27 січня 2026 року місто Київ
Справа № 758/1464/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3850/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянувши у відкритому судового засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Давидюк Катериною Олександрівною, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року (ухвалено у складі судді Будзан Л.Д., повне рішення виготовлено 29 вересня 2025 року)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення авансу, неустойки, збитків та моральної шкоди
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути із відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 3 458 078,68 грн, з яких: 732 054 грн - аванс, 2 533 446 грн - збитки, 135 406,32 грн - інфляційні втрати, 47 172,36 грн - три відсотки річних, 10 000 грн - моральна шкода.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 29 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого сторони протягом 60 календарних днів (не пізніше 27 листопада 2022 року з урахування останнього платежу 28 вересня 2022 року) мали укласти основний договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири АДРЕСА_1 ).
Позивач зобов'язання за попереднім договором виконала в повному обсязі, сформувала та перерахувала банку забезпечувальний платіж в сумі 732 054 грн, який фактично є ціною квартири. Проте банк від укладення основного договору ухилився, на неодноразові звернення позивача повідомив про неможливість укладення основного договору в межах визначеного строку.
Окрім цього банк не повернув кошти, внесені як аванс, а тому він має бути з нього стягнений із урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 28 листопада 2022 року по 20 січня 2025 року, а також 3 процентів річних від простроченої суми.
Посилається на те, що ціна придбання зараз такої квартири перевищує розмір забезпечувального платежу на 2 533 446 грн, що є її збитками, а саме витратами, які вона мусить зробити для відновлення свого порушеного права (придбання аналогічної квартири).
Таким чином, у зв'язку із істотним порушенням умов попереднього договору та не укладенням основного договору купівлі-продажу квартири у визначені строки позивач позбавлена можливості набуття нею нерухомого майна у відповідні строки та за відповідну вартість, чим їй завдано майнових збитків, які мають бути відшкодовані відповідачем.
Також зазначала, що протиправними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях та втраті емоційної рівноваги внаслідок триваючого ухилення від виконання відповідачем зобов?язань щодо укладення основного договору та у подальшому ухилення від повернення забезпечувального платежу. Позивачка потребує значних моральних ресурсів та зусиль для відновлення своїх порушених прав, повернення грошових коштів та збитків, завданих відповідачем через його незаконні дії, що призвели до судової тяганини. Відшукання матеріальних джерел для захисту своїх прав у суді, а також наявність вимушеного судового процесу спричиняє моральний тиск на позивачку та негативно впливає на її психологічне самопочуття. Триваюче ухилення відповідача від підписання основного договору, за яким позивачка набула б право власності на квартиру, за яку вона сплатила кошти, та подальше неповернення відповідачем значної суми забезпечувального платежу призвело до дестабілізації морального стану позивачки через хвилювання щодо майбутнього та можливості отримати те, на що вона розраховувала під час підписання договору (набуття квартири у власність). Такі обставини вибили позивачку з душевної рівноваги, позбавили сну та нормального психологічного стану. Позивачка вважала, що з урахуванням характеру її порушених прав та завданих збитків достатнім розміром компенсації, що відповідає моральним стражданням, перенесеним позивачкою, є 10 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Подільський районний суд м. Києва рішенням від 29 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Давидюк К.О. 24 жовтня 2025 року засобами поштового зв'язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушення відповідачем умов попереднього договору, оскільки не врахував, що забезпечувальний платіж був сформований і сплачений у повному обсязі, обов'язок укласти основний договір у визначений строк настав, проте відповідач його не виконав, безпідставно посилаючись на положення постанови КМУ від 03.03.2022 № 187 та накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2023 (справа № 761/19172/23) арешт.
Вважає, що суд першої інстанції неправильно оцінив правову природу забезпечувального платежу та помилково не визнав його фактично повною ціною квартири, погодженою сторонами, що призвело до хибних висновків щодо відсутності у позивача права вимагати у відповідача укладення основного договору або повернення сплачених коштів.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поклав негативні наслідки неукладення основного договору на позивача, хоча саме відповідач не вчинив жодних дій для його укладення та фактично ухилився від виконання взятих на себе зобов'язань без повідомлення про будь-які форс-мажорні обставини відповідно до умов договору.
