79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"30" січня 2026 р. Справа №914/3358/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області б/н від 17.11.2025
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.11.2025, суддя Ділай У.І., м. Львів,
про повернення позовної заяви
у справі № 914/3358/25
за позовом Дрогобицької міської ради Львівської області, м.Дрогобич, Львівська область
до відповідача-1 ОСОБА_1 , м.Дрогобич, Львівська область
до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю «Терразем», м.Львів
до відповідача-3 малого приватного підприємства «Лідер», м.Дрогобич, Львівська область
до відповідача-4 товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд Рент», м.Дрогобич, Львівська область
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, м.Львів
про визнання незаконною та недійсною технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:030:0032, визнання незаконним та скасування п.1.1. Рішення 74 сесії сьомого скликання від 15.10.2020 №2621 «Про затвердження матеріалів проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:030:0032 для індивідуального садівництва та передачу у власність ОСОБА_1 », витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки,
Короткий зміст позовних вимог та обставин справи
31.10.2025 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Дрогобицької міської ради Львівської області до ОСОБА_1 (фізичної особи), товариства з обмеженою відповідальністю «Терразем», малого приватного підприємства «Лідер», товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд Рент», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконною та недійсною технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:030:0032, визнання незаконним та скасування п.1.1. Рішення Дрогобицької міської ради 74 сесії сьомого скликання від 15.10.2020 №2621 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:030:0032 для індивідуального садівництва та передачу у власність ОСОБА_1 », витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки (предмет позову).
Підставою позову є те, що місцезнаходження земельної ділянки з кадастровим № 4610600000:01:030:0032, яка була відведена у приватну власність ОСОБА_1 на підставі рішення сесії Дрогобицької міської ради від 15.10.2020 № 2621, не відповідає схемі бажаного місця розташування земельної ділянки, яка була додана до заяви від 12.09.2018 ОСОБА_1 для отримання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва.
В наступному, 23.11.2020 за заявою ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим № 4610600000:01:030:0032, пл. 200 кв.м. зі зміною цільового призначення на дві земельні ділянки з кадастровими № 4610600000:01:30:0085, пл. 150 кв.м. та 4610600000:01:30:0086, пл. 50 кв.м. для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Земельна ділянка з кадастровим № 4610600000:01:030:0032 скасована 23.11.2020 (перенесена до архівного шару Національної кадастрової системи НКС).
Згодом, ОСОБА_1 продав земельну ділянку з кадастровим № 4610600000:01:30:0085 пл. 150 кв.м. ОСОБА_2 , який вніс цю земельну ділянку до статутного капіталу малого приватного підприємства «ЛІДЕР».
За заявою МПП «ЛІДЕР» здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим № 4610600000:01:30:0085, пл. 150 кв.м., на дві окремі земельні ділянки: за кадастровим № 4610600000:01:30:0101 та 4610600000:01:30:0100, з площами по 75 кв.м.
ОСОБА_1 продав земельну ділянку з кадастровим №4610600000:01:30:0086, пл. 50 кв.м. ОСОБА_3 , який, цю земельну ділянку продав ОСОБА_4 , яка внесла таку земельну ділянку до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙД РЕНТ".
За змістом прохальної частини позовної заяви Дрогобицька міська рада просить:
1.Визнати незаконною та недійсною технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:030:0032, пл. 200кв.м. у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва, виготовленої ТзОВ «Терразем».
2.Визнати незаконним та скасувати п.1.1. Рішення (ПИШІТЬ ОРГАН, що прийняв рішення) 74 сесії сьомого скликання від 15.10.2020 №2621 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:030:0032 для індивідуального садівництва та передачу у власність ОСОБА_1 ».
3.Витребувати з чужого незаконного володіння від малого приватного підприємства «ЛІДЕР» земельну ділянку з кадастровим.№ 4610600000:01:030:0100, пл. 75 кв.м., по
АДРЕСА_1 .Витребувати з чужого незаконного володіння від малого приватного підприємства «ЛІДЕР» земельну ділянку з кадастровим № 4610600000:01:030:0101 пл.75 кв.м., по
АДРЕСА_1 .Витребувати з чужого незаконного володіння від товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙД РЕНТ" земельну ділянку з кадастровим №4610600000:01:0 30:0086 пл. 50 кв.м., по вул. Шептицького, м. Дрогобич, Львівська обл.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.11.2025 позов Дрогобицької міської ради Львівської області повернуто на підставі ч. 4 ст. 173 ГПК України.
Ухвала обґрунтована тим, що вказані позивачем вимоги належать до спорів про право, які спрямовані до суб'єктів господарювання (ТзОВ «Терразем», МПП «Лідер», ТзОВ «Прайд Рент») та, водночас, заявлений спір ґрунтується на правовідносинах, направлених в тому числі до фізичної особи ОСОБА_1 як первинного набувача спірної земельної ділянки. Правовідносини позивача та відповідача-1 не мають ознак господарсько-правових, тому вирішення цього спору має здійснюватися за нормами ЦПК України.
В силу приписів ч.4 ст.173 ГПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, а тому місцевий господарський суд відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України дійшов висновку про повернення позовної заяви.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи
18.11.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Дрогобицької міської ради Львівської області б/н від 17.11.2025 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.11.2025 про повернення позовної заяви у справі №914/3358/25.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ухвала місцевого господарського суду прийнята із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Так, скаржник вказує, що місцезнаходження земельної ділянки з кад.№ 4610600000:01:030:0032, яка була відведена у приватну власність ОСОБА_1 на підставі рішення сесії Дрогобицької міської ради від 15.10.2020 № 2621, не відповідає схемі бажаного місця розташування земельної ділянки, яка була додана до заяви від 12.09.2018 ОСОБА_1 для отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва.
Скаржник зазначає про те, що оскільки оскаржувана технічна документація з землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є незаконною, відповідно наявні підстави для визнання рішення, яким затверджено таку документацію, незаконним та його скасування, а з огляду на те, що Дрогобицька міська рада позбавлена можливості, в силу імперативних приписів законодавства, скасувати таке рішення самостійно в адміністративному порядку, а також, враховуючи той факт, що невизнання незаконним такого рішення та його не скасування позбавить Дрогобицьку міську раду можливості повернути у комунальну власність територіальної громади оскаржувані земельні ділянки, які незаконно вибули з комунальної власності Дрогобицької міської ради, шляхом їх витребування з чужого незаконного володіння, то наявні усі законні та обгрунтовані підстави для визнання незаконним такого рішення та його скасування в судовому порядку.
Зі змісту позовних вимог Дрогобицької міської ради та долучених доказів до матеріалів справи, вбачається, що усі позовні вимоги пов'язані підставою виникнення та поданими доказами, та співвідносяться між собою як основна та похідна, що кореспондується із наведеним в апеляційній скарзі висновками Верховного Суду.
Така підстава для повернення позовної заяви Дрогобицькій міській раді як не допущення об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, не може бути застосована в рамках цих правовідносин, оскільки виключна підсудність цивільного судочинства визначена ст.30 Цивільного процесуального кодексу України, а така стаття не містить в переліку виключної підсудності заявлених Дрогобицькою міською радою позовних вимог, що виключає, в цьому випадку, виключну підсудність цивільного судочинства щодо заявлених Дрогобицькою міською радою вимог.
Також, скаржник посилається на висновки Верховного Суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, у яких суди дійшли висновку що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (пункт 64) зазначила, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування; на підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах.
Скаржник вважає, що заявлені ним позовні вимоги є взаємозалежними, одна позовна вимога є похідною від іншої, а також задоволення однієї вимоги ставить в залежність задоволення іншої, що виключає їхню процесуальну можливість існування в окремих провадженнях судів різних юрисдикцій, оскільки, якщо Дрогобицька міська рада звернеться в порядку цивільного судочинства про визнання технічної документації і рішення ради незаконними, це призведе до неефективності способу захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлюватиме повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створюватиме передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, що є неприпустимим.
А також, у разі звернення Дрогобицькою міською радою в окремому провадженні із віндикаційним позовом про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, без визнання технічної документації та рішення ради незаконними та їх скасування, це призведе до відмови в задоволенні вимог Дрогобицької міської ради у зв'язку із відсутністю предмету спору, оскільки не буде доведена незаконність вибуття земельних ділянок із комунальної власності.
Отже, зважаючи на вищевикладене, скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.11.2025 про повернення позовної заяви та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористалися, відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 справу №914/3358/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дрогобицької міської ради Львівської області б/н від 17.11.2025 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.11.2025 про повернення позовної заяви у справі №914/3358/25. Постановлено здійснювати розгляд справи №914/3358/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.12.2025 у задоволенні клопотання Дрогобицької міської ради Львівської області про розгляд справи № 914/3358/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи - відмовлено.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Переглянувши ухвалу місцевого господарського суду, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
За змістом статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України, є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04)).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
За змістом частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція- це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/7435/24, від 01.04.2025 у справі № 909/1046/23, від 10.03.2025 у справі № 912/2027/24, від 23.04.2024 у справі №920/1114/21.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Необхідно зауважити, що правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами: Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, в тому числі тими, які регулюють процедурні питання.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних правовідносин. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 909/1046/23, від 10.03.2025 у справі № 912/2027/24.
Згідно з приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Як встановлено судами, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, оскільки вважає, що внаслідок незаконності та недійсності технічної документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:030:0032, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, про передачу Бадецькому П.О. у власність для індивідуального садівництва. В подальшому ця земельна ділянка поділена і продана відповідачем-1 іншим відповідачам, які в наступному передавали вже поділені земельні ділянки в статутні капітали різних юридичних осіб.
Склад учасників справи в господарському процесі визначено статтею 41 ГПК України, а саме, відповідно до частини першої цієї статті у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
За приписами статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що сторонами в господарському процесі можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Водночас, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатись також особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб (частина третя стаття 4 ГПК України).
Суб'єктами господарювання є: господарські організації-юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге- суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).
Разом із цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад та характер спірних правовідносин.
Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад у цій справі. (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №917/1372/20, від 11.04.2023 у справі № 925/1573/20, від 10.05.2023 у справі №920/343/22, від 06.06.2023 у справі №920/277/22).
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Зокрема, у постанові від 21.09.2021 № 905/2030/19 (905/1159/20) та у постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "… ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції".
Така правова позиція викладена також і в постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 922/201/24, від 18.03.2025 у справі № 918/443/24, від 10.03.2025 у справі № 912/2027/24.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. (Постанова Верховного суду від 26.08.2025 у справі № 910/8610/24).
Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частиною другою статті 13 Конституції України унормовано, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають права власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов'язані з набуттям і реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок, є цивільно-правовими.
Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним-розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.10.2019 у справі №911/2034/16 зазначила, що вимога про скасування рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов'язки, безпосередньо стосується прав та обов'язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України. Наведене відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі №361/3009/16-ц, 07 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц та № 488/5027/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.
Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 688/2940/16-ц.
Так, змістом прохальної частини позовної заяви Дрогобицька міська рада просить:
1.Визнати незаконною та недійсною технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:030:0032 пл. 200кв.м. у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва, виготовленої ТзОВ «Терразем».
2.Визнати незаконним та скасувати п.1.1. Рішення 74 сесії сьомого скликання від 15.10.2020 №2621 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:030:0032 для індивідуального садівництва та передачу у власність ОСОБА_1 ».
3.Витребувати з чужого незаконного володіння від малого приватного підприємства «ЛІДЕР» земельну ділянку з кад.№ 4610600000:01:030:0100 пл. 75 кв.м., по
АДРЕСА_1 .Витребувати з чужого незаконного володіння від малого приватного підприємства «ЛІДЕР» земельну ділянку з кад.№ 4610600000:01:030:0101 пл.75 кв.м., по
АДРЕСА_1 .Витребувати з чужого незаконного володіння від товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙД РЕНТ" земельну ділянку з кад.№4610600000:01:0 30:0086 пл. 50 кв.м., по АДРЕСА_1 .
Вказані вимоги належать до спорів про право, які спрямовані до суб'єктів господарювання (ТзОВ «Терразем», МПП «Лідер», ТзОВ «Прайд Рент») та, водночас, заявлений спір ґрунтується на правовідносинах, направлених в тому числі до фізичної особи ОСОБА_1 як набувача спірної земельної ділянки. Проте, правовідносини між позивачем та відповідачем-1 не мають ознак господарсько-правових, тому вирішення цього спору має здійснюватися за нормами ЦПК України.
Скаржник вказує, що висновок місцевого господарського суду про те, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам є неправильним, оскільки виключна підсудність цивільного судочинства визначена у ст.30 Цивільного процесуального кодексу України не містить в переліку заявлених Дрогобицькою міською радою позовних вимог, що виключає, в цьому випадку, таку підсудність цивільного судочинства щодо заявлених Дрогобицькою міською радою вимог.
Проте, доводи скаржника в цій частині апеляційний господарський суд оцінює як помилково зазначені судом в частині поняття «виключна» підсудність, оскільки як слідує з тексту ухвалу ця помилка не призвела до ухвалення судом неправильного рішення і посилання судом першої інстанції на норми процесуального права і наведення кваліфікації щодо підстави повернення позовної заяви є правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального права та судовій практиці, що застосована судом.
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства ( постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", ТОВ "Фріда" проти України").
Щодо висновків Верховного Суду, на які посилається апелянт, колегія Західного апеляційного господарського суду зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Отже, апеляційний суд зауважує, що практика Верховного Суду зазначена скаржником в апеляційній скарзі не є релевантною цим правовідносинам і стосується лише вирішення спору по суті, а тому не приймається до розгляду апеляційним господарським судом в ході перегляду ухвали про повернення позовної заяви.
Відповідно до ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Справи, об'єднані в одне провадження, роз'єднанню не підлягають (ч.10 ст. 173 ГПК України), а тому суд першої інстанції не міг роз» єднати ці вимоги.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо: порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
З огляду на наведене апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про повернення позовної заяви Дрогобицької міської ради Львівської області у зв'язку із порушенням правила об'єднання позовних вимог, які підлягають розгляду різними юрисдикціями (в цьому випадку господарською та цивільною).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановленого місцевим господарським судом правильних висновків щодо предметної юрисдикції вказаної справи, а тому апеляційна скарга Дрогобицької міської ради Львівської області б/н від 17.11.2025 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала місцевого господарського суду - без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін ухвалу суду першої інстанції, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області б/н від 17.11.2025-залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.11.2025 у справі № 914/3358/25-залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий (суддя-доповідач) С.М. Бойко
Судді Т.Б. Бонк
Г.Г. Якімець