вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
28 січня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1164/25
Господарський суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання - Далекорій Б.В., розглянувши в спрощеному позовному провадження з викликом сторін справу
за позовом Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 02909967, місцезнаходження - Закарпатська область, Мукачівський район, місто Мукачево, вулиця Андрія Літуна, будинок 15, в інтересах держави в особі
позивача 1: Свалявської міської ради Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04053884, місцезнаходження - 89300, Закарпатська область, Мукачівський район, місто Свалява, площа Головна 1,
позивача 2: Державної екологічної інспекції у Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 38015668, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Швабська 14,
до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ - 44768034, місцезнаходження - 01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А, в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу - 45554542, місцезнаходження - 88017, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 156,
про стягнення шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища,
за участі представників сторін:
від прокуратури: Черненко С.С., прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури,
від позивача 1: не з'явився,
від позивача 2: Пеняк Н.М. (у порядку самопредставництва),
від відповідача: адвоката Левицького А.О. (згідно ордеру серії АО №1203668 від 13.11.2025),
Мукачівська окружна прокуратура звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 30.09.2025№07.51-95-7709вих-25 в інтересах держави в особі позивача 1 - Свалявської міської ради Закарпатської області та позивача 2 - Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», згідно з якою просить стягнути з відповідача шкоду завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сумі 86221 гривень 47 копійок, до спеціального фонду місцевого бюджету Свалявської міської ради Закарпатської області.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на обставини кримінального провадження №12023071150000266 від 07.06.2023, зареєстрованого за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 246 Кримінального кодексу України за фактом виявлення 26.05.2023 самовільної рубки 4 дерев породи бук загальною кубомасою 12,49 м.куб. у лісовому масиві кварталу №28 відділу 35 Дусинського лісництва філії «Свалявське лісове господарство».
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2025.
Процесуальні дії у справі
Згідно з ухвалою від 15.10.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив судове засідання у справі на 13.11.2025 та встановив сторонам строки на подачу заяв по суті справи.
Згідно ухвали від 13.11.2025 задоволено клопотання представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» - Левицького А.О. про відкладення судового засідання від 13.11.2025 (зареєстроване за вх. №02.3.1-02/9889/25 від 13.11.2025); розгляд справи відкладено на 05.12.2025.
09.12.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від Свалявської міської ради Закарпатської області надійшла заява (зареєстрована за вх.№02.3.1-02/10748/25), в якій позивач просить розгляд справи проводити у відсутності представника за наявними матеріалами. Одночасно у заяві позивач зазначив, що позовні вимоги заявлені Мукачівською окружною прокуратурою Закарпатської області про стягнення шкоди заподіяної довкіллю внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Враховуючи тимчасову непрацездатність судді Сисина С.В. станом на 05.12.2025, призначене на цей день судове засідання у справі не відбулося, а тому відповідно до ухвали від 12.12.2025 розгляд справи призначений на 28.01.2026.
Згідно з відповідей №21073611, №21075267, №21075917, №21076141, №21076424 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС: юридичні особи, а саме: Мукачівська окружна прокуратура Закарпатської області (код ЄДРПОУ - 0290996722), Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ - 44768034), Свалявська міська рада Закарпатської області (код ЄДРПОУ - 04053884), Державна екологічна інспекція у Закарпатській області (код ЄДРПОУ - 38015668) та Філія «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» мають зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що ухвали суду від 15.10.2025, від 13.11.2025, від 19.11.2025, від 12.12.2025 у справі №907/1164/25 (суддя Сисин С.В.) були надіслані учасникам справи в їх Електронний кабінет. Означені документи доставлено до електронних кабінетів учасників справи 17.10.2025 о 10:25, 18.11.2025 о 03:00, 20.11.2025 о 01:50, 12.12.2025 о 16:34.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Отже, сторони належним чином повідомлені про судове засідання, призначене на 28.01.2026.