Вважає, що суд неповно з'ясував обставини справи та неправильно оцінив докази, зокрема щодо фактичного користування позивачем квартирою як єдиним житлом і втрати нею реальної можливості набути право власності на нерухоме майно у погоджені строки та за погодженою ціною.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не подав, 19 січня 2026 року подав заперечення (пояснення) аналогічні відзиву на позовну заяву, у яких просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та оскаржуване рішення залишити без змін.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник позивач - адвокат Давидюк К.О. апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Пересунько С.С. проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 29.09.2020 між ОСОБА_1 (покупцем) та АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» (продавцем) укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. та зареєстровано в реєстрі за № 1709.
Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору, сторони зобов'язались в майбутньому, в строк, обумовлений в п. 6.1 цього договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна (основний), на умовах і в порядку, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.2 зазначеного договору, сторони погодили, що предметом основного договору купівлі-продажу нерухомого майна буде квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 1.3 договору, майно належить продавцю на підстав іпотечного договору № 014-732-ЗП від 28.08.2008.
Відповідно до п. 1.4 договору, сторони домовились про те, що до моменту визначеного у цьому договорі, продавець передає, а покупець отримує на строкове зберігання на умовах, визначених цим договором, майно зазначене у п. 1.2 цього договору.
Згідно з п. 2.2 договору, з метою підтвердження та реалізації своїх намірів щодо укладення основного договору і своєї платоспроможності, покупець перераховує у порядку, строки та на умовах, визначених цим договором, грошові кошти в сумі 732 054,00 грн без ПДВ. В день підписання основного договору, зазначена сума буде зарахована у належні з покупця платежі за основним договором.
Пунктом 2.3 зазначеного договору визначено, що забезпечувальний платіж покупець зобов'язаний перерахувати частинами відповідно до графіку внесків забезпечувального платежу, але не пізніше 30.09.2022.
Також сторони у п. 2.1 договору досягли домовленості про те, що продавець згоден продати, а покупець купити майно за ціною 732 054,00 грн без ПДВ, та зазначена ціна є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.
Наведене свідчить, що сторони обумовили те, що розмір забезпечувального платежу фактично є повною ціною квартири, за якою позивач мала набути права власності на квартиру після укладення із відповідачем основного договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до п. 4.2.1, відповідач зобов'язався укласти із позивачем основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором.
Відповідно до п. 5.4 договору, у випадку невиконання цього договору з вини продавця, він зобов'язаний повернути покупцеві протягом 10 днів з дати отримання відповідної вимоги, усю суму фактично внесеного покупцем забезпечувального платежу.
Відповідно до п. 5.5 договору, сторони обумовили, що невиконанням договору є будь-який факт, який є причиною офіційної (з винесенням відповідної постанови) відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу, відмова однієї зі сторін від підписання основного договору на визначених цим договорах умовах, не з'явлення до нотаріуса у визначений час, або невиконання основного договору, якщо цей факт доведений, чи наслідком його є розірвання основного договору (визнання його недійсним).
Також п.п. 6.1, 6.2 договору передбачено, що за домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься протягом 60 календарних днів з дати формування забезпечувального платежу у сумі, зазначеній у п. 2.2 цього договору в нотаріальній конторі, що є робочим місцем приватного нотаріуса КМНО Малого О.С. за адресою: м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 6, корпус 8. За письмовою домовленістю сторін, може бути призначене інше місце або час підписання основного договору, але в разі наявності розбіжностей, суперечок, обов'язковим для виконання є вказане у п. 6.1 час і місце укладення основного договору.
Відповідно до п. 7.1 договору, сторони обумовили, що покупець та продавець звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань за цим договором, якщо воно є наслідком дії обставин непереборної сили (пожежі, землетруси, паводки, затоплення) або іншої перешкоди, що є поза їх контролем (воєнні дії, або страйки, тощо), яким навіть уважна сторона не могла запобігти та які виникли після укладення цього договору (форс-мажорні обставини).
