27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/3782/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична сервісна компанія» (далі - ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія», позивач,) - Антонова Г.І. (адвокатка),
відповідача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «Укренерго», відповідач, скаржник) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПрАТ «Укренерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 (головуюча - суддя Гумега О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 (головуюча - суддя Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.)
у справі за позовом ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія»
до ПрАТ «Укренерго»
про стягнення 4 825 975,32 грн,
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Укренерго» про стягнення 4 825 975,32 грн, з яких: 3 885 026,95 грн - інфляційні втрати та 940 948,37 грн - 3% річних.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок значної затримки у виконанні ПрАТ «Укренерго» зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за договором у розмірі 34 388 996,12 грн, встановленої рішенням суду у справі №910/5201/24, позивач вважає, що має право на стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з 12.03.2024 до 01.03.2025.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 14.07.2025, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 15.10.2025 у справі №910/3782/25, позов задовольнив частково; стягнув з ПрАТ «Укренерго» на користь ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» 3 885 026,95 грн інфляційних втрат, 939 113,19 грн 3% річних та 57 889,69 грн судового збору; відмовив в іншій частині позову.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ПрАТ «Укренерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 у справі №910/3782/25 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі ПрАТ «Укренерго» з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, «є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові» (правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 04.12.2019 у справі №910/15714/18, від 30.04.2020 у справі №914/1001/19). Проте, як зазначає скаржник, враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» №2019-VIII, відповідач не може користуватися коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом, а з огляду на зазначене, а також, як зазначає скаржник, враховуючи неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є необґрунтованими, стаття 625 ЦК України, на думку скаржника, не підлягала застосуванню.
5. Позиці інших учасників справи
5.1. ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» у відзиві на касаційну скаргу заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило касаційну скаргу ПрАТ «Укренерго» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 29.09.2021 за №1653 має ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
6.2. ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» приєдналося до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії шляхом направлення ПрАТ «Укренерго» відповідної заяви-приєднання. ПрАТ «Укренерго» повідомленням про приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 26.10.2021 №01/48159 інформувало ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» про приєднання до умов такого договору та долучення до реєстру учасників ринку (ідентифікатор договору №2187-01024, дата акцептування - 26.10.2021) (далі - договір).
6.3. Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору про врегулювання небалансів електричної енергії, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс (далі - СВБ), у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. На підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ.
6.4. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати вартості електричної енергії для врегулювання небалансів за період грудень 2022 року - грудень 2023 року, ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» зверталося до господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Укренерго» про стягнення суми основного боргу в розмірі 34 388 996,12 грн, 173 003,86 грн інфляційних втрат, 145 015,87 грн пені, 119 015,90 грн 3 % річних, що розраховані станом на 11.03.2024.
6.5. Господарський суд міста Києва рішенням від 04.09.2024 у справі №910/5201/24 позовні вимоги ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» до ПрАТ «Укренерго» про стягнення суми основного боргу в розмірі 34 388 996,12 грн, 173 003,86 грн інфляційних втрат, 145 015,87 грн пені, 119 015,90 грн 3% річних, задовольнив частково; стягнув з ПрАТ «Укренерго» на користь ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» суму основного боргу в розмірі 34 388 996,12 грн, 173 003,86 грн інфляційних втрат, 119 015,90 грн 3% річних, 520 215,24 грн судового збору; відмовив у решті позовних вимог.
6.6. Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.02.2025 у справі №910/5201/24 рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2024 змінив у частині розподілу між сторонами судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору; стягнув ПрАТ «Укренерго» на користь ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» 416 172,19 грн судового збору; в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі №910/5201/24 залишив без змін.
6.7. Верховний Суд постановою від 25.04.2025 у справі № 910/5201/24 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі №910/5201/24 залишив без змін.
6.8. Звертаючись з позовом у цій справі (№910/3782/25), ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» послалося на тривале порушення ПрАТ «Укренерго» своїх зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за договором у розмірі 34 388 996,12 грн, встановленої рішенням суду у справі №910/5201/24, та просило суд стягнути інфляційні втрати, 3% річних за період, який не покритий вказаним рішенням до дня повного погашення заборгованості, встановленої рішенням суду у справі №910/5201/24.
