cправа №947/3529/26
провадження №1-кп/947/721/26
30 січня 2026 року м.Одеса
Київський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді ОСОБА_1 , у присутності секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по кримінальному провадженню №12025162480001310 від 01.11.2025 року,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , його захисника ОСОБА_5 ,
1. Зміст клопотання.
У провадженні Київського районного суду міста Одеси знаходиться кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.307, ч.2 ст.15 ч.2 ст.307, ч.2 ст.263 КК України.
У підготовчому судовому засіданні, прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування якого, прокурор зокрема зазначив, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.307, ч.2 ст.15 ч.2 ст.307, ч.2 ст.263 КК України.
Вказував, що під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п.1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: 1) п.1 ч.1 ст.177 КПК України, - ОСОБА_3 може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, у тому числі на території, яка тимчасово не підконтрольна владі України, у зв'язку з тим, що він усвідомлює розмір покарання за вчинене кримінальне правопорушення; 2) п.2 ч.1 ст.177 КПК України, - ОСОБА_3 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, це обґрунтовується тим, що на даний час у вказаному кримінальному провадженні не встановленні всі особи, причетні до їх вчинення і для уникнення покарання за скоєння злочинів підозрюваний може знищити, сховати або спотворити речі і документи, які можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні та які на даний час невідшукані, а також не досліджені в повному обсязі органом досудового розслідування; 3) п.3 ч.1 ст.177 КПК України, - ОСОБА_3 може незаконно впливати свідків, по вказаному кримінальному провадженню, оскільки їх покази є визначальними у кримінальному провадженні, з метою уникнення кримінальної відповідальності може вчинити дії направлені на примушення до зміни наданих раніше свідчень допитаними особами; 4) п.4 ч.1 ст.177 КПК України, - ОСОБА_3 може перешкоджати кримінальному провадження іншим чином, а саме шляхом невиконання або неналежного виконання обов'язків покладених на нього, як на підозрюваного у кримінальному провадженні в разі обрання йому більш м'якого виду запобіжного заходу; 5) п.5 ч.1 ст.177 КПК України, - ОСОБА_3 може вчинити інше кримінальне правопорушення, так як офіційно не працевлаштований та не має постійного місця роботи.
Вважав, що всі ризики в їх сукупності та взаємозв'язку, запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі у подальшому може вплинути на проведення повного та неупередженого розслідування кримінального провадження та не забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Стверджував, що менш суворі запобіжні заходи, не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених п.п.1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та виконання покладених на підозрюваного ОСОБА_3 обов'язків, тому слідчий звертається до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який не суперечитиме п.2 ч.3 ст.132 КПК України.
Посилаючись на викладене, просив суд: 1) продовжити відносно ОСОБА_3 строк запобіжного заходу, у вигляді тримання під вартою до 01.03.2026, із визначенням застави розміром - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) у разі внесення застави покласти на підозрюваного обв'язки передбачені ч.5 ст.194 КПК України: прибувати до органу досудового розслідування та/або суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора та/або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими у кримінальному провадженні та іншими учасниками кримінального провадження з приводу обставин вчиненого ним кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, а саме до ГУ Державної міграційної служби в Одеській області.
2. Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні, прокурор підтримав подане клопотання та просив його задовольнити. Уточнив, що просить продовжити строк тримання під вартою на 60 днів.
Захисник та обвинувачений проти задоволення лопотання заперечували. Захисник зокрема зазначив, що прокурор підмінює докази припущеннями. Його підзахисний раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки (малолітню дитину, батьків похилого віку). Просив змінити тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений підтримав позицію захисника.
3. Передумови та висновки суду.
Суд, заслухавши клопотання, дослідивши додані до нього документи та вислухавши думки учасників кримінального провадження, прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Згідно з положеннями ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Судом встановлено, що відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 03.11.2025 року, до обвинуваченого ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави 60 розмірів для працездатних осіб.
В подальшому, вказаний запобіжний захід було продовжено до 01.02.2026 року та зменшено розмір застави до 55 розмірів для працездатних осіб.
Під час продовження вказаного запобіжного заходу, судом були враховані ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до змісту ч.3 ст.199 КПК України, однією з підстав для продовження строку тримання під вартою є наявність вважати, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Суд погоджується, що на сьогоднішній день, ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, продовжує існувати, а саме: переховуватись від суду, оскільки ОСОБА_3 обвинувачується, у тому числі у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання тільки у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років, з конфіскацією майна. Отже, на думку суду існує ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Частина 1 ст.194 КПК України передбачає, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п.п.1 та 2 ч.1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені п.3 ч.1 цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.ч.5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Москаленко проти України» (Заява №37466/04), ЄСПЛ вважає, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою (п.34). Однак, з плином часу ці підстави ставали усе менш обґрунтованими. Тому ЄСПЛ повинен встановити, чи були інші підстави, наведені судами, зокрема тяжкість імовірного покарання, ризик того, що заявник переховуватиметься від слідства і суду та примушуватиме свідків давати неправдиві показання, «достатніми» та «відповідними» (п.35). ЄСПЛ зазначає, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. ЄСПЛ визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, ЄСПЛ неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001 року).
Під час судового засідання, зі сторони обвинувачення, не надано жодного доказу на підтвердження того, що обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
При цьому, суд враховує, що обвинувальний акт переданий до суду та стороною обвинувачення нібито вже зібрано достатньо доказів для доказування вини обвинуваченого.
Крім того, під час судового засідання, зі сторони обвинувачення, не надано жодного доказу на підтвердження того, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України продовжує існувати та обвинувачений взагалі коли - небудь вчиняв дії, спрямовані на плив на свідків у кримінальному провадженні.
Окрім цього, під час судового засідання, зі сторони обвинувачення, не надано жодного доказу на підтвердження того, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадження іншим чином;
Також, під час судового засідання, стороною обвинувачення, не надано жодного доказу на підтвердження того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, так як офіційно не працевлаштований та не має постійного місця роботи. Суд враховує, що обвинувачений раніше не судимий, а з обвинувального акту не вбачається тривала багатоепізодність чи системність вчинення кримінальних правопорушень.
Таким чином, суд робить висновок, що обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.307, ч.2 ст.15 ч.2 ст.307, ч.2 ст.263КК України, у сукупності з існуючим ризиком, передбаченим п.1 ч.1 ст.177 КПК України, презумпцію невинуватості та не доведеністю зі сторони прокурора недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику, зазначеному у клопотанні, дозоляють суду змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, який на думку суду є достатнім для запобігання ризику, передбаченому п.1 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки менш суворі запобіжні заходи, на думку суду, не достатні для запобігання зазначеному ризику.
Згідно з ч.5 ст.194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч.1 цієї статті, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме: 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю.
Відповідно ч.7 ст.194 КПК України, обов'язки, передбачені ч.ч.5, 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст.199 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177, 199, 315, 369 КПК України, суд
1. У задоволенні клопотанні прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
2. Змінити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, строком на 2 (два) місяці, тобто до 30 березня 2026 року включно.
3. Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом строку дії домашнього арешту, залишати цілодобово своє житло за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду, за виключенням повітряних тривог, під час яких обвинувачений може відвідувати укриття або бомбосховища, а також відвідування медичних закладів для отримання ним медичної допомоги за направленням лікаря та явки його до суду, з урахуванням часу на проїзд.
4. Зобов'язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом строку дії домашнього арешту: 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатися з м.Одеси без дозволу суду; 3) утримуватися від спілкування зі свідками по кримінальному провадженню №12025162480001310 від 01.11.2025 року; 4) здати на зберігання до ГУ ДМС в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
5. Роз'яснити ОСОБА_3 положення ч.5 ст.181 КПК України, згідно якої, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
6. Контроль за виконанням цієї ухвали покласти на Одеське РУП №1 ГУНП в Одеській області, якому направити копію цієї ухвали для виконання.
7. Роз'яснити, що у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який був затриманий негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово.
8. Строк дії цієї ухвали з 30 січня 2026 року до 30 березня 2026 року включно.
9. Ця ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1