Відповідно до п. п. 7.1, 7.2 договору, сторона, що зазнала дії обставин непереборної сили або зіткнулась з перешкодою поза її контролем, зобов'язана негайно, не пізніше трьох днів, проінформувати іншу сторону договору про виникнення, вид та можливу тривалість дії зазначених обставин та перешкоди. Виникнення обставин та перешкоди, передбачених п. 7.1, за умови дотримання вимог п. 7.2 продовжує строк виконання зобов'язань за цим договором на період дії зазначених обставин і перешкод та звичайно необхідного строку для усунення їх наслідків. При цьому, сторони не позбавляються права обговорити та змінити умови договору.
На підставі умов зазначеного договору, та договору про зберігання нерухомого майна від 29.09.2020, відповідачем передано позивачу квартиру АДРЕСА_1 , в якій, остання, проживає на даний час, що не заперечується учасниками справи.
Так, забезпечувальний платіж був сформований в повному обсязі, у відповідності до додатку № 1 до попереднього договору купівлі-продажу майна від 29.09.2020, що підтверджується копіями квитанцій та не заперечувалось стороною позивача в ході розгляду справи.
10.02.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку, визначених попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2020.
Листом АТ «Сенс Банк» від 01.03.2023, відповідач повідомив позивача про те, що жодним чином не ухиляється і не уникає відповідальності щодо виконання передбаченого договором обов'язку про укладення основного договору. Однак, банк поінформував про існування колізії між Постановою КМУ № 187 від 03.03.2022 та законодавчими актами, що регулюють цивільні відносини сторін, що зі свого боку може нести ризик визнання нікчемним укладеного зараз основного договору відчуження майна, та відповідно скасування перереєстрації права власності на об'єкт нерухомості за позивачем, як новим власником. Банк поінформував позивача також про те, що нотаріальна спільнота та банк чекають на офіційне роз'яснення Міністерства юстиції щодо вказаної колізії.
Крім того, банк повідомив позивача про те, що в разі її бажання припинити попередній договір та повернути сплачені кошти вона вправі надіслати до банку відповідний лист-звернення.
11.03.2024 позивач повторно звернулась до відповідача із заявою, в якій просила укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку, визначених попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2020.
Листом АТ «Сенс Банк» від 19.03.2024, банк повідомив позивача про те, що жодним чином не ухиляється і не уникає відповідальності щодо виконання передбаченого договором обов'язку про укладення основного договору. Однак, на даний час на об'єкт нерухомого майна накладено арешт на підставі ухали Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2023 у справі № 761/19172/23, що є перешкодою для укладення основного договору.
Крім того, банк повідомив позивача про те, що в разі її бажання припинити попередній договір та повернути сплачені кошти вона вправі надіслати до банку відповідний лист-звернення.
10.10.2024 адвокат Суткович М.А., як представник ОСОБА_1 , надіслала до відповідача вимогу про укладення основного договору купівлі-продажу квартири, а у разі неможливості укладення основного договору перерахувати грошові кошти в загальній сумі 1 584 319,18 грн.
Листом АТ «Сенс Банк» від 21.10.2024, банк повідомив адвоката Суткович М.А. про те, що нею не додано до запиту від 10.10.2024 належним чином завірений письмовий дозвіл клієнта банку на розкриття інформації, що містить банківську таємницю, а відтак банк відмовив у наданні інформації.
Інших письмових звернень позивача до банку, в тому числі щодо неналежного виконання умов попереднього договору, припинення/розірвання договору та повернення коштів, матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення позивача, як сторони договору, до нотаріуса, в тому числі, визначеного сторонами в п. 6.1 попереднього договору.
Крім того, посилання на докази, які б підтверджували невиконання договору, а саме будь-якого факту, який є причиною офіційної (з винесенням відповідної постанови) відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу, відмова однієї зі сторін від підписання основного договору на визначених цим договорах умовах, нез'явлення до нотаріуса у визначений час, - матеріали справи також не містять.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає враховуючи таке.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з абзацами 1, 4 ч. 1, чч. 2, 3 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок не укладення основного договору зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється (постанова Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18).
