26 січня 2026 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції апеляційні скарги прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04.12.2025,
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.12.2025 ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.209, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 01.02.2026 включно, та визначено заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 908 400 грн.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що судом враховано дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , однак наразі вони не є співмірними з ризиками, передбаченими ст.177 КПК України, які продовжують існувати. Також суду не надано доказів, які б свідчили про неможливість ОСОБА_6 перебувати під вартою за станом здоров'я. Крім того, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, і з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду. Разом з тим, враховуючи термін перебування ОСОБА_6 під вартою, відомості, які характеризують його особу, суд вважає за можливе зменшити розмір застави.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати ухвалу суду, прийняти нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та продовжити ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 01.02.2026 включно із визначенням застави у розмірі 700 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 2 119 600 грн. У випадку внесення вказаної застави, покласти на ОСОБА_6 наступні обов'язки: не відлучатися без дозволу суду з населеного пункту, в якому він проживає; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідного органу державної влади, у разі наявності, свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.
В обґрунтування своїх вимог, прокурор зазначає, що оскаржувана ухвала в частині визначення розміру застави є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що визначений судом розмір застави достатньою мірою не гарантуватиме виконання покладених на обвинуваченого обов'язків, забезпечення попередження ризиків, наслідком чого може стати порушення прав та законних інтересів інших учасників процесу. Наголошує, що судом не враховано розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується ОСОБА_6 , а саме заволодіння ним державними коштами на загальну суму 7 787 976 грн. та спричинення державній установі збитку на вказану суму. Вказує, що на момент обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу, останній не мав зареєстрованого місця проживання.
Захисник ОСОБА_7 подав в інтересах ОСОБА_6 апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх вимог, захисник вказує на відсутність ризику переховування від суду, оскільки ОСОБА_6 впевнений у своїй невинуватості та зацікавлений у проведенні повного, всебічного та об'єктивного судового розгляду, а під час досудового розслідування останній не вчиняв будь-яких дій для переховування від слідства. Вважає, що ризик незаконного впливу на свідків є необґрунтованим, оскільки останні вже надали слідству необхідні відомості, які приєднані до матеріалів кримінального провадження. Зазначає, що ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином не доведений, оскільки відсутня інформація щодо можливих протиправних дій з боку ОСОБА_6 на шкоду кримінальному провадженню. Звертає увагу, що ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, бездоганну репутацію, міцні соціальні зв'язки, а також хронічні захворювання. Також вказує на непомірний розмір застави, визначеної судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано дані про особу ОСОБА_6 , тяжкість пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до ст.12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного зменшення судом розміру застави, апеляційний суд приймає до уваги положення ч. 4 ст. 182 КПК України, згідно якої розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Приймаючи рішення про визначення розміру застави ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення та зазначені в обвинувальному акті обставини його вчинення, тривалість перебування обвинуваченого під вартою, а також дані про особу обвинуваченого, його майновий стан.
Рішення суду першої інстанції про визначення розміру застави відповідає вимогам ч. 4 ст. 182 КПК України.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04.12.2025, якою ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою до 01.02.2026 включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3