ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.01.2026Справа № 910/11797/25
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/11797/25
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про стягнення 559 442,51 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 559 442,51 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги у сумі 193 319,73 грн, за прострочення сплати якої нараховані 3% річних у розмірі 1223,48 грн.
Крім того, позивач з посилання на приписи ст. 1212 ЦК України просить стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 364 899,30 грн, які були сплачені в якості оплати за Банківською гарантією № 42939/ЮГ-24 від 29.10.2024 за відсутності настання гарантійного випадку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 позовну заяву залишено без руху.
01.10.2025 до Господарського суду міста Києва через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як установлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 03.12.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони отримали 06.10.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 03.10.2025.
21.10.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проте позову заперечує, посилаючись на те, що позивач несвоєчасно виконав свої зобов'язання з поставки товару за Договором №УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024 на суму 7 297 986,00 грн., чим порушив строки, зазначені у Специфікації, Графіку поставки до даного Договору та п. 6.3.1 Договору. Враховуючи термін дії форс-мажорних обставин, зазначених в Сертифікаті від 31.03.2025 №1200-25-0541, виданому Дніпропетровською торгово-промисловою платою, АТ «Укргазвидобування» направило вимогу від 11.06.2025 №302.1-022-5821 про сплату пені та штрафу в сумі 193 319,73 грн. Листом №302.1-022-6359 від 26.06.2025 АТ «Укргазвидобування» повідомило Позивача, що враховуючи невиконання ним вимоги №302.1-022-5821 від 11.06.2025, у строк встановлений п. 7.11 Договору, а саме протягом 7 робочих днів з дати направлення відповідної письмової вимоги, відповідачем було застосовано оперативно-господарську санкцію, а саме отримано суму нарахованих штрафних санкцій спричинених несвоєчасним виконанням договору із суми, що підлягає сплаті. Відтак, підстави для стягнення з АТ «Укргазвидобування» заборгованості за поставлений Товар у розмірі 193 319,73 грн - відсутні. Відповідно, відсутні підстави для стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті товару.
Також відповідач зазначив, оскільки постачальник порушив зобов'язання за Договором та несвоєчасно поставив товар у встановлений строк, а Банківською гарантією передбачено, що Гарант має виплатити Бенефіціару суму, що не перевищує 364 899,30 грн., AT «Укргазвидобування» правомірно скористалось своїм правом пред'явлення Вимоги за Банківською гарантією, яка була задоволена. Отже, у зв'язку із сплатою Банком на користь АТ «Укргазвидобування» суми Гарантії в розмірі 364 899,30 грн., банківська гарантія №42939 від 29.10.2024 є припиненою, внаслідок чого права і обов'язки за нею також є припинені, а тому її повернення є неможливим.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив та додані до них докази.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані прокурором документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
11.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА" (за договором - Постачальник) та Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (за договором - Покупець) було укладено Договір поставки № УГВ 1377/30-24 з додатками (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів (Запчастини до електричної системи (далі - Товар), зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до Договору і є його невід'ємною/-ими частиною/-ами), а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар. Під поставкою Сторони розуміють передачу товару Постачальником для прийняття Покупцем.
Згідно п.1.2 Договору, найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказується у специфікації/-ях (далі - Специфікація/-ії), яка/і є Додатком/ми №1 до Договору та є його невід'ємною частиною. Строк поставки Товару визначається Графіком/ми поставки Товару, який/і є Додатком/ми №3 до Договору та є його невід'ємною частиною/ами.
Відповідно до п. 5.1. Договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації/-ях та Графіку поставки до цього Договору. Здійснення поставки Товару не потребує будь-яких додаткових погоджень, крім тих, що передбачені Договором.
На виконання умов Договору, сторони підписали Специфікацію № 1 від 11.11.2024, що є Додатком № 1 до Договору № УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024, відповідно до якої визначили:
- найменування товару, його кількість, загальну вартість 7 297 686,00 грн з ПДВ (включно). Виробник Товару: Weichai Power Company Ltd, Китай;
- умови поставки: DDP - склад (станція) згідно адреси, вказаних в п.10.1 даної Специфікації, а саме: Філія «УГВ-Сервіс» (УГВС) - 39420, с. Базилівщина, Полтавський р-н, Полтавська обл.; УБМР «Укргазспецбудмонтаж» (УБМР) - 63303, м. Красноград, Харківська обл.; БУ «Укрбургаз» (УБГ) - 63303, м. Красноград, Харківська обл.;
- строк поставки товару: відповідно до Графіка поставки Товару (додаток №3) та становить 120 календарних днів з дати укладання Договору поставки;
- умови та строки оплати: оплата по факту прийняття, протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Згідно з п. 5.2. Договору, датою прийняття Товару є дата підписання уповноваженими представниками Сторін акту приймання-передачі Товару, форма якого наведена в Додатку №4 до цього Договору, який є невід'ємною частиною (застосовується, якщо Постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі Постачальником Товару для прийняття Покупцем є дата прибуття Товару до місця поставки зазначена у відповідному товарно-транспортному документі або дата підписання Сторонами акту приймання-передачі Товару, якщо покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття.
Оскільки сторонами Договору було погоджено поставку Товару виробництва країни Китай, позивач здійснив замовлення Товару у Компанії GUANGZHOU QIDASHENG TRADING CO, LIMITED в межах дії міжнародного Контракту №GQTILG/23 від 21.09.2023.
Проте, Компанія GUANGZHOU QIDASHENG TRADING CO, LIMITED листом від 10.03.2025 повідомила позивача про затримку прибуття вантажу за Контрактом №GOTILG/23 від 21.09.2023 в порт Одеса, внаслідок відкладення судноплавною лінією MSC заходу судна з контейнером FSCU4670231 за коносаментом MEDUYR484518 в порт Одеса, спричинене пошкодженням іншого судна компанії у вказаному порті в результаті ракетного удару, який відбувся 01 березня 2025 року.
Умовами п. 8.1. Договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, (форс-мажорних обставин), які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін. Обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання Стороною зобов'язань, передбачених умовами Договору (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Згідно п. 8.2. Договору, сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити у письмовій формі або листом на електронну пошту про це іншу Сторону. В такому повідомленні повинна бути вказана наступна інформація: конкретні обставини непереборної сили, дата та місце виникнення таких обставин, їх очікувану тривалість (якщо таку можна визначити), та реквізити цього Договору (номер та дату).
Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) або відсутність інформації, яку повинно мати таке повідомлення, є втрата права такої Сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, (форс-мажорні обставини), як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов'язань.
Доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або Торгово-промисловою палатою або іншим уповноваженим на це органом країни розташування Сторони яка постраждала внаслідок таких обставин, та/або країни у якій виникли такі обставини, внаслідок чого постраждала Сторона (п. 8.3. Договору).
Листом від 10.03.2025 №10/03 ТОВ «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» повідомило АТ «Укргазвидобування», що 01.03.2025 відбувся ракетний обстріл Одеського порту, внаслідок якого було пошкоджено судно Panami, у зв'язку із чим судохідна лінія MSC відклала захід своїх суден в Одеський порт, що унеможливило вчасну поставу Товару на територію України.
Листом від 01.04.2025 №01/04 ТОВ «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» надала сертифікат про форс мажорні обставини від 31.03.2025 №1200-25-0541, виданий Дніпропетровською торгово-промисловою платою. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): Дата настання: 01 березня 2025 року; Дата закінчення: тривають 31 березня 2025 року.
В подальшому, позивач здійснив поставку товару на загальну суму 7 297 986,00 грн, що підтверджується доданими до справи наступними видатковими накладними: №575 від 15.04.2025 на суму 245 772,00 грн.; №582 від 15.04.2025 на суму 226 692,00 грн.; №637 від 28.04.2025 на суму 6 812 202,00 грн.; №803 від 19.05.2025 на суму 13 320,00 грн.
У свою чергу, АТ «Укргазвидобування» здійснило часткову оплату за поставлений товар по Договору згідно платіжних інструкцій: №1000143587 від 20.05.2025 на суму 245 772,00 грн; №1000143588 від 20.05.2025 на суму 226 692,00 грн; №1000147069 від 30.05.2025 на суму 6 618 882,27 грн; №1000156142 від 27.06.2025 на суму 13 320,00 грн.
При цьому, 11.06.2025 АТ «Укргазвидобування» направило на електронну пошту позивача Вимогу від 11.06.2025 за вих. №302.1-022-5821 про сплату пені та штрафу в сумі 193 319,73 грн, нарахованих за період прострочи поставки товару за договором.
У відповідь на вказану вимогу позивач листом за вих. №19/06-1 від 19.06.2025 надав Сертифікат про форс-мажорні обставини №1200-25-1022 від 18.06.2025, виданий Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, відповідно до якого: дата закінчення дії форм-мажорних обставин - 29 травня 2025 року.
Також листом за вих. №19/06-2 від 19.06.2025 позивач повідомив відповідача про незгоду щодо застосування до нього відповідальності за порушення виконання умов договору поставки.
АТ «Укргазвидобування» листом за вих. №302.1-022- 6370 від 26.06.2025 повідомило позивача, що не приймає до уваги сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати від 18.06.2024 №1200-25-1022, оскільки дата закінчення періоду дії форс-мажорних обставин, яка в ньому зазначена, є необґрунтованою, а також ураховуючи невиконання ним вимоги №302.1-022-5821 від 11.06.2025 у строк, встановлений п. 7.11 Договору, а саме протягом 7 робочих днів з дати направлення відповідної письмової вимоги, відповідачем застосовано оперативно-господарську санкцію шляхом утримання суми, нарахованих штрафних санкцій, спричинених несвоєчасним виконанням Договору, із суми, що підлягає сплаті за поставлений товар.
Позивач 01.07.2025 направив на адресу АТ «Укргазвидобування» лист-вимогу за №01/07 з проханням доплатити суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 193 319,73 грн, посилаючись на відсутність порушення строків поставки товару, оскільки виникли форс-мажорні обставини, підтверджені Сертифікатами про форс-мажорні обставини від 31.03.2025 за №1200-25-0541 та від 18.06.2025 за №1200-25-1022.
У відповідь на вищезазначений лист, АТ «Укргазвидобування» листом №302.1-022- 7009 від 15.07.2025 повідомило про відсутність підстави для здійснення доплати суми заборгованості в розмірі нарахованих штрафних санкцій за Договором від 11.11.2024 за №УГВ1377/30-24, оскільки листом за №302.1-022-6359 від 26.06.2025 було повідомлено позивача, що ураховуючи невиконання ним вимоги №302.1-022-5821 від 11.06.2025 у строк, встановлений п. 7.11 Договору, АТ «Укргазвидобування» було застосовано оперативно-господарську санкцію, а саме отримано суму нарахованих штрафних санкцій, спричинених несвоєчасним виконанням Договору із суми, що підлягала сплаті за товар.
Крім того, відповідно до п. 10.2 Договору позивачем була надана Банківська гарантія №42939 від 29.10.2024р на суму 364 899,30 грн, за умовами якої Банк-гарант зобов'язується сплатити відповідачу вказану суму, у випадку отримання відповідної вимоги без будь-якого обґрунтування та надання інших документів.
23.06.2025 до позивача надійшов лист за вих. №1-1985 від 23.06.2025 від АТ «КБ «ГЛОБУС» з повідомленням про необхідність здійснення гарантійного платежу згідно п.3.3 Договору про надання гарантії №42939/ЮГ-24 від 29.10.2024 у розмірі 364 899,30 грн.
27.06.2025 згідно платіжної інструкції №162 позивачем виконано гарантійний платіж та надіслано на реквізити Банку 364 899,30 грн в якості гарантійного платежу за Договором про надання гарантії №42939/ЮГ-24 від 29.10.2024.
Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, за наслідками розгляду спору у аналогічних спірних правовідносинах сторін, виклав правову позицію, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання Договору, а не певне порушення строків його виконання.
Позивачем 29.05.202 остаточно виконано зобов'язання із поставки товарів за Договором поставки № УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024, що підтверджується відповідним підписом уповноваженої особи відповідача на видатковій накладній №803 від 19.05.2025.
У п.10.3 Договору сторони узгодили, що забезпечення виконання Договору повертається протягом п'яти банківських днів з дня настання таких обставин (для забезпечення виконання зобов'язань по Договору у формі банківської гарантії): після виконання Постачальником зобов'язань за Договором в повному обсязі; за рішенням суду, яке набрало законної сили, щодо повернення забезпечення Договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або Договору про закупівлю нікчемним; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, що регулює публічні закупівлі.
Отже, умови п.10.3 Договору поставки передбачено повернення відповідачем забезпечення виконання Договору після виконання позивачем укладеного між сторонами Договору у повному обсязі протягом п'яти банківських днів з граничної дати оплати.
Проте, відповідач безпідставно утримує грошові кошти, сплачені йому Банком як гарантійний платіж за Банківською гарантією №42939/ЮГ-24 від 29.10.2024 у розмірі 364 899,30 грн.
Отже, спір у даній справі виник з приводу стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у вигляді банківської гарантії в розмірі 364899,30 грн та стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 193 319,73 грн, зарахованих відповідачем у рахунок погашення штрафних санкцій за договором, що були нараховані за порушення строків поставки товару за договором.
Також позивачем на суму заборгованості в розмірі 193 319,73 грн нараховані 3% річних у розмірі 1223,48 грн за період 01.07.2025 по 15.09.2025 за порушення виконання грошового зобов'язання відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує про неналежне виконання позивачем зобов'язань за договором поставки, що є підставою для задоволення замовником (бенефіціаром) своїх вимог на умовах, визначених гарантією, а також підставою нарахування штрафних санкцій, визначених у п. 7.8. Договору та їх отримання із суми, що підлягає сплаті постачальнику, згідно з умовами п. 7.11. Договору.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі наступних правочинів:
- Договору поставки № УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024, укладеного між позивачем, як постачальником, і відповідачам, як покупцем, та за правовою природою є договором поставки;
- Договору про надання гарантії № 42939/ЮГ-24 від 29.10.2024, укладеного між позивачем (Принципал) та Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" (Банк-Гарант);
- Банківської гарантії № № 42939 від 29.10.2024, наданої Банком відповідачу, яка є одностороннім правочином та одним із видів забезпечення виконання зобов'язань.
Положеннями ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України (який був чинним на дату виникнення спірних правовідносин) з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з приписами ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 560 ЦК України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Статтею 562 ЦК України визначено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
У відповідності до ст. 563 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Отже, враховуючи наведені вище норми, слідує висновок, що підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення зобов'язань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов'язанням.
Тобто, підставою для виконання гарантом своїх зобов'язань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є суб'єктом. Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, відповідно до пункту 9 частини 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.
За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів.
По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися.
По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18, від 27.01.2020 у справі №911/1867/18.
З огляду на наведене, під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Отже, неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконані боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.
За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як установлено судом, відповідно до п. 1.1. укладеного між сторонами за результатом проведення публічної процедури закупівлі Договору, Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів (Запчастини до електричної системи (далі - Товар), зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до Договору і є його невід'ємною/-ими частиною/-ами), а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар. Під поставкою Сторони розуміють передачу товару Постачальником для прийняття Покупцем.
Згідно п.1.2 Договору, найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказується у специфікації/-ях (далі - Специфікація/-ії), яка/і є Додатком/ми №1 до Договору та є його невід'ємною частиною. Строк поставки Товару визначається Графіком/ми поставки Товару, який/і є Додатком/ми №3 до Договору та є його невід'ємною частиною/ами.
Відповідно до п. 5.1. Договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації/-ях та Графіку поставки до цього Договору. Здійснення поставки Товару не потребує будь-яких додаткових погоджень, крім тих, що передбачені Договором.
На виконання умов Договору, сторони підписали Специфікацію № 1 від 11.11.2024, що є Додатком № 1 до Договору № УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024, відповідно до якої визначили:
- найменування товару, його кількість, загальну вартість 7 297 686,00 грн з ПДВ (включно). Виробник Товару: Weichai Power Company Ltd, Китай;
- умови поставки: DDP - склад (станція) згідно адреси, вказаних в п.10.1 даної Специфікації, а саме: Філія «УГВ-Сервіс» (УГВС) - 39420, с. Базилівщина, Полтавський р-н, Полтавська обл.; УБМР «Укргазспецбудмонтаж» (УБМР) - 63303, м. Красноград, Харківська обл.; БУ «Укрбургаз» (УБГ) - 63303, м. Красноград, Харківська обл.;
- строк поставки товару: відповідно до Графіка поставки Товару (додаток №3) та становить 120 календарних днів з дати укладання Договору поставки;
- умови та строки оплати: оплата по факту прийняття, протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Згідно з п. 5.2. Договору, датою прийняття Товару є дата підписання уповноваженими представниками Сторін акту приймання-передачі Товару, форма якого наведена в Додатку №4 до цього Договору, який є невід'ємною частиною (застосовується, якщо Постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі Постачальником Товару для прийняття Покупцем є дата прибуття Товару до місця поставки зазначена у відповідному товарно-транспортному документі або дата підписання Сторонами акту приймання-передачі Товару, якщо покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття.
Позивач здійснив поставку товару на загальну суму 7 297 986,00 грн, що підтверджується доданими до справи наступними видатковими накладними: №575 від 15.04.2025 на суму 245 772,00 грн.; №582 від 15.04.2025 на суму 226 692,00 грн.; №637 від 28.04.2025 на суму 6 812 202,00 грн.; №803 від 19.05.2025 на суму 13 320,00 грн.
Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень.
У свою чергу, відповідач частково оплатив поставлений товар згідно платіжних інструкцій: №1000143587 від 20.05.2025 на суму 245 772,00 грн; №1000143588 від 20.05.2025 на суму 226 692,00 грн; №1000147069 від 30.05.2025 на суму 6 618 882,27 грн; №1000156142 від 27.06.2025 на суму 13 320,00 грн.
З огляду на наведене вище та враховуючи умови договору, суд дійшов висновку, що позивачем було повністю виконано умови договору щодо поставки товару, проте, із порушенням строків, визначених, зокрема Додатком № 3 - Графік поставки.
У відповідності до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Тобто, за змістом вказаної норми Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18.
Крім того, у п.10.3 Договору сторони узгодили, що забезпечення виконання Договору повертається протягом п'яти банківських днів з дня настання таких обставин (для забезпечення виконання зобов'язань по Договору у формі банківської гарантії): після виконання Постачальником зобов'язань за Договором в повному обсязі; за рішенням суду, яке набрало законної сили, щодо повернення забезпечення Договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або Договору про закупівлю нікчемним; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, що регулює публічні закупівлі.
Тобто, з моменту повного виконання позивачем зобов'язань за договором та проведення остаточних розрахунків, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, що не було виконано відповідачем в порушення вимог статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 10.3. договору.
Приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності та встановлені судом обставини повного виконання позивачем зобов'язання з поставки товару за договором, суд доходить до висновку про наявність підстав для повернення замовником (відповідачем) забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору, незалежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків поставки товару.
При цьому, судом взято до уваги висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, в якій колегія суддів виснувала: " 5.52. До того ж до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, а і спеціальний закон - Закон України "Про публічні закупівлі", відповідно до частини другої статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
5.53. Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
5.54. При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання".
Беручи до уваги викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивачем виконано роботи за договором у повному обсязі, що в свою чергу виключає право відповідача на задоволення вимог за банківською гарантією.
Отже, враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суд погоджується з доводами позивача, що останній здійснив повне виконання зобов'язання за договором, укладеним між сторонами, та про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 10.3. договору у вигляді повернення покупцем (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору в частині стягнення 364 899,30 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.
Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 та у постанові від 25.03.2025 у справі № 910/11352/24, суд вважає, що вони стосуються правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається, за змістовним критерієм (з огляду на правове регулювання та права й обов'язки сторін саме цих відносин). Тому такі висновки є релевантними до даної справи та приймаються судом до уваги.
Щодо стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 193 319,73 грн та нарахованих на суму боргу 3% річних у розмірі 1223,48 грн за період 01.07.2025 по 15.09.2025, суд відзначає наступне.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як установлено судом вище, строк поставки товару за Договором поставки № УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024 сторони визначили протягом 120 днів з дати укладання договору. Тобто позивач мав поставити товар у строк до 11.03.2025 (включно).
Листом від 10.03.2025 №10/03 ТОВ «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» повідомило АТ «Укргазвидобування», що 01.03.2025 відбувся ракетний обстріл Одеського порту, внаслідок якого було пошкоджено судно Panami, у зв'язку із чим суднохідна лінія MSC відклала захід своїх суден в Одеський порт, що унеможливило вчасну поставу Товару на територію України.
Листом від 01.04.2025 №01/04 ТОВ «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» надала Сертифікат про форс-мажорні обставини від 31.03.2025 №1200-25-0541, виданий Дніпропетровською торгово-промисловою платою. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): Дата настання: 01 березня 2025 року; Дата закінчення: тривають 31 березня 2025 року.
Позивач здійснив поставку товару на загальну суму 7 297 986,00 грн, що підтверджується доданими до справи наступними видатковими накладними: №575 від 15.04.2025 на суму 245 772,00 грн.; №582 від 15.04.2025 на суму 226 692,00 грн.; №637 від 28.04.2025 на суму 6 812 202,00 грн.; №803 від 19.05.2025 на суму 13 320,00 грн.
11.06.2025 АТ «Укргазвидобування» направило на електронну пошту позивача Вимогу від 11.06.2025 за вих. №302.1-022-5821 про сплату пені та штрафу в сумі 193 319,73 грн, нарахованих за період прострочи поставки товару за договором.
У відповідь на вказану вимогу позивач листом за вих. №19/06-1 від 19.06.2025 надав Сертифікат про форс-мажорні обставини №1200-25-1022 від 18.06.2025, виданий Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, відповідно до якого: дата закінчення дії форм-мажорних обставин - 29 травня 2025 року.
Також листом за вих. №19/06-2 від 19.06.2025 позивач повідомив відповідача про незгоду щодо застосування до нього відповідальності за порушення виконання умов договору поставки.
АТ «Укргазвидобування» листом за вих. №302.1-022- 6370 від 26.06.2025 повідомило позивача, що не приймає до уваги сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати від 18.06.2024 №1200-25-1022, оскільки дата закінчення періоду дії форс-мажорних обставин, яка в ньому зазначена, є необґрунтованою, а також ураховуючи невиконання ним вимоги №302.1-022-5821 від 11.06.2025 у строк, встановлений п. 7.11 Договору, а саме протягом 7 робочих днів з дати направлення відповідної письмової вимоги, відповідачем застосовано оперативно-господарську санкцію шляхом утримання суми, нарахованих штрафних санкцій, спричинених несвоєчасним виконанням Договору, із суми, що підлягає сплаті за поставлений товар.
Суд звертає увагу на те, що ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, подібні за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16.
У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23 були сформульовані загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема:
"8.72. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
8.73. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 у справі № 912/3323/20).
8.74. Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/ чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
8.75. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс- мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18, від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 25 січня 2022 року в справі № 904/3886/21, від 30 травня 2022 року у справі № 922/2475/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21).
8.76. При цьому, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
8.77. У постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
8.78. Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 913/785/17, від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 07 червня 2023 року у справі N 906/540/22).
8.80. Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".
Отже, суд звертає увагу на те, що Договір №УГВ 1377/30-24 від 11.11.2024 укладався сторонами вже під час дії воєнного стану, а відтак, позивач під час узгодження строків поставки товару за цим Договором мав враховувати ризики, пов'язані із частими ракетними обстрілами міст, тривалими повітряними тривогами, перебоями з електропостачанням тощо.
Виходячи з наявних у справі доказів, вбачається виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за Договором у період дії для позивача форс-мажорних обставин в повному обсязі, хоча із простроченням строків поставки, що, у свою чергу, виключає наявність ознак непереборної сили, що унеможливлює виконання зобов'язання по Договору.
Окрім цього, позивачем не доведено, а також не надано належних доказів, які б підтверджували, що наявність форс-мажорних обставин зробили неможливим виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, оскільки, як вже зазначалося, Договір виконаний у повному обсязі.
Слід також зазначити, що розмитнення товару відбулося 09.04.2025 на підтвердження чого позивачем було додано до справи електронну ВМД 25UA110140002737U9 від 09.04.2025. Водночас, поставки товару на адресу підрозділів відповідача здійснені 15.04.2025, 28.04.22025 та 19.05.2025.
Відтак, суд погоджується з доводами відповідача, що дата закінчення дії форс-мажорних обставин - 29 травня 2025 року, яка визначена у Сертифікаті про форс-мажорні обставини №1200-25-1022 від 18.06.2025, виданому Дніпропетровською торгово-промисловою палатою на замовлення позивача, є безпідставною.
Відповідно до п. 7.8 Договору, у разі прострочення Постачальником виконання зобов'язань з поставки Товару, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості. Сторони домовилися, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання Постачальником порушеного зобов'язання.
Згідно п. 7.11 Договору, при нарахуванні будь-яких штрафних санкцій та/або збитків, передбачених даним Договором Покупець має право направити Постачальнику письмову вимогу про нарахування штрафних санкцій (із розрахунком нарахування штрафних санкцій) та збитків (із наданням документально підтверджуючих документів або копій таких документів про нанесені збитки). У такому випадку Постачальник зобов'язаний перерахувати Покупцю суму нарахованих штрафних санкцій та/або збитків протягом 7 робочих днів з дати направлення відповідної письмової вимоги. Датою направлення вимоги про сплату штрафних санкцій та/або збитків є дата відправлення, зазначена в документах (фіскальний чек, накладна, опис вкладення в цінний лист) підприємства зв'язку, через яке надсилалась така вимога.
При несплаті Постачальником штрафних санкцій та/або збитків протягом строку, вказаного у цьому п. 7.11. Договору, Покупець має право застосувати до Постачальника оперативно-господарську санкцію, а саме отримати суму нарахованих штрафних санкцій та/або збитків, спричинених невиконанням та/або несвоєчасним виконанням Договору та/або порушенням умов Договору із суми, що підлягає сплаті Постачальнику. Про застосування оперативно-господарської санкції Покупець зобов'язаний письмово повідомити Постачальника. Датою направлення такого повідомлення є дата відправлення, зазначена в документах (фіскальний чек, накладна, опис вкладення в цінний лист) підприємства зв'язку, через яке надсилається таке повідомлення.
Отже, ураховуючи порушення позивачем строків поставки товару, передбачених Договором, відповідач правомірно, на підставі п. 7.8 Договору, надіслав Вимогу від 11.06.2025 за №302.1-022-5821 про сплату пені та штрафу в загальній сумі 193 319,73 грн.
При цьому, з розрахунку суми пені та штрафу, наведених у вказаній вимозі, вбачається, що АТ «Укргазвидобування» при визначенні періоду розрахунку був врахований термін дії форс-мажорних обставин, зазначених в Сертифікаті від 31.03.2025 №1200-25-054.
Вказаною вимогою також було повідомлено позивача, що у разі несплати пені та штрафу, нарахованих у даній вимозі, АТ «Укргазвидобування» буде змушене застосувати п. 7.11. Договору.
Згідно зі ст. 235 ГК України (що діяла на момент виникнення правовідносин), за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 237 ГК України, підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
Отже, головною умовою застосування оперативно-господарських санкцій є, по-перше, вказівка про це у договорі, тобто можливість застосування таких санкцій має бути узгоджена обома сторонами, по-друге, сторони можуть застосувати лише ті санкції, які вони закріпили у договорі, по-третє, порядок застосування оперативно-господарських санкцій регулюється виключно договором.
Таким чином, оскільки сторони у п. 7.11 Договору погодили право Покупця застосувати до Постачальника оперативно-господарську санкцію, а саме отримати суму нарахованих штрафних санкцій, спричинених несвоєчасним виконанням Договору із суми, що підлягає сплаті Постачальнику, відповідач листом за вих. №302.1-022-6359 від 26.06.2025 повідомив позивача, що, ураховуючи невиконання ним вимоги №302.1-022-5821 від 11.06.2025 у строк, встановлений п. 7.11 Договору, відповідачем було застосовано до позивача оперативно-господарську санкцію, а саме отримано суму нарахованих штрафних санкцій, спричинених несвоєчасним виконанням Договору із суми, що підлягає сплаті.
З огляду на викладене, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 193 319,73 грн. Відповідно, відсутні підстави і для стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті товару, оскільки дана вимога є похідної від вимоги про стягнення суми основної заборгованості.
Суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (вул. Кудрявська, буд. 26/28, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦБУДЗАПЧАСТИНА» (вул. Володимира Антоновича, буд. 18, кв. 51, м. Дніпро, 49101; код ЄДРПОУ 44634250) безпідставно набуті кошти в сумі 364 899 грн 30 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4378 грн 79 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині вимог - в позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 30.01.2026.
Суддя А.І. Привалов