Провівши системний аналіз статті 635 ЦК України можна виснувати, що єдиним зобов'язанням сторін за попереднім договором є зобов'язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов'язання, однак, якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов'язання вважається припиненим (постанова Верховного суду від 24.07.2019 у справі № 200/14946/16-ц).
Згідно з ч. 1 ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує: 1) доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, 2) одночасно є способом платежу та 3) способом забезпечення виконання зобов'язання.
Водночас, на відміну від завдатку, аванс це лише спосіб платежу. Аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц).
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі суд першої інстанції керувався тим, що:
- достатніх та переконливих доказів того, що основний договір не було укладено з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору, а також винну бездіяльність/дію відповідача, стороною позивача суду надано не було, а наявні у справі докази переконливо про це не свідчать;
- суду не надано докази на підтвердження факту, який є причиною офіційної (з винесенням відповідної постанови) відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу, в тому числі з огляду на відмову відповідача від підписання основного договору або не з'явлення відповідача до нотаріуса у визначений час;
- незважаючи на покладення тягаря доказування на сторін рівною мірою, з умов попереднього договору не можна зробити висновок, що вказані в ньому домовленості, про які зазначає позивач, відповідачем не виконані з огляду на його винну поведінку і саме позивачу необхідно доводити факт неправомірної поведінки відповідача, що призвело до не укладення основного договору купівлі-продажу нерухомості;
- стороною позивача не доведено, що основний договір купівлі-продажу не був укладений внаслідок винних дій/бездіяльності відповідача.
Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суд з огляду на таке.
Щодо забезпечувального платежу з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції
За умовами попереднього договору позивач мав перерахувати частинами (відповідно до графіку) суму в розмірі 732 054 грн на рахунок умовного зберігання як забезпечувальний платіж, що є договірним видом забезпечення виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України, проте водночас є остаточною ціною квартири (пункти 2.1-2.3).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач кошти в загальній сумі 732 054 грн перерахувала на зазначений у попередньому договорі ескроу рахунок. Останній платіж позивач внесла в вересні 2022 року. (а. с. 33-44).
Оскільки основний договір укладений не був, сплачені кошти згідно умов попереднього договору мають бути повернуті його власнику.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами п. 5.4 попереднього договору, у випадку невиконання цього договору з вини продавця, він зобов'язаний повернути покупцеві протягом 10 днів з дати отримання відповідної вимоги, усю суму фактично внесеного покупцем забезпечувального платежу.
У справі встановлено невиконання умов попереднього договору, відповідну вимогу про повернення коштів відповідач отримав 16 жовтня 2024 року, а тому він зобов'язаний повернути кошти в розмірі 732 054 грн з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції за період з 27 жовтня 2024 року (перший день прострочення зобов'язання з повернення забезпечувального платежу) по 20 січня 2025 року (межі позовних вимог).
Відсутні підстави розраховувати прострочення повернення коштів з 28 листопада 2022 року як визначено позивачем, оскільки обов'язок повернути кошти в розмірі 732 054 грн виник лише через 10 днів після пред'явлення такої вимоги (попередні листи позивача стосувалися вимоги укласти основний договір, обов'язок щодо укладення якого настав 28 листопада 2022 року, а не повернути сплачені кошти).
При розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за вказаний період колегія суддів керується методикою розрахунку, яка визначена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, а саме, інфляційні втрати розраховується за формулою: [Сума боргу] * [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу], а три проценти річних розраховується за формулою: [Сума боргу] * [Процентна ставка] / 100% / 365 днів * [Кількість днів].
Згідно з інформаційним листом Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17 липня 2012 року № 01-06/928/2012 інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням даного місяця.
За відомостями Державної служби статистики України індекс споживчих цін за вказаний період були такими: листопад 2024 - 101,9 %, грудень 2024 - 101,4 %, січень 2025 року - 101,2 %.
Таким чином, розрахунок сукупного індексу інфляції вираховується судом за такою формулою: 101,9 % * 101,4 % * 101,2 % = 104,57 %, а інфляційні втрати за вказаний період становлять 33 454,87 грн (732 054 * 104,57 % - 732 054).
