 822,48 доларів США, що становить 21919,83 грн.
Відповідно до п. 9, 10 договору відповідачу було нараховано пеню в сумі 639 270,40 грн. та відсотки річні в сумі 57301,08 грн.
Так, на суму заборгованості 7000 доларів США, яка виникла з 01 листопада 2019 року, позивачем нараховано пеню в розмірі 1 % до 31 грудня 2019 року за 61 день, що становить 4270 грн., на суму заборгованості 14000 доларів США, яка виникла з 01 січня 2020 року, позивачем нараховано пеню до 21 січня 2020 року за 21 день, що становить 2940 доларів США, на суму заборгованості 9800 доларів США, яка виникла з 22 січня 2020 року, позивачем нараховано пеню до 29 січня 2020 року за 8 днів, що становить 784 доларів США, на суму заборгованості 8800 доларів США, яка виникла з 30 січня 2020 року, позивачем нараховано пеню до 31 січня 2020 року за 2 дні, що становить 176 доларів США, на суму заборгованості 12300 доларів США, яка виникла з 01 лютого 2020 року, позивачем нараховано пеню до 21 червня 2020 року за 142 дні, що становить 17466 доларів США, на суму заборгованості 7751,53 доларів США, яка виникла з 22 червня 2020 року, позивачем нараховано пеню до 24 червня 2020 року за 3 дні, що становить 232,55 доларів США. Всього пеня складає 4270 + 2940 + 784 + 176 + 17466 + 232,55 = 25868,55 доларів США, однак не більше суми боргу 17500 доларів США з урахуванням часткової оплати відповідачем (1722,48 доларів США), тобто не більше 15777,52 доларів США, що еквівалентно 639270,40 грн. за курсом НБУ станом на 12 червня 2024 року (а. с. 9).
Крім того, на суму заборгованості 7000 доларів США, яка виникла з 01 листопада 2019 року, позивачем нараховано 20 % річних до 31 грудня 2019 року за 61 день, що становить 233,97 доларів США, на суму заборгованості 14000 доларів США, яка виникла з 01 січня 2020 року, позивачем нараховано 20 % річних до 21 січня 2020 року за 21 день, що становить 160,66 доларів США, на суму заборгованості 9800 доларів США, яка виникла з 22 січня 2020 року, позивачем нараховано 20 % річних до 29 січня 2020 року за 8 днів, що становить 42,84 доларів США, на суму заборгованості 8800 доларів США, яка виникла з 30 січня 2020 року, позивачем нараховано 20 % річних до 31 січня 2020 року за 2 дня, що становить 9,62 доларів США, на суму заборгованості 12300 доларів США, яка виникла з 01 лютого 2020 року, позивачем нараховано 20 % річних до 21 червня 2020 року за 142 дні, що становить 954,43 доларів США, на суму заборгованості 7751,53, яка виникла з 22 червня 2020 року, позивачем нараховано 20 % річних до 24 червня 2020 року за 3 дні, що становить 12,71 доларів США (а. с. 10).
Суд першої інстанції погодився з розрахунками позивача щодо суми пені та відсотків річних, оскільки вони відповідають умовам договору та принципам, викладеним у судовій практиці Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21, у якій зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості», яке міститься в абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У випадку, коли позивач з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Суд першої інстанції вмотивовано відхилив доводи відповідача щодо помилковості розрахунку пені та відсотків річних, врахувавши, що згідно з наданим позивачем розрахунком (додаток 1 до позовної заяви), розрахунок пені та річних відсотків здійснювався з урахуванням кожного окремого періоду прострочення, а не об'єднаної суми заборгованості. Розрахунок пені ґрунтується на щомісячному нарахуванні, де заборгованість за конкретний місяць помножується на кількість днів заборгованості та на 1 відсоток.
Суд першої інстанції дослідив дотримання позивачем обмеження розміру пені 100 % заборгованості, внаслідок чого з'ясовано, що позивач у своєму розрахунку чітко вказав, що кінцевий розмір пені обмежено сумою загальної заборгованості. Зокрема, позивач вказує, що нарахована пеня складає 25 868,55 доларів США, проте обмежує її розмір сумою загальної заборгованості, вказуючи до стягнення 15 777,52 доларів США, що в перерахунку становить 639270,40 грн., таким чином, дотримано умову пункту 9 договору щодо обмеження розміру пені.
Оцінюючи доводи представника відповідача про погашення ним заборгованості по аліментам, суд першої інстанції констатував, що представником відповідача було заявлено про подання адвокатських запитів до банків для отримання виписок, проте станом на дату розгляду справи суду не надано жодних підтверджень про отримання цих виписок або інших доказів, які б спростовували розрахунок позивача або свідчили про інші платежі, сама по собі заява про направлення запитів не є належним та допустимим доказом у розумінні процесуального законодавства, при цьому відповідач мав достатньо часу для отримання та подання відповідних документів, або ж для заявлення клопотання про витребування доказів судом, чого зроблено не було.
Апеляційний суд враховує також, що на підтвердження обставин відсутності з боку відповідача інших сплат на погашення заборгованості, ніж ті, що зазначено у позові, позивачем ОСОБА_3 було надано дві виписки з рахунку АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01 квітня 2019 року по 30 червня 2020 року, у яких зафіксовано надходження в порядку виконавчого провадження сум 253 759,60 грн. 25 червня 2020 року, 76 722,95 грн. 22 червня 2020 року, а також від відповідача ОСОБА_1 22 червня 2020 року в розмірі 45 426 грн. (а. с. 17), 30 січня 2020 року в розмірі 24 973,97 грн., 22 січня 2020 року в розмірі 102 412,06 грн., 25 квітня 2019 року в розмірі 199 457 грн. (а. с. 20 - 21).
Виписка з рахунку позивача є первинним документом, а отже належним, допустимим і достатнім доказом заборгованості відповідача за договором про сплату заборгованості за аліментами від 25 квітня 2019 року, яка утворилась в період, зазначений у виписках. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що зі сторони позивача не у повній мірі було надано інформацію щодо сплати аліментів ОСОБА_1 , спростовуються наявними в матеріалах справи виписками з особового рахунку позивача за спірний період, та відхиляються апеляційним судом як неспроможні. При цьому апеляційний суд враховує, що в своїх клопотаннях про витребування доказів сторона відповідача просила витребувати у банку виписку з власного рахунку за цей же період з 25 квітня 2019 року по 30 червня 2020 року, тобто навіть у випадку здобуття цих доказів докази позивача не були би ними спростовані.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильності нарахування штрафних санкцій, а саме нібито розрахунку пені від об'єднаної суми заборгованості, були належним чином оцінені судом першої інстанції та спростовуються зведеною таблицею до розрахунку заборгованості, складеною позивачем, з якої вбачається, що позивачем враховано період утворення заборгованості та часткове погашення її відповідачем, наслідком чого є зменшення бази нарахування пені на відповідну суму.
Також є помилковими доводи відповідача, що позивач нарахував на загальну заборгованість пеню в сумі 142 %, чого договором не передбачено, оскільки, як правильно зауважив суд першої інстанції, позивач у своєму розрахунку чітко вказав, що кінцевий розмір пені обмежено сумою загальної заборгованості, і що нарахована пеня складає 25 868,55 доларів США, проте обмежив її розмір сумою загальної заборгованості, вказуючи до стягнення 15 777,52 доларів США, що в перерахунку становить 639270,40 грн., таким чином, дотримано умову пункту 9 договору щодо обмеження розміру пені.
Крім того, є нерелевантними та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц щодо порядку нарахування пені за заборгованість зі сплати аліментів, враховуючи, що у справі, яка переглядається, порядок і строк погашення заборгованості по виплаті аліментів трьома частинами, а також підстави нарахування штрафних санкцій у випадку прострочення грошового зобов'язання чітко визначено умовами договору про сплату заборгованості за аліментами від 25 квітня 2019 року.
Суд першої інстанції вмотивовано відхилив доводи відповідача про те, що прострочення платежів відбулося внаслідок об'єктивних непереборних обставин, вказавши, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Посилання на статус пенсіонера та залежність від орендної плати як джерела доходу є обставинами, що не звільняють відповідача від договірних зобов'язань. Ризики, пов'язані з господарською діяльністю та фінансовим становищем, не можуть бути покладені на позивача. Крім того, наявність адвокатських запитів до Державної податкової служби та Пенсійного фонду не є доказом обставин, на які посилається відповідач. Відповідачем не надано документів, які б підтверджували неможливість отримання відповідних доходів або прострочення виплати орендної плати. Заявлені обставини не можуть бути розцінені як форс-мажорні або непереборні обставини, що звільняють від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, оскільки вони не відповідають критеріям надзвичайності та невідворотності, що визначені законодавством.
Повторне посилання відповідача в апеляційній скарзі на зазначені обставини, не підтверджене належними та допустимими доказами, правильних висновків суду першої інстанції не спростовує та відхиляється апеляційним судом.
Апеляційний суд додатково враховує, що відповідач не обґрунтував неможливості отримання орендної плати на даний час, оскільки орендне майно продовжує перебувати у його власності.
Також апеляційний суд звертає увагу, що штрафні санкції у даній справі стягуються з відповідача на підставі договору про сплату заборгованості за аліментами від 25 квітня 2019 року, який ним було добровільно укладено, а не на підставі ч. 1 ст. 196 СК України, якою встановлено відповідальність для платника аліментів у вигляді пені, та відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що у випадку доведення платником податків вжиття всіх належних заходів щодо належного виконання зобов'язання, то він не вважається винуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку відсутні.
Крім того, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є пенсіонером вже 11 років, не веде жодної господарської діяльності, в зв'язку з чим сума стягнення 696 571,48 грн. є непідйомною для відповідача, останнім не враховано, що з огляду на надані ним докази - довідку ГУ ПФ України в м. Києві від 01 жовтня 2024 року про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, згідно якої ОСОБА_1 знаходиться на обліку в ГУ ПФ України в м. Києві та отримує пенсію, довідку ПФУ форми ОК-5 Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу, станом на 25 листопада 2024 року, згідно якої ОСОБА_1 нараховувались доходи страхувальниками до жовтня 2011 року включно - ці самі обставини існували станом на час укладення відповідачем договору про сплату заборгованості за аліментами від 25 квітня 2019 року, згідно п. 19 якого, сторони підтвердили, що укладення даного договору відбулося у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин.
Крім того, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, як просив ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, якою передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, з огляду на те, що розмір неустойки, стягнутий судом, не перевищує, а дорівнює сумі заборгованості.
Апеляційним судом відхиляються посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року в справі № 464/377/24 щодо принципу пропорційності і справедливої рівноваги, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18 про те, що з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора; в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року в справі № 920/1176/21 про те, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарські суди повинні оцінювати, чи є кожен конкретний випадок винятковим, з урахуванням інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача тощо.
З урахуванням фактичних обставин справи, що переглядається, рішення суду першої інстанції наведеним правовим висновкам Верховного Суду не суперечить.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов залишається залишеним без задоволення, апеляційним судом не здійснюється перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Касьяненком Дмитром Леонідовичем , залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 29 січня 2026 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.