Справа № 503/915/25
Провадження № 2-др/503/2/26
30 січня 2026 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:
головуючого-судді Вороненка Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Новіцької Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кодима, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, питання про судові витрати у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
В провадженні суду перебуває цивільна справа за вище вказаним позовом, в якій 15.01.2026 року ухвалено рішення, яким позов задоволено частково, а також визначив відповідачу строк тривалістю п'ять днів після ухвалення даного рішення суду для подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які ним понесені. При цьому, у змісті самого відзиву на позовну заяву (відзиву) представником відповідача - адвокатом Васильченко Г.І. було зроблено заяву, у порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України, що після ухвалення рішення у справі буденадано до суду докази понесених позивачем судових витрат у зв'язку із розглядом даної цивільної справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу. В свою чергу 19.01.2026 року представник відповідача - адвокат Васильченко Г.І. подала до суду з використанням системи «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу врозмірі 12000,00 грн.
Окрім того, в змісті вище зазначеної заяви представник відповідача також заявила клопотання про розгляд його за відсутності відповідача та його представника.
Судом не встановлено необхідності у вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі в судовому засіданні за участю учасників справи, тому судом прийнято рішення про вирішення питання про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі без повідомлення учасників справи, у відповідності до положень ч.4 ст. 270 ЦПК України. При цьому суд відзначає, що сама дана цивільна справа була розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ураховуючи положення ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши заяву та додані до неї документи, а також матеріали самої цивільної справи, суд встановив наступне.
У змісті відзиву на позовну заяву (відзиву) було зроблено заяву, у порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України, що після ухвалення рішення у справі позивачем буде надано до суду докази понесених ним судових витрат у зв'язку із розглядом даної цивільної справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, на виконання вимог пункту 9 ч.3 ст. 175 ЦПК України, представником відповідача у змісті відзиву на позовну заяву (відзиву) було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи у розмірі 12000,00 грн.
15.01.2026 року судом у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором було ухвалено рішення, яким позов задоволено частково, а також визначив відповідачу строк тривалістю п'ять днів після ухвалення даного рішення суду для подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які ним понесені.
19.01.2026 року представник відповідача - адвокат Васильченко Г.І. подала до суду з використанням системи «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. При цьому, до зазначеної заяви також додано докази розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ч.2-3 ст. 246 ЦПК України, у випадку вирішення питання про судові витрати суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Згідно пункту 3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи за власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу пунктом 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, згідно абзаців 1 і 2 ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Окрім того, ч.1 ст. 246 ЦПК України передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно положень ч.8 і ч.2 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться, а у разі розгляді справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами не проводиться і саме судове засідання.
При цьому, абзацом першим ч.3 ст. 279 ЦПК України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до положень ч.2 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
У зв'язку з чим суд вважає необхідним ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про судові витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).
Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
Аналогічний висновок зазначений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2020 року справа № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474св18).
Відповідно до копії договору про надання правничої (правової) допомоги № 1, укладеного 30.06.2025 року між відповідачем та адвокатом Васильченко Г.І., детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 18.01.2026 року, акту про надання правової допомоги за договором № 1 про надання правничої (правової) допомоги від 30.06.2025 року та рахунку № 18/01/26 від 18 січня 2026 р. вартість наданих послуг загалом становить 12000,00 грн.
Таким чином матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката в суді першої інстанції, зокрема щодо дистанційного ознайомлення з матеріалами справи і їх правовий аналіз, опрацювання законодавчої бази та судової практики, складення і подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про визнання доказу недостатнім.
При цьому, 19.01.2026 року керівник позивача - директор Поляков О.В. подав через систему «Електронний суд» заяву із запереченням на заяву про ухвалення додаткового рішення зазначив, що вважає стягнення правничої допомоги з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» у розмірі 12000,00 грн є необґрунтованими та завищеними відносно складності справи, тобто в порядку передбаченому ч.5 ст. 137 ЦПК України позивач заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, зазначаючи про їх непропорційність.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Водночас у пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 відзначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Однак, згідно загальних положень про розподіл судових витрат, передбачених пунктом 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
У пунктах 21-22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч.4 і 8 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права.
В постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 наголошено на тому, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відзив на позовну заяву (відзив) поданий до суду 07.07.2025 року, а сам договір про надання правничої (правової) допомоги № 1 був укладений 30.06.2025 року.
Суд звертає увагу на те, що ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX передбачає, що з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлений у розмірі 2920 гривень, а для працездатних осіб - 3028 гривні. Водночас ст. 8 цього Закону з 1 січня 2025 року встановлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 8000 гривень; а у погодинному розмірі - 48 гривні.
Таким чином заявлений представником відповідача до стягнення з позивача розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000 грн перевищує більше ніж у 4 рази місячний прожитковий мінімум для працездатних осіб та майже дорівнює 4 розмірам місячної мінімальної заробітної плати.
В свою чергу сам розмір вартості надання професійної правничої допомоги в сумі 12000 грн за 6 годин роботи адвоката дорівнює 250 розмірам законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати у погодинному розмірі.
При цьому, суд зауважує, що предметом судового розгляду є малозначна справа з ціною позову у загальному розмірі 44832,31 грн, а відтак суд вважає сам розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000 грн, із розрахунку погодинної оплати, є непропорційним до предмету судового розгляду у даній справі.
Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У зв'язку з чим, суд з врахуванням принципу пропорційності, вважає обґрунтованим розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у даній категорії справ не має перевищувати 3000 грн, а тому необхідно зменшити їх розмір до цієї суми.
Ураховуючи зазначене, а також часткове задоволення позову, то суд вважає, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 141 ЦПК України з позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру позовних вимог в задоволенні яких відмовлено, оскільки задоволенні позовні вимоги у розмірі, що становить 37,81 відсотків (розмір задоволених позовних вимог х 100 / ціну позову, тобто 16954,92 грн х 100% / 44832,31 грн = 37,81), а відмолено в задоволенні позовних вимог на 62,19 відсотка (100 - 37,81 = 62,19), а саме:
- судові витрати у вигляді витрат, пов'язаних з розглядом справи, - на професійну правничу допомогу в розмірі 1865,70 грн, які дорівнюють 62,19% від 3000,00 грн.
Таким чином з позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати пропорційно до вимог у задоволенні яких відмолено у розмірі 1865,70 грн.
Керуючись ст. 133, 137, 141, 246, 270 ЦПК України, суд
ухвалив:
У цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ухвалити додаткове рішення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1865 (одна тисяча вісімсот шістдесят п'ять) грн 70 коп.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому додаткове рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного додаткового рішення суду.
Суддя Д.В. Вороненко