Розрахунок 3 % річних колегія суддів проводить таким чином: 732 054 грн * 3 % / 365 днів * 86 днів = 5 174,52 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню забезпечувальний платіж (732 054 грн), з урахуванням 3 % річних (5 174,52 грн) та інфляційних втрат (33 454,87 грн) за період з 27 жовтня 2024 року по 20 січня 2025 року в загального розмірі 770 683,39 грн.
Рішення суду першої інстанції всупереч приписам п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України не містить мотивів щодо відмови в задоволенні цих позовних вимог, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення таких позовних вимог.
Щодо відшкодування збитків
Відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Судом встановлено, що основний договір не був укладений протягом 60 днів, після внесення позивачкою всієї домовленої ціни квартири безпідставно, оскільки припущення відповідача про те, що такий договір міг бути визнаний нікчемним, не доводить непереборної обставини для укладення такого договору. Разом з тим з часу накладення арешту на спірну квартиру - 06 червня 2023 року, який вже був накладений після закінчення строку в який основний договір повинен був бути укладений , є тією обставиною, яка дійсно перешкоджала укладенню основного договору та не залежала від волі відповідача.
Вимога про стягнення 2 533 446 грн збитків як витрат, які позивач має зробити для відновлення свого порушеного права, є необґрунтованою, оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами, що на момент укладення попереднього договору вона мала реальну можливість придбати за погоджену сторонами суму 732 054 грн квартиру, аналогічну за споживчими характеристиками (місцезнаходженням, площею, технічним станом, поверховістю, рівнем інженерного забезпечення тощо) тій, яка є предметом спірного договору, а тому відсутні підстави вважати, що різниця між ціною, визначеною сторонами у попередньому договорі, та ринковою вартістю квартири станом на час звернення до суду становить саме реальні збитки позивачки у розумінні ст. 22 ЦК України.
Крім того, заявляючи до стягнення вказану суму як витрати, які вона мусить зробити для відновлення порушеного права, позивачка фактично ототожнює збитки із загальним зростанням цін на нерухомість, тоді як сам по собі факт підвищення ринкової вартості майна у часі не свідчить про наявність у неї майнових втрат саме внаслідок порушення відповідачем зобов'язання, без встановлення прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заявленими витратами, а також без підтвердження реальності та необхідності таких витрат.
Окремо суд враховує, що на оцінку вартості спірної квартири, яка мала бути передана позивачці у власність, міг істотно вплинути здійснений нею ремонт та поліпшення об'єкта під час фактичного користування ним, а тому визначення розміру «різниці у вартості» без відокремлення впливу таких поліпшень не дає підстав вважати, що заявлена до стягнення сума є саме збитками позивачки, завданими простроченням укладення основного договору.
Згідно з умовами договору позивачка зобов'язана була узгоджувати всі поліпшення з позивачем. Такі докази суду не подавались, та і для визначення розміру збитків позивачка не посилалась на те, що ринкова вартість квартири, яка була предметом договору на час укладення попереднього договору становила саме 732 054 грн, а збільшилась така вартість саме внаслідок проведеного нею ремонту, та через те, що з позивачкою в 2023 році не був укладений основний договір.
За обставинами цієї справи позивачка більш ніж 5 років користувалась та користується квартирою, щодо переходу права власності на яку не був укладений основний договір. Відповідач не ставить питання про позбавлення позивачки права на користування квартирою, а тому позивачка на власний розсуд прийняла рішення відмовитись від квартири та повернути аванс, а тому ринкова вартість аналогічної квартири не є реальними збитками позивачки в розумінні ст. 22 ЦК України.
Посилання на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 367/6346/17 є безпідставними, оскільки фактичні обставини тієї справи є відмінними від цієї справи. Зокрема, у цій справі позивачка користується майном, щодо якого не укладений основний договір на протязі 5 років і продовжує користуватись квартирою і на час вирішення справи апеляційним судом. Питання про повернення сплачених нею коштів поставила лише в кінці 2024 року.
