Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/133/26 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 366-3 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
29.01.2026 м.Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому матеріали кримінального провадження №42025122010000150за апеляційною скаргою прокурора на вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 18 листопада 2025 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Помічна, Новоукраїнського району, Кіровоградської області, українця, громадянина України, має базову вищу освіту, не одруженого, ФОП ОСОБА_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-3 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин з відбуванням не більше чотирьох годин на день
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи вирок суду в частині встановлених фактичних обставин кримінального провадження, просить вирок суду скасувати в частині призначеного ОСОБА_6 покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити новий вирок яким ОСОБА_6 визнати винним за ст.366-3 КК України та призначити покарання у виді 150 годин громадських робіт з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням функцій органів державної влади та місцевого самоврядування на 2 роки. В іншій частині вирок залишити без зміни. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції повторно дослідити письмові матеріали кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого. Свої вимоги обґрунтовує тим, що санкція статті 366-3 КК України передбачає призначення покарання з обов'язковим позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. При цьому, рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання останнього та щоб відповідно до положень ст. 43 Конституції України не допускалось довільне обмеження права кожного на працю. Однак, у вироку Фортечного районного суду м. Кропивницького від 18.11.2025 судом визнано винним обвинуваченого ОСОБА_6 та призначено основне покарання у вигляді 150 годин громадських робіт та не зазначено позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним за те, що він у зв'язку зі звільненням з посади молодшого інспектора відділу охорони Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» із присвоєнням спеціального звання «рядовий внутрішньої служби», яке відноситься до спеціальних звань рядового складу державної кримінально-виконавчої служби та, будучи суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», зобов'язаний був подати, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, яка припинила діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (декларацію з позначкою «я припинив виконувати функції держави або органу місцевого самоврядування (після звільнення)», за 2022 рік, у строк не пізніше 07.02.2023, вказавши у ній достовірну інформацію. Про це ОСОБА_6 було додатково повідомлено у день звільнення, тобто 07.02.2022. У подальшому у зв'язку із введенням в дію воєнного стану та набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану», обов'язок подати таку декларацію виник не пізніше 31 січня 2024 року. Однак, ОСОБА_6 , достовірно знаючи про свій обов'язок подання декларації особи, яка припинила діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (декларації з позначкою «я припинив(ла) виконувати функції держави або органу місцевого самоврядування (після звільнення)» за 2022 рік, діючи умисно, маючи реальну можливість та відповідні навички, умисно, у строк не пізніше 31.01.2024 року, та станом на 29.07.2025, вказану декларацію, до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не подав.
Заслухавши доповідача, в дебатах прокурора,який підтримав подану апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_6 , який просив апеляційну скаргу задовольнити, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, визнаних судом доведеними, ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених доказах.
Так, висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, кваліфікація його дій за ст. 366-3 КК України, в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому відповідно до ст. 404 КПК України вирок суду у цій частині колегією суддів не переглядається.
Дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані судом першої інстанції за ст. 366-3 КК України, як умисне неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, яке є обов'язковим у санкції ст. 366-3 КК України, апеляційний суд вважає їх обґрунтованими, з огляду на таке.
Положеннями ст. 50 КК України встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
За змістом ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання у тих випадках, коли вчинення кримінального правопорушення було пов'язане з посадою засудженого або із заняттям ним певною діяльністю.
Якщо додаткове покарання безпосередньо передбачене у санкції статті Особливої частини КК України, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції. У випадку, коли додаткове покарання передбачається як обов'язкове до призначення, то це вже вирішено самим законодавцем, який, створюючи таку санкцію, тим самим покладає на суд обов'язок призначити додаткове покарання. При застосуванні таких санкцій відмова від призначення обов'язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України.
Зазначена позиція апеляційного суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Другої судової палати ККС ВС від 16.02.2023 року у справі № 748/479/20.
Так, санкцією ст.366-3 КК України, окрім основних видів покарання у виді: штрафу, громадських робіт, обмеження волі, передбачено й обов'язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Тобто, питання про необхідність призначення додаткового покарання вирішено у самій санкції статті, а тому суд зобов'язаний його призначити.
Як вбачається із резолютивної частини вироку, районний суд призначив ОСОБА_6 лише основне покарання у виді 150 годин громадських робіт, без призначення обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Тому доводи прокурора щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, є слушними, а тому вирок суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, п.1 ч.1 ст.413 КПК України, в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом за правилами ст. 420 КПК України у цій частині нового вироку.
З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу прокурора, скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.
Керуючись ст.ст.376 ч.2, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 615 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 18 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасувати.
Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-3 КК України та призначити покарання у виді 150 годин громадських робіт з відбуттям не більше чотирьох годин на день, з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням функцій органів державної влади та місцевого самоврядування на 2 роки.
В іншій частині вирок залишити без зміни.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.