У судовому засіданні 28.01.2026 під час розгляду справи по суті суд, за участі прокурора, представників позивача 2 та відповідача, розглянув справу по суті, після чого відповідно до ч.1 ст.219 ГПК України оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення у цьому судовому засіданні.
Після повернення 28.01.2026 зі стадії ухвалення судового рішення, у порядку ч. 1 та 6 ст. 240 ГПК України суд проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
Згідно з ч. 6 ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Аргументи сторін
Суть спору за позицією позивача
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що в ході реалізації представницьких повноважень Мукачівською окружною прокуратурою Закарпатської області встановлено факт порушення вимог екологічного законодавства щодо невідшкодування постійним лісокористувачем шкоди, заподіяної лісовому фонду держави. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 12023071150000266 від 07.06.2023, на території кварталу № 28 виділу 35 Дусинського лісництва філії «Свалявське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» виявлено факт самовільної порубки 4 дерев породи бук загальною кубомасою 12,49 м.куб., що зафіксовано відповідним актом про лісопорушення від 26.05.2023. Відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи Львівського НДІСЕ №2614-Е від 11.09.2024, проведеної у вказаному кримінальному провадженні, розмір завданих навколишньому природному середовищу збитків становить 86221,47 грн.
Позиція позивача ґрунтується на тому, що відповідачем, як постійним лісокористувачем, було порушено встановлені вимоги щодо ведення лісового господарства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісів. Прокурор наголошує, що відповідач не здійснив належного комплексу заходів, спрямованих на збереження лісових насаджень та запобігання незаконним порубкам на підконтрольній території. Оскільки в межах досудового розслідування безпосередню особу, яка вчинила правопорушення у порушення вимог статті 69 Лісового кодексу України та Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, не встановлено, обов'язок з відшкодування завданої шкоди має бути покладений саме на постійного лісокористувача - ДСГП «Ліси України». Позивач стверджує, що цивільно-правова відповідальність за порубку лісу невстановленими особами покладається на постійного лісокористувача, чия бездіяльність у вигляді незабезпечення належної охорони лісу призвела до заподіяння збитків державі.
Позиція позивача 1
У заяві віл 09.12.2025 Свалявська міська рада Закарпатської області повідомила, що позовні вимоги заявлені Мукачівською окружною прокуратурою Закарпатської області про стягнення шкоди заподіяної довкіллю внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища вона підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Позиція позивача 2
У судовому засіданні 28.01.2026 представник Державної екологічної інспекції у Закарпатської області повідомила, що позовні вимоги прокурора позивач 2 підтримує повністю та просить їх задовольнити.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас у судовому засіданні 28.01.2026 представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», не заперечивши факт виявленої незаконної рубки 4 дерев та розмір у зв'язку з цим заподіяної шкоди навколишньому природному середовищу збитків в сумі 86221,47 грн, зазначив про відсутність підстав стягувати таку шкоду з відповідача, так як матеріалами справи не підтверджено причинно наслідковий зв'язок такої шкоди із діями чи бездіяльністю відповідача.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Відповідно до листа філії «Свалявське лісове господарство» №01-17/563 від 02.06.2023, скерованого начальнику відділення поліції №1 Мукачівського РУП ГУНП України в Закарпатській області, філія «Свалявське лісове господарство» просило провести розслідування по факту виявленої незаконної порубки лісу у кварталі 28 таксаційні виділ 35 Дусинського лісництва.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12023071150000266 від 07.06.2023 таке провадження зареєстроване за ч.1 ст. 246 КК України за фактом виявлення незаконної рубки дерев, так як до чергової частини ВП №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області надійшло повідомлення від філії «Свалявське лісове господарство» по факту виявлення майстром лісу ОСОБА_1 незаконної порубки лісу у кварталі №28 виділ №3 Дусинського лісництва; об'єм незаконно зрубаної деревини склав 12,49 м.куб, розмір заподіяної шкоди становить 86221,43 грн.
Згідно з постановою від 05.07.2025 прокурор Свалявського відділу Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області надав дозвіл на використання матеріалів кримінального провадження №12023071150000266 від 07.06.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України та розголошення відомостей, які в них містяться під час підготовки, подачі та розгляду позовної заяви Мукачівської окружної прокуратури, а саме: витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №12023071150000266; копію супровідного листа щодо факту незаконної порубки від 02.06.2023; копію акту про лісопорушення від 26.05.2023 з додатками; копію наказу директора філії «Свалявське лісове господарство» ДСГП від 13.06.2023 №143; копію протоколу огляду місця події від 12.04.2024; копію висновку експерта Львівського НДІСЕ за результатами проведеної судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12023071150000266 №2614-Е від 11.09.2024.
Враховуючи наведене, до матеріалів справи долучені копії матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023071150000266 від 07.06.2023, зареєстрованому за ч.1 ст.246 КК України, які підтверджують факт виявлення незаконної рубки 4 дерев породи бук об'ємом 12,49 м.куб та факт заподіяння у зв'язку з цим шкоди в сумі 86221,43 грн, а саме: акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №1/8 від 26.05.2023, матеріально-грошова оцінка самовільно зрубаного лісу, обрахунок розміру шкоди заподіяної лісу згідно додатку 1 до постанови КМУ від 23.07.2008 №665, польова відомість попенного переліку, план ділянки самовільної рубки, наказ директора філії «Свалявське лісове господарство» ДСГП від 13.06.2023 №143, висновок експерта Львівського НДІСЕ за результатами проведеної судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12023071150000266 №2614-Е від 11.09.2024.
Зокрема, відповідно до висновку експерта за результатами проведеної інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12023071150000266 №2614-Е від 11.09.2024 експерт дійшов такого висновку:
« 1. Виходячи із наданих на дослідження матеріалів кримінального провадження №12023071150000266, рубка дерев на території кварталу №28 виділ №35 Дусинського лісництва Філії «Свалявське лісове господарство» ДП «Ліси України», проводилась незаконно (самовільно) без відповідного дозволу (лісорубного квитка), що не відповідає чинному природоохоронному лісовому законодавству, через недотримання нормативно-правових актів України:
- Лісовому кодексу України від 21.01.1994 №3852-XII;
- Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 №1264-ХII;
- Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 №2806-IV;
- Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №761.
2. Розрахунок розміру шкоди, заподіяної незаконною рубкою 4-ох дерев породи бук, у кварталі 28 виділ №35 Дусинського лісництва Філії «Свалявське лісове господарство» ДП «Ліси України», виконаний Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області, підтверджується документально та розрахунково, згідно якого загальний розмір шкоди становить: 86221,47 грн.
3. Через відсутність належного та достатнього комплексу вихідних даних наданих на дослідження матеріалах кримінального провадження №12023071150000266, а також через невиконання клопотання експерта, встановити дії (бездіяльність) яких осіб знаходиться з технічної точки зору у прямому причинному зв?язку з настанням досліджуваної події, не надається можливим».
Відповідно до наказу директора філії «Свалявське лісове господарство» ДСГП від 13.06.2023 №143 у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків щодо забезпечення охорони та захисту лісу на закріпленій за ним лісогосподарській ділянці, порушення посадової інструкції, оголошено догану майстру лісу ОСОБА_1 за неналежне виконання ним своїх посадових обов'язків та попереджено його, що у разі допущення подібних порушень його буде притягнуто до більш суворих заходів дисциплінарного впливу.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно положень ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При зверненні з даним позовом до суду прокурором позивачем визначено Свалявську міську раду Закарпатської області, та Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області за позовною вимогою стягнення шкоди заподіяної довкіллю внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об?єктами права власності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси є її національним багатством. Усі ліси на території України, незалежно від форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно ст. ст. 1, 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», є збереження природних ресурсів у тому числі лісів.
Статтею 15 цього Закону визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 29 ч. 3 п. 7 та ст. 69-1 ч. 1 п. 4 Бюджетного кодексу України, збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
Крім цього, ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою КМУ №275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно з п. 7 вказаного Положення, Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з підпунктами «ґ», «к» підп. 2 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №275 від 19.04.2017, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та здійснення лісогосподарських заходів; а також про охорону і використання територій та об?єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об?єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до п. п. 3 пункту 4 Положення Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право проводити перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов'язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування).
Крім того, згідно з п. п. 8 пункту 4 Положення, Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право пред'являти претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, розраховувати їх розмір, вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах. Відповідно до п. 1 Положення Про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №230 від 07.04.2020, Державна екологічна інспекція відповідної області є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
Отже, суд виснує, що прокурор правильно визначив позивачами у справі органи, уповноважені державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Свалявську міську раду та Державну екологічну інспекцію у Закарпатської області.
Встановивши факт незаконної рубки 4 дерев породи бук об'ємом 12,49 м.куб та відповідно заподіяння у зв'язку з цим шкоди державі в сумі 86221,43 грн, Мукачівською окружною прокуратурою Закарпатської області розпочато реалізацію повноважень щодо встановлення обґрунтованих підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді шляхом скерування на адресу Свалявської міської ради запиту №07.51-95-5500-вих. 25 від 18.07.2025, у якому детально викладено обставини виявленого факту протиправної порубки лісових насаджень на земельній ділянці, що територіально належить вказаній раді, із відображенням розрахунку сукупного розміру заподіяних матеріальних збитків та вимогою щодо ініціювання заходів правового реагування. Отримавши зазначену інформацію, Свалявська міська рада листом №02-14/3312 від 24.07.2025 констатувала самоусунення від виконання покладених на неї функцій, повідомивши про відсутність будь-яких вжитих заходів представницького характеру, спрямованих на відшкодування екологічної шкоди, одночасно висловивши згоду на звернення до суду суб'єкта владних повноважень в особі окружної прокуратури.
Зазначена поведінка органу місцевого самоврядування, яка полягає у тривалій бездіяльності при наявності достовірних відомостей про порушення майнових прав територіальної громади, беззаперечно кваліфікується як неналежне виконання Свалявською міською радою покладених на неї повноважень щодо здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що згідно з усталеною правозастосовною практикою є умовою для виникнення у прокурора самостійного права на захист публічних інтересів територіальної громади у судовому порядку.
З метою дотримання передбаченої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури попереднього повідомлення компетентного контролюючого органу про намір здійснювати представництво, Мукачівською окружною прокуратурою Закарпатської області було направлено відповідний документ №07.51-95-5500-вих. 25 від 18.07.2025 до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області щодо необхідності правового реагування відносно філії Свалявське лісове господарство ДСГП Ліси України внаслідок системного ігнорування останнім норм природоохоронного законодавства. У відповідь на вказане звернення Державна екологічна інспекція у Закарпатській області листом №1722-13 від 28.07.2025 офіційно підтвердила факт нездійснення нею заходів державного нагляду та відсутність поданих позовних заяв з метою стягнення збитків, чим фактично визнала неможливість або небажання забезпечити належний рівень захисту екологічної безпеки держави власними силами.
Сукупність викладених обставин, що виражаються у пасивності як органу місцевого самоврядування, так і профільного державного контролюючого органу, створює виключні підстави для звернення прокурора до суду з даною позовною заявою в інтересах держави в особі Свалявської міської ради і Державної екологічної інспекції у Закарпатській області з метою відновлення законності та стягнення шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до абзаців 1 - 3, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18 зазначається, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокурату», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зазначив, що прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади - та звернення до суду з позовом.
Норма ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не встановлення причин нездійснення уповноваженими органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави.
Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду позивачів, цей факт свідчить, що вказані органи не виконують своїх повноважень із захисту інтересів держави, пов'язаних із охороною навколишнього природного середовища.
Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі - Свалявської міської ради та Державної екологічної інспекції у Закарпатської області.
Поряд з цим, Закарпатською обласною прокуратурою дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим попередньо до пред'явлення позову позивачі були повідомлені прокуратурою згідно з листами від 29.09.2025 №07.51-95-7652вих-25 та від 29.09.2025 №07.51-95-7653вих-25 про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення до Господарського суду Закарпатської області із вказаним позовом.
Щодо спірних правовідносин
За приписами ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції України).
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством (ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства (лісові відносини) регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Частиною 1 ст. 16 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
При цьому, в розумінні ч. 1 та 2 ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної та комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним і комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним та комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Права та обов'язки постійних лісокористувачів регламентовані ст. 19 Лісового кодексу України, відповідно до ч. 2 якої постійні лісокористувачі зобов'язані: - забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; - дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; - вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; - вести первинний облік лісів; - дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; - забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; - забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.
За змістом ст. 63 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Частиною 5 ст. 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, в тому числі, на постійних лісокористувачів.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 27.03.2024 у справі №908/65/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24.
Згідно з ч. 1 ст. 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів (п. 1, 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України).
Частиною 1 ст. 107 Лісового кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
За приписами ч. 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Приписами ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, до способів захисту прав і законних інтересів належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Водночас загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до ч. 1 та 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
При цьому, ст. 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої деліктної шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Загальне правило ст. 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;
г) остання складова вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 14.10.2024 у справі №912/4/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).
Для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, в тому числі, здійснення незаконної порубки дерев (такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).
В розумінні положень ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 19 Лісового кодексу України, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та неперешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків, в тому числі, з урахуванням обставин даної справ.
З досліджених судом наявних у справі письмових матеріалів справи, а саме: акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №1/8 від 26.05.2023, матеріально-грошової оцінки самовільно зрубаного лісу, обрахунку розміру шкоди заподіяної лісу згідно додатку 1 до постанови КМУ від 23.07.2008 №665, польової відомості попенного переліку, плану ділянки самовільної рубки, наказу директора філії «Свалявське лісове господарство» ДСГП від 13.06.2023 №143, висновку експерта Львівського НДІСЕ за результатами проведеної судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12023071150000266 №2614-Е від 11.09.2024, судом встановлено факт виявлення 26.05.2023 незаконної рубки 4 дерев породи бук об'ємом 12,49 м.куб у кварталі №28 виділ №3 Дусинського лісництва та факт заподіяння у зв'язку з цим шкоди навколишньому природному середовищу в сумі 86221,43 грн.
Отже, протиправна бездіяльність відповідача щодо дотримання вимог ведення лісового господарства у кварталі №28 виділ №3 Дусинського лісництва, порушення ним зазначених вище та встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів нормативних актів, є підставою для покладення на такого постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності, незалежно від того, що органом досудового розслідування не встановлено, хто конкретно здійснив незаконне вирубування дерев на такій ділянці лісу, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем (відповідачем) встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Більше цього, суд зазначає, що розмір заподіяної шкоди підтверджений висновком експерта Львівського НДІСЕ за результатами проведеної судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12023071150000266 №2614-Е від 11.09.2024, за результатами якої об'єктивно підтверджено факт спричинення матеріальних збитків довкіллю внаслідок несанкціонованої рубки дерев у кварталі 28 виділі 35 Дусинського лісництва філії «Свалявське лісове господарство» ДП «Ліси України» у сумі 86221,47 грн.
В аспекті викладеного суд також звертається до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23, згідно з якими та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №450/3032/19, від 07.02.2024 у справі №201/11458/20).
Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.
Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах висновки судових експертиз, які було проведено в межах провадження з іншої справи (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №910/6720/22, від 23.05.2023 у справі №914/1883/22, від 04.07.2019 у справі №922/101/16, від 13.02.2019 у справі №913/112/18).
Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому, сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу тощо (постанови Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №923/188/20 та від 05.03.2024 у справі №910/3374/23).
У постанові від 19.11.2019 у справі №918/204/18 Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи скаржника щодо неналежності та недопустимості доказу висновку експертизи, проведеної в межах досудового розслідування, зазначивши, що належним чином засвідчена копія висновку експерта була отримана судом на підставі ухвали безпосередньо від слідчого відділу поліції, й оцінка цьому висновку була надана судами з урахуванням положень процесуального законодавства, зокрема, статей 76 - 79 ГПК України.
Узагальнюючи висновки щодо прийняття копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, Верховний Суд у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23 вказав наступне:
- висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження на виконання рішення органу досудового розслідування, є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок;
- копія висновку експерта має бути належним чином засвідчена;
- для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні;
- цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі;
- сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду; про призначення додаткової або повторної експертизи тощо.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Верховний Суд зазначав, що стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
З приводу заперечень представника відповідача проти позову, наведених під час розгляду справи по суті, суд звертає увагу, що після відкриття провадження у справі відповідач не подавав відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом в ухвалі від 15.10.2025.
Щодо цього, суд вважає за необхідне звернути увагу, що у ч.1 ст. 165 ГПК України зазначено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Згідно з пунктами 3 і 5 ч. 3 ст. 165 ГПК України відзив повинен містити: у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
Відповідно до приписів ч.4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
У той же час, суд звертає увагу, що у судовому засіданні 28.01.2026 представник відповідача, не заперечивши факт виявленої незаконної рубки 4 дерев та розмір у зв'язку з цим заподіяної шкоди навколишньому природному середовищу збитків в сумі 86221,47 грн, зазначив лише про відсутність підстав стягувати таку шкоду з відповідача, так як матеріалами справи не підтверджено причинно наслідковий зв'язок такої шкоди із діями чи бездіяльністю відповідача.
Однак, такі пояснення представника відповідача у судовому засіданні спростовані, по-перше, наведеними вище висновками суду про те, що з урахуванням приписів ст.19 Лісового кодексу України відповідач як постійний лісокористувач несе цивільно-правову відповідальність, незалежно від того, чи встановлено особу, яка здійснила незаконне вирубування дерев, та, по-друге, наказом директора філії «Свалявське лісове господарство» ДСГП від 13.06.2023 №143 про притягнення до дисциплінарної відповідальності майстра лісу у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків щодо забезпечення охорони та захисту лісу на закріпленій за ним лісогосподарській ділянці (де виявлено факт незаконної рубки дерев).
З урахуванням наведеного, суд відхиляє пояснення представника відповідача у судовому засіданні із запереченнями проти позовних вимог, оскільки такі заперечення не були наведені у відзиві на позовну заяву і такі заперечення спростовані як приписами законодавства, так і дослідженими судом матеріалами справи.
Отже, відповідачем суду не надано й доказів, які би свідчили про належне вчинення ним дій, спрямованих на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини в означеній протиправній бездіяльності.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. ст. 13 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову прокурора повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно з платіжною інструкцією №1139 (внутрішній номер 448222711) від 17.09.2025 при подачі позову про стягнення шкоди заподіяної довкіллю внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, Закарпатською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у сумі 3028 гривень.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено повністю, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору повністю.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 251, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ - 44768034; місцезнаходження - 01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А) в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу - 45554542; місцезнаходження - 88017, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 156) на користь Свалявської міської ради Закарпатської області (код ЄДРПОУ - 04053884; місцезнаходження - 89300, Закарпатська область, Мукачівський район, місто Свалява, площа Головна 1) 86221,47 грн (вісімдесят шість тисяч двісті двадцять одну гривню 47 копійок) шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ - 44768034; місцезнаходження - 01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А) в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу - 45554542; місцезнаходження - 88017, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 156) на користь Закарпатської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ - 02909967; місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Коцюбинського, 2 А) 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено і підписано 30.01.2026.
Суддя С.В.Сисин