Щодо моральної шкоди
За загальним правилом, визначеним у ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Колегія суддів вважає, що оскільки підставою виникнення обов'язку відшкодувати моральну шкоду є правопорушення (протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідача), то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи. Моральна шкода, як правило, супроводжує будь-яке порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу.
Крім того, практикою ЄСПЛ у подібних категоріях справ визначена презумпція моральної шкоди: у разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчувати страждання (моральну шкоду).
У п. 37 рішення в справі «Недайборщ проти Російської Федерації» від 01.07.2010 ЄСПЛ зазначив: «Суд нагадує свою незмінну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс», тому позивачу не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника розмір моральної шкоди має визначатися судом в межах справедливого розгляду конкретної справи».
Наявність моральної шкоди позивачка мотивувала тим, що внаслідок протиправними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди, яка полягає душевних страждань та втрати емоційної рівноваги внаслідок триваючого ухилення від виконання відповідачем зобов?язань щодо укладення основного договору та у подальшому ухилення від повернення забезпечувального платежу. Позивачка потребує значних моральних ресурсів та зусиль для відновлення своїх порушених прав, повернення грошових коштів та збитків, завданих відповідачем через його незаконні дії, що призвели до судової тяганини. Відшукання матеріальних джерел для захисту своїх прав у суді, а також наявність вимушеного судового процесу спричиняє моральний тиск на позивачку та негативно впливає на її психологічне самопочуття. Триваюче ухилення відповідача від підписання основного договору, за яким позивачка набула б право власності на квартиру, за яку вона сплатила кошти, та подальше неповернення відповідачем значної суми забезпечувального платежу призвело до дестабілізації морального стану позивачки через хвилювання щодо майбутнього та можливості отримати те, на що вона розраховувала під час підписання договору (набуття квартири у власність). Такі обставини вибили позивачку з душевної рівноваги, позбавили сну та нормального психологічного стану. Позивачка вважала, що з урахуванням характеру її порушених прав та завданих збитків достатнім розміром компенсації, що відповідає моральним стражданням, перенесеним позивачкою, є 10 000 грн.
Колегія суддів зазначає, що наведені позивачкою обставини підтверджують наявність у неї моральних страждань, які виникли внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо невиконання взятих на себе зобов'язань за попереднім договором. Зокрема, встановлене затягування процесу укладення основного договору, на який позивачка обґрунтовано розраховувала, та подальше безпідставне неповернення значної суми грошових коштів, сплачених у вигляді забезпечувального платежу, призвели до тривалого психоемоційного напруження, почуття невизначеності, втрати емоційної рівноваги та погіршення психологічного стану позивачки.
Суд бере до уваги, що спірні правовідносини пов'язані із єдиним житлом позивачки, а тому неспроможність реалізувати своє право на набуття у власність квартири, за яку нею було повністю сплачено кошти, є істотним фактором, що викликав у неї почуття тривоги щодо забезпечення житлових умов та її майбутнього. Крім того, участь у вимушеному судовому процесі, необхідність витрачати ресурси на захист своїх порушених прав та відшукання шляхів повернення значної суми коштів ускладнює її матеріальний і моральний стан, завдає додаткового стресу та емоційного виснаження.
З урахуванням наведеного, характеру допущених порушень, тривалості їх впливу на позивачку та розумного уявлення про реакцію середньостатистичної особи на подібні обставини, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи позивачки про наявність моральної шкоди та вважає, що заявлена до стягнення сума в розмірі 10 000 грн є співмірною характеру і тривалості пережитих позивачкою душевних страждань та відповідає засадам справедливості.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, установила, що при вирішенні справи суд першої інстанції в порушенням норм матеріального та процесуального права неповно з'ясував обставини справи щодо підстав для повернення забезпечувального платежу та протиправного невиконання відповідачем зобов'язань за попереднім договором, унаслідок чого дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат. Указане є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення таких позовних вимог. Вимоги про відшкодування моральної шкоди також безпідставно не задоволені судом. Водночас колегія суддів встановила не доведеність позивачкою вимог про відшкодування збитків в розмірі різниці між ринковою вартістю квартири станом на 2025 рік, в якій проживає позивачка та розміром тієї суми за яку сторони домовились цю ж квартиру відчужити станом на дату укладення попереднього договору.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги задоволено частково, а саме на 22,58 % (780 683,39 грн / 3 458 078,68 грн * 100 %), а тому з відповідача на користь позивача підлягає сплачений нею судовий збір за подання позову (а. с. 84) та апеляційної скарги (а. с. 206) в розмірі 8 546,53 грн ([15 140 + 22 710]* 22,58 %).
