Справа № 199/903/26
(1-кс/199/75/26)
30 січня 2026 року місто Дніпро
Слідчий суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
за участю:
прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)
підозрюваного ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро клопотання слідчої слідчого відділення відділу поліції № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області капітана поліції ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця селища Сергіївка, Юр'ївського району Дніпропетровської області, з середньо спеціальною освітою, розлучений, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який перебуває на посаді помічника гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини 3036 Центрального оперативно - територіального об'єднання Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», раніше притягувався до кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності ухвалою Новомосковського міськрайонного суду від 28.11.2024 на підставі ч.5 ст. 401 КК України
З клопотання слідчої слідує, Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.
З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб - до 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року введений воєнний стан, який неодноразово продовжено та дії на даний час, до 05 годин 30 хвилин 09.05.2025 року.
Так, відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині):
- від 10.12.2024 № 372 - солдат по мобілізації ОСОБА_4 , якого призначено та приступив до виконання обов'язків за посадою кулеметника 1-го відділення 1-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) та зараховано до списків особового складу військової частини і на всі види забезпечення;
- від 14.01.2025 № 14 - солдат по мобілізації ОСОБА_4 приступив до виконання обов'язків за посадою стрільця 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону;
- від 10.09.2025 № 268 - стрільця 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону солдата по мобілізації ОСОБА_4 , виключено з усіх видів забезпечень, у зв'язку з самовільним залишенням місця служби без поважних причин з 05.03.2025 року, на підставі донесення №6/36/2/2/3 - 923 від 10.09.2025;
- від 22.09.2025 № 282 - стрільця 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону солдата по мобілізації ОСОБА_4 , зараховано в розпорядження командира військової частини;
- від 25.11.2025 № 351 - солдата ОСОБА_4 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини, поновлено, який 10.09.2025 самовільно залишив місце служби та з 18.11.2025 зараховано на всі види забезпечення;
- від 26.11.2025 № 352 - солдата ОСОБА_4 призначено на посаду помічника гранатометника 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону.
Таким чином, солдат ОСОБА_4 , в розумінні вимог ст. ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучі військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно ст. 14 Статуту - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями тощо.
Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата (матроса) у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стан, збереження виданого йому майна. А стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов'язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
За приписами ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
10 вересня 2025 року, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який перебуває на посаді помічника гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у військовому званні «солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та, не одержавши відповідних дозволів (наказів) начальників (командирів), які за законодавством уповноважені надавати такі дозволи (накази), 10 вересня 2025 року приблизно о 18:00 годині, самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який дислокувався за адресою: АДРЕСА_3 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби, та був незаконно відсутній на службі до 18 листопада 2025 року, коли ОСОБА_4 було доставлено у військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (за юридичною адресою: АДРЕСА_4 ), внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.
Враховуючи викладене, досудовим розслідуванням встановлено достатньо підстав для повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Вказані докази, як самі по собі так і в сукупності із іншими доказами містять відомості, що підтверджують обставини вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
Необхідність обрання підозрюваному ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю наступних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України:
1) Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду: враховуючи, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а у випадку доведення його вини у вчиненні кримінального правопорушення, підозрюваному, загрожує реальне позбавлення волі.
2) Незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні: орган досудового розслідування вважає, що у разі повернення ОСОБА_4 до розташування військової частини, останній може, як у спосіб погроз так і реально впливати на свідків вчиненого кримінального правопорушення, які являються його співслужбовцями та командирами підрозділів, в якому останній проходив військову службу.
3) Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється: орган досудового розслідування вважає, що підозрюваний має можливість, вчиняти інші кримінальні правопорушення, що також підтверджується репутацію самого підозрюваного ОСОБА_4 , який, являючись військовослужбовцем, має «широкий» доступ до будь-якого виду зброї, яку може застосувати під час тиску на свідків. Крім того, під важелем понесення відповідальності, ОСОБА_4 будучи діючим військовослужбовцем, якщо відносно останнього буде застосовано інший запобіжний захід, може самовільно залишити місце служби та взагалі територію України, що у свою чергу утворить самостійний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 КК України.
Беручи до уваги, що органом досудового слідства встановлені докази скоєння підозрюваним ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, санкцією якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, (згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином), а також те, що існують ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не дозволить запобігти вказаним ризикам.
Приймаючи до уваги, що ОСОБА_4 підозрюється у вчинені умисного тяжкого кримінального правопорушення, а також те, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не дозволить запобігти цим ризикам, слідча просить застосувати ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
В судовому засіданні прокурор просив задовольнити клопотання та застосувати ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування.
Також, під час судового засідання прокурор ОСОБА_3 висловив думку, що ухвалу слідчого судді про застосування ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має виконувати Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».
Підозрюваний ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора не заперечував.
Вирішуючи клопотання слідчого - слідчий суддя, вислухавши думки учасників судового розгляду, вивчивши подане клопотання та надані прокурором матеріали, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_4 , вважає необхідним клопотання задовольнити та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виходячи з наступного.
Допитаний в якості підозрюваного ОСОБА_4 свою вину у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, визнав повністю.
Відповідно до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України є умисним тяжким злочином.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема:
- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.09.2025, правова кваліфікація ч. 5 ст. 407 КК України, кримінальне провадження № 62025170030019202;
- актами службових розслідувань, проведених за фактами самовільного залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 ;
- повідомленням про вчинення кримінального правопорушення;
- рапортами про виявлення відсутності у військових частинах,
- поясненням військовослужбовців;
- допитами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ;
- актом службового розслідування.
З огляду на викладене є достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років.
Щодо суспільної небезпеки, слідчий суддя приходить до висновку, що такий злочин має дуже високий ступінь суспільної небезпеки.
Крім того, ОСОБА_4 на утриманні малолітніх (неповнолітніх) дітей не має, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків за місцем свого мешкання, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання, у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання.
За даним кримінальним провадженням слідчий суддя враховує, що у відповідності до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу ОСОБА_4 є наявність обґрунтованої підозри у можливої причетності до вчинення ним умисного тяжкого злочину, ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ), за що законом передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років позбавлення волі.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні такого умисного тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на думку слідчого судді, вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).
При цьому, не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Обставини про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, свідчить те, що ОСОБА_4 , повідомлений про підозру у вчиненні умисного тяжкого злочину проти ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ), передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за який, у разі доведеності вини останнього передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, може переховуватися від органів досудового розслідування або суду.
Ці ризики вказують на те, що до ОСОБА_4 не може бути застосовано інші менш суворі запобіжні заходи згідно п. 1-4 ч. 1 ст. 176 КПК України, бо не зможе забезпечити виконання процесуальних обов'язків передбаченим чинним законодавством та забезпечення можливості виконання процесуальних рішень, у тому числі вироку суду, що підтверджується вищезазначеними матеріалами досудового слідства, може продовжити скоювати кримінальні правопорушення.
Які не будь відомості про те, що ОСОБА_4 не може за станом здоров'я перебувати в умовах слідчого ізолятору відсутні та слідчому судді не надані.
Застосований до підозрюваного запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного, слідчий суддя на даному етапі не встановив.
Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, визначає розмір застави у кримінальному провадженні.
Відповідно до припису КПК України, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Так, за тяжкі злочини розмір застави становить від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум на 2026 рік затверджений Законом «Про Державний бюджет України на 2025 рік», для працездатних осіб складає 3328 грн грн.
Враховуючи всі обставини справи, майновий стан та особу підозрюваного ОСОБА_4 , суд вважає за необхідне визначити заставу у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 199680 грн. яка буде достатньою мірою гарантувати виконання ним, покладених на нього обов'язків.
Окрім цього, застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, на ОСОБА_4 необхідно відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти такі обов'язки: за першою вимогою прибувати на виклик суду; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками у зазначеному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі внесення застави підозрюваний ОСОБА_4 з моменту звільнення з-під варти, вважати таким, до якого у вигляді запобіжного заходу застосована застава, про що уповноваженій службовій особі місця попереднього ув'язнення повідомити суд.
Попередити ОСОБА_4 про звернення суми застави в дохід держави із зарахуванням її до спеціального фонду Державного бюджету України в разі невиконання підозрюваним покладених на нього за цією ухвалою обов'язків з вирішенням питання про застосування застави у більшому розмірі або іншого виду запобіжного заходу.
Керуючись ст.ст. 131,132,176,177,178,183,184,186,193,194,196,197 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчої СВ відділу поліції № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровської області капітан поліції ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.
Застосувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, взяти під варту з зали судового засідання.
На підставі ст. 197 КПК України встановити строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - шістдесят днів та строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з 30 січня 2026 року.
Визначити в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 дату закінчення дії ухвали - 30 березня 2026 року включно.
Визначити підозрюваному ОСОБА_4 заставу в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 199680 грн.
Підозрюваний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може бути звільнений під заставу, з часу підтвердження внесення цієї суми на рахунок № UA158201720355229002000017442, отримувач ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, код отримувача (ЄДРПОУ) 26239738, банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код 820172, на строк дії ухвали до 31 березня 2026 року включно.
Підозрюваний ОСОБА_4 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі суду, протягом дії ухвали.
При внесенні визначеної судом суми застави підозрюваний ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти.
У разі внесення застави на підозрюваного ОСОБА_4 , відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти такі обов'язки: за першою вимогою прибувати на виклик суду; не відлучатися з населеного пункту в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками у зазначеному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії покладених обов'язків - два місяця з дня внесення застави.
З моменту звільнення з-під варти у разі внесення застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити підозрюваному, що у разі якщо він не з'явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього даною ухвалою обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Відмовити в задоволенні клопотання підозрюваного ОСОБА_4 про застосування йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Копію ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою негайно вручити учасникам кримінального провадження та негайно направити начальнику Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», - для виконання.
Відповідно до ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку підозрюваним, його захисником, прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1
30.01.2026