28 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/3726/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Пукшин Л.Г.)
від 18.06.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)
від 16.09.2025
у справі № 910/3726/25
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державний реєстратор виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області Іванкевич Наталія Ігорівна, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Папайло Наталія Євгеніївна, Товариство з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування наказу,
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явилися
відповідача - Вальчук М.
треті особи - не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування наказу.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерством юстиції України, на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 17.02.2025, безпідставно прийнято оспорюваний наказ №765/5 від 17.03.2025, в результаті чого були порушені права та інтереси позивача.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 закрито провадження у справі №910/3726/25 в частині позовних про визнання незаконними та скасування пунктів 3 і 5 наказу Міністерства юстиції України №765/5 від 17.03.2025 "Про задоволення скарги" на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, а також відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу в частині пунктів 1, 2 та 4.
2.2. Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, зазначив наступне:
- оскільки арешт накладено на майно, а частка в статутному капіталі товариства є майном, з володіння якою виникають корпоративні права, Колегія дійшла вірних висновків, що у державного реєстратора Іванкевич Н.І. були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації у зв'язку з наявністю відомостей про обтяження майна позивачки у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Отже, державний реєстратор повинна була відмовити у проведенні оскаржуваної реєстраційної дії від 12.11.2024 на підставі пункту 3 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань";
- обґрунтованими є висновки відповідача про те, що реєстраційні дії №1004151070010053867 від 12.11.2024 та №1004151070011053867 від 19.11.2024 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" суперечили чинному законодавству України, а відтак були правомірно скасовані оспорюваним наказом;
- при розгляді касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 17.10.2024 у справі №450/2388/24 Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції, якою частково задоволено заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на відчуження і розпорядження частками у статутному капіталі, з тих мотивів, що внаслідок застосування таких заходів фактично блокується діяльність товариств на невизначений період. Позивач не надав доказів того, що ОСОБА_1 вживає чи намагається вжити заходів щодо відчуження майна товариств. Апеляційний суд не врахував, що право на частку є майновим оборотоздатним правом, частки у статутному капіталі товариств належать ОСОБА_1 та є її майном. Арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно відповідача вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним. Оскільки суди наклали арешт на належне ОСОБА_1 на праві власності майно в межах розміру боргу, то додатково забороняти їй вчиняти дії, спрямовані на відчуження і розпорядження належними їй частками не є необхідним;
- враховуючи наявність у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна щодо ОСОБА_1 обтяження на підставі ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 31.05.2024 у справі №450/2388/24 та враховуючи висновки Верховного Суду у цій же справі, твердження позивачки про відсутність у неї будь-яких заборон вчиняти дії щодо відчуження і розпорядження частками у статутному капіталі товариств не відповідає дійсності;
- недоведеними є доводи позивачки щодо неналежного повідомлення її як зацікавленої особи про розгляд скарги та ненадання всіх матеріалів скарги, оскільки у матеріалах справи містяться докази повідомлення ОСОБА_1 листом на електронну пошту, у якому містяться відомості про дату розгляду скарги та відомості про суб'єктів оскарження.
Закриваючи провадження у справі в частині визнання незаконним та скасування пунктів 3 та 5 резолютивної частини наказу щодо тимчасового блокування державному реєстратору доступу до реєстру та покладення на Державне підприємство "Національні інформаційні системи" обов'язку з виконання пункту 3 наказу, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є такими, що прийняті відповідачем внаслідок реалізації своїх владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів, а тому в цій частині можуть бути оскаржені реєстратором за правилами адміністративного судочинства.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/3726/25 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №910/3726/25, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №755/5333/20, від 21.04.2021 у справі №372/333/20, від 21.04.2022 у справі №755/5300/21, від 18.01.2023 у справі №755/9322/20, від 25.09.2024 у справі №756/19178/21, від 26.02.2020 у справі №201/5514/18 (щодо застосування статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
3.5. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство юстиції України проти вимог та доводів останньої заперечує, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що оскаржуваний наказ Міністерства ґрунтується на результатах розгляду скарги ОСОБА_2 , в межах якої було встановлено, що дії державного реєстратора та нотаріуса, які здійснили реєстраційні дії щодо зміни складу учасників юридичної особи ТОВ "Логос Апарт", порушують приписи чинного законодавства у сфері державної реєстрації, а відтак є незаконними. На момент проведення державним реєстратором Іванкевич Н.І. оскаржуваної реєстраційної дії щодо ОСОБА_1 було накладено арешт на все майно позивачки у межах виконавчого провадження №75244764, що є безумовною підставою для відмови у державній реєстрації.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
09.07.2021 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 1004151020000053867 про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт".
