21 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 924/776/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,
за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.,
за участю представників:
КП "Теофіпольлісвод" - Василюка А.П.,
АТ "НАК "Нафтогаз України" - Саранюка В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Теофіпольлісвод"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025,
на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2024,
на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 09.12.2024
у справі № 924/776/24
за заявою Комунального підприємства "Тепловик" Теофіпольської селищної ради
про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 07.10.2024, зокрема, відкрито провадження у справі № 924/776/24 про банкрутство Комунального підприємства "Тепловик" Теофіпольської селищної ради (далі - КП "Тепловик", боржник), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гриценка Ігоря Івановича.
07.10.2024 оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство КП "Тепловик".
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", кредитор) подало заяву з грошовими вимогами до боржника загальний розмір яких складає 557 482,02 грн, з них 139 140,61 грн пені, 67617,05 грн 3% річних, 348622,36 грн інфляційних втрат, 2102,00 грн витрат на сплату судового збору у справах позовного провадження та 48440 грн судового збору за подання заяви з грошовими вимогами.
В обґрунтування заяви повідомив, що грошові вимоги виникли внаслідок неналежного виконання КП "Тепловик" зобов'язань з оплати за поставлений газ згідно з умовами договорів купівлі-продажу природного від 12.12.2014 №3167/15-БО-34, від 12.12.2014 №3168/15-КП-34, від 15.12.2015 № 2245/16-БО-34, від 01.01.2012 № 2012-ТКЕ/БО-(16)-3568), з урахуванням договору відступлення права вимоги боргу від 31.10.2012 №2859.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини
Заявляючи грошові вимоги до боржника, АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначало, що останні виникли внаслідок неналежного виконання зобов'язань з оплати за поставлений природний газ згідно з умовами договорів купівлі-продажу природного газу від 12.12.2014 №3167/15-БО-34, від 12.12.2014 №3168/15-КП-34, від 15.12.2015 №2245/16-БО-34, від 01.01.2012 №2012-ТКЕ/БО-(16)-3568), з урахуванням договору відступлення права вимоги боргу від 31.10.2012 №2859, заборгованість за якими присуджена до стягнення відповідними рішеннями судів: від 26.12.2018 у справі №924/754/18, від 04.03.2021 у справі № 924/4/21, від 12.08.2013 у справі № 924/712/13.
Так, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі №924/754/18 було задоволено частково позов ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до КП "Тепловик" про стягнення 20837,19 грн основного боргу, 5 829,72 грн пені, 1 657,43 грн 3% річних, 9 736,60 грн інфляційних втрат за договором № 3168/15-КП-34 від 12.12.2014 та про стягнення 643 562,65 грн основного боргу, 189 410,20 грн пені, 56429,36 грн 3% річних, 322 927,78 грн інфляційних втрат за договором № 3167/15-БО-34 від 12.12.2014.
При вирішенні даної справи судом було встановлено, що 12.12.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як продавцем, та КП "Тепловик", як покупцем, укладено договори № 3168/15-КП-34 та № 3167/15-БО-34 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов яких продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цих договорів.
Сторонами узгоджено, що газ, який продається за договором № 3168/15-КП-34, використовується покупцем, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ), за договором №3167/15-БО-34 - виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п. 1.2 договорів).
На виконання умов договору №3168/15-КП-34 від 12.12.2014 у 2015 році продавець передав покупцю природний газ на загальну суму 24 591,36 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на суму 5 608,32 грн, від 28.02.2015 на суму 5110,21 грн, від 31.03.2015 на суму 3 672,09 грн, від 30.04.2015 на суму 1 449,64 грн, від 31.12.2015 на суму 8 751,10 грн КП "Тепловик" здійснено часткову оплату за договором купівлі-продажу природного газу № 3168/15-КП-34 від 12.12.2014.
На виконання умов договору № 3167/15-БО-34 від 12.12.2014 у 2015 році продавець передав покупцю природний газ на загальну суму 778 055,19 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на суму 262 104,71 грн, від 28.02.2015 на суму 241 811,23 грн, від 31.03.2015 на суму 173 790,04 грн, від 30.04.2015 на суму 68766,51 грн, від 31.12.2015 на суму 31 582,70 грн.
Відповідачем надано копії договору від 23.10.2018, платіжного доручення № 5 від 21.11.2018 про сплату 551 966,07 грн основного боргу за договором №3167/15-БО-34 від 12.12.2014.
Суд зазначив, що у зв'язку з простроченням платежів, позивач на підставі п. 7.2 та ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення з відповідача: за договором №3168/15-КП-34 від 12.12.2014 5 829,72 грн пені, 1 657,43 грн 3% річних, 9736,60 грн інфляційних втрат; за договором № 3167/15-БО-34 від 12.12.2014 нарахував 112433,77 грн основного боргу, 189 410,20 грн пені, 56 429,36 грн 3% річних, 322927,78 грн інфляційних втрат.
За результатами вирішення спору рішенням суду від 26.12.2018 у справі №924/754/18 було стягнуто з КП "Тепловик" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 20 837,19 грн основного боргу, 5 829,72 грн пені, 1 657,43 грн 3% річних, 9192,41 грн інфляційних втрат за договором № 3168/15-КП-34 від 12.12.2014; 91596,58 грн основного боргу, 94 705,10 грн пені, 56 429,36 грн 3% річних, 306169,20 грн інфляційних втрат за договором № 3167/15-БО-34 від 12.12.2014, 10 216,83 грн відшкодування судового збору; провадження у справі №924/754/18 в частині стягнення 551 966,07 грн основного боргу за договором №3167/15-БО-34 від 12.12.2014 закрито, у решті позову відмовлено.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 04.03.2021 у справі №924/4/24 за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України" до КП "Тепловик" Хмельницької області про стягнення 120 867,71 грн встановлено, що між ПАК "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Тепловик" (споживач) 15.12.2015 укладено договір №2245/16-БО-34 постачання природного газу, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам (п. 1.2 договору).
На виконання умов договору та додаткових угод, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 65 888,23 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 (за січень 2016 року) на суму 49 214,09 грн, від 29.02.2016 (за лютий 2016 року) на суму 13 847,28 грн, від 31.03.2016 (за березень 2016 року) на суму 2826,86 грн. Матеріали справи містять сальдо КП "Тепловик" та банківську роздруківку по операціях останнього за договором №2245/16-БО-34, відповідно до яких заборгованість відповідача перед позивачем становить 65888,23 грн.
Суд констатуючи, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений природний газ, що підтверджується випискою по операціях за договором №2245/16-БО-34 за період з 01.01.2016 по 30.11.2020, задовольнив позов АТ "НАК "Нафтогаз України" до КП "Тепловик" про стягнення 120 867,71 грн та стягнув з КП "Тепловик" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 65 888,23 грн основного боргу, 12 296,80 грн пені, 9 421,93 грн 3% річних, 33 260,75 грн інфляційних втрат, 2 102,00 грн витрат по оплаті судового збору.
У рішенні Господарського суду Хмельницької області від 12.08.2013 у справі №924/712/13 за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до КП "Тепловик" про стягнення 322 698, 38 грн, з яких 282 735,03 грн заборгованості, 26 308,99 грн пені, 117 10,08 грн 3% річних та 1 944,28 грн інфляційних нарахувань судом встановлено, що 1 січня 2012 року ПАТ по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" (первісний кредитор) та КП "Тепловик" (відповідач) уклали договір №2012-ТКЕ/БО-(16)-(3568) на постачання природного газу за регульованим тарифом, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався постачати природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором, для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку і на умовах, передбачених договором.
На виконання умов договору постачальник в січні, лютому, березні та квітні 2012 року передав, а покупець отримав природний газ в об'ємі 461185 м. куб. разом на суму 1 841 373,36 грн.
Судом зазначено, що в порушення умов договору відповідач частково виконав зобов'язання з оплати поставленого природного газу, перерахувавши на рахунок первісного кредитора частинами грошові кошти в сумі 1 558 638,33 грн, станом на 31.10.2012 відповідач мав зобов'язання перед первісним кредитором щодо сплати 282 735,03 грн за переданий природний газ.
Також було встановлено, що 31.10.2012 ПАТ по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" уклали договір № 2859 про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 та п. 1.2 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор (позивач) приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора КП "Тепловик" за договором на постачання природного газу №2012-ТКЕ/БО-16-3568 від 01.01.2012 у сумі 282 735,03 грн. Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п.1.1 договору, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором.
Суди відмітили, що після заміни кредитора у зобов'язанні відповідач так і не виконав грошового зобов'язання, право вимоги за яким було відступлене первісним кредитором на користь позивача, таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем відповідно до договору склала 282 735,03 грн.
За результатами вирішення спору, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.08.2013 у справі № 924/712/13 позов ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до КП "Тепловик" про стягнення 322 698,38 грн, з яких 282735,03 грн заборгованості, 26 308,99 грн пені, 11 710,08 грн 3% річних та 1944,28 грн інфляційних витрат задоволено частково; стягнуто з КП "Тепловик" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 232 735,03 грн основного боргу, 26 308,99 грн пені, 11710,08 грн 3% річних, 1 944,28 грн інфляційних втрат, 6 453,97 грн відшкодування судового збору; провадження у справі №924/712/13 в частині стягнення з відповідача 50 700,00 грн припинено, виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.08.2013 по справі № 924/712/13 відстрочено до 01.10.2013.
Відтак, рішеннями Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі 924/754/18, від 04.03.2021 у справі 924/4/21, від 12.08.2023 у справі №924/712/13 було встановлено існування договірних відносин з поставки газу між заявником та боржником та в зв'язку з невиконанням КП "Тепловик" зобов'язань щодо оплати поставленого газу, з останнього стягнуто основний борг, пеню, інфляційні нарахування, 3% річних.
Звернувшись з заявою з грошовими вимогами АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначало, що боржником частково сплачено заборгованість присуджену рішеннями судів.
Загальний розмір заявлених грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" до боржника - КП "Тепловик" складає 562 326,82 грн, з яких: 139 140,61 грн пені, 67617,05 грн 3% річних, 348 622,36 грн інфляційних втрат, 2 102,00 грн витрат на сплату судового збору за позовне провадження, 4 844,80 грн судового збору за подання заяви з грошовими вимогами.
23.12.2021 між АТ "Укргазвидобування", Департаментом фінансів Хмельницької обласної державної адміністрації та КП "Тепловик" відповідно до Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Порядку та умов надання у 2021 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що підлягає урегулюванню згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 № 1340, укладено договір №122/1340 про організацію взаєморозрахунків.
Короткий зміст ухвал та постанови судів першої та апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 09.12.2024 заяву АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання кредиторських вимог до боржника на загальну суму 562 326,82 грн задоволено.
Визнано грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" до боржника - КП "Тепловик" в сумі 562 326,82 грн, з яких: 418 341,41 грн (11 710,08 грн 3% річних, 1 944,28 грн інфляційних втрат, 64 53,97 грн витрат на сплату судового збору у позовному провадженні) - четверта черга задоволення вимог кредиторів, 139 140,61 грн (пеня) - шоста черга задоволення вимог кредиторів та 4 844,80 грн (витрати по сплаті судового збору за подану заяву) - перша черга задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2024 визначено розмір та перелік визнаних судом вимог кредиторів до боржника, що підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів КП "Тепловик", а саме:
- грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" в сумі 562 326,82 грн, з яких: 418341,41 грн (11 710,08 грн 3% річних, 1 944,28 грн інфляційних втрат, 6 453,97 грн витрат на сплату судового збору у позовному провадженні) - четверта черга задоволення вимог кредиторів, 139 140,61 грн (пеня) - шоста черга задоволення вимог кредиторів та 4 844,80 грн (витрати по сплаті судового збору за подану заяву) - перша черга задоволення вимог кредиторів,
- грошові вимоги ГУ ДПС у Хмельницькій області в сумі 539 389,11 грн, з яких: 26499,16 грн (основний платіж) - третя черга задоволення вимог кредиторів, 512889,95 грн (штрафні санкції , пеня) - шоста черга задоволення вимог кредиторів, 6056,00 грн витрат по сплаті судового збору за подану заяву - перша черга задоволення вимог кредиторів.
Не погодившись з вказаними ухвалами суду першої інстанції КП "Теофіпольлісвод", як кредитор боржника, вимоги якого визнані ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 29.07.2025, звернулося з апеляційною скаргою.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 апеляційну скаргу КП "Теофіпольлісвод" залишено без задоволення, ухвали Господарського суду Хмельницької області від 09.12.2024 та від 10.12.2024 залишено без змін.
Судові рішення обґрунтовані тим, що грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" заявлені у справі, які складаються з вимог зі сплати неустойки (пені), 3% річних, інфляційних страт та витрат на сплату судового збору, присуджених з КП "Тепловик" за усіма договорами, є безспірними, підтверджені рішеннями Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі №924/754/18, від 26.12.2018 у справі № 924/754/18, від 04.03.2021 у справі №924/4/21, від 12.08.2023 у справі № 924/712/13, які в силу закону є обов'язковими до виконання.
Суди зауважили, що договір від 23.12.2021 № 122/1340 про організацію взаєморозрахунків, на який посилається скаржник, укладений між АТ "Укргазвидобування", Департаментом фінансів Хмельницької обласної державної адміністрації та КП "Тепловик", в силу приписів абзацу першого статті 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" (далі - Закону № 1730-VIII) не регулює питання погашення зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ, яка виникла у визначений Законом період.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
КП "Теофіпольлісвод" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 та ухвали Господарського суду Хмельницької області від 09.12.2024 і від 10.12.2024 в частині визнання та включення до реєстру вимог кредиторів вимог АТ "НАК "Нафтогаз України". Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання кредиторських вимог до КП "Тепловик" - відмовити.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржник стверджує про фундаментальну помилку судів попередніх інстанцій у застосуванні норм матеріального права, яка полягає в ігноруванні імперативних приписів статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення".
КП "Теофіпольлісвод" наголошує, що АТ "НАК "Нафтогаз України" та боржник врегулювали зобов'язання за договорами від 15.12.2015 № 2245/16-БО-34, від 12.12.2014 № 3168/15-КП-34 та від 12.12.2014 № 3167/15-БО-34 (у тому числі й підтверджені судовими рішеннями у справах № 924/4/21 та № 924/754/18) шляхом укладення договору від 23.12.2021 № 122/1340 про організацію взаєморозрахунків, на виконання якого було здійснено перерахування коштів у сумі 178 322,00 грн основного боргу.
Ця обставина, на його думку, є вирішальною, оскільки вона активує специфічні правові наслідки, прямо визначені цим спеціальним Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", а застосування загальних норм цивільного та господарського законодавства без урахування положень вказаного Закону є грубою помилкою правозастосування, якої припустилися суди обох інстанцій.
Крім того скаржник вважає, що застосувавши преюдиційну силу рішень, ухвалених в інших справах, апеляційний суд грубо порушив норму частини п'ятої статті 75 ГПК України та проігнорував обов'язкові для врахування правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 та від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц.
Підстава, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду щодо тлумачення статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" у контексті провадження у справі про банкрутство під час розгляду та перевірки грошових вимог одного кредитора за запереченнями іншого кредитора.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "НАК "Нафтогаз України" вказує на безпідставність доводів скаржника у контексті оцінки грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України", що є намаганням змінити та переоцінити факти, встановлені судом та незгодою з ухваленими судовими рішеннями, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін.
Кредитор наголошує, що грошові вимоги заявлені у справі, складаються з вимог зі сплати неустойки (пені), 3% річних, інфляційних страт та витрат на сплату судового збору, присуджених з КП "Тепловик" на підставі судових рішень господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання, та не підлягають перегляду задля повторного слухання справи.
Ліквідатор КП "Тепловик" арбітражний керуючий Перепелиця В. В. у поданому відзиві заперечує проти касаційної скарги КП "Теофіпольлісвод" у повному обсязі та просить її відхилити, вважає оскаржувані ухвали Господарського суду Хмельницької області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду законними та обґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом касаційного розгляду є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень в частині визнання грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України".
Верховний Суд відзначає, що за змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов'язань належать зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема статтями 45, 46, 47 КУзПБ.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (абзаци четвертий та п'ятий частини шостої статті 45 КУзПБ).
У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна (абзац перший частини другої статті 47 КУзПБ).
За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац другий частини другої статті 47 КУзПБ).
За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, розмір, черговість задоволення кожної визнаної вимоги та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, у тому числі вимог кредиторів, які є заінтересованими стосовно боржника (абзаци четвертий та п'ятий частини другої статті 47 КУзПБ).
Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, в силу наведених вище норм, має з'ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
У цій справі, визнаючи грошові вимоги кредитора до боржника, господарські суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що вони ґрунтуються на грошових зобов'язаннях боржника, які виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, встановлені та підтверджені:
- рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі №924/754/18, яким присуджено до стягнення з КП "Тепловик" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 20837,19 грн основного боргу, 5829,72 грн пені, 1657,43 грн 3% річних, 9192,41 грн інфляційних втрат за договором №3168/15-КП-34 від 12.12.2014; 91596,58 грн. основного боргу, 94705,10 грн пені, 56429,36 грн 3% річних, 306169,20 грн інфляційних втрат за договором №3167/15-БО-34 від 12.12.2014, 10216,83 грн відшкодування судового збору;
- рішенням Господарського суду Хмельницької області від 04.03.2021 у справі №924/4/24, яким присуджено до стягнення з КП "Тепловик" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 65888,23 грн основного боргу, 12296,80 грн пені, 9421,93 грн 3% річних, 33260,75 грн інфляційних втрат, 2102,00 грн витрат по оплаті судового збору.
- рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.08.2013 у справі №924/712/13, яким присуджено до стягнення з КП "Тепловик" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 232735,03 грн основного боргу, 26308,99 грн пені, 11710,08 грн 3% річних, 1 944,28 грн інфляційних втрат, 6 453,97 грн відшкодування судового збору.
Суди встановили, що боржником частково сплачено заборгованість присуджену рішеннями судів.
Станом на 06.10.2024 за даними кредитора за боржником рахується заборгованість на загальну суму 557482,02 грн, в тому числі 139 140,61 грн пені, 67617,05 грн 3% річних, 348 622,36 грн інфляційних втрат, 2 102,00 грн витрат на сплату судового збору, а саме:
- по рішенню суду від 26.12.2018 у справі № 924/754/18 - всього 473 983,22 грн, в тому числі 100534,82 грн пені, 58086,79 грн 3% річних, 315361,61 грн інфляційних втрат (за договором №3168/15-КП-34 від 12.12.2014 - в сумі 16679,56 грн, з яких 5829,72 грн пені, 1657,43 грн 3% річних, 9192,41 грн інфляційних втрат та за договором №3167/15-БО-34 від 12.12.2014 - 457 303,66 грн, з яких 94705,10 грн пені, 56429,36 грн 3% річних, 306169,20 грн інфляційних втрат);
- по рішенню суду від 04.03.2021 у справі № 924/4/24 - 57081,48 грн, з яких 12296,80 грн пені, 9421,93 грн 3% річних, 33260,75 грн інфляційних втрат, 2102,00 грн витрат на сплату судового збору;
- по рішенню суду від 12.08.2013 у справі №924/712/13 - 26417,32 грн, з яких 26308,99 грн пені, 108,33 грн 3% річних.
Таким чином, загальний розмір грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" до боржника - КП "Тепловик" Теофіпольської селищної ради складає 562326,82 грн, з яких: 139 140,61 грн пені, 67 617,05 грн 3% річних, 348 622,36 грн інфляційних втрат, 2 102,00 грн витрат на сплату судового збору за позовне провадження, 4 844,80 грн судового збору за подання заяви з грошовими вимогами.
Жодних вимог, пов'язаних зі сплатою коштів за природний газ (за основним зобов'язанням) на підставі договорів від 12.12.2014 №3167/15-БО-34, від 12.12.2014 №3168/15-КП-34, від 15.12.2015 №2245/16-БО-34, від 01.01.2012 №2012-ТКЕ/БО-(16)-(3568) АТ "НАК "Нафтогаз України" у даній справі не заявляло, оскільки вони були погашені боржником у повному обсязі.
КП "Теофіпольлісвод" заперечуючи проти визнання грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" стверджує, що кредитор та боржник врегулювали зобов'язання за договорами від 15.12.2015 № 2245/16-БО-34, від 12.12.2014 №3168/15-КП-34 та від 12.12.2014 № 3167/15-БО-34, у тому числі й підтверджені судовими рішеннями у справах, шляхом укладення договору від 23.12.2021 № 122/1340 про організацію взаєморозрахунків.
Суди дослідивши вказані доводи зазначили, що договір від 23.12.2021 №122/1340 про організацію взаєморозрахунків, укладений з АТ "Укргазвидобування", Департаментом фінансів Хмельницької обласної державної адміністрації та КП "Тепловик", не впливає на грошові вимоги кредитора, заявлені у справі.
Так, Договір від 23.12.2021 № 122/1340 укладено між його учасниками відповідно до Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Порядку та умов надання у 2021 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що підлягає урегулюванню згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 № 1340.
Відповідно до приписів зазначених законодавчих актів предметом Договору від 23.12.2021 № 122/1340 є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах.
В силу приписів абзацу першого статті 4 Закону № 1730-VIII взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші спожиті енергоносії, використані для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ).
На підставі Договору від 23.12.2021 № 122/1340 Казначейство здійснило послідовні транзакції бюджетних коштів у сумі 178 322,00 грн між сторонами зазначеного Договору, які були зараховані у вигляді субвенції державного бюджету на рахунок КП "Тепловик" для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, та у подальшому переказані останнім на рахунок АТ "НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" в погашення заборгованості за природний газ (за основним зобов'язанням) згідно з договорами: від 12.12.2014 № 3167/15-БО-34 у сумі 91 596,58 грн, у т.ч. ПДВ - 15 266,10 грн; від 15.12.2015 № 2245/16-БО-34 у сумі 65 888,23 грн, у т.ч. ПДВ - 10 981,36 грн; від 12.12.2014 № 3168/15-КП-34 у сумі 20 837,19 грн, у т.ч. ПДВ - 3 472,87 грн.
Факт спрямування коштів у сумі 178 322,00 грн в погашення заборгованості за природний газ за згаданими договорами також підтверджується призначенням платежу у наданому розпорядником майна платіжному дорученні від 24.12.2021 №1, зокрема, застереженням про те, що сплата здійснюється саме "за природний газ", актом звіряння розрахунків за природний газ станом на 30.11.2021, а також наданим кредитором сальдо розрахунків у розрізі кожного договору, копії яких наявні в матеріалах справи.
Таким чином, кошти субвенції Державного бюджету у сумі 178 322,00 грн, на які посилається скаржник, були спрямовані виключно на погашення заборгованості КП "Тепловик" перед АТ "НАК "Нафтогаз України" за основним зобов'язанням (за поставлений природний газ), у тому числі й підтвердженої рішеннями Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі № 924/754/18, від 26.12.2018 у справі № 924/754/18, від 04.03.2021 у справі № 924/4/21, від 12.08.2023 у справі № 924/712/13.
Згідно із статтею 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Водночас колегія суддів враховує сталу правову позицію Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі №904/10560/17, згідно з якою: «у разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог».
Втім, Верховний Суд зауважує, що заборгованість боржника перед кредитором, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, може ставитися під сумнів господарським судом під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами виключно у виняткових випадках. Водночас саме у цих випадках є необхідність у додатковому доведенні кредитором обґрунтованості своїх безспірних вимог первинними документами з урахуванням «підвищеного стандарту доказування».
Така позиція наведена Верховним Судом у постанові від 12.05.2025 у справі №903/347/24, в якій касаційний суд навів примірний перелік виняткових випадків, коли безспірні вимоги кредитора потребують додаткового доведення первинними документами з урахуванням «підвищеного стандарту доказування», що залежить від обставин кожної конкретної справи.
У контексті наведених мотивів Верховний Суд додатково зауважує, що згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (яка є джерелом права при розгляді справ судами відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. пункт 46 рішення у справі «Устименко проти України», пункт 31 рішення у справі «Марушин проти Росії», пункт 61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).
Відповідно до орієнтирів дотримання міжнародних стандартів, наведених ЄСПЛ у рішенні від 11.07.2017 у справі «Морейра Феррейра проти Португалії», відступ від принципу правової визначеності є необхідним і виправданим у разі виявлення суттєвого недоліку попереднього провадження, який може вплинути на результат справи, або у випадках, коли необхідність забезпечення відшкодування, особливо в контексті виконання рішень Суду, в цілому свідчить на користь поновлення провадження (пункт 62 рішення).
Наведені висновки ЄСПЛ підтверджують обґрунтованість викладених вище мотивів Верховного Суду про те, що безспірні вимоги кредитора (заборгованість підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили) можуть потребувати додаткового доведення первинними документами з урахуванням «підвищеного стандарту доказування» лише у виняткових випадках.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" заявлені у справі, складаються з вимог зі сплати неустойки (пені), 3% річних, інфляційних страт та витрат на сплату судового збору, присуджених з КП "Тепловик" на підставі рішень Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі №924/754/18, від 26.12.2018 у справі № 924/754/18, від 04.03.2021 у справі №924/4/21, від 12.08.2023 у справі №924/712/13.
З'ясувавши вказані обставини, попередні судові інстанції обґрунтовано вважали, що зазначеним судовим рішенням визначений розмір грошових зобов'язань КП "Тепловик" перед АТ "НАК "Нафтогаз України".
Водночас, інший кредитор у справі - КП "Теофіпольлісвод" намагається заперечити безспірні вимоги кредитора АТ "НАК "Нафтогаз України", однак доказово підтверджених мотивів, які б свідчили про наявність суттєвого недоліку позовних проваджень, у яких розглядалися та були вирішені відповідні спори про стягнення з боржника нарахованих штрафних санкцій за прострочення заборгованості на користь кредитора, не зазначено.
Щодо доводів скаржника про невірне застосування приписів частини п'ятої статті 75 ГПК України, колегія суддів вважає необхідним сказати наступне.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини рішенням ЄСПЛ від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням ЄСПЛ від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів (близький за змістом висновок викладено в пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/11273/20).
Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду (подібні висновки наведені у постанові постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №438/723/17).
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною п'ятою цієї ж статті процесуального закону визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Водночас, як про це вже було зазначено вище, заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.
Отже, у справі про банкрутство/неплатоспроможність господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови від 26.02.2019 у справі № 908/710/18 від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 12.10.2021 у справі № 01/1494 (14- 01/1494)).
Ураховуючи наведені норми та зважаючи, що скаржником - іншим кредитором цієї справи про банкрутство не спростовані обставини щодо наявності та розміру заявлених АТ "НАК "Нафтогаз України" грошових вимог, підтверджених рішеннями Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі № 924/754/18, від 26.12.2018 у справі № 924/754/18, від 04.03.2021 у справі № 924/4/21, від 12.08.2023 у справі № 924/712/13, суди попередніх інстанцій вірно керувалися тим, що відповідні кредиторські вимоги є безспірними (підтвердженими).
Таким чином, за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень колегія суддів дійшла висновку про те, що застосований судами попередніх інстанцій підхід щодо порядку розгляду у попередньому засіданні вимог кредитора АТ "НАК "Нафтогаз України" у повній мірі відповідає вимогам закону.
Доводи скаржника наведеного не спростовують, натомість зводяться до безпідставного стверджування про необхідність застосування "підвищеного стандарту доказування" у контексті оцінки грошових вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" з посиланням на висловлені ним та Теофіпольською селищною радою сумніви щодо дійсності вимог кредитора, тобто до намагання змінити та переоцінити факти, встановлені судом в інших справах при вирішенні спорів за участі кредитора та боржника. Проте, колегія суддів не може надавати оцінку законності ухвалених судових рішень в інших справах, рішення в яких набрали законної сили та є обов'язковими до виконання.
Посилання скаржника на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження, а саме, на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених в касаційній скарзі постановах, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судом у справі, яка переглядається в касаційному порядку.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц).
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, подані сторонами докази на обґрунтування своїх вимог і заперечень.
Отже висновки судів в оскаржуваних рішеннях зроблені відповідно до норм законодавства та відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи, а заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.
При цьому колегія суддів враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржені судові рішення (в частині, що є предметом касаційного перегляду) ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, а доводи скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості. Порушень норм процесуального права, які є підставами для обов'язкового скасування оскарженого судового рішення, колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.
Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі ухвали суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Теофіпольлісвод" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025, ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2024, ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 09.12.2024 у справі №924/776/24 в частині вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Огороднік
Судді С.В. Жуков
В.І. Картере