Справа № 183/10218/25
Провадження № 2/385/869/25
30.01.2026 року м. Гайворон
Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Венгрина М. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,
ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» через систему «Електронний суд» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 16375,00 грн заборгованості за договором про споживчий кредит № 9664180 від 12.03.2024, що укладений між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , з яких 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10875,00 грн - заборгованість за процентами, 500,00 грн - заборгованість за комісією та судові витрати по справі.
стислий виклад позиції сторін
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.03.2024, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТзОВ «МІЛОАН», відповідач подав заявку на отримання кредиту № 9664180. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 9664180 від 12.03.2024 з ТзОВ «МІЛОАН» та на підставі платіжного доручення йому були перераховані кредитні кошти на його картковий рахунок в сумі 5000 грн. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням в частині виконання договірних відносин, а саме положень статей 526 та 527 ЦК України, внаслідок чого, керуючись статтями 530, 1082, 1084 ЦК України, 28.11.2024, згідно умов договору відступлення прав вимоги № 28112024, ТзОВ «МІЛОАН» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 9664180 від 12.03.2024 на користь позивача, а, відповідно, позивачем набуто права вимоги до відповідача. Згідно договору відступлення права вимоги, сума боргу перед новим кредитором (позивачем) є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 16375,00 грн, із яких з яких 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10875,00 грн - заборгованість за процентами, 500,00 грн - заборгованість за комісією.
Відповідач ОСОБА_1 у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором - не подав, хоча в силу положень ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала судді про прийняття вищевказаної позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі від 21.11.2025 йому вручена 04.12.2025. Відповідно, ОСОБА_1 свою позицію у цій справі із обґрунтуванням її необхідними доказами не навів.
Інших передбачених ЦПК України заяв по суті справи від її учасників до суду не надходило.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.10.2025 передано справу за підсудністю до Гайворонського районного суду Кіровоградської області.
Ухвалою судді від 21.11.2025 відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою від 19.01.2026 продовжено судовий розгляд справи на тридцять днів.
Ухвалою від 19.01.2026 в порядку ч. 7 ст. 81 ЦПК України витребувано в позивача докази.
26.01.2026 позивачем подано заяву на виконання ухвали суду від 19.01.2026.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належну оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположих свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергу, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч. 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру, а також причетність до порушення таких його прав відповідача, встановив наступне.
Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення
Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У свою чергу системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів, мотиви суду
Судом установлено, що 12.03.2024 ОСОБА_1 на офіційному веб сайті ТОВ «Мілоан» (miloan.ua) подав анкету-заяву на отримання кредиту № 9664180 на суму 5000,00 грн (а.с. 9).
12.03.2024 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 9664180 (індивідуальна частина), за умовами п. 1.1 якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Сума кредиту становить 5000 грн (п. 1.2. Договору); строк кредиту - 97 днів з 12.03.2024 і складається з пільгового (7 днів) і поточного (90 днів) періодів (п. 1.3 Договору); термін (дата) остаточного повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 17.06.2024 (п.п. 1.4 Договору).
Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 6025,00 грн (за пільговий період) чи 11375,00 грн (за весь строк кредитування). Денна процентна ставка за весь строк кредитування складає 2,35 % (п. 1.5 Договору).
Комісія за надання кредиту 500 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1).
Проценти за користування кредитом: протягом пільгового періоду - 525,00 грн при ставці 1,50 відсотків та протягом поточного періоду - 10350,00 грн при ставці 2,30 відсотків (п. 1.5.2) Тип процентної ставки за договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2, 2.3 цього договору (п. 1.6 Договору).
Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок НОМЕР_1 (п. 2.1).
Продовження вказаного в п. 1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних базових умовах (п. 2.3.1).
Пролонгація на пільгових умовах (п. 2.3.1.1) - позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що позичальнику доступна така можливість відповідно до п. 6 Правил. Для продовження строку кредитування позичальник має вчинити дії, передбачені п. 2.3 договору та розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Згідно п. 6.1 Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній систем товариства та доступний через сайт товариства та/або мобільний додаток чи інші засоби.
Приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами та Графіком розрахунків) договору в цілому (п. 6.3 Договору).
Кредитний договір укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та він підписаний шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону вказаний відповідачем при укладанні кредитного договору, що підтверджено анкетою-заявою на кредит № 9664180 від 12.03.2024.
Враховуючи зазначення в такому анкетних, паспортних даних, РНОКПП, номеру телефону, адреси електронної пошти, у суду відсутні сумніви в тому, що саме відповідачем укладено такий.
Як вбачається з додатку №1 до кредитного договору № 9664180 від 12.03.2024, сторони погодили графік платежів за договором про споживчий кредит, а саме дату повернення кредиту 17.06.2024, суму кредиту 5000 грн, проценти за користування кредитом 10875 грн, комісію за надання кредиту 500 грн, загальну вартість кредиту 16375 грн.
Також відповідач ознайомився з паспортом споживчого кредиту № 9664180 від 12.03.2024 (а.с. 13) підписавши електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Згідно платіжного доручення № 125351822 від 12.03.2024 (а.с. 11), ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім'я отримувача ОСОБА_1 на рахунок НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 5000 грн згідно договору № 9664180, що в свою чергу підтверджує укладення договору та виконання його кредитодавцем.
Відповідно до відомості ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 9664180, за період з 12.03.2024 по 17.06.2024 ОСОБА_1 нараховувались щоденно проценти згідно п. 1.5.2 договору (з 13.03.2024 по 19.03.2024). З 20.03.2024 по 17.06.2024, протягом 90 днів нараховувались проценти відповідно до п. 1.5.3 договору. Сума заборгованості за кредитним договором 16375,00 грн, із яких 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10875,00 грн - заборгованість за процентами, 500,00 грн - заборгованість за комісією (а.с. 10).
Згідно договору факторингу № 28112024 від 28.11.2024, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», кредитор відступає новому кредитору, який приймає за плату права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах встановлених договором (а.с. 15-17).
З витягу з додатку до договору відступлення прав вимоги № 28112024 від 28.11.2024 вбачається, що до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» від ТОВ «Мілоан» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 9664180 від 12.03.2024 на суму 16375,00 грн.
Згідно платіжної інструкції № 10792 від 29.11.2024 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» сплатило кошти ТОВ «Мілоан» за договором факторингу № 28112024 від 28.11.2024.
Таким чином, судом встановлено укладення між сторонами кредитного договору № 9664180 від 12.03.2024 у формі електронного документу та із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними, а також, у подальшому, укладення між первісним кредитором та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» договору відступлення права вимоги, що доведено дослідженими доказами, які суд вважає належними та допустимими.
Крім того, при отриманні кредиту позичальник заповнює відповідну анкету, яка містить інформацію про позичальника. Суд зазначає, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим.
Судом встановлено, що відповідач отримав суму кредиту на банківський рахунок, відкритий на його ім'я, яку ним в повному обсязі повернуто не було, що також свідчить про укладення кредитного договору та виконання позивачем свого зобов'язання щодо надання коштів в кредит.
Також судом перевірено розрахунок заборгованості, в тому числі щодо нарахування процентів, наданий позивачем та суд частково погоджується з таким.
Так, згідно змісту пункту 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» денною процентною ставкою за договором споживчого кредитування визначаються загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до таких витрат включаються: доходи кредитодавця у виді процентів, комісії кредитодавця та супутні витрати тощо. Внаслідок чого обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки базується на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі (частина 3 статті 8 цього Закону).
Враховуючи такі положення цього Закону, його частиною 5 статті 8 встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї же статті, яка не може перевищувати 1 %.
Одночасно за змістом пункту 17 Перехідних та прикінцевих положень вищевказаного закону тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (24 грудня 2023 року), встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Відповідно п. 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Отже, ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладаючи кредитний договір 12.03.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» повинні були діяти у межах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», при визначенні ними розміру денної процентної ставки, максимальний розмір якої не міг бути більшим, ніж той, що встановлено у частині 5 статті 8 цього Закону, оскільки за умовами укладеного договору передбачили її сплату позичальницею виключно за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, а не в якості підвищення процентної ставки за неналежне або несвоєчасне виконання обов'язків за договором з повернення кредитних коштів.
З п. 1.5 Договору вбачається, що денна процентна ставка за весь строк кредитування складає 2,35 %.
Тобто, надаючи розрахунок боргу за договором та визначаючи заборгованість за процентами за користування кредитом, кредитор нарахував їх ОСОБА_1 відповідно до умов договору, але з порушенням частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», так як розрахував їх за період з 12.03.2024 по 17.06.2024 за денною процентною ставкою 2,35 %.
Частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини 1 цієї статті, є нікчемним.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості станом вбачається, що борг ОСОБА_1 по кредитному договору № 4587819 станом на 25.11.2024 становить 16375,00 гривень, з яких: 5000,00 гривень - тіло кредиту, 10875,00 гривень - нараховані проценти та 500,00 грн - заборгованість з комісії.
Між тим, умови договору, що укладено 23.04.2024 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , містять усі складові, що визначені у частині 1 статті 12 цього Закону, та не обмежують права позичальника, а отже не можуть бути визнані нікчемними.
Але при їх викладенні в частині визначення розміру процентної ставки за користування кредитними коштами її розмір не відповідає максимально визначеному розміру денної процентної ставки, встановленої у частині 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», тобто по факту є порушенням, а не обмеженням, прав позичальника.
Таким чином проценти, які може планувати отримати кредитор від позичальника при належному виконанні нею умов договору протягом усього строку кредитування, нараховуються у розмірі, який враховуються при обчисленні, як реальної річної процентної ставки, так і денної процентної ставки, тобто розмір таких процентів за користування кредитом на день при належному виконання зобов'язань повинен не бути більшим, ніж максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений у відповідному Законі.
А отже, за положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України у позивача, як кредитора є право на отримання від позичальника процентів, нарахування яких передбачено умовами укладеного між ними договору, але за розміром, що встановлений в законі, тобто не більше, ніж 1% на день.
Отже суд погоджується з розрахунком заборгованості, що наданий позивачем в частині тіла кредиту та відхиляє такий в частині нарахування процентів.
Таким чином, загальний розмір заборгованості позичальника за процентами у відповідності до періоду та алгоритму здійсненого кредитором розрахунку, а також умов, встановлених частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», становить 4850 грн (5000*1%*97).
Щодо стягнення заборгованості за комісією суд зазначає наступне.
10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13.07.2022 по справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі і в судовому порядку).
Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідачки, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Отже суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача також і заборгованості за комісією, пов'язаної з наданням кредиту, у розмірі 500 грн 00 коп., яка має одноразовий характер.
Виходячи з наведеного суд вважає, що позичальник взяті не себе зобов'язання не виконав, відтак, вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості по кредиту та нарахованих процентах підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 5000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 4850,00 грн заборгованості за процентами та 500,00 грн за комісією.
Відповідач заперечень, контррозрахунку не надав, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості оцінити його аргументи.
У зв'язку з цим позов в частині стягнення тіла кредиту та процентів підлягає до задоволення.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою майнового характеру у розмірі 2422 грн 40 коп. відповідно до платіжної інструкції, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають до стягнення на користь зазначеного позивача з відповідачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1531,10 грн (10350/16375*2422,40).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат позивача на правничу допомогу підтверджується: копією договору про надання правничої допомоги №01-05/05 від 05.05.2025, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та ФОП ОСОБА_2 ; копією додаткової угоди № 995 до договору №01-05/05 від 31.07.2025, копією акту надання послуг № 995 від 31.07.2025 на суму 5000,00 грн, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Кубрака О. О.
Відповідач клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавав.
Розмір витрат на професійну правову (правничу) допомогу відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, пропорційності.
Тому, оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, витрати на правничу допомогу також підлягають стягненню в пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 3160,31 грн (10350/16375*5000) з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 258-259, 263-265ЦПК України, суд
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 42649746; місцезнаходження юридичної особи: вул. Авіаконструктора І. Сікорського, 8, м. Київ, 04112) заборгованість за Кредитним договором № 9664180 від 12.03.2024 в розмірі 10350,00 грн, із яких 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4850,00 грн - заборгованість за процентами, 500,00 грн - заборгованість за комісією; 3160,31 грн витрат на правничу допомогу та 1531,10 грн сплаченого судового збору, а всього 15041,41 (п'ятнадцять тисяч сорок одну) грн 41 коп.
В решті позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено 30.01.2026.
Суддя: М. В. ВЕНГРИН
Дата документу 30.01.2026