Справа № 758/4256/24 Головуючий у І інстанції Гребенюк В.В.
Провадження №22-ц/824/1736/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
21 січня 2026 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мартинюк Марії Русланівни на рішення Подільського районного суду м. Києвавід 06 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва, про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою до Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва (далі - відповідач), про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Наказ №492-К від 21.12.2022 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома «Вітряні гори» Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва (надалі за текстом - спірний наказ) є таким, що прийнято протиправно, без викладу конкретних фактів допущеного позивачем неналежного виконання покладених на нього трудових обов'язків, у зв'язку з чим, спірний наказ підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
Одночасно з позовною заявою представником ОСОБА_1 - адвокатом Мартинюк М.Р. подано клопотання про поновлення пропущеного строкудля подання позовної заяви. В доводах клопотання представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 зверталась до Подільського районного суду м. Києва із позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності (справа 3758/3780/23), однак ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року позовну заяву було залишено без розгляду, з чим позивачка не погодилась та подала апеляційну скаргу. Постановою Київського апеляційного суду було залишено ухвалу без змін, повний текст вручено позивачці 06 березня 2024 року.
Окремо зазначила, що позивачка тяжко хворіє з січня 2024 року, має перелом правої руки з ускладненням, що погіршило стан здоров'я, щоденно проходить лікування і перебуває на лікарняному станом на дату звернення до суду із даним позовом.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивачки ОСОБА_1 звернулась її представник - адвокат Мартинюк М.Р., яка, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В доводах апеляційної скарги, зокрема зазначає, що клопотання про поновлення строку суддею Гребенюком В.В., всупереч ч. 6 статті 127, на судовому засіданні розглянуто не було та не було видано відповідну ухвалу.
Натомість судом було відкрито провадження ухвалою від 25.04.2024 року з призначенням розгляду в порядку загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання на 18.06.2024 р., з чого скаржник робить висновок, що клопотання щодо поновлення строку суддею було задоволено.
Після цього було проведено дев'ять судових засідань, на жодному з яких суд не піднімав питання порушеного процесуального строку.
Скаржник вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що залишення без розгляду позовної заяви у справі № 758/3780/23 з підстав повторної неявки позивача до суду не можна визнати поважною причиною пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Судом також не надано належної оцінки доводам позивача про наявність проблем зі здоров'ям, які об'єктивно перешкоджали чи створювала труднощі для своєчасного звернення позивача до суду.
Поряд із цим, вказує, що позивачка мала тяжкі та серйозні проблеми зі здоров'ям у періоди: з 19.12.2022 по 04.01.2023, з 25.01.2023 по 30.01.2023, з 20.02.2023 по 07.03.2023, з 25.09.2023 по 29.09.2023. Мала обмежені фізичні можливості, бо переміщувалась зі сторонньою допомогою та засобами реабілітації (милицями, паличкою) особливо з 20.10.2023 по 23.10.2023, з 24.10.2023 по 15.12.2023. З 02.01.2024 по 16.08.2024, окрім обмеження в переміщенні, мала ще й обмеження в самообслуговуванні після перелому правої руки, що підтверджується витягом з електронного реєстру листків непрацездатності, а також на підтвердження вищенаведених обставин долучаються копії медичних документів а пелянта на 12 аркушах на підтвердження вказаних фактів.
Крім того, звертає увагу апеляційного суду, що пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину (21 грудня 2022 року), встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який перебігав безперервно та завершився 30 червня 2023 року. Апелянт у межах строку позовної давності звернулась до Подільського районного суду міста Києва до Територіального центра соціального обслуговування Подільського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, рішення якого оскаржувалось у Київсьому апеляційному суді та залишено без змін, однак на підставі частини 2 статті 257 Цивільного процесуального кодексу України звернулась до суду повторно, усунувши умови, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Скаржник також зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції не надано оцінки доводам позивача щодо не долучення відзиву на позовну заяву до справи, не було належним чином досліджено надані позивачем докази, долучені до матеріалів справи.
Судом було задоволено клопотання апелянта про допит свідків, однак фактично в судовий процес свідки викликані не були, а після ознайомлення з матеріалами витребуваних за клопотанням апелянта документів, суд одразу перейшов до стадії судових дебатів, фактично пропустивши етап дослідження доказів по справі.
За результатами перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції просить також вирішити питання розподілу судових витрат, стягнувши з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на оплату судового збору та надання правової допомоги.
У відзиві на апеляційну скаргу Територіальний центр соціального обслуговування Подільського району м. Києва в особі директора Слабеняк О.П. наводить заперечення щодо доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Так, відповідач погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що невиконання позивачем процесуальних обов'язків в рамках судового провадження у справі № 758/3780/23, не може вважатись поважною причиною для поновлення строку на звернення до суду з даним позовом.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що в обох справах позивачу надавалась професійна правнича допомога, позови подавались від імені адвокатів, у судових засіданнях позивачку представляв адвокат, тому всі посилання позивача на перебування на лікарняних, як на причину пропуску строку, є безпідставними.
Вважає також необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що питання поновлення строків повинно було бути вирішено судом в одній із ухвал про залишення позову без руху, відмову у відкритті провадження чи поверненні позовної заяви, оскільки позивач не зазначає, яку саме норму процесуального законодавства мав застосувати суддя, який здійснював розгляд у першій інстанції.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Мартинюк М.Р. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Представники відповідача: Слабеняк О.П., Гресько О.В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивач, дізнавшись про порушення свого права звернулась до суду з пропуском передбаченого ст. 233 КЗпП України строку, при цьому, поважних причин пропуску строку на звернення до суду не навела, належні та допустимі докази того, що у неїіснували об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом до суду у строк, передбачений статтею 233 КЗпП України не надала.
З такими висновками колегія суддів апеляційного суду погоджується.
Поряд із цим, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропущення позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального законодавства, не встановив обставин, що мають значення по справі, не перевірив обґрунтованості позовних вимог, не з'ясував, чи порушено право позивача, за захистом якого вона звернулась до суду.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 з 24 вересня 2007 року прийнята на посаду соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома «Вітряні гори» Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва.
21грудня 2022 року наказом директора Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва №492к, ОСОБА_1 соціальному робітнику відділення соціальної допомоги вдома «Вітряні гори», оголошено догану за порушення трудової дисципліни (невиконання без поважних причин посадових обов'язків покладених на неї).
Підстава: службова записка завідувача відділення соціальної допомоги вдома «Вітряні гори» Розенко Л.М. від 20.12.2022 р.; акт про відмову надати письмові пояснення невиконання без поважних причин посадових обов'язків від 16.12.2022 р. (том 1 а.с. 74)
Звертаючись до суду із позовом про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що оскаржуваний наказ містить лише загальні формулювання, в ньому не наведено в чому саме виразилося неналежне виконання позивачкою своїх посадових обов'язків, з посиланням на порушення конкретних пунктів посадових обов'язків соціального працівника.
Такі доводи позивача заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 29 КЗпП України на власника (уповноваженого ним органу) покладено обов'язок щодо роз'яснення працівникові до початку його роботи прав та обов'язків, інформування щодо умов праці. Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України).
Згідно із статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Відповідно до вимог статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Порушенням трудової дисципліни може бути невиконання або неналежне виконання працівником трудових обов'язків, недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку чи умов колективного договору.
Наказ роботодавця про застосування стягнення має містити мотивувальну частину з точним та обґрунтованим характером порушення трудової дисципліни. Наказ про застосування до працівника стягнення не може містити стягнень, не передбачених статтею 147 КЗпП України.
Частиною першою статті 147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Стаття 149 КЗпП України передбачає порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Водночас у наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов'язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу №492к від 21грудня 2022 року, він не містить мотивувальної частини з точним та обґрунтованим характером порушення трудової дисципліни позивачем. Підстави притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не відображені у зазначеному наказі, хоча такі підстави повинні бути чіткими та обґрунтованими для того, щоб працівнику було зрозуміло за що його притягнуто до відповідальності.
Так, дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 572/1644/17-ц, 24 січня 2019 року у справі № 515/1087/17, від 06 жовтня 2020 року у справі № 331/3561/18.
Колегія суддів відзначає, що зазначені вище норми містять нормативно визначені підстави для застосування, відсутність яких виключає правомірність притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.
Разом із тим, саме на роботодавця покладається обов'язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Самі по собі посилання відповідача в оскаржуваному наказі на інформацію, яка викладена в службовій записці завідувача відділення соціальної допомоги вдома «Вітряні гори» Розенко Л.М. від 20.12.2022 року, чи в акті про невиконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків від 16.12.2022 року, не є належною і достатньою підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, оскільки ані сам наказ, ані вказані службова записка і акт не містять конкретизації інкримінованих позивачу порушень трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку, а також пункти посадової інструкції соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома, порушення (невиконання) яких допустила позивачка під час подій, що мали місце з 08.12.2022 року по 16.12.2022 року.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (провадження № 61-38286св18), у наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов'язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов'язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець має зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників.
Отже, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду щодо тлумачення трудового законодавства, посилання роботодавця в наказі №492к від 21 грудня2022 року як на підставу для оголошення позивачу догани лише на службову записку завідувача відділення соціальної допомоги вдома «Вітряні гори» Розенко Л.М. від 20.12.2022 р. та акт про відмову надати письмові пояснення невиконання без поважних причин посадових обов'язків від 16.12.2022 р., без зазначення суті дисциплінарного проступку, не дає можливості працівнику зрозуміти, а суду перевірити правильність притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме перевірити наявність дисциплінарного проступку в діях ОСОБА_1 та в чому полягала невиконання обов'язків і яких саме обов'язків.
При цьому всі ті письмові докази та пояснення, які надав відповідач на спростування доводів позовної заяви не можуть собою замінити належним чином оформлений наказ про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, оскільки вони можуть доводити лише дотримання роботодавцем процедури звільнення, однак суть дисциплінарного проступку, а саме дата вчинення проступку, дії або бездіяльність працівника, посилання на посадову інструкцію, Правила внутрішнього трудового розпорядку, у випадку їх порушення, а також інші нормативні акти, які визначають обов'язки працівника, має бути зазначено саме в наказі.
За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ №492к від 21грудня 2022 року «Про оголошення догани ОСОБА_1 » є незаконним, оскількиу цьому наказі відсутні посилання на конкретні обставини допущеного позивачкою порушення посадових обов'язків, за яке їй оголошена догана, чимдопущено порушення трудових прав позивача, тобто вимоги позивачки щодо визнання наказу незаконним та його скасування є обґрунтованими.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про порушення позивачем передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних причин, що є підставою для відмови у позові.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що: «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку».
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (див. постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18).
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 зазначено, що «у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У даній справі суд першої інстанції, розглянув подане позивачкою клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених трудових прав, яке було обгрунтовано тяжкою хворобою позивача з 02.01.2024 та необхідністю повторного звернення до суду, та врахував наступне.
У даній справі встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з оскаржуваним наказом ознайомилась 05 січня 2023 року, що підтверджується її власноручним підписом на наказі, де вона зазначила, що з наказом не згодна.
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Територіального центра соціального обслуговування Подільського району м Києва про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності (справа № 758/3780/23).
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26.09.2023року в справі № 758/3780/23, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду 27.02.2024, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України - належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Звертаючись у квітні 2024 року повторно до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала клопотання про поновлення пропущеного строку судовим рішенням у справі № 758/3780/23 про залишення її позову без розгляду, з якими вона не погоджувалась та оскаржувала в апеляційному порядку, отримавши постанову апеляційного суду 06 березня 2024 року.
Надаючи оцінку цим доводам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обставина залишення попереднього позову позивача без розгляду не може бути визнана судом поважною причиною пропуску строку звернення до суду, враховуючи що причиною залишення позову без розгляду було повторна неявка позивача в судове засідання.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Постанова ВС від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 (провадження № 61-9218св21)
Звернувшись до суду вперше у квітні 2023 року, ОСОБА_1 на власний розсуд розпорядилась своїми процесуальними правами, будучи обізнаною про дату, час та місце розгляду справи, двічі в судове засідання не з'явилась, заяву про розгляд справи без її участі суду не подавала.
Зазначені позивачем обставини не є об'єктивно є непереборними, такими що не залежали від волі заявника чи були пов'язані з дійсно істотними перешкодами чита труднощами, які унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду.
Суд першої інстанції також правильно відхилив доводи заявника про проблеми зі здоров'ям з 02.01.2024 року та перебування на лікарняному, оскільки вони також не свідчать про наявність обставин, які б об'єктивно перешкоджали позивачці в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо оголошення їй догани у визначений законом строк.
За таких обставин Подільський районний суд м. Києва, врахувавши, що ОСОБА_1 була ознайомлена з оскаржуваним наказом 05 січня 2023 року, а із розглядуваним позовом звернулась до суду у у квітні 2024 року, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку.
Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин апеляційним судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції у частині відсутності підстав для поновлення установленого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду за захистом трудових прав не спростовують.
Поряд із цим, оскільки суд першої інстанції вирішуючи даний спір не дав належної оцінки обставинам, на які позивачка посилалась як на підставу позову, не перевірив обґрунтованості доводів позивача та не встановив обставин щодо порушення трудових прав ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги шляхом зміни рішення суду першої інстанції, з викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
На виконання положень статей 141, 382 ЦПК України колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, оскільки апеляційний суд змінює лише мотивувальну частину рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мартинюк Марії Русланівни задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 червня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 29 січня 2026 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Борисова О.В.
Голуб С.А.