Провадження № 11-кп/824/2099/2026
ЄУН: 357/6045/25 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
15 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого
ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з повною середньою освітою, не одруженого, до засудження працюючого столяром ЖЕД № 411, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого:
- 18 лютого 2002 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ст.15, ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. Не звільнявся;
- 14 травня 2002 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 3 ст.187 КК України із застосуванням ст. 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 4 серпня 2004 року умовно-достроково на 1 рік 2дні;
- 22 лютого 2005 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ст. 121 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України на 6 років позбавлення волі. Звільнений 2 січня 2009 року умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 11 днів;
- 24 липня 2015 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 187 КК України, із врахуванням ч.5 ст. 72 КК України на 7 років позбавлення волі. Звільнений 22 лютого 2016 року по відбуттю строку;
- 22 липня 2016 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст.185, ч. 2 ст. 185 КК України на 4 місяці арешту;
- 10 січня 2020 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України на 8 років позбавлення волі,
про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, в порядку ст. 82 КК України,
на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 року,
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про зміну невідбутої частини покарання більш м'яким, в порядку ст. 82 КК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 року як необґрунтовану та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_8 щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, в порядку ст. 82 КК України.
Захисник, посилаючись на положення ст. 82 КК України, ч. 1 ст. 6 КВК України, зазначає, що засуджений своєю сумлінною поведінкою довів, що він став на шлях виправлення, що у своїй сукупності свідчить про позитивний процес, а також сукупність даних, які характеризують особу засудженого за час відбування покарання, у тому числі його працевлаштованість та відсутність стягнень, на переконання захисника, свідчить про можливість застосування до ОСОБА_8 заміни покарання більш м'яким.
Захисник та засуджений, який згідно з даними Державної установи «Білоцерківська виправна колонія» звільнений 9 грудня 2025 року у зв'язку з відбуття строку покарання за вироком суду, належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду, до суду не з'явились, будь-яких заяв та клопотань не подавали.
Зважаючи на позицію прокурора, встановлені обставини щодо звільнення засудженого з місць позбавлення волі,положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_8 засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року за ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України, на 8 років позбавлення волі.
Засуджений звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою про заміну невідбутої частини призначеного покарання більш м'яким, яка обґрунтоване тим, що він своєю сумлінною поведінкою довів своє виправлення, а тому йому необхідно замінити невідбуту частину покарання більш м'яким.
Суд першої інстанції, вислухавши засудженого, який підтримав свою заяву та просив задовольнити, вказавши, що він виправився, вину у скоєному визнав, він більше не хоче скоювати злочини, що своєю поведінкою довів своє виправлення, та йому необхідно замінити невідбуту частину покарання у виді 7 місяців позбавлення волі на більш м'яким, а саме на обмеження волі; захисника засудженого, який підтримав доводи, викладені у заяві; представника колонії, який вважав, що у задоволенні клопотання засудженого слід відмовити, оскільки останній має недостатній ступінь виправлення, а, окрім того, відповідно до ст. 61 КК України заміна покарання у даному конкретному випадку погіршить становище засудженого; прокурора, який підтримав позицію представника колонії та заперечував проти задоволення клопотання, наголосивши, що засуджений не став на шлях виправлення; дослідивши наявні матеріали, дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви.
Ухвала суду обґрунтована тим, що початок строку відбуття покарання засудженого - 9 грудня 2017 року, кінець строку 9 грудня 2025 року. З наявних матеріалів встановлено, що у Державній установі «Білоцерківська виправна колонія № 35» ОСОБА_8 відбуває покарання з 17 лютого 2022 року. За час відбування покарання характеризується посередньо, режим відбування покарання порушує, за що мав 6 стягнень, які погашені, заохочень не має. Працевлаштований помічником оператора на дільниці з обробки деревини, наказ № 60 ПР/ВР від 26 лютого 2025 року. Підтримує рівні взаємовідносини з іншими засудженими, як позитивної так і негативної спрямованості, адекватно реагує на критику у свою адресу. Не конфліктний. Намагається дотримуватися правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення до персоналу установи з метою встановлення поблажливого ставлення до себе. В цілому стриманий, агресій не проявляє. Свідомо не виконує передбачені законом вимоги персоналу установи. Намагається утримувати в чистоті та порядку своє спальне місце та приліжкову тумбочку, не завжди має охайний зовнішній вигляд. Має шкідливі звички. Умисно уникає виконання робіт із самообслуговування, не бачить необхідності у самостійному їх виконанні. Свідомо уникає виконання робіт по благоустрою установи або перекладає їх виконання на інших засуджених. Не приймає особисту участь у виховних заходах які проводять в установі. Не бере участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу на засуджених. Не підвищував свої професійно-технічні навички та наявний загальноосвітній рівень. Не бере участь у роботі самодіяльних організацій. Підтримує соціально-корисні зв'язки з рідними та близькими родичами.