6.9. Відповідач проти позову заперечував у повному обсязі та просив, у разі якщо суд дійде висновку про задоволення позову в частині стягнення 3% річних, зменшити суму 3% річних на 90 відсотків, відстрочити виконання рішення суду на 1 (один) рік.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 18.12.2025 відкрив касаційне провадження у справі № 910/3782/25 за касаційною скаргою ПрАТ «Укренерго» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та призначив її розгляд на 27.01.2026.
8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8.1. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
8.3. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.6. Дослідивши доводи та покликання, викладені у касаційній скарзі, які фактично зводяться до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
8.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.8. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.9. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.10. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
8.11. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.12. Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.13. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.14. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.15. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
8.16. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19, Верховний Суд виходить з такого.
8.17. У справі №910/19094/17, на яку посилається скаржник, предметом розгляду були вимоги про стягнення 303 353,33 грн інфляційних втрат, 3 % річних та пені, нарахованих на суму основного боргу за договором оренди. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 рішення суду першої інстанції скасовано частково, позов задоволено частково. Задовольняючи позов у частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Разом із тим, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, виходячи з неправомірності її нарахування поза межами дії договору. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 910/19094/17, Верховний Суд у постанові від 16.10.2018 (пункт 4.8) зазначив, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
8.18. У справі №910/11249/17, на яку посилається скаржник, предметом позову було солідарне стягнення 22 247 906,19 грн курсової різниці, 3 % річних, які нараховані на суму курсової різниці та на суму боргу, інфляційних втрат, нарахованих на борг у різні періоди невиконання договору поставки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапром», як постачальником, та Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів», як покупцем, укладено договір поставки, за умовами якого розрахунки за поставлений товар здійснюються у гривнях за курсом НБУ до долара США. Внаслідок неналежного виконання умов договору поставки за покупцем утворилась заборгованість, що становила 100 378 909,88 грн та була стягнута рішенням суду від 16.05.2016 у справі № 910/2114/16. Оскільки фактичне виконання зазначеного рішення суду здійснено покупцем лише 01.03.2017, враховуючи передбачене договором поставки право здійснити коригування рахунків після отримання оплати, позивач просив стягнути з відповідачів 22 247 906,19 грн. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки внаслідок прийняття рішення суду від 16.05.2016 у господарській справі № 910/2114/16, яке частково скасовано постановою суду апеляційної інстанції від 21.12.2016, у відповідача перед позивачем існувало боргове зобов'язання, сума якого визначена у гривнях, а тому за його несвоєчасне виконання настають наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України. Верховний Суд постановою від 29.01.2019, на яку посилається скаржник, залишив оскаржувані судові рішення без змін і дійшов такого висновку щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України (пункт 4.6 постанови): «Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові».
8.19. У справі №910/15714/18, на яку посилається скаржник, предметом спору були вимоги про стягнення 307 518,54 грн інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з порушенням відповідачем строку виконання грошового зобов'язання за договором про відступлення права вимоги. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і передаючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд в постанові від 04.12.2019 зазначив про те, що при вирішенні цього спору в частині відмови у задоволенні позову на суму 254 511,70 грн інфляційних втрат, апеляційний суд на порушення вимог статей 86, 236 ГПК України не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи встановлений укладеною між сторонами редакцією договору порядок застосування еквіваленту іноземної валюти на день виконання грошового зобов'язання; чи визначені формули, які б регулювали визначення розміру грошових зобов'язань у випадку збільшення / зменшення курсу долара США; чи мав відповідач право на коригування грошового зобов'язання відповідно до курсу валюти, встановленого на день оплати грошового зобов'язання. При цьому, Верховний Суд у зазначеній постанові у справі № 910/15714/18 виснував про те, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
8.20. У справі №914/1001/19, на яку посилається скаржник, спір виник щодо стягнення 500 971,71 грн інфляційних втрат, 3 % річних та пені у зв'язку із простроченням відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг щодо сервісного обслуговування холодильного обладнання відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з доведеності позивачем факту несвоєчасної сплати відповідачем за надані послуги згідно з укладеним сторонами договором, тому нарахування позивачем інфляційних втрат, 3 % річних та пені визнано обґрунтованим. Верховний Суд постановою від 30.04.2020 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій та виснував, що сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні втрати, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (пункт 5.2.4 зазначеної постанови).
8.21. Зі змісту постанов Верховного Суду, прийнятих у справах №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19, убачається, що правовідносини між сторонами зазначених справ виникли щодо підставності застосування судами відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України (нарахування втрат від інфляції та 3% річних), у спорах, що виникли з укладених суб'єктами господарювання, які не є учасниками ринку електричної енергії, цивільно-правових договорів (відповідно договорів оренди нежитлового приміщення, поставки продукції коксохімічного виробництва, відступлення права вимоги, надання послуг із сервісного обслуговування обладнання).
8.22. Водночас у справі №910/3782/25, що переглядається, предметом судового розгляду є стягнення з відповідача на користь позивача 3 885 026,95 грн інфляційних втрат та 940 948,37 грн 3 % річних за період з 12.03.2024 до 01.03.2025, у зв'язку зі значною затримкою виконання ПрАТ «Укренерго» зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за договором про врегулювання небалансів електричної енергії у розмірі 34 388 996,12 грн, встановленої рішенням суду у справі №910/5201/24.
8.22.1. Частково задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі №910/5201/24, яке набрало законної сили 05.02.2025, стягнуто з ПрАТ «Укренерго» на користь ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія», зокрема: 34 388 996,12 грн основного боргу за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 26.10.2021 №01/48159; 173 003,86 грн інфляційних втрат; 119 015,90 грн 3 % річних, нарахованих станом на 11.03.2024. Суд дійшов висновку, що обставини, встановлені зазначеним рішенням суду, зокрема щодо сторін спору та дат спливу строків виконання відповідачем зобов'язань з оплати спірних рахунків-фактур, не підлягають повторному доказуванню під час розгляду справи № 910/3782/25.
8.22.2. Судами встановлено, що 28.02.2025 відповідачем здійснено останні платежі на погашення заборгованості (основного боргу), визначеної рішенням суду у справі №910/5201/24. Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у справі №910/3782/25 здійснювалося на суму основного боргу 34 388 996,12 грн, яка в подальшому зменшувалася на суми фактично здійснених відповідачем оплат за спірними рахунками-фактурами у визначені позивачем періоди (з 12.03.2024 до 07.05.2024, з 08.05.2024 до 18.08.2024, з 19.08.2024 до 24.09.2024, з 25.09.2024 до 16.12.2024, з 17.12.2024 до 15.01.2025, з 16.01.2025 до 17.02.2025, з 18.02.2025 до 26.02.2025, з 27.02.2025 до 28.02.2025), а всього за період з 12.03.2024 до 28.02.2025 включно. Водночас суди визнали помилковим включення позивачем дати 28.02.2025 до періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки саме цього дня відповідачем було здійснено остаточне погашення суми основного боргу. В іншій частині розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних суди визнали правильним та дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення 3% річних та відстрочення виконання судового рішення.
8.22.3. Щодо відсутності підстав для зменшення 3% річних та відсутності підстав для та відстрочення виконання судового рішення суди виходили з того, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами наявність виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних та не доведено не співмірності останніх по відношенню до суми основного боргу. Також встановлено, що відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду у справі №910/3782/25 на 1 (один) рік, проте жодним чином не обґрунтовує запропонований термін відстрочення і не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у цій справі буде виконане. Погіршення фінансового стану відповідача, наявність заборгованості контрагентів перед відповідачем за змістом статті 331 ГПК України не може вважатися обставиною, яка може слугувати підставою для відстрочення виконання рішення, оскільки обов'язковість судових рішень, яка передбачена статтею 129-1 Конституції України, не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів. Запровадження воєнного стану не є безумовною підставою для відстрочення виконання рішення та у повній мірі стосується обох сторін, політична та економічна ситуація в країні в рівній мірі впливає на фінансове становище обох сторін. Також звернули увагу, що з цим позовом позивач звернувся до суду у зв'язку із значною затримкою у виконанні відповідачем зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за договором у розмірі 34 388 996, 12 грн за період грудень 2022 року - грудень 2023 року, яка встановлена судами у справі №910/5201/24.
8.23. Проаналізувавши наведені скаржником постанови Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин, ураховуючи критерії подібності, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №333/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність справ №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19 зі справою, що переглядається, з огляду на різне правове регулювання правовідносин, щодо яких виник спір у зазначених справах (спори у цих справах не стосуються порядку розрахунків між учасниками ринку електричної енергії, а судами у таких справах не розглядалося питання застосування статті 625 ЦК України в сукупності зі статтею 75 Закону України «Про ринок електричної енергії»), тому застосування норм права за неподібності правовідносин у таких справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
8.24. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
8.25. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на обставини справи, встановлені судами за доводами і доказами, наданими учасниками справи. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
8.26. Колегія суддів також зауважує, що цитування скаржником висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України, які наведено в постановах у справах №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19 у неподібних правовідносинах зі справою, що переглядається, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
8.27. При цьому колегія суддів зазначає, що у касаційній скарзі скаржник із посиланням на вимоги статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» №2019-VIII, зазначає, що відповідач не може користуватися коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом, а з огляду на зазначене, а також, як зазначає скаржник, враховуючи неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є необґрунтованими, стаття 625 ЦК України, на думку скаржника, не підлягала застосуванню.
8.28. У контексті означених доводів скаржника, колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі №910/9374/21, в якій розглядалося, зокрема, питання стягнення коштів (основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат, пені, штрафу), у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань відповідачем за договором про участь у балансуючому ринку щодо вчасної оплати за балансуючу електричну енергію.
8.29. У справі №910/9374/21 скаржник (ПрАТ «Укренерго») наголошував на неможливості застосування до ПрАТ «Укренерго» відповідальності щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань через відсутність його вини у простроченні оплати в розумінні статті 614 ЦК України.
8.30. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі №910/9374/21 зазначив, зокрема, таке:
« 17.19. Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього Договору ППБ має право нарахувати пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.
17.20. При цьому положення Договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.
17.21. Статтею 625 Цивільного кодексу України перебачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. У разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
17.22. З огляду на умови договору та положення статті 625 Цивільного кодексу України Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення пені, 3% річних та «інфляційних втрат» за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.
17.23. Твердження заявника про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/6635/21, від 15.06.2022 у справі №910/6639/21, від 08.06.2022 у справі №910/6636/21, від 18.10.2022 у справі №910/6578/21, й з огляду на зазначене у пункті 17 цієї постанови об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, наведених у вказаних постановах».
8.31. Отже, Верховний Суд у постанові від 03.02.2023 у справі №910/9374/21 виклав висновок, зокрема, щодо можливості/неможливості застосування частини четвертої статті 75 Закону «Про ринок електричної енергії» до подібних правовідносин як підстави для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
8.32. Таку ж позицію застосував також Верховний Суд у постановах від 22.01.2025 у справі №910/18572/23, від 20.02.2025 у справі №910/3231/24, від 15.07.2025 у справі №910/11647/24, від 02.09.2025 у справі №910/2276/23.
8.33. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що у спірних правовідносинах не може бути застосована стаття 625 ЦК України, є помилковими.
8.34. При цьому колегія суддів зазначає, що у пунктах 134 - 135 постанови від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:
« 134. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) викладено висновок про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
135. З огляду на наведені у цій постанові висновки, для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом».
8.35. З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку у їх сукупності. Суди надали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.
8.36. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
8.37. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду необхідно зазначити, що відповідні правові позиції Верховного Суду, пов'язані з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та у наведених відповідачем постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення.
8.38. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, а саме статті 625 ЦК України та статті 233 ГК України, які викладені у зазначених скаржником постановах Верховного Суду (див. пункт 4.1 цієї ухвали), стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/826/24.
8.39. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/826/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.40. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Укренерго», оскільки, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.
Керуючись статтями 129, 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 у справі №910/3782/25, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов