Дата документу 28.01.2026
Справа № 334/8232/25
Провадження № 1-кп/334/350/26
28 січня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , учасників провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_4 про визнання доказів недопустимими у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024082080000034 від 17.10.2024 відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України,
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про визнання доказів недопустимими, у якому просить: встановити, що у вказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, доручення т.в.о. начальника ВРЗСГСД слідчого відділу Запорізького РУП в Запорізькій області про проведення досудового розслідування є незаконним, не мають будь-яких юридичних наслідків, оскільки вказане рішення прийняте всупереч імперативних положень п. 8 ч. 1 ст. З, ст. ст. 39, 214 КПК України; усі докази, зібрані слідчим ОСОБА_6 , якому адресоване зазначене доручення, підписане т.в.о. начальника ВРЗСГСД слідчого відділу Запорізького РУП в Запорізькій області ОСОБА_7 , визнати такими, що зібрані не уповноваженими особами, а відтак відповідно до ст. 87 КПК України визнати недопустимими.
В обґрунтування клопотання вказує, що доручення від 01.11.2024 про проведення досудового розслідування, адресоване слідчому СВ Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_8 , підписане Т.в.о. начальника ВРЗСГСД ГУНА в Запорізькій області ОСОБА_7 , що не ґрунтується на вимогах закону та порушує імперативні положення п. 8 ч. 1 ст. 3, ст. 39, 214 КПК України.
Заступником начальника районного управління поліції начальником слідчого відділу Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області є ОСОБА_9 (на дату розслідування кримінального провадження) і тільки він мав право в силу приписам КПК визначати слідчих у кримінальних провадженнях. Відділення, тимчасово виконуючим обов'язки начальника якого був ОСОБА_10 , було структурним підрозділом слідчого відділу та входило (серед інших відділень) до складу слідчого відділу Запорізького РУП ГУНГІ в Запорізькій області. Тобто, ОСОБА_10 не займав посаду начальника слідчого відділу (чи його заступника), який в силу приписам КПК мав право визначати слідчих у кримінальних провадженнях.
Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, положення Наказу Міністерства внутрішніх справ України №570 від 06.07.2017 (зі змінами та доповненням) «Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.07.2017 за № 918/30786, затвердженого «Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України», вважає, що у цьому кримінальному провадженні проведення досудового розслідування незаконно доручено вищевказаним слідчим не уповноваженими на те особами, оскільки ні КПК України, ні відомчі документи МВС України не наділяли начальника відділення слідчого відділу Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_10 повноваженнями визначати слідчих у кримінальних провадженнях та доручати проведення розслідування.
Крім того, в матеріалах кримінального провадження №42024082080000034 від 17.10.2024 міститься постанова від 01.11.2024 про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування у кримінальному провадженні, підписана заступником начальника РУП - начальником слідчого відділу Запорізького РУП Головного управління Національної поліції в Запорізькій області підполковником поліції ОСОБА_11 . Однак у вказаній постанові визначено групу слідчих у кримінальному провадженні №42024082080000037 від 17.10.2024, в той час як до суду направлений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42024082080000034 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч, 2 ст. 364 КК України. Таким чином, проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні №42024082080000034 слідчим не доручалось, а тому приймати будь-які процесуальні рішення та вчиняти процесуальні дії останні не мали права за відсутністю повноважень, передбачених ст. 39, 40 КПК України.
В судовому засіданні захисник, обвинувачений підтримали дане клопотання.
Прокурор просив відмовити у його задоволенні, оскільки у постанові від 01.11.2024 про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування у кримінальному провадженні, підписаній заступником начальника РУП - начальником слідчого відділу Запорізького РУП Головного управління Національної поліції в Запорізькій області підполковником поліції ОСОБА_11 допущена очевидна описка у номері кримінального провадження.
З клопотання не вбачається, що докази є очевидно недопустимими, а тому вирішувати питання допустимості доказів слід під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Заслухавши учасників провадження, дослідивши відповідні матеріли справи, суд дійшов наступного висновку.
Системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду.
Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2ст.89КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8) (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).
Зазначені захисником доводи, на думку суду, не вказують очевидну недопустимість доказів у даному кримінальному провадженні, конкретний перелік яких заявником не наведено.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, шляхом дослідження кожного доказу у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказів.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
Вирішення питання щодо очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх у взаємозв'язку з іншими доказами, на думку суду, є передчасним, а тому відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання.
Керуючись ст.ст. 87, 89, ст.350 КПК України, суд
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про визнання доказів недопустимими у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024082080000034 від 17.10.2024, відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає.
Оголошення повного тексту ухвали 15-00 год. 30.01.2026.
Суддя: ОСОБА_1