Окрім того, з наданих матеріалів убачається, що відповідно до витягу з протоколу № 12 від 24 березня 2022 року комісією установи відмовлено в переведені засудженого з дільниці ресоалізації до дільниці соціальної реабілітації у зв'язку з тим, що він має недостатній ступінь виправлення. Також відмовлено у заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням у зв'язку з тим, що засуджений має недостатній ступінь виправлення.
Згідно з даними протоколу №15 від 9 квітня 2025 року комісією установи відмовлено в умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання у зв'язку з тим, що не довів своє виправлення.
Також судом враховано, що ОСОБА_8 засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2002 року за ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. З місць позбавленні волі не звільнявся та 14 травня 2002 року знову засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 3 ст.187 КК України із застосуванням ст. 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі. 4 серпня 2004 року ОСОБА_8 звільнений умовно-достроково на 1 рік 2дні. Однак, у період умовно-дострокового звільнення ОСОБА_8 на шлях виправлення не став та знову вчинив злочин, за яким останнього було засуджено 22 лютого 2005 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ст. 121 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України, на 6 років позбавлення волі. ОСОБА_8 був звільнений 2 січня 2009 року умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 11 днів. Проте, ОСОБА_8 знову вчинив злочин, за що був засуджений 24 липня 2015 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 187 КК України, з врахуванням ч.5 ст. 72 КК України, на 7 років позбавлення волі. Звільнений 22 лютого 2016 року по відбуттю строку покарання. При цьому 22 липня 2016 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_8 засуджений за ч. 2 ст. 1,5 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України на 4 місяці арешту. Разом з тим, після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_8 на шлях виправлення не став та знову вчинив злочин, за який був засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року за ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 186 КК України, з застосуванням ст. 70 КК України, на 8 років позбавлення волі.
Разом із тим, ОСОБА_8 раніше неодноразово засуджувався та відбував покарання в місцях позбавлення волі, звільнявся умовно -достроково, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив злочин.
Зазначені факти свідчать про стійку тенденцію засудженого на систематичне вчинення злочинів та небажання ставати на шлях перевиховання та виправлення.
Крім того, хоча ОСОБА_8 і працевлаштований в установі відбування покарань, однак за час відбування покарання характеризується посередньо, режим відбування покарання порушує, за що мав 6 стягнень, які погашені. Також свідомо не виконує передбачені законом вимоги персоналу установи, не завжди має охайний зовнішній вигляд, має шкідливі звички. Крім того, умисно уникає виконання робіт із самообслуговування, не бачить необхідності у самостійному їх виконанні. Свідомо уникає виконання робіт по благоустрою установи або перекладає їх виконання на інших засуджених. Не приймає особисту участь у виховних заходах які проводять в установі. Не бере участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу на засуджених. Не підвищував свої професійно-технічні навички та наявний загальноосвітній рівень. Не бере участь у роботі самодіяльних організацій.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення клопотання. При цьому суд акцентував увагу, що матеріали особової справи не відображають процес виправлення засудженого протягом всього періоду відбування ним покарання, зміст вищезазначених матеріалів не свідчить, що цілі покарання досягнуті.
Окрім того, судом враховано, що питання про можливість заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким покаранням є правом, а не обов'язком суду.
З таким рішенням суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 82 КК України невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Відповідно до ч. 3 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
За змістом ч.1 ст.6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Отже, зі змісту вказаних норм випливає, що заміна невідбутої частини покарання іншим більш м'яким може бути застосована, якщо зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов'язків у період відбування покарання засвідчили успішність процесу виправлення і можливість ефективного продовження його за умови застосування до засудженого більш м'якого виду покарання, тобто, у тих випадках, коли засуджені твердо стали на шлях виправлення, але до кінця не виправились, що такі засуджені повинні відчувати на собі у подальшому виправний вплив, який можливий у процесі відбування іншого, більш м'якого виду покарання. При цьому слід ретельно повно та всебічно вивчити дані про особу засудженого, з'ясовувати його ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправної колонії, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці тощо.
Однак, враховуючи дані про особу засудженого, встановлені під час розгляду поданої ним заяви/клопотання, у т.ч., що засуджений раніше неодноразово звільнявся умовно-достроково, однак, протягом умовно-дострокового звільнення знову вчиняв злочини, дані, які характеризують особу засудженого протягом строку відбування покарання, колегія суддів доходить висновку, що заміна призначеного покарання більш м'яким покаранням, є неспівмірною та призведе до порушення принципу невідворотності покарання, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції в межах своїх дискреційних повноважень дійшов правильного висновку про відсутність на час розгляду клопотання засудженого законних підстав для заміни йому невідбутої частини покарання більш м'яким, а, відтак, підстави для скасування ухвали суду колегією суддів не встановлені, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про зміну невідбутої частини покарання більш м'яким, в порядку ст. 82 КК України, - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
____________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4