Матеріалами справи також підтверджується про затвердження статуту товариства від 2023 року, який затверджений рішенням одноособового учасника ТОВ "Отасан Резорт» від 28.11.2023.
Відповідно до пункту 1.3 статуту ТОВ "Логос Апарт" та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" є: ОСОБА_1 .
Державним реєстратором Іванкевич Н.І. проведено реєстраційну дію від 12.11.2024 щодо зміни складу учасників ТОВ "Логос Апарт" на підставі акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Логос Апарт" від 31.10.2024 №1, складений між ОСОБА_1 , яка володіла часткою у розмірі 100% статутного капіталу товариства, в особі представника ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності від 22.10.2024, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ярош О.В. за № 2789, - з однієї сторони, та ОСОБА_4 , - з іншої сторони, відповідно до якого у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу (відступлення) частки № 1 у статутному капіталі товариства від 31.10.2024 ОСОБА_4 було передано частку у розмірі 100% статутного капіталу товариства, справжність підписів засвідчено та повноваження представника перевірено приватним нотаріусом Папайло Н.Є. 11.11.2024 за р.№№ 3427, 3428, з використанням спеціального бланку нотаріальних документів серії НТН № 555541.
ОСОБА_2 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою від 24.12.2024, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.12.2024 за № СК-6152-24 (далі - скарга), на реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 12.11.2024 № 1004151070010053867 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області Іванкевич Наталією Ігорівною, від 19.11.2024 №1004151070011053867 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Папайло Наталією Євгенівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" (ідентифікаційний код юридичної особи 44368959).
За результатами розгляду скарги Центральною Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі також - Колегія) складено висновок від 17.02.2025, яким рекомендовано:
1. Скаргу ОСОБА_2 від 21.12.2024 задовольнити.
2. Визнати вчиненими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 12.11.2024 №1004151070010053867 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області Іванкевич Наталією Ігорівною, від 19.11.2024 № 1004151070011053867 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Папайло Наталією Євгенівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" (ідентифікаційний код юридичної особи 44368959).
3. Тимчасово блокувати державному реєстратору Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області Іванкевич Наталії Ігорівні доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань строком на 2 (два) місяці.
На підставі вказаного висновку Міністерством юстиції України винесено наказ від 17.03.2025 року №7655 "Про задоволення скарги", яким вирішено:
1. Скаргу ОСОБА_2 від 21.12.2024 задовольнити.
2. Визнати вчиненими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 12.11.2024 № 1004151070010053867 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області Іванкевич Наталією Ігорівною, від 19.11.2024 № 1004151070011053867 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Папайло Наталією Євгенівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" (ідентифікаційний код юридичної особи 44368959).
3. Тимчасово блокувати державному реєстратору Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області Іванкевич Наталії Ігорівні доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань строком на 2 (два) місяці.
4. Виконання пункту 2 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.
5. Виконання пункту 3 наказу покласти на державне підприємство "Національні інформаційні системи".
Висновок Колегії мотивований тим, що шляхом перевірки відомостей ЄДР, Колегією встановлено, що підставою для проведення державним реєстратором Іванкевич Н.І. оскаржуваної реєстраційної дії від 12.11.2024 щодо зміни складу учасників товариства слугував, зокрема, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Логос Апарт" від 31.10.2024 № 1, складений між ОСОБА_1 , яка володіла часткою у розмірі 100% статутного капіталу товариства, в особі представника ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності від 22.10.2024, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ярош О.В. за р.№ 2789, - з однієї сторони, та ОСОБА_4 , - з іншої сторони, відповідно до якого у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу (відступлення) частки №1 у статутному капіталі товариства від 31.10.2024 ОСОБА_4 було передано частку у розмірі 100% статутного капіталу товариства, справжність підписів засвідчено та повноваження представника перевірено приватним нотаріусом Папайло Н.Є. 11.11.2024 за р.№№ 3427, 3428, з використанням спеціального бланку нотаріальних документів серії НТН № 555541.
Також Колегією встановлено, що на момент проведення державним реєстратором Іванкевич Н.І. оскаржуваної реєстраційної дії від 12.11.2024 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна щодо ОСОБА_1 було наявне обтяження, а саме: накладено арешт на належне ОСОБА_1 на праві власності майно в межах розміру боргу 200000 (двісті тисяч) доларів США, у зв'язку з ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 31.05.2024 у справі № 450/2388/24, залишеною без змін у частині накладення арешту постановою Львівського апеляційного суду від 17.10.2024.
За доводами відповідача, корпоративні права безпосередньо пов'язані з володінням особою часткою у статутному капіталі юридичної особи і не можуть відчужуватися окремо від майна, а відтак, оскільки арешт накладено на майно, а частка в статутному капіталі товариства є майном, з володіння якою виникають корпоративні права, Колегія дійшла висновку, що у державного реєстратора Іванкевич Н.І. були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації, у зв'язку з наявністю відомостей про обтяження майна ОСОБА_1 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Вважаючи помилковим Висновок Колегії щодо протиправності реєстраційної дії, та прийнятий наказ незаконним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Так, позивач зазначає, що ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 31.05.2024 у справі № 450/2388/24 заяву представника заявника ОСОБА_2 - Лазора А.О. про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на належне ОСОБА_1 на праві власності майно в межах розміру боргу 200 000 доларів США та заборонено вчиняти дії, спрямовані на відчуження і розпорядження частками у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Девелопмент" (ідентифікаційний код 13830950) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" (ідентифікаційний код 44368959) будь-яким чином, в тому числі приймати рішення щодо відчуження майна вказаних юридичних осіб, передавати його в іпотеку та поручатись таким перед третіми особами.
Згадану ухвалу в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 - Дунас О.М.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постановою Львівського апеляційного суду від 17.10.2024 у справі № 450/2388/24 ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 31.05.2024 в частині заборони ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на відчуження і розпорядження частками у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Девелопмент" (ідентифікаційний код 13830950) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" (ідентифікаційний код 44368959) будь-яким чином, в тому числі приймати рішення щодо відчуження майна вказаних юридичних осіб, передавати його в іпотеку та поручатись таким перед третіми особами скасувати та відмовити у застосуванні даних заходів забезпечення позову.
За переконанням позивача, суд апеляційної інстанції зняв будь-яку заборону ОСОБА_1 вчиняти дії щодо відчуження і розпорядження частками у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Девелопмент" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" будь-яким чином, в тому числі приймати рішення щодо відчуження майна вказаних юридичних осіб, передавати його в іпотеку та поручатись таким перед третіми особами.
За таких обставин, як зазначає позивач, підстав для відмови у проведенні реєстраційних дій, які були предметом звернення із скаргою ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, які здійснені третіми особами державним реєстратором виконавчого Комітету Самбірської міської ради Львівської області Іванкевич Наталією Ігорівною та приватним нотаріусом Львівського міського Нотаріального округу Папайло Наталія Євгенівна не було.
Крім цього, позивач, повідомив суд, що 28.03.2025 Пустомитівським районним судом Львівської області по справі № 450/2537/24 (справа по якій винесено ухвалу про забезпечення позову Пустомитівським районним судом Львівської області від 31.05.2024 та постанову Львівського апеляційного суду від 17.10.2024 року по справі № 450/2388/24) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ,- відмовлено.
Також позивач зазначає, що Міністерство юстиції України не виконано свого обов'язку щодо належного повідомлення заінтересованих осіб, зокрема позивача, як і не надано позивачу всіх матеріалів скарги.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за переконанням скаржниці, судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №755/5333/20, від 21.04.2021 у справі №372/333/20, від 21.04.2022 у справі №755/5300/21, від 18.01.2023 у справі №755/9322/20, від 25.09.2024 у справі №756/19178/21, від 26.02.2020 у справі №201/5514/18.
5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15, від 06.09.2017 у справі №910/3040/16, від 13.09.2017 у справі №923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі №760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання наказу Міністерства юстиції України протиправним та скасування, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступного.
Відповідно до частин першої - четвертої, сьомої та десятої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.
Міністерство юстиції України розглядає, зокрема, скарги на проведені державним реєстратором реєстраційні дії.
Під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України здійснюється також перевірка відповідності законодавству у сфері державної реєстрації рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, що оскаржувалися до відповідного територіального органу. Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації (крім скарг на проведені державним реєстратором реєстраційні дії), які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності. Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше шести місяців з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.
Згідно з пунктом 13 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1128 від 25.12.2015, за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:
1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту;
2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін'юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підставою для визнання незаконною та анулювання реєстраційної дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу став висновок Колегії про те, що станом на момент проведення державним реєстратором Іванкевич Н.І. оскаржуваної реєстраційної дії від 12.11.2024 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна щодо ОСОБА_1 було наявне обтяження, а саме на підставі ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 31.05.2024 у справі №450/2388/24 накладено арешт на належне позивачці на праві власності майно в межах розміру боргу 200000,00 доларів США. Дана ухвала залишена без змін в частині накладення арешту постановою Львівського апеляційного суду від 17.10.2024.
Шляхом перевірки відомостей ЄДР відповідачем встановлено, що підставою для проведення державним реєстратором Іванкевич Н.І. оскаржуваної реєстраційної дії від 12.11.2024 щодо зміни складу учасників товариства слугував, зокрема, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" №1 від 31.10.2024, складений між ОСОБА_1 , яка володіла часткою у розмірі 100% статутного капіталу, в особі представника ОСОБА_3 на підставі довіреності від 22.10.2024, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ярош О.В. за №2789, з однієї сторони та ОСОБА_4 з іншої сторони. Відповідно до акта у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства №1 від 31.10.2024 ОСОБА_4 було передано частку у розмірі 100% статутного капіталу товариства, справжність підписів засвідчено та повноваження представника перевірено приватним нотаріусом Папайло Н.Є. 11.11.2024 за №№3427 та 3428 з використанням спеціального бланку нотаріальних документів серії НТН №555541.
Під час розгляду скарги Колегією встановлено, що на момент проведення державним реєстратором оскаржуваної реєстраційної дії від 12.11.2024 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна щодо ОСОБА_1 було наявне обтяження у вигляді накладення арешту на належне їй на праві власності майно в межах розміру боргу 200000,00 доларів США на підставі ухвали суду.
Згідно висновків Колегії відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Термін "майно" найчастіше використовується для позначення сукупності матеріальних цінностей відповідного суб'єкта, враховуючи при цьому речі, гроші, цінні папери, а також майнові права та обов'язки. Наприклад, у нормах, що визначають об'єкти права власності, спадкову масу, предмет договорів дарування, майнового найму тощо, по суті, йдеться про майно. У цьому ж значенні термін "майно" вживається також у нормах, спрямованих на захист майнових прав особи, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим, обов'язків особи або їх сукупності. У такому значенні цей термін застосовують у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'язків юридичних і фізичних осіб (наприклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб і спадкоємства, коли до правонаступників переходять не тільки права, а й обов'язки).
Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Тобто, корпоративні права безпосередньо пов'язані з володінням особою часткою у статутному капіталі юридичної особи і не можуть відчужуватися окремо від майна.
Отже, оскільки арешт накладено на майно, а частка в статутному капіталі товариства є майном, з володіння якою виникають корпоративні права, Колегія дійшла висновку, що у державного реєстратора Іванкевич Н.І. були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації у зв'язку з наявністю відомостей про обтяження майна ОСОБА_1 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Вказані висновки Колегії визнані судами обох інстанцій обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на правомірному аналізі приписів закону.
Згідно з пунктами 2 та 3 частини другої статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державний реєстратор перевіряє, зокрема, наявність у Єдиному державному реєстрі заборони вчинення реєстраційних дій та документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації.
Частиною шостою статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" унормовано, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв'язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи у результаті відчуження її таким засновником (учасником) на підставі правочину, що не посвідчений нотаріально, обов'язково визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб і здійснює перевірку цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевіряє повноваження представника фізичної або юридичної особи. Обсяг цивільної правоздатності та дієздатності визначається, а повноваження представника перевіряються щодо засновника (учасника), якому належить частка у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) відповідної юридичної особи, та щодо особи, яка набуває таку частку. Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв'язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи у результаті відчуження її таким засновником (учасником) на підставі правочину, що не посвідчений нотаріально, або на підставі нотаріально посвідченого правочину, правовий наслідок якого пов'язується з настанням певної обставини, також встановлює наявність чи відсутність зареєстрованих обтяжень щодо відповідної частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи шляхом отримання відомостей з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та/або перебування такого засновника (учасника) в Єдиному реєстрі боржників.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" підставою для відмови у державній реєстрації є наявність відомостей у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про обтяження корпоративних прав - у разі державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР, у зв'язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи в результаті відчуження її таким засновником (учасником), крім випадків стягнення у дохід держави такої частки як санкції, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції".
Таким чином, суди визнали обґрунтованими доводи відповідача в тій частині, що державний реєстратор повинна була відмовити у проведенні оскаржуваної реєстраційної дії від 12.11.2024 на підставі пункту 3 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Суди обох інстанцій дійшли висновків, що реєстраційні дії №1004151070010053867 від 12.11.2024 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" та №1004151070011053867 від 19.11.2024 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" суперечили чинному законодавству України, а відтак були правомірно скасовані Міністерством юстиції України оспорюваним у даній справі наказом.
Крім того судами першої та апеляційної інстанцій спростовано доводи позивача, що суд апеляційної інстанції, скасувавши в частині ухвалу про забезпечення позову, зняв будь-яку заборону ОСОБА_1 вчиняти дії щодо відчуження і розпорядження частками у статутному капіталі.
Так, при розгляді касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 17.10.2024 у справі №450/2388/24 Верховний Суд зазначив наступне:
- апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції, якою частково задоволено заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на відчуження і розпорядження частками у статутному капіталі будь-яким чином, в тому числі приймати рішення щодо відчуження майна вказаних юридичних осіб, передавати його в іпотеку та поручатись таким перед третіми особами, з тих мотивів, що внаслідок застосування таких заходів фактично блокується діяльність товариств на невизначений період. Позивач не надав доказів того, що ОСОБА_1 вживає чи намагається вжити заходів щодо відчуження майна товариств;
- апеляційний суд не врахував, що право на частку є майновим оборотоздатним правом, частки у статутному капіталі товариств належать ОСОБА_1 та є її майном. Арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно відповідача вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним. Оскільки суди наклали арешт на належне ОСОБА_1 на праві власності майно в межах розміру боргу, то додатково забороняти їй вчиняти дії, спрямовані на відчуження і розпорядження належними їй частками у статутному капіталі, не є необхідним;
- касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду в частині відсутності підстав застосування такого заходу забезпечення позову як заборони ОСОБА_1 приймати рішення щодо розпорядження майном вказаних юридичних осіб, що, з урахуванням видів їх економічної діяльності, може призвести до невиправданого обмеження майнових прав вказаних юридичних осіб, фактичного блокування їх діяльності;
- суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про скасування ухвали суду першої інстанції в частині заборони ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на відчуження і розпорядження частками у статутному капіталі будь-яким чином, в тому числі приймати рішення щодо відчуження майна вказаних юридичних осіб, передавати його в іпотеку та поручатись таким перед третіми особами, однак частково помилився в мотивах такого рішення. У зв'язку з цим оскаржену постанову апеляційного суду в зазначеній частині належить змінити в мотивувальній частині.
При цьому судами враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24.07.2024 у справі №567/459/23, арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
Отже, враховуючи наявність у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження щодо ОСОБА_1 у вигляді накладення арешту на майно, до якого також відноситься і частка у статутному капіталі, та враховуючи висновки Верховного Суду у справі №450/2388/24, суди відхилили твердження позивачки про відсутність будь-яких заборон ОСОБА_1 вчиняти дії щодо відчуження і розпорядження частками у статутному капіталі товариств.
Також суди визнали необґрунтованими доводи позивачки щодо її неналежного повідомлення як зацікавленої особи про розгляд скарги та ненадання всіх матеріалів справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази повідомлення ОСОБА_1 листом на електронну пошту, у якому містяться відомості про дату розгляду скарги та відомості про суб'єктів оскарження.
5.6. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
За доводами касаційної скарги ОСОБА_1 вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №755/5333/20, від 21.04.2021 у справі №372/333/20, від 21.04.2022 у справі №755/5300/21, від 18.01.2023 у справі №755/9322/20, від 25.09.2024 у справі №756/19178/21, від 26.02.2020 у справі №201/5514/18.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається скаржниця, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (1); забороною відповідачу вчиняти певні дії (2).
Так у справі №755/5333/20 про визнання недійсним договору позики та договору іпотеки, судами розглядалася заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та машиномісце. Суди обох інстанцій заяву задовольнили. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення, зазначав, що суди обох інстанцій не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. До того ж вказав, що предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.
У справі №372/333/20 предметом позову було поділ спільного майна подружжя. Позивач звернувся із заявою про забезпечення позову, якою просив накласти арешт на майно. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, дійшов висновків, що на момент звернення з позовом та заявою про забезпечення позову позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власником спірного майна є саме відповідач.
У справі №755/5300/21 розглядався спір про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, мотивований тим, що існував невирішений спір щодо права спадкування вищевказаної квартири, а відтак приватний нотаріус не мала законних підстав для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При розгляді справи було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру. Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з того, що арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, тоді як в позовній заяві позивачка просила скасувати запис про державну реєстрацію за малолітньою дитиною права власності на вищезгадану квартиру, визначивши відповідачем у справі приватного нотаріуса. Крім того, у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов'язального характеру, а тому запропонований позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є неспівмірним із заявленими вимогами та неналежним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі.
У справі №755/9322/20 про стягнення заборгованості за договором позики, позивач зверталася із заявою про забезпечення позову. Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні заяви, зазначав, що на момент задоволення судом апеляційної інстанції заяви про забезпечення позову цей суд вирішив питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованої частки квартири та не є учасником цієї справи, що є недопустимим.
У справі №756/19178/21 про визнання недійсними договорів дарування, позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно. Верховний Суд, скасовуючи судові рішенні та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з того, що на момент задоволення Оболонським районним судом міста Києва заяви позивачки про забезпечення позову цей суд вирішив питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованих нежитлових приміщень та не є учасником цієї справи, що є недопустимим.
У справі №201/5514/18 про стягнення заборгованості за договором позики, позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту. Верховний Суд, погоджуючись із висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви, зазначав, ні заява про забезпечення позову, ні оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить належних обґрунтувань стосовно того, яким саме чином майно, належне ТОВ "Промо Студія "Фреш", ТОВ "Біонереджі-Оксіген", ТОВ "Каштан Сотні Лошадєй", ТОВ "Дженетік Плант Селз", ТОВ "Оелагро Україна", компанії Фіфс Елемент Менеджмент ЛТД, Брукфілд Девелопмент Лімітед , ТОВ "ФК "Фінхелпфарм", ТОВ "Хелпфарм", ТОВ "Телерадіокомпанія "Лайк ТВ", Малому приватному підприємству "Макс", ПП "Кристал" стосується предмета позову та суті позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості. Зазначені товариства, організації та підприємства спірного договору позики не укладали, за виконання його умов поручителями не виступали та не є сторонами цього цивільно-правового спору.
Разом з тим, у справі, що переглядається, судами не вирішувалося питання стосовно розгляду заяви про забезпечення позову, така заява не подавалася та судами не застосовувалися положення статті 137 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, судами не встановлено, що частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Логос Апарт" належить не позивачу, а іншій особі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, не є релевантними до спірних правовідносин у справі, що розглядається.
5.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не була належно обґрунтована та не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №910/3726/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко