17 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за аналогічними за змістом апеляційними скаргами прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону та захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2024 року щодо ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні №42015220750000008 від 12.01.2015 за ч. 2 ст. 425 КК України,
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2024 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42015220750000008 від 12.01.2015 за ч. 2 ст. 425 КК України повернуто прокурору.
Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що у вказаному обвинувальному акті, після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, немає посилання на правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також анкетних відомостей потерпілого. А тому, на переконання суду, обвинувальний акт, складений у кримінальному провадженні провадження № 42015220750000008 від 12 січня 2015 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 425 КК України, не відповідає вимогам п. 3, 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, прокурор подав аналогічні за змістом апеляційні скарги, в яких просить ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2024 року скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції, мотивуючи тим, що суд першої інстанції безпідставно повернув обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні, вдавшись до надмірного формалізму.
Захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2024 року скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції, мотивуючи тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а тому є підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.
Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам ст. 291 КПК України та містити відомості, зазначені в ч. 2 цієї статті.
Статтею 291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Обвинувальний акт відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.
Аналіз вищенаведених норм закону дає підстави вважати, що основна мета складення та вручення обвинувального акта - це надання особі відомостей, які є достатніми для повного розуміння нею суті висунутого проти неї обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну його невідповідність вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які дійсно перешкоджають суду призначити судовий розгляд.
Як убачається з обвинувального акта щодо ОСОБА_7 , в ньому зазначені всі відомості, про які йдеться в ч. 2 ст. 291 КПК України, містить підписи уповноважених на те осіб, тобто цей процесуальний документ за формою та змістом повністю відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
Висновки суду першої інстанції про те, що в обвинувальному акті не зазначено правову кваліфікацію кримінального правопорушення та відомості щодо потерпілого, є необґрунтованими, позаяк не узгоджуються із матеріалами кримінального провадження.
Згідно п. 13 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Вивчивши зміст обвинувального акта та додані до нього матеріалами, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувальний акт відповідає вимогам кримінального процесуального закону і не містить таких порушень, що унеможливлювали би призначення справи до розгляду з наведених судом першої інстанції підстав.
Так, кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті кримінального провадження перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідками підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого, тощо. Визначення обсягу та формулювання обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №273/1053/17.
В свою чергу, місце, час, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, відповідно до ст. 91 КПК України, і підлягають доказуванню під час судового розгляду по суті.
В той час, як кримінальний процесуальний закон передбачає, що під час перевірки можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду, що є, в тому числі, завданням підготовчого судового засідання, правова оцінка відповідності, викладених в обвинувальному акті, встановлених обставин вчинення кримінальних правопорушень повинна бути дана тільки відносно загальних критеріїв їх відповідності ознакам статті (частин статті) Кримінального кодексу України, кримінальна відповідальність за якою, на думку прокурора, повинна настати відносно обвинувачених.
Тобто, вирішуючи питання про відповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, суд не вправі вирішувати ті питання, які вирішуються при розгляді кримінального провадження по суті.
Крім того, положення ч. 2 ст. 337 КПК України надають можливість прокурору під час судового розгляду змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про неналежно сформульоване обвинувачення, є передчасними.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у ході підготовчого судового засідання суд позбавлений можливості давати оцінку сформульованому обвинуваченню з точки зору його повноти та обґрунтованості, а також стверджувати про суперечливість та неконкретність фактичних обставин, встановлених під час досудового розслідування.
З огляду на вищевикладені обставини, висновок суду першої інстанції, на думку колегії, суперечить матеріалам провадження, оскільки обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України і підстав для застосування п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, ухвалу суду першої інстанції - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для виконання вимог ст.ст. 314-315 КПК України.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора та захисника задовольнити.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 425 КК України, - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: ______________ ____________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3