вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"30" січня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/78/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді І.О.Пашкевич, розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Приватного підприємства «МЕРЕЖА РВ» (33027, м. Рівне , вул. Д.Галицького, буд.19; код ЄДРПОУ 42625180)
про виселення з нежитлового приміщення та стягнення 16 046 грн 71 коп.
без виклику учасників справи
28 січня 2026 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Господарського суду Рівненської області надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «МЕРЕЖА РВ», в якому позивач просить суд:
- зобов'язати відповідача звільнити нежитлове приміщення загальною площею 133,26 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 шляхом виселення;
- стягнути з відповідача 16 046 грн 71 коп., з яких: 15 000 грн. - основний борг, 789,86 - грн пеня, 76,44 грн. - 3 % річних, 180,41 грн. - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач (орендодавець) вказує на порушення відповідачем (орендарем) умов Договору оренди нежитлового приміщення укладеного 15.11.2023 на 24 місяці. Після закінчення строку дії договору 15.11.2025 відповідач не повернув орендоване приміщення за актом приймання-передачі, хоча мав обов'язок це зробити до 20.11.2025 та продовжує користуватися ним без правових підстав, вимоги позивача про звільнення приміщення ігнорує. Орендна плата відповідачем не сплачується з вересня 2025 року, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 15 000 грн. Незаконне користування майном після припинення договору позбавляє позивача можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому нерухомим майном, та є підставою для зобов'язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні позивачем права власності шляхом виселення відповідача.
Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій ОСОБА_1 просить суд заборонити Приватному підприємству «МЕРЕЖА РВ» вчиняти будь-які дії щодо користування та здійснення господарської підприємницької діяльності у приміщенні за адресою: Рівненська область, Сарненський р-н, місто Дубровиця, провулок Артеменка, буд.26а - шляхом опломбування приміщення.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує, що незважаючи на завершення строку оренди відповідач продовжує користуватися нежитловим приміщенням, вимоги щодо звільнення приміщення ігнорує. У спірному приміщенні відповідач розмістив магазин «SPIRINT & FOOD», котрий працює з 08:00 до 22:00 год., а також відповідач безпідставно передає спірне приміщення в суборенду третім особам ТОВ «ПЛАТЬОЖКА" (термінал самообслуговування). На думку заявника існують обґрунтовані припущення, що у разі задоволення позову у даній справі, відповідачем можуть бути вчинені дії з метою ухиляння від виконання рішення суду в установленому законом порядку. Відповідними доказами є листи-вимоги щодо звільнення приміщення, невиконання умов договору про звільнення приміщення, відмова від підписання акту прийому передачі (повернення) нежитлового приміщення, несплата орендних платежів за вересень-листопад 2025 року.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні огляду на наступне.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Положення ст. 136 ГПК України пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень ст. 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
З урахуванням загальних вимог, передбачених положеннями статей 73, 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання (п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови).
Ключовим є встановлення судом:
1) наявності спору між сторонами;
2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами;
4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).
Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою, та надати суду докази існування фактичних обставин, що пов'язані з необхідністю вжиття таких заходів саме на забезпечення позовних вимог в межах порушеного права, яке позивач намагається захистити поданням відповідного позову, а не будь-яких інших порушених прав позивача.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
З матеріалів справи вбачається, що заявлена вимога про забезпечення полягає у забороні Приватному підприємству «МЕРЕЖА РВ» користуватися нежитловим приміщенням за адресою: Рівненська область, Сарненський р-н, місто Дубровиця, провулок Артеменка, буд.26а та здійснювати у ньому господарську діяльність. Позивач вважає, що опломбування приміщення є тією мірою, яка унеможливить подальше користування відповідачем спірним майном.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі №904/7630/21 висловлено позицію про те, що під час вирішення питання щодо вжиття заходів із забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Суд виснує, що оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру та майнового характеру, а забезпечити просить немайнові позовні вимоги - то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №912/1616/18, від 26.09.2019 у справі №917/751/19, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19 та від 11.02.2021 у справі №915/1185/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.
При цьому законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет належності та допустимості.
З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову містить відповідне обґрунтування позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, водночас наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуватимуться вимоги, суд буде установлювати під час ухвалення рішення по суті спору.
Дослідивши матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову судом не встановлено обставин, що свідчать про утруднення виконання рішення (у разі задоволення позову) в майбутньому. Ризик істотного ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього судового рішення відсутній.
Крім цього, суд уважає, що обраний заявником вид забезпечення позову - заборона відповідачу вчиняти будь-які дії щодо користування нерухомим майном та здійснювати господарську підприємницьку діяльність у спірному приміщенні шляхом опломбування приміщення - є тотожним заявленій позовній вимозі про звільнення приміщення шляхом виселення, а відтак фактично призводить до вирішення спору по суті до ухвалення судового рішення, що є неприпустимим у межах інституту забезпечення позову. При цьому згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Суд висновує, що забезпечення позову у такому форматі як просить позивач - порушить права та законні інтереси не лише Приватного підприємства «МЕРЕЖА РВ» (при цьому суд підкреслює, що на стадії вирішення заяви про забезпечення позову спір по суті не розглядається та обґрунтованість позовних вимог не перевіряється), а й прав та інтересів третіх осіб, які, за твердженням позивача, користуються спірним приміщенням як суборендарі, зокрема ТОВ «ПЛАТЬОЖКА».
Втручання у право власності повинно не лише переслідувати за фактами та у принципі "законну ціль" у "загальному інтересі", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті "справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Завдання досягти цього балансу відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного порушення цієї статті необхідно встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (рішення у справі "Хуттен-Чапська проти Польщі").
Суд зауважує, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).
Частинами 1, 2 статі 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд враховує, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснювати підприємницьку діяльність у спірному приміщенні саме по собі буде втручанням у господарську діяльність юридичної особи відповідача.
Заявником не доведено, що користування відповідачем спірним приміщенням може ускладнити або унеможливити виконання можливого судового рішення чи перешкодити ефективному захисту прав позивача у межах заявлених вимог немайнового характеру.
Суд констатує, що в даному випадку факт неправомірності користування Приватним підприємством «МЕРЕЖА РВ» спірним нерухомим майном є предметом розгляду та доведення у цій справі та має бути дослідженим саме під час розгляду справи по суті. На стадії прийняття позовної заяви до розгляду та застосування заходів забезпечення позову зазначена обставина не є встановленою та не може бути підставою для задоволення заяви позивача. Аналогічна правова позиція викладена у п. 50 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2024 у справі № 910/17190/23.
Виходячи з предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, суд зазначає, що вимоги позивача про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо користування нерухомим майном та здійснювати у ньому господарської діяльності фактично мають ознаки та намагання вирішення спору по суті на етапі прийняття позовної заяви.
Відтак дослідивши викладені заявником доводи та надані на підтвердження цих доводів докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
За ч.ч. 1, 6, 8 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Керуючись ст. ст. 136, 139, 140, 222, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 918/78/26 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду у порядку та строки визначені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Ухвала складена та підписана суддею - 30.01.2026.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя І.О.Пашкевич