Окрім цього в апеляційній скарзі заявлено клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-4 ст.137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У матеріалах справи є такі докази, що стосуються надання правничої допомоги позивачу:
1) договір про надання правничої (правової) допомоги № 20250428/2 від 28 квітня 2025 року, укладений між АО «Компетенс» та ОСОБА_1 (а. с. 144);
2) доручення як додаток № 2 до Договору, відповідно до якого сторони погодили тариф 2 090 грн/год (а. с. 145);
3) платіжні інструкції на загальну суму 29 016 грн (а. с. 145 зворот - 147, 167).
4) детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) у суді першої інстанції на суму 24 894 грн (а. с. 140):
- складання позовної заяви (5 год);
- складення відповіді на відзив (2 год);
- участь у судових засіданнях 29.04.2025, 12.06.2025 (2 год / 1 засідання);
- складання клопотання про долучення доказів понесення судових витрат (1 год);
5) детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) у суді апеляційної інстанції на суму 22 990 грн (а. с. 209):
- складання апеляційної скарги (5 год);
- складення попереднього розрахунку суми судових витрат (1 год);
- складання клопотання про долучення доказів понесення судових витрат;
- участь у судових засіданнях по справі (2 год / 1 засідання);
Матеріалами справи підтверджено, що представник позивача подав позов (а. с. 1), відповідь на відзив (а. с. 118), клопотання про долучення доказів понесення судових витрат (а. с. 165), апеляційну скаргу (а. с. 191), попередній розрахунок суми судових витрат (а. с. 208).
Водночас у судове засідання 29.04.2025 учасники справи, зокрема представник позивача, не з'явилися, ухвала про закриття підготовчого провадження у справі постановлена за відсутності учасників справи (а. с. 133-135). Аналогічно у судове засідання 12.06.2025 учасники справи не з'явилися (а. с. 149).
Окрім цього, складання клопотань про долучення доказів понесення судових витрат, а також попереднього розрахунку суми судових витрат не є витратами, що стосуються розгляду справи, а тому не підлягають відшкодуванню.
З урахуванням викладеного, реальними, доведеними та розумними витратами є витрати щодо складення позовної заяви (5 год), відповіді на відзив (2 год), апеляційної скарги (5 год) та участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 20 січня 2026 року (1 год). Усього 13 год, тобто 27 170 грн.
Частиною 5 та 6 статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16.
У справі № 910/906/18 Верховний Суд погодився з наявністю підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, оскільки їх розмір був обґрунтований, а відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з наданням розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до даної справи.
Оскільки від сторони відповідача не надійшло заяви чи клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає заявлений розмір розумним та обґрунтованим, підстави для його зменшення у апеляційного суду відсутні.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 6 135 грн (27 170 грн * 22,58 %).
Усього підлягає стягненню судових витрат з відповідача на користь позивача: 14 681,51 грн.
Керуючись ст. 13, 76-81, 141, 259, 263, 268, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Давидюк Катериною Олександрівною, - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення такого змісту.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення авансу, неустойки, збитків та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 :
- аванс, сплачений за попереднім договором купівлі-продажу від 29 вересня 2020 року у розмірі 732 054 грн;
- 3 % річних за період з 27 жовтня 2024 року по 20 січня 2025 року в розмірі 5 174,52 грн;
- інфляційні втрати за період з 27 жовтня 2024 року по 20 січня 2025 року в розмірі 33 454,87 грн;
- моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Усього: 780 683,39 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 546,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 135 грн, а всього судових витрат: 14 681,51 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 27 січня 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова