27 січня 2026 року місто Київ.
Справа № 759/24170/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4251/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Головуючого судді: Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України, в інтересах якого діє Смирнова Софія Костянтинівна, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року (у складі судді Сенька М.Ф., інформація щодо дати виготовлення повного тексту судового рішення відсутня) та на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року (у складі судді Сенька М.Ф., інформація щодо дати виготовлення повного тексту судового рішення відсутня).
у справі за позовом Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-
У грудні 2023 року представник Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України-Богославець Б. звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди 404652, 72 грн та судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ОСОБА_1 31 січня 2023 року о 19 годині 00 хвилин, у місті Києві на проспекті Перемоги, 139, керуючи автомобілем «Тойота Камрі» державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, в результаті чого здійснив наїзд на пластиковий блок і в подальшому у некерованому стані зіткнувся з транспортним засобом «Богдан» державний номерний знак НОМЕР_2 , при ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2023 року ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності, та встановлено, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стало порушення вимог п. 12.1 ПІДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України.
Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди Автобазі Управління справами Апарату Верховної Ради України було завдано матеріальної шкоди, яка визначена висновком експерта автотоварознавчого дослідження № 2053 від 09 вересня 2023 року, згідно якого для відновлення автомобіля позивача державний номерний знак НОМЕР_3 необхідна сума становить 404 652, 72 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Крім того, представником відповідача - адвокатом Новак Н.Ю. було подано заяву про відшкодування судових витрат, відповідно до якої відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму в розмірі 31 500 грн.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року заяву про ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання про судові витрати задоволено частково.
Стягнуто з Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені витрати, пов'язані з розглядом справи на оплату професійної правничої допомоги, в розмірі 10 000 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач Автобаза Управління справами Апарату Верховної Ради України, в інтересах якого діє Смирнова С.К., 30 вересня 2025 року подав через Святошинський районний суд міста Києва до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить:
-скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги,
-скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року та ухвалити нове додаткове рішення, яким у задоволенні заяви відповідача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю,
-судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що єдиною підставою для відмови в задоволенні позову, як зазначено в рішенні Святошинського районного суду м. Кисва від 11 квітня 2024 року, є відсутність в матеріалах справи довідки про середню заробітну плату (дохід) відповідача за останні два календарні місяці роботи відповідача у позивача, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, що позбавляє суд самостійно обчислити середній заробіток відповідача, проте апелянт вважає, що дане твердження не відповідає дійсності та беззаперечно спростовується наявними в матеріалах справі доказами, а саме: Довідкою про доходи відповідача поданою представником апелянта 11 квітня 2024 року під час судового засідання, як додаток до відповіді на відзив від 18 березня 2024 року № 15-2/28-182 , яка була належним чином долучена до матеріалів справи у встановленому процесуальному порядку, що підтверджується наступним: довідкою про доходи відповідача №15-2/28-667 від 04 серпня 2023 року (том 2, а.с. 34) із відомостями про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату за листопад та грудень 2022 року . яка є додатком до відповіді на відзив від 18 березня 2024 року № 15-2/28-182 (том 2 а.с. з 28 по 31); в протоколі судового засідання від 11 квітня 2024 року (том 2 а.с. з 35 по 38) зафіксовано подачу представником апелянта відповіді на відзив з додатками.
Щодо скасування додаткового рішення апелянт вказує, що ні представник відповідача, ні сам відповідач не надали суду жодного належного опису робіт, витраченого часу та жодного доказу оплати послуг за надання професійної правової допомоги.
Зазначає, що інформація, зазначена в акті приймання передачі правової допомоги від 12 квітня 2024 року, не містить ані витрат часу, ані конкретного переліку робіт, необхідних для надання правничої допомоги. Подання таких даних є обов?язковою умовою для обґрунтування витрат та їх компенсації. Водночас в матеріалах справі відсутні належні докази обґрунтованості заявлених витрат, що свідчить про їх завищений характер. Неподання розрахунку витрат часу на кожен вид роботи позбавляє відповідача можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, що є підставою для відмови у їх стягненні.
30 листопада 2025 року до Кивського апеляційного суду надійшов відзив в якому відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін. Також просив стягнути з позивача витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.
У відзиві відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, який апелянтом не спростований, що ОСОБА_1 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди у зв'язку з ДТП за його участі, що відбулося 31 січня 2023 року, тобто під час виконання ним трудових обов'язків.
Вказує, що встановлені судом першої інстанції обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи та досліджених судом письмових доказів підтверджують висновок про те, що відповідальність відповідача за нанесені ним матеріальні збитки внаслідок ДТП обмежується його середньомісячним заробітком, проте позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження його розміру, що унеможливило задоволення заявлених позивачем вимог навіть частково. Доводи апеляційної скарги правомірність відмови місцевим судом у задоволенні позову - не спростовують. Матеріали справи підстав для скасування судового рішення, встановлених ст. 378 ЦПК України, - не містять.
Просить постановити рішення, яким у задоволенні апеляційної скарги Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року та додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року - відмовити, а оскаржувані рішення Святошинського районного суду міста - залишити без змін. Судові витрати по справі, в тому числі витрати на професійну правову допомогу адвоката, покласти на апелянта.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 20 січня 2026 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи.
В судове засідання, призначене на 20 січня 2026 року до Київського апеляційного суду з'явились представники позивача - Смирнова С.К. та Сидорук Є.С., які підтримали апеляційну скаргу просили задовольнити позов.
В судове засідання, призначене на 20 січня 2026 року до Київського апеляційного суду з'явився представник відповідача - адвокат Новак Н.Ю., яка визнала, що відповідач може нести відповідальність в межах середньомісячного заробітку за останні 2 місяці роботи перед вчиненням ДТП. Проте через не подання до районного суду доказів про такий заробіток. Суд правомірно відмовив в задовоелнні позову. Просила стягнути витрати на правничу допомогу в апеляційному суді у розмірі 9 тисяч гривень.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, доповідь головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам оскаржувнане рішення суду першої інстанції частково не відповідає.
Відмовдляючи у задоволенні позову про відшкодування шкоди в межах середнього заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що суду не була надана довідка про такий заобіток, за якою суд мав би можливість обрахувати розмір шкоди, який зобов'язаний відшкодувати працівник, відповідно до постанови № 100 КМ України.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів частково не погоджується, виходячи із наступних обставин.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Управління справами Апарату Верховної Ради України№202-ВК від 08 листопада 2019 року ОСОБА_1 був прийняти на посаду водія з 11 листопада 2019 року, з терміном випробування один місяць оплату праці по третьому класу.
Відповідно до наказу директора Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України «Про закріплення транспортних засобів» №15-2/03-1-17 від 17 січня 2022 року за ОСОБА_1 був закріплений автомобіль TOYOTA CAMRY державний номерний знак НОМЕР_4 .
31 січня 2023 року о 19:00, у місті Києві на проспекті Перемоги, 139, ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Тойота Камрі» державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, в результаті чого здійснив наїзд на пластиковий блок і в подальшому у некерованому стані зіткнувся з транспортним засобом «Богдан» державний номерний знак НОМЕР_2 , в наслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Актом розслідування нещасного випадку, що стався 31 січня 2023 року, затвердженого директором Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України Б.Богославець, згідно графіку роботи водіїв автотранспортних засобів відділу відповідач перебував на роботі 31 січня 2023 року з 08:00 год. до 21:00 год., виконував завдання щодо транспортного обслуговування за замовленням співробітників Верховної Ради України на автомобілі марки TOYOTA CAMRY державний номерний знак НОМЕР_4 .
Згідно наказу директора Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України «Про звільнення ОСОБА_1 » № 314-ВК від 09 серпня 2023 року ОСОБА_1 був звільнений з посади водія за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 1 статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).
У Переліку, затвердженому Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці та соціальним питанням від 28 грудня 1977 року № 447/24, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, зазначені посади і роботи, що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва.
Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку № 447/24 не зазначені, або якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов'язки, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з вини робітника шкоди.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 303/3693/15-ц (провадження № 61-5969св18) та від 29 жовтня 2020 року у справі № 264/2076/17 (провадження № 61-1146св19).
Посада водія автотранспортних засобів не входить до Переліку № 447/24 і такі трудові функції не передбачають таких дій як забезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва. Не передбачають вони і дій, пов'язаних зі збереженням транспортного засобу, який використовує водій під час перевезення пасажирів чи вантажу.
Таким чином, суд першої інстанції в цій частині дійшов правильного висновку, що відповідач не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір про повну матеріальну відповідальність.
Тому, ОСОБА_1 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди у зв?язку з ДТП за його участі, що відбулося 31 січня 2023 року, тобто під час виконання ним трудових обов?язків.
Разом з тим, відповідно до вищенаведених норм, відповідач повинен нести відповідальність в межах середньомісячної заробітної плати. Згідно «Узагальнення про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» від 01.09.2015 при визначенні середнього місячного заробітку суди повинні враховувати, що він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Відповідно до вказаного порядку в редакції, станом на 2023 рік , обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять довідки про середню заробітну плату (дохід) відповідача, яка надавала б суду можливість вирішити спір відповідно до Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Відповідно до абз. 4, п. 2, розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100 (зі змінами і доповненнями) період, за яким обчислюється середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
З матеріалів справи вбачається, що ДТП відбулось 31 січня 2023 року тому обчислення середньої заробітної плати повинно відбуватись з виплат за листопад 2022 рік та грудень 2022 рік.
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи, а саме том 2 а.с.34 містить Довідку про доходи ОСОБА_1 №15-2/28-667 від 04 серпня 2023 року за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому сталась ДТП.
З вказаної довідки вбачається, що середньомісячна зарплата відповідача складає 19 289 гривень 85 копійок.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що середньомісячна заробітна плата відповідача становить 19 289 гривень 85 копійок, її розмір підтверджено довідкою наявною в матеріалах справи, а тому висновок суду про недоведеність позовних вимог в частині відшкодування шкоди в межах середньої заробітної плати за один місяць не відповідає встановленим обставинам .
Щодо додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року колегія зазначає наступне.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом пяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження розміру понесених відповідачем витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, в матеріалах справи містяться: договір №11/23 про надання правової (правничої) допомоги від 18 березня 2023 року, додаткова угода №1 до договору про надання правової допопомги №11/23, згідно якого встановлено вартість винагороди, акт прийому наданої правничої допомоги згідно договору № 11/23.
Суд першої інстанції врахував заперечення позивача, щодо розміру заявлених в суді першої інстанції витрат, та дійшов обгрунтованого висновку, що за подачу відзиву на позов, участь в судових засіданнях в суді першої інстанції , а також інші процесуальні дії проведені адвокатом, розумним та обгрунтованим розміром витрат відповідача є сума 10 000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду вимоги позивача задовольняються частково на 4,8 відсотків, відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають сятгненню витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 9520 грн.- пропорційно до задоволених вимог.
Доводи скарги про те, що витрати на правничу допомогу не стягуються, через те, що відсутні квитанції оплати відповідачем таких витрат, не грунтуються на законі, оскільки відповідно до ст. 137 ЦПК України відшкодовуються не лише сплачені витрати, а і ті, що підлягають сплаті.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачу надавалась правнича допомога у виді складання відзиву на позов, подачі клопотань, складання відзиву на апеляційну скаргу та участь в судових засіданняях як в суді першої так і апеляційному суді.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.48 постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Безпідставними є доводи про те, що відповідач не обгрунтував за які послуги такі витрати мають бути стягнуті. Відсутність зазначення годин роботи адвоката не свідчить, що вона не надавала розрахунок витрат.
На підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт у визначеному районним судом розмірі є довденим.
В апеляційному суді адвокат зазначила про правничу допомогу у виді складання відзиву на апеляційну скаргу та участь в одному судовому засідання, та просила стягнути 6000 грн. Такі витрати є обгрунтованими, відповідають критерію розумності і є доведеним, що така правнича допомога надана, а тому пропорційно до задоволених вимог з позивача на користь відповідача підлягає стягненню за надання правничої допомоги в апеляційному суді 5712 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 291 гривня 35 копійок та 437 гривень 03 копійки за подачу апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року- скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задовоелння позову та про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України, в інтересах якого діє Смирнова Софія Костянтинівна - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року - скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України у відшкодування майнової шкоди 19 289 (дев'ятнадцять тисяч двісті вісімдесят дев'ять) гривень 85 копійок та судовий збір 291 (двісті дев'яносто одна) гривня 35 копійок за подачу позову та 437 (чотириста тридцять сім) гривень 03 копійки за подачу апеляційної скарги.
Стягнути з Автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9 520 (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять) гривень у суді першої інстанції та 5 712 (п'ять тисяч сімсот дванадцять) гривень в апеляційному суді.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 27 січня 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова